У давньоєгипетських ієрогліфах, карту́ш (від фр. cartouche, буквально — «набій», «патрон») — це довгастий контур із горизонтальною лінією знизу, який вказує на те, що написаний в ньому текст є царськім іменем[1]. Картуш входить в ужиток на початку Четвертої династії за фараона Снофру. Давньоєгипетською картуш називався шену і, по суті, є збільшеним кільцем шен[en]. У демотичній писемності картуш виродився в пару дужок та вертикальну лінію.
З п'яти титульних імен фараонів у картуш обрамлялися тронне ім'я (преномен[en]) і власне ім'я (номен), що давалося при народженні[2].
Іноді в формі картушів виробляли амулети, що зображували імена фараонів, і клали їх до гробниць. Ці артефакти дуже важливі для археологів, аби визначати час поховань та їх приналежність[3]. У деякі періоди історії Єгипту на таких амулетах імена не зображалися зовсім, через побоювання того, що людина, яка поцупила картуш з іменем, може здобути владу над власником імені[4].
Термін картуш вперше застосували французькі солдати. Вони часто бачили цей символ на фараонівських руїнах і він їм нагадав паперову порохову гільзу[en] для дульнозарядної зброї (фр. cartouche.[5]
Як ієрогліф він позначав єгипетське слово "ім'я". У списку знаків Гардінера[en] від іде під номером V10.
Розділений наполовину цей знак іде в списку Гардінера під номером V11,
, і позначає
детермінатив для дій та іменників, маючи справу з предметами:
"ділити", "виключати"[6].
Ієрогліф картуш,
, у давньоєгипетській мові використовувався як
детермінатив šn-(sh)n, для "коло", або "кільце"-(як кільце шен або картуш). Пізніше його стали вживати для
rn, слово 'ім'я'
[7]. Це слово може також записуватись як "r" з "n", рот над водними брижами,
Картуш у Вікісховищі
