Зарваниця (Тернопільський район)

На північний схід від Зарваниці розміщене с. Вишнівчик, на північний захід — Котузів, на південний захід — Гниловоди, на південь — Сапова з присілком Полісюки.

Археологічні знахідки

Поблизу Зарваниці виявлено археологічні пам'ятки культури кулястих амфор.

У книзі Андрія Мельника про археологічні знахідки написано:

«властитель села, п. Роман Охоцький робив розкопки за двором в стороні цвинтаря, де сьогодні дерев'яний хрест, та там викопав кам'яну домовину, а в ній людський кістяк та камінний топірець. Ці археологічні здобутки подарував до музею графів Дідушицьких у Львові».

Легенди про заснування

Є кілька версій щодо назви села.

• За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 р. був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати на захід.

Легенда розповідає:

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках. Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

• Після битви з турками-османами на Косовому полі в 1389 р. чимало сербських ченців, які взяли із собою релігійні книги, чудотворні ікони, назвали своє поселення Сербаниця (пізніше перейменоване на Зарваниця).^[1]
• У книзі о. Андрія Мельника «Зарваниця» (Рогатин, 1925 р.) йдеться, що Зарваниця

з трьох боків оточена водою Стрипи. З гори оглядаючи цю місцину, здається, що це ріка зарвала шмат землі, на якому розложилось село.[1]

Період Речі Посполитої

30 липня 1436 р. — в «Актах ґродських і земських» (найдавніші записки галицьких судів 1435—1475 років) згаданий Ianussio de Zerwanycza (лат., тобто Януш із Зе(а)рваниці).^[2] Ще одна письмова згадка — 1458 р. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки.

Владислав Опольчик наприкінці XIV ст. передав Зарваницю та навколишні територю у спадкове володіння. Власниками села у XV ст. були шляхтичі Зарваницькі (їхні родичі — Копичинські з Бествіни гербу Топач^[3]), пізніше — Ходоровські, Уміньські, Тимборські, Маковецькі, Вистемпи^[4], Куровські, Овадовські. Від останніх Зарваниця перейшла до Пйотра Міхала Мьончиньського, після його смерті — онук Іґнація, правнука Матеуша. У 1836—1864 рр. дідичем був Томаш Охоцкі, власником табулярної маєтности до 1910 р. — Зеферин Охоцкі та його спадкоємці. Кілька років власником табулярної маєтности був єврей Фелікс Вайсгляс, від якого маєток викупив (за 1 млн корон^[5]) у 1913 р. Андрей Шептицький. У власності митрополії УГКЦ маєток був до 1939 р.^[6]

Населений пункт розвивався і в XVI ст. поселення стало містечком, було третім за кількістю мешканців у Теребовлянському повіті (після Теребовлі, Підгайців). 28 грудня 1548 р. король Сигізмунд І дав дозвіл Йоахімові Подвербецькому на заснування містечка, разом з тим дарував містечку магдебурзьке право, запроваджував ярмарки та увільняв міщан від податків на 20 років^[7]. У 1564 р. була церква в містечку (напевне, дерев'яна).^[8]

Для захисту Зарваниці від турецьких нападників викопали з висипаним високим валом рів, який з'єднував Стрипу, і спорудили в'їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування в середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки.На даний момент з місця замку не залишилося нічого.

У 1662–1704 рр.^[8] Зарваницю кілька разів стустошували турки і кримські татари. Вони спалили селянські оселі, церкву (в 1732 р. діяла в хаті^[8]) і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено в полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її перенесли до нової дерев'яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці (Церква святого Івана Хрестителя, 1738 р.^[8]). У ній примостили також чудотворний образ Розп'ятого Спасителя, який було короновано, за дозволом Папи Римського, у 1742 р. в присутності Митрополита Київського — предстоятеля Української (Руської) Греко-Католицької Церкви Атанасія Шептицького.

У 1747 р. церковна громада почала будівництво мурованого храму з каменю в стилі бароко.^[9] В 1754 р. дерев'яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест. Того ж року за фінансової допомоги тодішнього власника села графа Пйотра Міхала Мьончиньського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового кримськими татарами замку в Полісюках. Це був четвертий храм з часу заснування Зарваниці, його освятив отець Ілія Білинський.

Період Австрійської імперії

До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. У 1784 р. храм розмалював митець Андрій Солецький, у 1859 р. інтер'єр відновив живописець Антоній Корчмарський.^[9] У 1867 р. заходами пароха о. Порфирія Мандичевського було урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці статус відпустового місця. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В 1894 р. біля джерела вимурувано каплицю. У 1902 р. тут під час першої канонічної візитації подільських деканатів перебував Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей (Шептицький), мав проповідь; у 1906 р. відновив Зарваницький деканат УГКЦ.^[10]

Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню, опікувався бідними людьми.

Перша світова війна

Більшість хат, монастирські будівлі згоріли (в т. ч. помешкання пароха, сотрудника); снаряди пошкодили дах, притвор, стіни в Церкві Пресвятої Трійці. Дзвін російські солдати вивезли до Підгаєць, там під час відступу залишили (після війни повернули назад). До закінчення ремонту храму відправи були в Золотниках. Ікона Божої Матері Зарваницької була пошкоджена, зберігалась у сховку церкви в Підгайцях.

Період ЗУНР

Період ІІ-ї Польської Республіки

У 1936 р. на фасаді при вході до церкви Пресвятої Трійці живописець Володимир Іванюк (вихованець Олекси Новаківського) відтворив у мініатюрі святі культи і духовні споруди Зарваниці, людей, що йдуть до них, ангелів, сцену Вознесіння Христа.^[11]

Радянський період

1944 р. було спалено дерев'яну монастирську церкву, 1946 р. знищено монастир, у 1961 р.  — каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння. У 1975 р. завідателем поруйнованої більшовиками церкви в Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка, працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало до кінця 1980-х рр..

Період Незалежності

З благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк, за активної участі парафіян і семінаристів, сприяв відбудові у 1991 р. каплички біля джерела, ремонту знищеної церкви, спорудженню біля неї великої каплиці, у якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.

Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.

До липня 2021 року село входило до складу Теребовлянського району.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[12]:

• Церква Пресвятої Трійці (1754; кам'яна),
• Церква Благовіщення,
• Собор 3арваницької Матері Божої (2000, мурована; архітектор Михайло Нетриб'як, конст. Т. Григель), дзвіниця, монастир святого Івана Хрестителя Студійського уставу (2001)
• Монастирська церква Різдва Пресвятої Богородиці (2002; дерев'яна).
• Капличка (1991 р.),
• Скульптурна композиція 3арваницької Матері Божої (2000; скульптори Олександр Маляр, Дмитро Пилип'як; архітектор Данило Чепіль),
• Хресна дорога.
• Комплекс «Український Єрусалим» (освячений 27 серпня 2018). До унікального комплексу культових споруд Святої Землі, будівництво якого розпочалося влітку 2014 року, увійшли зменшена копія Гробу Господнього, Голгофа, Оливний сад, Сходи Покаяння (Святі сходи), купіль Ветезда, Левові (Ліонські) ворота та Вежа Давида.^[13]

Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.

Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:

• символічна могила вояків Легіону УСС з пам'ятним знаком архангелові Михаїлу
• символічна могила воякам УПА (1993; архітектор Роман Вільгушинський)
• пам'ятний хрест на честь скасування панщини в 1848 р.
• кам'яний хрест на місці спаленої в 1754 р. дерев'яної церкви^[14]
• меморіальна таблиця єпископу Никиті Будці (2000).

Діють філія Тернопільської духовної семінарії, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельний заклад, будинок для гостей.

Народилися

• Володимир Гаврилюк - український поет і художник^[15]
• Іван Гаврилюк - український релігійний і громадський діяч^[16]
• Михайло Гаврилюк - український релігійний діяч ^[17]
• Гнат (Ігнатій) Галька - український фольклорист та етнограф^[18]
• Анна Головінська-Максимович - українська літераторка (донька пароха Василя Головінського^[19])
• Іван Головінський - український науковець, професор, доктор психології (син пароха Василя Головінського^[20])
• Галина Лопушанська - український науковець, доктор, професор ^[21][22]
• Омелян Макогін - публіцист, літератор ^[23]
• Евген Мандичевський.- український письменник, педагог
• Ярослав Пиріжок - український хоровий диригент

Працювали

• Отець Петро Білинський — український священик (УГКЦ), фольклорист, історик, освітній діяч
• диригент Н. Вітошинський
• літератори: М. Кузьмович-Головінська та отець Василь Лімниченко-Мельник
• письменник та журналіст Владислав Павлов.

Відвідували

• кардинал Мирослав-Іван Любачівський (1991)
• архієпископ Володимир Стернюк (1993)
• глава УГКЦ, кардинал Любомир Гузар (2002)
• глава УГКЦ Святослав Шевчук (2013) та інші діячі.
• Граф Микола Василь Потоцький, у заповіті записав для церкви в Зарваниці 8 000 золотих.^[24]
• 3-тій президент України Віктор Ющенко з сім'єю (2009)^[25]

Парохи

• Ієронім Климкович
• Теодор Білинський — з 1711 р.; (знайдено, проголошено чудотворним образ Розп'ятого Спасителя)
• Ілля (Ілія) Білинський — з 1749 р.; (син о. Теодора; завершено будівництво Церкви Пресвятої Трійці)
• Андрій Липницький — 1756—1792 рр.; зарваницький декан, бережанський намісник (добився відкриття Зарваницького деканату УГКЦ; у 1778 р. придбав село Цвітову біля Заліщиків, прибутки від господарської діяльності в селі йшли на утримування священиків та співпрацівників у Зарваниці до 1928 р.)
• Євстахій Липницький — з 1792 р.; львівський канонік
• Йосиф Завальський — з 1799 р.; бережанський декан
• Костянтин Липницький — з 1811 р.; луцький канонік
• Михайло Лотоцький — до 1830 р.
• Теодор Ленкавський — 1830—1836 рр., останній Зарваницький декан (без ліквідації деканату)
• Михайло Лотоцький — майже 10 років, у 1843 році — декан-емерит^[26]
• Іван Мандичевський — 1849—1862 рр.
• Корнелій Мандичевський — 2 роки після попереднього
• Порфирій Мандичевський — 1865—1881 рр.; завдяки йому Зарваниця стала відпустовим центром
• Андрій Білецький — 1882—1883 рр.
• Михайло Борисікевич — 1893—1895 рр.; чортківський декан; побудовано муровану надджерельну каплицю.
• Петро Білинський — 1897—1916 р.; сприяв відродженню Зарваниці як відпустового місця
• Василь Головінський — 1927—1944 рр. (з 1939 р. — заборона відправ «совітами»)^[27]

Про населений пункт видано такі книги, альбоми, путівники:

• Андрушків Б. 3арваниця, святиня землі української. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2001. — 192 с. — ISBN 966-562-341-9.
• Бубній П. Зарваниця: Фотобуклет / В. Балюх, О. Качало, А. Качало. — Тернопіль : Воскресіння, 2000. — 20 с.
• Бубній П. Зарваниця: Фотонарис. Короткий виклад англ. та нім. мовами / В. Балюх, О. Качало. — Тернопіль : Горлиця, 2001. — 19 с.
• Бубній П., Балюх В. Зарваниця: Фотонарис. Короткий виклад англ. та нім. мовами. — Тернопіль, 2004. — 26 с.
• Бубній П., Балюх В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 23 с.
• Бубній П., Балюх В. Зарваницька святиня. Історичний нарис. — Тернопіль : Терно-граф, 2009. — 24 с.
• Гринчишин П. Від Зарваниці до Гарабандалу. — Торонто : б. в, 2001. — 352 с.
• Ведуть в Зарваницю дороги / упоряд. Михайлюк Д. — Тернопіль : Збруч, 1995. — 24 с.
• Зарваниця у духовному і художньому слові, спогадах і переказах / Уклад. М. Сагайдак, П. Бубній. — Тернопіль : Збруч, 1993. — 112 с. — (Б-ка журналу «Тернопіль»)
• Зарваниця. — Тернопіль : Збруч, 2006. — 48 с.
• Квич П. — Д. Паломницька Святиня Матері Божої в Зарваниці (Україна): богослов. погляд. — Тернопіль : Збруч, 2009. — 342 с.
• Кузьмович-Головінська М. 3арваниця. — Торонто : Добра Книжка, 1972. — 270 с.
• Кузьмович-Головінська М. Зарваниця: Листки споминів. — Тернопіль : Джура, 2000. — 224 с.
• Лепкий Б. До 3арваниці. — Львів, 1938.
• Мельник А. 3арваниця. — друге видання. — Рогатин, 1926. — 82 с.
• о. Фірман В. 3арваниця: марійський духовний центр: фотоальбом / П. Бубній, В. Балюх. — Тернопіль, 2012. — 40 с.
• о. Фірман В. 3арваниця: фотоальбом / П. Бубній, В. Балюх. — друге, перероблене, виправлене. — Тернопіль, 2010. — 60 с.

• Зарваницький духовний центр
• Зарваницький регіональний ландшафтний парк
• Зарваниця (часопис)

• Глубіш О., Уніят В., Фірман Г. Зарваниця / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 620–621. — ISBN 966-528-197-6.
• Zarwanica (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 427. (пол.). — S. 427—428. (пол.)
• Енциклопедія Української діаспори. — К. — Нью-Йорк — Чикаго — Мельбурн. 1995. — Т. 4. - С.153

• Зарваниця // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Зарваниця (Теребовлянський район) у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Тернопільщина»
	Означення у Вікісловнику?
	Теми у Вікіджерелах?
	Зарваниця (Теребовлянський район) у Вікісховищі?

• Марійський духовний центр у с. Зарваниця [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Зарваниця (оглядове відео)
• Зарваниця [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Замки та храми України.
• Поселення, засноване Богоматір'ю^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Соціальна мережа журналістів «ХайВей».
• Зарваниця [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Snap.com.ua.
• Зарваниця [Архівовано 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Інформаційний портал/блог.
• Вірші, пісні та оповідання про Зарваницю [Архівовано 13 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля».