М

• [m] (м) — дзвінкий губно-губний носовий
• [m̥] (твердий м) — глухий губно-губний носовий
• [ɱ] (твердий м) — дзвінкий губно-зубний носовий

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав і скоропис) вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

В сучасній українській мові цією літерою позначають твердий або м'який сонорний зімкнений носовий губний приголосний звук (мати, місто, мир).

«М» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській і староукраїнській писемностях мала числове значення «сорок». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сімнадцятий».

При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. М // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 325. — ISBN 966-7492-19-2.

• М // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

• Мисліте // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 982. — 1000 екз.