Прем'єр-міністр Індії

Індія дотримується парламентської системи, за якою прем'єр-міністр є главою уряду та главою виконавчої влади уряду. В таких системах глава держави або офіційний представник глави держави (тобто монарх, президент чи генерал-губернатор) зазвичай відіграє суто церемоніальну роль та діє — з більшості питань — лише за порадою прем'єр-міністра.

Прем'єр-міністр — якщо він ще не став членом парламенту — має стати членом парламенту протягом шести місяців після початку свого перебування на посаді. Зазвичай прем'єр-міністр співпрацює з іншими центральними міністрами, щоб забезпечити ухвалення законопроєктів парламентом.

1947—1984

Лорд Маунтбеттен приймає присягу Джавахарлала Неру як першого прем'єр-міністра Індії 15 серпня 1947 р.

Лал Багадур Шастрі, K. Камарадж і Неру, бл. 1963

З 1947 року було 14 різних прем'єр-міністрів^[a]. Перші кілька десятиліть незалежності Індійський національний конгрес (ІНК) майже повністю домінував на політичній карті Індії. Перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру склав присягу 15 серпня 1947 року. Неру обіймав посаду прем'єр-міністра 17 років поспіль, здобувши перемогу на чотирьох загальних виборах. Його повноваження закінчилися в травні 1964 року внаслідок смерті^[15][16]. Після Неру посаду прем'єр-міністра обійняв Лал Багадур Шастрі — колишній міністр внутрішніх справ^[en] і лідер ІНК. Під час правління Шастрі відбулася індо-пакистанська війна 1965 року. Згодом Шастрі помер від серцевого нападу в Ташкенті після підписання Ташкентської декларації^[17].

Після Шастрі першою жінкою-прем'єр-міністром країни була обрана Індіра Ганді — донька Неру. Перший термін перебування Індіри на посаді тривав 11 років, протягом яких вона пішла на такі кроки, як націоналізація банків^[18]; поклала край надбавкам і політичним посадам, що їх отримували члени королівських сімей колишніх князівських штатів Британського Раджу^[19][20]. Крім того, в її час відбулися інші важливі події: індійсько-пакистанська війна 1971 року^[21]; створення суверенної Бангладеш^[22]; приєднання Сіккіму до Індії шляхом референдуму 1975 року^[23]; перше ядерне випробування Індії в Похрані відбулося також протягом першого терміну Індіри. У 1975 році президент Фахруддін Алі Ахмед — за її порадою — запровадив надзвичайний стан, а відтак, цей період відомий порушеннями прав людини, адже уряд був наділений надзвичайними повноваженнями^[24][25].

Після масових протестів у 1977 році надзвичайний стан було скасовано і були призначені загальні вибори. Після завершення надзвичайного стану всі опозиційні політичні партії разом боролися проти ІНК під егідою Джаната партії та перемогли правлячу силу. Після того Морарджі Десаї — колишній заступник прем'єр-міністра — став першим прем'єр-міністром Індії, який не входив до ІНК. Уряд прем'єр-міністра Десаї складався з груп з протилежними ідеологіями, в яких було важко підтримувати єдність і координацію. Зрештою, після двох з половиною років на посаді прем'єр-міністра, 28 липня 1979 року Морарджі подав президенту заяву про відставку. Після цього Чаран Сінгх — заступник прем'єр-міністра в кабінеті Десаї — за зовнішньої, умовної підтримки ІНК, отримав більшість у Лок Сабха та склав присягу прем'єр-міністра^[26][27]. Однак невдовзі ІНК відмовився від своєї підтримки, і Сінгху довелося піти у відставку; він перебував на посаді 5 місяців — найкоротша каденція в цій посаді.

Іранський шах Мохаммед Реза Пахлаві і шахбану Фарах Пахлаві приймаються Індірою Ганді в аеропорту Нью-Делі, 1970 р.

Президент США Джиммі Картер (праворуч) з прем'єр-міністром Морарджі Десаї, 1978 р.

У 1980 році, після трирічної перерви, ІНК повернувся до влади з абсолютною більшістю. Індіра Ганді була обрана прем'єр-міністром вдруге^[28]. Під час її другого перебування на посаді була проведена операція «Блакитна зірка» — операція індійської армії в Золотому храмі, найсвященнішому місці сикхізму, — яка, як повідомляється, призвела до тисяч смертей^[29]. Згодом, 31 жовтня 1984 року Ганді була застрелена Сатвантом Сінгхом і Беантом Сінгхом — двома її охоронцями — в саду її резиденції в Нью-Делі^[30].

1984—1999

Після Індіри її старший 40-річний син Раджив склав присягу ввечері 31 жовтня 1984 року, ставши наймолодшою особою, яка коли-небудь займала посаду прем'єр-міністра. Раджив негайно закликав до загальних виборів. На них ІНК отримав абсолютну більшість, отримавши 401 з 552 місць у Лок Сабха, тобто максимальну кількість, отриману будь-якою партією в історії країни^[31][32]. У той же час перший міністр фінансів, а потім міністр оборони в кабінеті Ганді Вішванат Пратап Сінгх під час роботи в міністерстві оборони виявив порушення, які стали відомі як скандал Бофорса. Згодом Сінгха вигнали з ІНК, він сформував Джаната Дал, і — за допомогою кількох опозиційних до ІНК партій — створив партійну коаліцію під назвою Національний фронт^[33].

На загальних виборах 1989 року до влади прийшов Національний фронт за підтримки партії Бхаратія Джаната (BJP) і Лівого фронту^[34]. Прем'єр-міністром був обраний В. П. Сінгх^[34]. Протягом менш ніж року перебування на посаді Сінгх і його уряд прийняли рекомендації Комісії Мандала, що стосувалися покращення становища «відсталих класів»^[en] країни^[35]. Каденція Сінгха закінчився після того, як він наказав заарештувати члена BJP Лала Крішну Адвані^[en][36], в результаті чого BJP відмовилася від зовнішньої підтримки уряду, а В. П. Сінгх програв вотум недовіри в парламенті з рахунком 146—320 і йому довелося піти у відставку^[37]. Після цього Чандра Шекхар разом із 64-ма членами парламенту створив партію Самаджваді Джаната (Раштрія)^[38] і за підтримки ІНК отримав більшість у Лок Сабха^[39]. Але прем'єрство Шекхара тривало недовго, адже ІНК відмовився від своєї підтримки; в результаті уряд Шекхара впав, і було оголошено нові вибори^[40].

На загальних виборах 1991 року ІНК під керівництвом П. В. Нарасімхи Рао сформував уряд меншості; Рао став першим прем'єр-міністром південноіндійського походження^[41]. Після розпаду Радянського Союзу Індія опинилася на межі банкрутства, тому Рао вжив заходів для лібералізації економіки та призначив міністром фінансів Манмохана Сінгха — економіста й колишнього керівника Резервного банку Індії^[41]. Потім Рао та Сінгх зробили низку кроків для лібералізації економіки^[41], що призвело до безпрецедентного економічного зростання країни^[42]. Однак його прем'єрство також було свідком руйнування мечеті Бабрі Масджид, що призвело до загибелі близько 2000 людей^[43]. Рао провів п'ять безперервних років на посаді, ставши першим прем'єр-міністром не з сім'ї Неру-Ганді, якому це вдалося^[41].

Королева Нідерландів Беатрікс (ліворуч) з прем'єр-міністром Раживом Ганді, принцем Клаусом і Сонею Ганді. Гаага, 1985

П. В. Нарасімха Рао (ліворуч) урочисто відкриває Національний науковий центр. Нью-Делі, 1 вересня 1992

Після закінчення повноважень Рао в травні 1996 країна бачила чотирьох прем'єр-міністрів протягом трьох років: два строки Атала Біхарі Ваджпаї; один строк Х. Д. Деве Говди з 1 червня 1996 по 21 квітня 1997; і один строк І. К. Гуджрала з 21 квітня 1997 по 19 березня 1998. Уряд прем'єр-міністра Ваджпаї, обраний у 1998 році, вжив певних кроків. У травні 1998 року — після місяця перебування при владі — уряд оголосив про проведення п'яти підземних ядерних вибухів у Похрані^[44]. У відповідь на ці випробування багато західних країн, включаючи Сполучені Штати, запровадили економічні санкції проти Індії^[45], але завдяки підтримці, отриманій від Росії, Франції, країн Перської затоки та деяких інших країн, санкції загалом не стали успішними^[46][47]. Кілька місяців потому у відповідь на індійські ядерні випробування Пакистан також провів ядерні випробування^[48]. Враховуючи погіршення ситуації між двома країнами, уряди намагалися покращити двосторонні відносини. У лютому 1999 року Індія та Пакистан підписали Лахорську декларацію, в якій обидві країни оголосили про свій намір подолати взаємну ворожнечу, збільшити торгівлю та використовувати свій ядерний потенціал у мирних цілях^[49]. У травні 1999 року партія AIADMK^[en] вийшла з правлячої коаліції Національного демократичного альянсу (NDA)^[50], внаслідок чого уряд Ваджпаї став тимчасовим після вотуму недовіри 269—270. Це збіглося з Каргільським конфліктом з Пакистаном^[51]. На наступних загальних виборах у жовтні 1999 року NDA під керівництвом BJP та пов'язані з нею партії забезпечили собі комфортну більшість у Лок Сабха, отримавши 299 із 543 місць у нижній палаті^[52].

2000–дотепер

Колишній прем'єр-міністр Манмохан Сінгх з колишнім прем'єр-міністром Шрі Атал Біхарі Ваджпаї в Нью-Делі 24 травня 2004

Прем’єр-міністр Нарендра Моді виступає на 69-й Генеральній Асамблеї ООН, 2014

Під час свого правління Ваджпаї продовжив процес економічної лібералізації, що призвело до економічного зростання^[53]. На додаток до розвитку інфраструктури та базових об'єктів, уряд зробив кілька кроків для покращення інфраструктури країни, таких як Національний проєкт розвитку автомобільних доріг (NHDP) і Pradhan Mantri Gram Sadak Yojana (PMGSY; IAST : Pradhānamaṃtrī Grāma Saḍaka Yojanā ^IAST; букв. «Схема сільських доріг прем'єр-міністра»)^[54]. Але в 2002 році відбулися громадські заворушення в штаті Гуджарат, внаслідок яких загинуло близько 2000 осіб^[55]. Термін перебування Ваджпаї на посаді прем'єр-міністра завершився в травні 2004 року, що зробило його першим прем'єр-міністром не з ІНК, який завершив повну п'ятирічну каденцію^[53].

На виборах 2004 року ІНК став найбільшою партією в підвішеному парламенті^[en]; очолюваний ним Об'єднаний прогресивний альянс (UPA) — за зовнішньої підтримки Лівого фронту, партії Самаджваді (SP) та партії Бахуджан Самадж (BSP) — отримав більшість у Лок Сабха^[56], і прем'єр-міністром був обраний Манмохан Сінгх. Він став першим сикхським прем'єр-міністром нації^[56]. Під час його правління країна зберегла економічну динаміку, набуту під час перебування на посаді прем'єр-міністра Ваджпаї^[57]. Крім того, уряду вдалося добитися прийняття в парламенті Закону про гарантії зайнятості в сільській місцевості 2005 року та Закону про право на інформацію 2005 року^[58][59]. Крім того, уряд зміцнив відносини Індії з такими країнами, як Афганістан^[60][61], Росія^[62], країнами Перської затоки та Сполученими Штатами, кульмінацією чого стала ратифікація цивільної ядерної угоди між Індією та США наприкінці першого терміну Сінгха^[63][64][65]. У той же час теракти в Мумбаї в листопаді 2008 року також відбулися під час першої каденції Сінгха^[66][67]. На загальних виборах 2009 року мандат UPA збільшився^[68][69]. Другий термін прем'єр-міністра Сінгха, однак, супроводжувався скандалами на високому рівні та звинуваченнями в корупції^[70][71]. Сінгх пішов у відставку з поста прем'єр-міністра 17 травня 2014 року після поразки ІНК на загальних виборах^[72][73][74].

На виборах 2014 року NDA під керівництвом BJP отримала абсолютну більшість, отримавши 336 із 543 місць у Лок Сабха; сама BJP стала першою партією з 1984 року, яка отримала більшість у нижній палаті. Головний міністр Гуджарату Нарендра Моді був обраний прем'єр-міністром, ставши першою людиною на цій посаді, що народилася в незалежній Індії^[75].

Нарендра Моді був переобраний прем'єр-міністром у 2019 році з більшим мандатом, ніж п'ять років тому. NDA під керівництвом BJP отримала 354 місця, з яких остання забезпечила 303 місця^[76].

Партійність

Конституція передбачає систему розподілу влади, за якою президент Індії є главою держави; прем'єр-міністр очолює Раду міністрів, допомагаючи та консультуючи президента у виконанні його конституційних функцій. Буквально, ст.ст. 53, 74 та 75 передбачають таке:

Виконавча влада Союзу покладається на Президента і здійснюється безпосередньо або через підлеглих посадових осіб відповідно до Конституції.

— Стаття 53(1) Конституції Індії

Повинна існувати Рада Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, щоб допомагати та консультувати Президента, який під час виконання своїх функцій діятиме відповідно до таких порад.

— Стаття 74(1) Конституції Індії

Прем'єр-міністр призначається Президентом, а інші міністри призначаються Президентом за порадою Прем'єр-міністра.

— Стаття 75(1) Конституції Індії

Як і в більшості парламентських демократій, обов'язки президента є здебільшого церемоніальними^[en], доки кабінет міністрів і законодавча влада дотримуються конституції та верховенства права. Прем'єр-міністр Індії є главою уряду і несе відповідальність за виконавчу гілку. Конституційним обов'язком президента є оберігання, охорона й захист Конституції та закону (англ. to preserve, protect and defend the Constitution and the law) згідно зі статтею 60. У конституції Індії прем'єр-міністр згадується лише в чотирьох її статтях (ст.ст. 74, 75, 78 і 366). Прем'єр-міністр відіграє вирішальну роль в індійському врядуванні, маючи більшість у Лок Сабха.

Кваліфікаційні вимоги

Згідно зі статтею 84 Конституції Індії, яка встановлює кваліфікаційні вимоги для членів парламенту, та статтею 75, яка встановлює вимоги для міністра в Раді міністрів Союзу, а також аргументу, що посада Прем'єр-міністр описується як primus inter pares (перший серед рівних)^[77], Прем'єр-міністр повинен:

• Бути громадянином Індії.
• Бути членом Лок Сабха або Радж'я Сабха. Якщо особа, обрана прем'єр-міністром, не є ні членом Лок Сабха, ні Радж'я Сабха на момент обрання, вона повинна стати членом будь-якої з палат протягом шести місяців.
• Бути старше 25 років (для членів Лок Сабха) або старше 30 років (для членів Радж'я Сабха).
• Не обіймати жодних комерційних посад під керівництвом уряду Індії чи уряду будь-якого штату чи будь-якої місцевої чи іншої влади, що підконтрольна будь-якому із зазначених урядів.

Після того, як кандидата обрано прем'єр-міністром, він повинен звільнитися зі своїх посад у будь-яких приватних чи державних компаніях і може повернутися туди лише після завершення строку повноважень.

Присяги

Перед вступом на посаду прем'єр-міністр зобов'язаний скласти та підписати в присутності президента Індії посадову присягу та присягу про збереження таємниці згідно з Третім додатком до Конституції Індії.

Посадова присяга:

Я, <ім'я>, клянусь іменем Бога/урочисто стверджую, що буду мати справжню віру та вірність Конституції Індії, як встановлено законом, що я буду підтримувати суверенітет і цілісність Індії, що я буду віддано і сумлінно виконувати свої обов'язки як Прем'єр-міністра Союзу і що я буду чинити справедливо по відношенню до всіх людей відповідно до Конституції та закону, без страху чи прихильності, ласки чи злого бажання.

— Конституція Індії, Третій додаток, частина I

Присяга про збереження таємниці:

Я, <ім'я>, присягаю іменем Бога/урочисто підтверджую, що не буду прямо чи опосередковано повідомляти чи розкривати будь-якій особі або особам будь-яке питання, яке буде передане на мій розгляд або стане відомим мені як Прем'єр-міністрові Союзу, за винятком випадків, коли це може знадобитися для належного виконання моїх обов'язків як такого Міністра.

— Конституція Індії, Третій додаток, частина II

Перебування на посаді та звільнення

Прем'єр-міністр обіймає посаду на «вгоду президента», отже, прем'єр-міністр може залишатися на посаді необмежений час, доки президент має довіру до нього. Однак прем'єр-міністр також повинен мати довіру Лок Сабха, нижньої палати парламенту.

Строк повноважень прем'єр-міністра може припинитися до закінчення повноважень скликання Лок Сабха, якщо проста більшість членів палати перестала йому довіряти — це називається вотумом недовіри^[78]. Трьох прем'єр-міністрів, І. К. Гуджрала^[37], Х. Д. Деве Говду та Атала Біхарі Ваджпаї, було усунуто з посади таким штибом. Крім того, посадовець може піти у дострокову відставку; Морарджі Десаї був першим прем'єр-міністром, який пішов у відставку під час перебування на посаді.

Окремі питання державної служби прем'єр-міністра регулюються Законом про представництво народу 1951 року^[79].

Виконавчі повноваження

Прем'єр-міністр керує функціонуванням і здійсненням повноважень уряду Індії. Згідно з відповідними вимогами, президент Індії запрошує особу, яка користується підтримкою більшості членів Лок Сабха, сформувати на національному рівні уряд Індії — також відомий як центральний уряд, або уряд Союзу — та виконувати свої повноваження^[80]. На практиці прем'єр-міністр номінує президенту членів своєї ради міністрів^[81][82][83]. Вони також працюють над визначенням основної групи міністрів (відомої як кабінет міністрів)^[81], відповідальних за важливі функції та міністерства.

Прем'єр-міністр відповідає за надання допомоги та консультування президента щодо розподілу роботи уряду між різними міністерствами та відомствами, у згоді з Правилами уряду Індії 1961 року^[84]. Координаційна робота, як правило, покладається на Секретаріат Кабінету Міністрів^[85]. У той час як робота уряду, як правило, розподіляється між різними міністерствами, прем'єр-міністр може зберігати за собою певні портфелі, якщо вони не розподіляються між членами кабінету.

Прем'єр-міністр за погодженням із кабінетом планує та відвідує засідання палат парламенту та зобов'язаний відповідати на запитання членів парламенту до нього як до відповідального за портфелі в уряді Індії^[86].

Деякі конкретні міністерства/відомства не закріплені за ким-небудь у кабінеті, крім самого прем'єр-міністра. Прем'єр-міністр зазвичай відповідає за/очолює:

• Міністерство персоналу, громадських скарг і пенсій (як міністр персоналу, громадських скарг і пенсій)
• Секретаріат Кабінету
• Комітет з призначень Кабінету
• Комітет Кабінету з безпеки
• Комітет Кабінету з економічних питань
• NITI Aayog
• Департамент атомної енергетики
• Департамент космосу
• Управління ядерного командування.

Президент США Джиммі Картер і прем'єр-міністр Морарджі Десаї підписують Нью-Делійську декларацію, 3 січня 1978 р.

Президент Росії Володимир Путін зустрічається з прем'єр-міністром Нарендрою Моді в Кремлі, Москва, 24 грудня 2015 р.

Прем'єр-міністр представляє країну в різних делегаціях, зустрічах високого рівня та міжнародних організаціях, які вимагають участі найвищої урядової посади^[87], а також звертається до нації з різних питань національного чи іншого значення^[88].

Відповідно до статті 78 Конституції Індії, Кабінет Союзу і Президент офіційно спілкуються через Прем'єр-міністра. В іншому випадку Конституція визнає Прем'єр-міністра членом Кабінету Союзу лише поза сферою Кабінету.

Адміністративні повноваження та повноваження з призначення

Прем'єр-міністр рекомендує президенту, серед іншого, кандидатури для призначення на посади:

• Головного виборчого уповноваженого Індії (CEC) та інших виборчих уповноважених (ECs)
• Контролера і генерального аудитора Індії (C&AG)
• Голови та членів Комісії з державної служби Союзу (UPSC)
• Головного інформаційного уповноваженого Індії (CIC) та інформаційних уповноважених
• Голови та членів фінансової комісії (FC)
• Генерального прокурора Індії (AG) та Генерального соліситора Індії (SG).

Як голова Комітету з призначень Кабінету міністрів (ACC), прем'єр-міністр — за необов'язковою порадою Секретаря Кабміну під керівництвом Старшої відбіркової комісії (SSB) — вирішує призначення вищих державних службовців, таких як секретарі, додаткові секретарі та співсекретарі в уряді Індії^[89][90][91]. Крім того, у тій самій ролі прем'єр-міністр вирішує призначення вищого військового персоналу, наприклад начальника штабу сухопутних військ, начальника повітряного штабу, начальника військово-морського штабу та командувачів оперативних і навчальних командувань^[92]. Крім того, ACC також вирішує призначення офіцерів індійської поліції^[en], які займають більшість посад у правоохоронних органах вищого рівня на федеральному рівні та рівні штату.

Крім того, як міністр персоналу, громадських скарг і пенсій, прем'єр-міністр також здійснює контроль над Індійською адміністративною службою (IAS)^[93], головною державною службою країни^[94][95], яка укомплектовує кадрами більшу частину вищої державної служби^[94][95]; Комісією з відбору державних підприємств (PESB)^[96][97]; і Центральним бюро розслідувань (CBI)^[96][97], за винятком обрання його директора, якого обирає комітет у складі: (a) прем'єр-міністра, як голови; (b) лідера опозиції в Лок Сабха; та (c) головного судді^[en][98].

На відміну від більшості інших країн, прем'єр-міністр не має великого впливу на відбір суддів: це робить колегія суддів, що складається з головного судді Індії, чотирьох старших суддів Верховного суду та головного (або найстаршого) судді високого суду відповідного штату^[99][100]. Однак виконавча влада в цілому має право повернути рекомендовану кандидатуру до колегії для повторного розгляду^[101], утім це не є повним правом вето, і колегія все ще може висунути відхилену кандидатуру^[102][103].

Законодавчі повноваження

Прем'єр-міністр діє як лідер палати парламенту — зазвичай Лок Сабха, — до якої він належить. У цій ролі йому доручено представляти виконавчу владу в законодавчому органі, він уносить важливі закони та, як очікується, реагує на занепокоєння опозиції^[104]. Стаття 85 Конституції наділяє президента повноваженнями скликати та завершувати позачергові сесії парламенту; це повноваження, однак, здійснюється лише за порадою прем'єр-міністра та його ради, тому на практиці прем'єр-міністр справді здійснює певний контроль над справами парламенту.

Офіційний веб-сайт офісу прем'єр-міністра доступний 11-ма індійськими регіональними мовами, а саме ассамською, бенгальською, гуджараті, каннада, малаялам, мейтеї (маніпурі), маратхі, одія, пенджабі, тамільською та телугу, а також двома офіційними: англійською та хінді^[105].

Одинадцять індійських веб-сайтів доступні за такими посиланнями:

1. Ассамська : http://www.pmindia.gov.in/asm/
2. Бенгальська: http://www.pmindia.gov.in/bn/
3. Гуджараті: http://www.pmindia.gov.in/gu/
4. Каннада : http://www.pmindia.gov.in/kn/
5. Маратхі: http://www.pmindia.gov.in/mr/
6. Малаялам : http://www.pmindia.gov.in/ml/
7. Мейтей (Маніпурі): http://www.pmindia.gov.in/mni/
8. Одія: http://www.pmindia.gov.in/ory/
9. Панджабі: http://www.pmindia.gov.in/pa/
10. Тамільська: http://www.pmindia.gov.in/ta/
11. Телугу: http://www.pmindia.gov.in/te/

Стаття 75 Конституції наділяє парламент повноваженнями вирішувати питання про винагороду та інші пільги прем'єр-міністра й міністрів^[106], що час від часу поновлюються. Початкова винагорода прем'єр-міністра та інших міністрів була визначена в частині B другої таблиці конституції, яку пізніше було вилучено поправкою.

У 2010 році офіс прем'єр-міністра повідомив, що прем'єр-міністр отримує не офіційну зарплату, а лише щомісячні грошові надбавки^[107]. Того ж року The Economist повідомив, що за паритетом купівельної спроможності прем'єр-міністр Індії отримував еквівалент 4106 доларів на рік. У відсотках від ВВП на душу населення країни (валового внутрішнього продукту) це найнижчий показник серед усіх країн, досліджених The Economist^[108][109].

Резиденція

Будівля у Нью-Делі за адресою 7, Lok Kalyan Marg^[en] — раніше називалася 7, Race Course Road — є офіційним місцем проживання прем'єр-міністра Індії^[110].

Під час перебування на посаді першого прем'єр-міністра, Неру, резиденцією був Тін Мурті Бхаван. Лал Багадур Шастрі вибрав офіційною резиденцією 10, Джанпат, Індіра Ганді проживала на 1, Сафдарджунг Роуд. Раджив Ганді став першим прем'єр-міністром, що використовував за резиденцію 7, Лок Кальян Марг, як згодом і його наступники^[111].

Подорожі

Для сухопутних подорожей прем'єр-міністр використовує сильно модифіковану броньовану версію Range Rover^[en][112]. Кортеж прем'єр-міністра складається з автопарку, до ядра якого входять щонайменше три броньованих седани BMW 7 серії, двох броньованих Range Rover, щонайменше 8-10 BMW X5, шість Toyota Fortuner / Land Cruiser і щонайменше два автомобілі швидкої допомоги Mercedes-Benz Sprinter.

Для авіаперельотів використовуються Boeing 777-300ER з позивним Air India One (AI-1 або AIC001)^[113][114]. Є кілька вертольотів, наприклад Мі-8, які використовуються для перенесення прем'єр-міністра на короткі відстані. Всі ці повітряні судна експлуатуються ВПС Індії.

Охорона

Спеціальна група захисту (SPG) відповідає за захист чинного прем'єр-міністра та його сім'ї^[115][116]. У забезпеченні безпеки допомагають Центральні резервні поліцейські сили (CRPF), Прикордонні сили безпеки (BSF) і поліція Делі, організовуючи триступеневу охорону маєтку.

Офіс

Офіс прем'єр-міністра^[en] (PMO) виступає основним робочим місцем глави уряду. Офіс розташований у Південному блоці та становить комплекс із 20 кімнат, до якого прилягають Секретаріат Кабінету міністрів, Міністерство оборони та Міністерство закордонних справ. Офіс очолює головний секретар прем'єр-міністра Індії — як правило, колишній державний службовець, переважно з Адміністративної служби (IAS) чи з Служби закордонних справ (IFS).

У закордонних візитах прем'єра іноді супроводжує дружина. Сім'я прем'єр-міністра також перебуває під державним захистом^[117]. Багато членів сімей колишніх прем'єр-міністрів є політиками. Так, найвидатнішою сім'єю прем'єр-міністрів є сім'я Неру-Ганді, з якої вийшли три лідери: Дж. Л. Неру, Індіра Ганді та Раджив Ганді^[118].

Колишні прем'єр-міністри мають право на бунгало^[119][120], а також право на такі самі умови, що й чинний міністр кабінету^[119], включаючи секретарський персонал із чотирнадцяти осіб протягом п'яти років; відшкодування офісних витрат; шість внутрішніх авіаквитків представницького класу^[en] на рік; і забезпечення охорони з боку збройних сил і поліції, як це встановлено законом^[119][120].

Крім того, колишні прем'єр-міністри посідають сьоме місце в індійському порядку старшинства^[en], що еквівалентно головним міністрам штатів (у їхніх відповідних штатах) і міністрам кабінету^{[121][122][123]}. Як колишній член парламенту прем'єр-міністр також отримує пенсію після звільнення з посади. У 2015 році колишній член парламенту отримував мінімальну пенсію в розмірі ₹ 20 000 ($250) на місяць, плюс ₹1500 ($19) за кожен рік служби депутатом понад п'ять років^[124].

Деякі прем'єр-міністри зробили значну кар'єру після свого перебування на посаді, зокрема Х. Д. Деве Говда, який залишався членом Лок Сабха до 2019 року, і Манмохан Сінгх, який продовжує бути членом Радж'я Сабха^[125][126].

Смерть

Прем'єр-міністрам влаштовують державні похорони^[en]. У штатах і союзних територіях прийнято оголошувати день жалоби з нагоди смерті кожного колишнього прем'єр-міністра^[127].

Вшанування пам'яті

Кілька закладів названі на честь прем'єр-міністрів Індії. День народження Джавахарлала Неру відзначається в Індії як день дітей. Прем'єр-міністрів також зобразили на поштових марках кількох країн.

Прем'єр-міністр керує різними фондами.

Фонд національної оборони

Фонд національної оборони (NDF) був створений урядом Індії в 1962 році після індійсько-китайської війни того року. Прем'єр-міністр діє як голова виконавчого комітету фонду, тоді як міністри оборони, фінансів і внутрішніх справ діють як члени виконавчого комітету, міністр фінансів також виконує функції скарбника комітету. Секретар виконавчого комітету фонду є співсекретарем з питань NDF в Офісі Прем'єр-міністра^[128]. Згідно з веб-сайтом, фонд «повністю залежить від добровільних внесків громадськості та не отримує жодної бюджетної підтримки». Відповідно до розділу 80G Закону про податок на прибуток 1961 року пожертвування фонду оподатковуються на 100 %^[129][130].

Національний фонд допомоги прем'єр-міністра

Національний фонд допомоги прем'єр-міністра (PMNRF) був створений Джавахарлалом Неру в 1948 році для допомоги переміщеним особам з Пакистану. Наразі фонд використовується передовсім для допомоги сім'ям тих, хто загинув під час стихійних лих, таких як землетруси, циклони та повені, і в другу чергу для відшкодування медичних витрат людям з хронічними та смертельними захворюваннями^[131]. Відповідно до зазначеного вище законодавства, пожертви на користь PMNRF оподатковуються на 100 %^[129].

Фонд прем'єр-міністра для допомоги громадянам у надзвичайних ситуаціях (PM CARES Fund)

У березні 2020 року, після швидкого поширення вірусу COVID-19 з Уханя, Нарендра Моді оголосив про створення спеціального фонду для вирішення будь-яких надзвичайних ситуацій, таких як пандемія COVID-19^[132]. Оскільки фонд є повністю добровільним без будь-якої державної бюджетної підтримки, Моді закликав громадськість робити щедрі пожертви на користь фонду. Лише за перші 5 днів у 2019/20 фінансовому році фонд отримав 3076,62 крор рупій. Спочатку фонд використовувався для закупівлі товарів для надзвичайних ситуацій, таких як апарати штучної вентиляції легень, комплектів ЗІЗ, а також для фінансування досліджень і закупівель вакцин. На 2020/2021 фінансовий рік обсяг фонду PM Cares становив близько 10990 крор рупій^[133].

Посада заступника прем'єр-міністра Індії технічно не є конституційною посадою, і про неї немає жодної згадки в актах парламенту^[134]. Але історично склалося так, що в різних випадках різні уряди призначали одного зі своїх старших міністрів заступником прем'єр-міністра. Немає ні конституційної вимоги щодо заміщення цієї посади, ні так само вона не передбачає будь-яких особливих повноважень^[134]. Як правило, заступником призначаються старші міністри кабінету, наприклад міністр фінансів або міністр внутрішніх справ^[en]. Особа на цій посаді вважається найстаршою в кабінеті після прем'єр-міністра та представляє уряд у його відсутність. Як правило, заступники призначаються для зміцнення коаліційних урядів. Першим обіймав цю посаду Валлаббхаї Пател, який також був міністром внутрішніх справ у кабінеті Неру.

• Список прем'єр-міністрів Індії
• Список президентів Індії
• Президент Індії
• Віце-президент Індії^[en]
• Список віце-президентів Індії^[en]
• Заступник прем'єр-міністра Індії
• Авіаперевезення глав держав і урядів^[en]
• Офіційний державний автомобіль