Летичівський район

Населені пункти, зняті з обліку

• Вишневе (2004)

Природно-заповідний фонд

Національні природні парки

Верхнє Побужжя (частина).

Гідрологічні заказники

Башта (загальнодержавного значення), Безодня, Луг і Круглик (загальнодержавного значення).

Загальнозоологічні заказники

Чоботарня.

Ландшафтні заказники

Долина (загальнодержавного значення).

Орнітологічні заказники

Левада, Щедрівський, Ярославський.

Ботанічні пам'ятки природи

Дуб звичайний, Летичівська, Липова алея, 10 га, Липова алея, 5 га, Липова алея, 0,5 га, Модрина європейська, Старий ясен.

Геологічні пам'ятки природи

Відслонення гранітів, Зразок чорнокітових гранітів.

Гідрологічні пам'ятки природи

Подільські криниці.

Заповідні урочища

Грабарка, Козачки.

Селища міського типу Летичів і Меджибіж — одні з найдавніших поселень на Поділлі. Перші писемні згадки про Летичів датують 1265 роком, а про Меджибіж — 1146 роком. У ХІІ-ХІІІ ст. територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі. Захопивши у 1362 році край, литовські феодали будують у Летичеві фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. З 1429 року Летичів віднесено до категорії міст.

Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею (1434 р.) Летичів стає повітовим центром Подільського воєводства. У 1466 році королівський уряд надає Летичеву магдебурзьке право.

Після приєднання Поділля до Російської імперії з травня 1795 року Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва, а з грудня 1796 року — Подільської губернії. 1796 року затверджується герб Летичева.

В кінці XIX ст. в Летичеві налічувалось 641 будинок, 80 лавок, 14 постоялих будинків, проживало 8731 чоловік населення. За даними статистики, в 1905 році промисловість Летичева складалася з 15 підприємств. За числом працюючих найбільшими вважалися: пивоварний завод, тютюнова фабрика, млин.

В 1917 році територія сучасного Летичівського району входить до складу Української Народної Республіки.

31 жовтня 1921 р. під час Листопадового рейду через Голенищеве, Сахни, Майдан-Вербецький, Ялинівку, Лісо-Березівку, Розсохувату теперішнього Летичівського району проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань територія району стає частиною УСРР.

За реформою 1922–1925 років відбувся перехід 4-ступеневої (губернія-повіт-волость-село) до 3-ступеневої (округ-район-село) системи управління. Летичів стає районним центром.

У 1923 році у сучасних межах Летичівського району було створено Летичівський і Меджибізький райони.

У 1926 році в Летичеві працювали два млини, тютюнова і гільзові фабрики, цегельний і пиво-медовий завод, кар'єр з добування вапняку та інші підприємства.

В 1932–1933 район потерпає від результатів політики колективізації, що дістали назву Голодомору в Україні.

Протягом перших п'ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році збільшився у 40,9 раз порівняно з 1913 роком.

Після впертих боїв 17 липня 1941 року радянські війська залишили Летичів.

Німці вбили і замучили в Летичеві понад 7 тис. осіб. У концтаборі, влаштованому за мурами монастиря, вони закатували і вбили понад 2 тисячі полонених солдат і офіцерів Червоної Армії. На каторжні роботи було вивезено понад 2,5 тисячі юнаків і дівчат.

23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту захопили смт. Летичів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. Збитки, заподіяні гітлерівцями народному господарству Летичівщини становили 100 млн крб. Не повернулися з війни до своїх домівок 3712 летичівців. Понад 400 летичівців, що брали участь у війні на боці СРСР, було відзначено радянськими нагородами. А п'ятьом уродженцям краю було надано звання Героя Радянського Союзу.

У 1959 році до Летичівського району було приєднано Вовковинецький район^[1], у 1960 — Деражнянський, Старосинявський та Меджибізький райони.

У 1967 році Деражнянський і Старосинявський райони знову стали окремими районами.

З 24 серпня 1991 року район є адміністративно-територіальною одиницею незалежної України.

Районом проходить автошлях E50.

Розподіл населення за віком та статтю (2001)^[2]:

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[3]:

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року^[3]:

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Летичівського району були створені 52 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 74,36% (проголосували 17 423 із 23 431 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 54,04% (9 415 виборців); Юлія Тимошенко — 21,74% (3 788 виборців), Олег Ляшко — 11,24% (1 958 виборців), Анатолій Гриценко — 4,28% (745 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,88%. ^[4]

Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 94 пам'ятки історії. Зокрема це три могили жертв голодомору, могили У.Кармалюка та І.Бешта, могила воїна УПА, могила жертв голокосту, 7 ДОТів, місце розташування концтабору військовополонених, 54 пам'ятки — могили вояків Червоної Армії та пам'ятні знаки на честь воїнів-односельчан.

У Летичівському районі Хмельницької області згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 4 пам'ятки архітектури.

• 
  Меджибізький замок
• 
  Летичівський замок

Основні історичні та історико-архітектурні пам'ятки:

• історії: 4
• архітектури: 18
• культури: 4
• природи: 8
• археології: 3
• монументального мистецтва: 2.

• ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОН

Старокостянтинівський район	Старосинявський район
Хмельницький район		Вінницька область (Літинський район)
	Деражнянський район