А (кирилиця)

перша літера української та всіх кириличних абеток
Літера А
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
АБВГҐДЃ
ЂЕЀЄЁЖЗ
З́ЅИЍІЇЙ
ЈКЛЉМНЊ
ОПРСС́ТЋ
ЌУЎФХЦЧ
ЏШЩЪЫЬЭ
ЮЯ
Неслов'янські літери
А̄А́А̀ӐА̂А̊Ӓ
Ӓ̄А̃А̨ӘӘ́Ә̃Ӛ
ӔҒГ̧Г̑Г̄ӺӶ
ԀԂԪԬ
ӖЕ̄Е̃Ё̄Є̈ӁҖ
ӜԄҘӞԐԐ̈
ӠԆӢИ̃ҊӤҚ
ӃҠҞҜԞԚӅ
ԮԒԠԈԔӍӉ
ҢԨӇҤԢԊО̆
О̃О̄ӦӨӨ̄ӪҨ
ԤҦР̌ҎԖҪԌ
ҬԎУ̃ Ӯ
ӰӰ́ ӲҮҮ́ҰХ̑
ҲӼӾҺҺ̈Ԧ
ҴҶӴӋҸ
ҼҾЫ̆Ы̄Ӹ
ҌЭ̆Э̄Э̇ӬӬ́Ӭ̄
Ю̆Ю̈Ю̈́Ю̄Я̆Я̄Я̈
ԘԜӀ 
Застарілі літери
ҀѺѸѠѼ
ѾѢІЯѤЮсиѦ
ѪѨѬѮѰѲѴ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

А, а — кирилична літера, перша літера української та всіх кириличних абеток. Є у всіх абетках, створених на слов'яно-кириличній і латинській графічній основі. За формою накреслення — видозмінена літера, що походить із грецької. У сучасній українській мові літері А відповідає голосний звук [a] заднього ряду низького підняття, нелабіалізований, відкритий. «А» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми. В староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживалося в кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У 16 столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Історія


Єгипетський ієрогліф
голови бика

Прото-семітський ієрогліф
голови бика

Фінікійський алеф

Грецька альфа

Етруська A

Кирилична А походить від букви («аз») старослов'янської абетки, де утворена за зразком літери Α («альфа») візантійського унціалу. Назва слов'янської літери походить від староцерк.-слов. азъ («я»), що відповідав дав.-рус. язъ. Від назви перших літер слов'янської абетки азъ і боукы утворене й слово «азбука». Стара назва збереглася в деяких висловах, наприклад: від аза до іжиці — «від початку до кінця».

У грецькому алфавіті Α, α веде походження від фінікійської літери «алеф», що, найімовірніше, походить від ієрогліфа, який застосовувався в давніх писемностях Близького Сходу та в Єгипті та графічно позначував голову бика, а на письмі означав особливий приголосний. У фінікійському письмі еволюціонує в лінійну форму, яка стала основою для накреслення цієї літери в пізніших абетках.

У глаголиці «аз» мав накреслення , яке могло бути пов'язане з символікою хреста або з формою гебрейської літери алеф.

У кириличній і глаголичній буквеній цифірі А має значення «1».

В українській абетці

Літера — А

У сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття у позиції після твердих приголосних (наприклади мова, людина), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомовного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно).

Звук «а»

Літера а передає фонему /a/, яка в сучасній українській мові може мати різне походження.

  • Від праслов'янського *a. Таке походження має /a/ у більшості слів. У праслов'янській мові *a походить від таких ранньопраслов'янських й праіндоєвропейських звуків:
    • Від  — довгого варіанта звука [a]. Це підтверджують дані порівняльного мовознавства: староцерк.-слов. агнець — лат. āgnŭs, староцерк.-слов. мати — лат. māter, староцерк.-слов. стати — лат. stāre. Від короткого варіанта цього звука походить інша праслов'янська фонема — *o.
    • Від  — довгого варіанта звука [o]. Пор. староцерк.-слов. даръ — лат. dōnum, староцерк.-слов. даѭ — лат. , староцерк.-слов. дъва — грец. δύω. Короткий варіант цього звука також поклав початок праслов'янському *o.
    • Від  — довгого варіанта звука [e] після шиплячих, утворених внаслідок першої палаталізації. Саме таке походження має [а] у словах чад (*čēd- < *kēd-, пор. «кадити»), жар (*žēr- < *gēr-, пор. «горіти»), кричати (*kričēti < *krikēti, пор. «крик»). В інших позиціях праіндоєвропейський дав звук («ять»).
  • Від праслов'янського носового  — у позиції після шиплячих. Таке походження має [а] у словах жати (< *žęti), почати, початок (< *počęti) та деяких інших. У старослов'янській писемності позначався знаком ѧ, «малий юс» (жѧти, почѧти), у пам'ятках руського ізводу він міг замінюватися йотованим «а». Після ствердіння шиплячих звуків замість ѧ і іа пишуть літеру а.

У праслов'янській мові *a, що стояв на початку слова, часто зазнавав йотації, тобто отримував протетичний звук *j; аналогічно одержував протезу й початковий *e, рідше — початковий *u. У давньоруській мові йотація *a і *e відбувалася майже в усіх випадках, внаслідок чого в сучасній українській мові практично нема питомо слов'янських слів з початковим [а], за винятком вигуків (ах) з похідними дієсловами (ахати), а також у сполучниках (але) і частках (авжеж).

  • У словах, запозичених з інших мов. Сюди належать майже всі слова з початковим а (ананас, армія, арик, англійський, азійський, арка).
Видозміна знака «А» в різних системах письма.

Інше використання

Використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. При цифровій нумерації вживається як додактова диференціальна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-А клас, будинок 10-А тощо

Див. також

Джерела

Посилання