Привітне (Ялтинський район)

Привітне розташоване на південно-східному узбережжі Криму, у східній частині території міськради, у долині річки Ускут, висота центру села над рівнем моря 72 м. Село витягнулося уздовж автодороги Білогірськ — Привітне, відстань до Алушти — 50 км, до Сімферополя — 97 км, там же найближча залізнична станція. Село досить відокремлене — відстань до найближчих населених пунктів по шосе близько 15 км: Зеленогір'я, Красноселівка (Білогірський район) (через Головне пасмо Кримських гір) і Морське.

Час виникнення Ускута невідомо, деякі дослідники, ґрунтуючись на плануванні типу «бург» — забудові міського типу, стоячій впритул один до одного, характерно для найдавніших гірських селищ Криму, висловлюють думку, що село існує кілька тисяч років^[1]. Навіть мова Ускутської долини відрізнялася від діалектів сусідніх сіл, а жителі антропологічно відносилися до середземноморського типу^[2] (іноді виділяється особлива субетнічна група кримських татар — Ускут^[3]). Населяли долину зазналі сильної еллінізації нащадки змішавшихся з автохтонними жителями готів^[4] і аланів^[5], які заселили край в II–III століттях. З III століття вони прийняли християнство^[6] і в середні віки належали Готській єпархії Константинопольського патріархату^[7].

Вперше в доступних джерелах Ускут зустрічається на венеційській мапі VIII століття^[8]. Згадується селище, як De la Scuto, у договорі Генуї з Еліас-Беєм Солхатським від 1381, згідно з яким «гориста південна частина Криму на північний схід від Балаклави», з її поселеннями і народом, якій суть християни, повністю переходила у володіння генуезців^[9]. До 1475 Скуті входила в Капітанство Готія. У листуванні останнього консула Солдаї Христофоро ді Негро, приблизно 1470 року, говориться, що село Скуті захопили відомі в Криму брати Гуаско — власники замка Чобан-Куле, які намагалися закріпачити місцевих жителів («поставили в Скуті шибеницю, а на кордоні своїх володінь — ганебний стовп»), але, головне — отримати контроль над торговим шляхом в Карасубазар. Історія скінчилася нічим, оскільки в 1475 році генуезькі володіння були завойовані Османською імперією і село адміністративно включена в Судацький кадилик Кефінського санджака, а, згодом, еялету^[10]. Згадується Ускют в матеріалах переписів Кефінського санджака, селище було все ще повністю християнським: в 1520 році — 100 сімей, з них 7 втратили чоловіка-годувальника, в 1542 році — 85 сімей, з них 3 «овдовілих» і 10 дорослих холостяків^[11]. За Джізйе Дефтера Ліва-і Кефе (Османськими податковими відомостями) 1652 року, де перераховані християни-платники податків Кефінського еялету, в селищі Ускут значилося всього 18 глав сімейств^[12]. У XVII столітті на південному узбережжі Криму починає поширюватися іслам^[13] і, поступово, мусульманство взяли всі жителі села — ні у відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн "О. В. Суворова від 18 вересня 1778 року, ні відомості митрополита гнатія Ускут не значиться (є відомості, що не бажаючі покидати батьківщину жителі Іскута приймали іслам^[2]). Перед цим, в 1774 році, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором, колишні турецькі володіння увійшли до складу Кримського ханства, адміністративно — згідно камерального Опису Криму … 1784 року — в Судацький кадилик Кефінського каймакамства^[14].

Після приєднання Криму до Російської імперії 8 лютого 1784 року село була приписано до Сімферопольському повіту Таврійської області^[15]. Після Павловських реформ, згідно з указом «Про новий поділ Держави на Губернії», з 1796 по 1802 входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії^[16]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернии^[17], Ускут був включений до складу Аргинської волості Сімферопольського повіту.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Ускут Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (654 чоловічої статі та 501 — жіночої), налічувалось 131 дворове господарство, існувала мечеть^[18].

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 1368 осіб, налічувалось 240 дворових господарств, існували мечеть, 2 лавки^[19].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2354 осіб (1245 чоловічої статі та 1109 — жіночої), з яких 628 — православної віри, 1722 — магометанської^[20].

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1845 осіб^[21]. Мовний склад населення села був таким^[22]: