Мізогінія

Мізогіні́я (від грец. μισογυνία (misogunia), μῖσος (misos) — ненависть або зневага, грец. γυνή (gyné) — жінка; англ. Misogyny) або женоненави́сництво, жононенави́сництво, жінконенави́сництво — ненависть, зневага, огида, упередженість щодо жінок. Проявляється в численних формах, таких як соціальне виключення, сексизм, ворожість, андроцентризм, патріархат, чоловічі привілеї, приниження жінок, позбавлення жінок громадянських прав, насильство проти жінок, сексуальна об'єктивація.^[1][2] Поняття активно використовується в психоаналітичній літературі та є одним з ключових в теорії фемінізму.^[3] Мізогінія тривалий час була офіційною беззаперечною доктриною патріархального суспільства^[4] і тому просякає основні продукти патріархатних культур, міфологій, ідеї західної^[1][5] та східної філософій (серед впливових мізогінів Арістотель, Декарт, Гоббс, Лок, Руссо, Гегель, Шопенгауер, Ніцше, Дарвін, Фрейд). Нині поширена у всіх формах масової культури: у мас-медіа (медійних засобах, рекламі), в реп-музиці, відеоіграх. Хрестоматійний приклад мізогінії — мізогінія у фільмах жахів^[en]. Мізогінія живить і легітимізує насильство проти жінок, від крайніх його форм (феміциду), таких як вбивства честі, селективні аборти, обливання кислотою, до всього спектру сімейного, сексуального насильства, разом з проституцією, торгівлею жінками, культурою зґвалтування (яскравий приклад — міфи про зґвалтування).

Мізогінна поведінка, що виражається в зневазі й ненависті до всього жіночого, може проявлятися негативним ставленням до жінок взагалі або до психологічних чи фізичних жіночих ознак, різною мірою наявних у різних жінок та чоловіків.^[6]

Мізогінія ділиться на зовнішню (що транслюється суспільством) та увнутрішнену (що інтерналізована жінками). Підкреслена зневага до власної статі — соціально схвалювана і приносить дивіденди у вигляді підвищення власного статусу у колі чоловіків. Увнутрішнену мізогінію можна назвати ефективним інструментом для конструювання роз'єднаності жінок. Найпотужніша зброя боротьби з мізогінією — жіноча солідарність.^[7]

Міф про красу (ідеальна «жіночність»), мізогінія та увнутрішнена мізогінія, знецінення, засвоєна безпорадність, об'єктивація та самооб'єктивація, жорсткі гендерні ролі, де у жінки роль другого плану — усе це прояви сексизму.^[7]\

«Жінка повинна відповідати певним репродуктивним, віковим, фізіологічним та іншим вимогам. Все різноманіття характерів, особистостей, бажань, можливостей зводиться до певної шаблонної „нормальної жінки“ з жорстко прописаними вимогами до неї. В свою чергу, жінкам доводиться змагатися одна з одною за право бути найкращою в рамках цього одного-єдиного шаблону. Замість того, щоб зрозуміти, що немає і не може існувати єдино правильної моделі, і насолоджуватися власною одиничною унікальністю. Лише жінка буває пропащою, тільки жінка може осквернити своєю присутністю, тільки жінка на кораблі — до біди.»^[8]