Калофака волзька
Вільгунець волзький[1], калофа́ка во́лзька[2] (Calophaca wolgarica)[3] — багаторічна рослина родини бобових. Ендемік південно-східної частини Східної Європи, занесений до Червоних книг України[4], Казахстану, Росії,[5] Європейського Червоного списку. Формація калофаки волзької занесена до Зеленої книги України. Належить до кормових та декоративних рослин.
Калофака волзька | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
Клада: | Розиди (Rosids) |
Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
Родина: | Бобові (Fabaceae) |
Рід: | Calophaca |
Вид: | Калофака волзька (C. wolgarica) |
Біноміальна назва | |
Calophaca wolgarica |
Опис
Кущ заввишки 20-120 см. Крона розлога, 88-130 см завширшки. Стебла висхідні, розгалужені від основи, завдовжки 33-60 см, на одній рослині їх може бути від 12 до 38. Молоді пагони жовтувато-пухнасті, старі — з волокнистими відшаруваннями світло-коричневої кори. Листки чергові, непарнопірчасті, завдовжки 4,8-6,6 см, завширшки 1,89-2,5 см. Листочки овальні або еліптичні, знизу шерстисто-пухнасті, зверху менше опушені, шкірясті, завдовжки 0,8-1,36 см, завширшки 0,6-0,75 см.
Суцвіття — зріджена видовжена китиця з 4-8 квіток на квітконосах до 10 см завдовжки, що підносяться над кроною. Віночок яскраво-жовтий, 20-25 мм завдовжки, у двічі перевищує залозисто-опушену чашечку. Плід — довгасто-циліндричний, світло-коричневий біб, 2-3,6 см завдовжки, 0,5-0,74 см завширшки, вкритий темно-червоними залозистими щетинками.
Екологія
Світлолюбна, посухо- та холодостійка рослина (витримує морози до −23… −29 °C), чутлива до вмісту карбонатів у ґрунті. При помірному випасанні розвивається дуже добре, при надмірному — знаходиться у пригніченому стані. За сприятливих умов утворює щільні зарості.
Розмножується виключно насінням. Квітне у червні-липні.
Поширення
Ареал цього виду належить до сарматського географічного типу, тобто охоплює терени давнього Сарматського моря — це сучасне Східне Причорномор'я, пониззя Дону, Волги, Західний Казахстан. У Передкавказзі відомі лише поодинокі знахідки, здійснені на околицях Ставрополя, Бешпагирських висотах, уздовж річки Манич.
В межах України трапляється у Криму, Запорізькій[6], Донецькій та Луганській областях. Зростає переважно на пологих вапнякових або крейдяних схилах, багатих на карбонати чорноземах, рідше — відшаруваннях граніту та гнейсу.
Значення та статус виду
Як й інші бобові, калофака є добрим кормом для худоби (особливо навесні та початку літа), проте через низьку щільність популяцій не відіграє помітної ролі у сільському господарстві. Її стебла містять волокна, придатні для виготовлення мотузок.
Як декоративна рослина у культурі відома з 1786 року, вирощується в ботанічних садах степової зони.
Головними чинниками, що спричинюють зникнення калофаки волзької, є розорювання ділянок степу, надмірне випасання худоби та видобуток каменю у місцях її зростання. В Україні охороняється у «Провальскому степу» (філія Луганського заповідника), Кальміуському заповіднику, «Хомутовському степу» та «Кам'яних Могилах» (філії Українського степового заповідника).
Синоніми
- Adenocarpus wolgensis Spreng.
- Calophaca wolgarica var. tianschanica Popov
- Colutea wolgarica (L.f.) Lam.
- Cytisus an-nigricans Pall.
- Cytisus pinnatus Pall.
- Cytisus wolgaricus L.f.[3]
Джерела
Посилання
- Калофака волзька [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] в Червоній книзі України. — Переглянуто 19 березня 2015.
- Калофака волзька (Calophaca wolgarica): інформація на сайті GRIN (англ.)