Мощі

Правило 83 (94) Карфагенського Собору наказує: звершувати пам'ять мучеників, там де є мощі чи місця їхнього страждання^[9].

До X століття в Церкві формально дотримувалися засудженню практики розчленування тіл святих, але надалі процес розділення останків набув розповсюдження, через переконання, що навіть у частках тіл святих чи їх одежі присутні чудодійні властивості. Спочатку вважалося, що в храмі достатньо наявності мощей одного святого, але згодом, задля збільшення престижу та кількості паломників, церковними інституціями почалося масове накопичення та поширення численних реліквій^[10].

У 1472 в Москві з нагоди перебудови Успенського собору відкривали труни митрополитів. При цьому, за свідченням Другого Софійського літопису, виявилося, що Йону цілого знайшли, Фотія ж єдині ноги тільки в тілі, а у Кіпріяна все зотліло «єдині мощі» тільки залишились — тобто кістки. В грамоті Новгородського митрополита Питирима  від 1667 р. читаємо про мощі Ніла Столбенського: «гріб і тіло його святе землі піддано, а мощі святі його цілі всі»^[11].

Між тим, за афонською традицією, якщо тіло померлого не зотліває та на кістках залишається плоть, тоді вважають, що душа покійника недостатньо очистилася від гріхів^[12]. Окрім того, існує уявлення, що коли тіло мерця не розкладається, то це ознака вурдалаки чи упиря. Тому щоб пересвідчитися, що поховане тіло зітліло, після декількох років небіжчика викопують із могили і якщо від нього залишилися кістки, їх обмивають водою та вином і перезахоронюють; вода ж з цього ритуалу потім вважається цілющою. Через цей звичай, виник вислів «перемивати кісточки»^[13][14][15].

Схвалення

Іван Золотоустий: «Не тільки тіла, а й самі гробниці святих сповнені благодаті. Бо якщо під час Єлисея відбувалося щось подібне, і мертвий через дотик до гробу його звільнився від уз смерті і повернувся до життя, тим більше тепер, коли благодать рясніша і дії Святого Духа плідніші … Бог залишив нам мощі святих, бажаючи як би рукою привести нас до тієї ревности, яка була в них і, давши нам деяку пристань, надійну масть, що лікує зло, яке звідусіль нас оточує»^[16].

Єфрем Сирин: «І по смерті діють вони (мученики) як живі. Зцілюють хворих, виганяють бісів і силою Господа відбивають всякий лукавий їх вплив мучительного панування. Бо святим мощам завжди притаманна чудодійна благодать Святого Духа»^[16].

Опозиція

Стовпи Церкви IV віку Антоній Великий та Афанасій Великий строго засуджували поклоніння мощам як прояв язичництва, наказавши поховати останки мучеників в храмах із забороною їм поклонятися^[16].

Питання про причини нетлінності мощів святих стало об'єктом заочної полеміки у 17—18 столітті. Католицькі та лютеранські вчені, такі як Йоганн Гербіній, Даніель Зеннерт, Джон Августин Зам^[en] пояснювали нетлінність мощів природно науковими причинами (температурою, вологістю повітря, і т. ін.)^[17]. Проте, перший член Синоду Феофан Прокопович пояснював нетлінність мощів у київських печерах божественною надприродною силою. Феофан написав апологетичний твір за цією темою латинською мовою «Apologia sacrarum reliquarum patrum nostrorum, qui post suum obitum in Cryptis nostris Kioviensibus quieverunt Lypsanorum»^[18]. Думка Феофана була офіційно підтримана Синодом в Російській імперії й надалі його книга була перекладена російською мовою під назвою «Разсуждение о нетлении мощей святых угодников Божиих, в киевских пещерах, нетленно почивающих»^[19]. Крім того, нетлінність мощів у київських печерах пояснювалася божественною силою Києво-Печерського патерику^[20][21][22]. Президент Синоду Православної російської церкви Стефан Яворський у своїй книзі «Камінь віри» писав про те, що мощі святих нетлінні не завдяки сприятливому місцерозташуванню і повітрю, а завдяки тому, що Бог їх береже у такому стані^[23]. Нетлінність мощів пояснювалася надприродною силою також дореволюційними богословами, зокрема Макарієм Булгаковим^[24] тощо^[25][26]. До 1917 року словники та енциклопедії в Російській імперії визначали мощі, як нетлінні тіла святих^[27][28][29].

Радянська влада, при проведенні антирелігійної політики, вміло скористалася панівною думкою про мощі, як про нетлінні тіла^[4], оскільки більшість мощів зберігалися в закритих ковчегах. Згодом після революції, в 1918—1920 роках у 14 губерніях було проведено 63 розкриття ковчегів з мощами^[30]. Такі дії намагалися здійснювати при великому скупченні народу, із фотографуванням і фільмуванням, з запрошенням газетярів, мистецтвознавців, патологоанатомів. Далі фахівці й представники влади складали офіційні документи — акти розтину мощів, які потім тиражувалися через газети та антирелігійні брошури. Замість нетлінних тіл дуже часто в раках знаходили невеликі фрагменти кісток (часом напівзотлілі), а разом з ними «черепки, ганчірки й опудала, набиті папером»^{[31][32][33][34][35][36][13]}.

Георгій Федотов у своїй книзі «Святые древней Руси» 1931 року вказує, що зустрічаються нетлінні або муміфіковані тіла несвятих: «Відомі не надто рідкісні випадки природного нетління, тобто муміфікації тіл, що нічого спільного зі святими не мають: масова муміфікація на деяких кладовищах Сибіру, Кавказу, у Франції — в Бордо, Тулузі і т. д.» Тут же він пояснює причину тяжкого потрясіння для людей, внаслідок розтину мощів більшовиками у 1919—1920 роках. Вираз «нетлінних мощей» неправильно розуміли до революції. «Нетлінні мощі» це «нетлінні кістки».^[4][37]

У Великому Потребнику поміщений «Чин омити мощі святих, або хрест мочити»^[38], зміст його такий: на стіл священик кладе мощі, хрест і посудину з водою; після прочитання спеціальних молитов, водою омиваються мощі, в цю ж воду занурюється хрест; а потім воду, якою омили мощі і в яку опускали хрест, роздають віруючим, щоб вони нею окро́плювалися і пили^[39][40][41]. Дане священнодійство є освяченням води за допомогою мощів і хреста^[39].

Мандрівник і вчений Адам Олеаріус, у своїй книзі «Опис подорожі Голштинського посольства в Московію і Персію», перебуваючи у Московській державі в першій половині XVII століття, розповів про спосіб застосування останків святих з медичною метою, як ліків^[42][43]:

Мощі або кістки святих вони опускають у воду або горілку, яку дають пити хворому. Цю обставину помітив і Антоніо Поссевіно: Хворі майже не приймають ніяких ліків, якщо не брати до уваги горілки, а також води, в яку занурюють мощі святих^[44][45][46].

Російський історик церкви, професор М. Ф. Каптерєв (1847—1917), висловлюючись з приводу описів про Московію від Адама Олеаріуса та Антоніо Поссевіно, написав таке:

Спостереження іноземців в цьому випадку були цілком справедливі. «Домострой»^[47][48] між іншими засобами лікування вказує і таке: „Молебні співати і води святити чесним животворним хрестом й зі святих мощей та чудотворних ікон і з чудотворних образів та олією свящатися”^[49].

Існує також письмове свідоцтво архідиякона Павла Алеппського, який, відвідавши Москву в середині XVII століття, брав участь в обряді «чину омивання мощей». Перераховуючи різні реліквії Благовіщенського собору Московського кремля, він описав ціловану псову голову святого Христофора^[50][51]:

Ось назви мощей тих святих, яких ми могли утримати в пам'яті: <...> глава мученика Христофора з обличчям точнісінько як у собаки, з довгим ротом; вона тверда як кремінь — наш розум був вражений подивом: тут немає місця сумніву! <...> Омивши їх таким чином, патріарх знову поклав їх на таріль, що управитель забрав назад.

Особливо критикують поклоніння мощам протестанти. Критики культу мощей стверджують, що в Біблії не говориться про зцілення живих людей через торкання до останків праху праведників, а чудо описане з мертвими кістками Єлисея сталося від дотику з мерцем (2 Цар. 13:21). Після такого єдиного випадку, у Священному Писанні немає повчань людям навмисно повторювати що-небудь подібне з тілами спочилих праведників (2 Цар. 23:18)^[52] та тим більш їх розчленування^[10] для використання як релігійного фетишу^[53][54]. Шанування праху померлих, як у Старому Заповіті (1 Сам. 25:1; 1 Цар. 13:31), так і у Новому Заповіті (Мт. 14:12; Дії 8:2), виконувалося з обов'язковим похованням в землю (1 М. 3:19; Екл. 12:7)^[55][56].

Явище нетлінності останків релігійних діячів і їх подальше вшанування фіксується також в інших, не пов'язаних з християнством релігійних традиціях — зокрема в індуїзмі та буддизмі — що дозволяє припустити наявність раціональних причин цього явища. Існує багато наукових гіпотез з цього приводу.

Наукою встановлено, що при особливих умовах (сухе повітря, низька температура і т. ін.), в яких не розвиваються гнильні бактерії, останки померлих можуть залишатися нетлінними довгий час.^[57] Наприклад, за свідченням археолога і музейника Надії Лінки, у 1931—1933 роках неодноразово проводили мікробіологичний аналіз муміфікованих трупів Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Тоді було встановлено причини муміфікації: а) печери висічені у пісковику, який поглинає вологу; б) температура у печерах була сталою, не більше +8 °C; в) мінімальний доступ повітря у час, коли у печерах проводили захоронення (до 17 століття).^[58]

Відомо чимало випадків природної муміфікації трупів. Церква це видає за диво: свідоцтво того, що Бог зберігає тіла осіб, які йому догодили. Атеїсти схильні вважати, що церковники вдавались і до фальсифікацій, видаючи за нетлінні мощі давно зігнилі останки деяких святих, марно приховуючи їх від очей вірян.^[57]

• 
  Мощі Преподобного Меркурія Бригинського
• 
  Мощі святого Івана Хрестителя
• 
  Мощі Києво-Печерських святих на Троєщині.
• 
  Рака з мощами св. Григорія Палами
• 
• 
  Рака для мощів печерських угодників

• Набуття мощей
• Мумія

• Мощі — академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 23 листопада 2017 у Wayback Machine.]

• Що таке святі мощі і як відбувається їх роздроблення [Архівовано 3 квітня 2019 у Wayback Machine.]

• Дослідницькі роботи українських вчених щодо особистісної ідентифікації мощів^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• Мощі // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1045. — 1000 екз.