Республіка Алтай

Клімат помірно континентальний, з коротким спекотним літом і довгою морозною зимою.

Рельєф республіки характеризується високими хребтами, розділеними вузькими й глибокими річковими долинами, рідкими широкими міжгірськими улоговинами. Найвища гора — Бєлуха (Кадин-Бажи) — 4506 м, є найвищою точкою Сибіру.

Річкова система нараховує більше 20 тисяч водотоків із загальною довжиною більше 60 тис. км і близько 7 тисяч озер загальною площею більше 600 км². Найбільші річки — Катунь і Бія, які, зливаючись, утворюють річку Об, найбільшу річку Сибіру. Найбільше озеро — Телецьке (Алтин-Кель) із площею водного дзеркала 230,8 км² і глибиною 325 метрів.

Республіка Алтай перебуває в часовому поясі, який позначається за міжнародним стандартом як Krasnoyarsk Time Zone (KRST). Зсув відносно UTC становить +7:00. Позначення у Росії — MSK+4 або п'ята часова зона. Сезонні зміни часу тут відсутні. Фактично територія республіки розташована у шостому часовому поясі, але використовує час сьомого. Свій поясний час вона використовувала як стандартний від 1995 до 2011, та у 2014—2016 роках.

Давня історія

Люди оселилися у долинах Алтаю в епоху палеоліту, близько 1,5 млн років тому. Саме такий вік всесвітньо відомої Улалінської стоянки, виявленої в Горно-Алтайську.

В VIII-ІІІ століттях до н. е. Алтай населяли скіфи-пазирикці — творці алтайського звіриного стилю.

Гунно-сарматський період історії регіону починається з кінця ІІІ століття до н. е.Владиками Центральної Азії з VI століття н. е. стають нащадки гунів, предки алтайців — тюрки.

Збережені елементи алтайського звіриного стилю в традиційному мистецтві сучасних корінних жителів підтверджують зв'язок алтайських племен з іншими давніми народами всього євразійського материка.

Алтай — прабатьківщина всіх сучасних тюркських народів світу, де в 552 році стародавні тюрки створили свою державу — каганат. Тут сформувалася мова тюрків, що одержала поширення серед всіх народів каганату завдяки появі писемності у зв'язку з державністю тюрків, відомої сьогодні як «архейська рунічна писемність». Все це послужило появі в сучасному науковому світі термінології алтайська сім'я мов (куди входять 3 більші групи: японо-корейська, тунгусо-маньчжурська, тюрко-монгольська) і дало можливість затвердитися у світовій науці науковому напрямку — алтаїстиці.

Новий час

Алтай у силу геополітичного розташування — центр Євразії — у різні історичні епохи поєднував різні етноси й культури.

Тривалий час Алтай належав до держави калмиків — Джунгарського ханства. Російські першопрохідники називали алтайців білі калмики. В 1756 p. після падіння Джунгарської держави, північний Алтай був анексований Російською державою.

ХХ століття

На початку ХХ століття у алтайців виник національно-релігійний рух, що дістав назву бурханізм. Після Лютневої революції у 1917 році була створена Алтайська гірська дума, яка у березні 1918 проголосила створення Каракорум-Алтайського округу, що у вересні того ж року увійшов до складу Сибірської республіки. Були створені також алтайські збройні формування, що вели бойові дії проти червоних партизанських загонів, сформованих з російських селян, а з грудня 1919 до 1922 року — проти Червоної армії та сил НКВС.

Республіка Алтай створена 1 червня 1922 p. як Ойротська автономна область у складі Алтайського краю, перейменована 7 січня 1948 p. у Горно-Алтайську автономну область.

Новітня історія

З 25 жовтня 1990 p. статус автономної області підвищений до Горно-Алтайської АРСР, 3 липня 1991 p. — Горно-Алтайська РСР в складі Росії, із травня 1992 p. — Республіка Горний Алтай, з 12 грудня 1993 p. — Республіка Алтай.

Паралельно до органів влади був створений Курултай алтайського народу, обирається національний лідер — Ел Башчи алтайського народу. Починаючи з 2012 року Курултай розколовся на дві альтернативні організації^[1].

В середині 2000-х років в рамках ліквідації національних автономій^[ru] пропонувалося включення усіх районів Республіки Алтай до складу Алтайського краю, однак негативна реакція місцевих еліт зупинила цей процес^[2].

Населення республіки становить 207,1 тис. осіб (2008). Густота населення — 2,2 осіб/км² (2005), питома вага міського населення — 25,9 % (2005).

За даними перепису 2002, національний склад населення був таким:

Національний склад населення районів республіки Алтай за переписом 2010 року.^[3]

Населені пункти

• Кош-Агацький район
• Маймінський район
• Онгудайський район
• Турачацький район
• Усть-Канський район
• Усть-Коксинський район
• Улаганський район
• Чемальський район
• Чойський район
• Шебалінський район
• місто Горно-Алтайськ

27 вересня 2003 року в шести південних районах Республіки Алтай відбувся найбільш руйнівний за останні кілька десятиліть землетрус. Його причиною стала важкопрогнозована геологічна катастрофа. В епіцентрі сила підземних поштовхів досягала 8-9 балів за шкалою Ріхтера. Після цього в Республіці була відзначена серія нових землетрусів меншої сили. Поштовхи зафіксовані навіть у Новосибірській області, Красноярському краї й Східному Казахстані.

Найбільші руйнування були в Кош-Агацькому, Улаганському, Шебалінському і Онгудайському районах Республіки Алтай. Жертв не було (лише кілька людей одержали легкі травми), але землетрус зруйнував і зашкодив понад 1,8 тисячі (за іншим даними — близько 500) житлових будинків, у яких проживали більше семи тисяч людей, а також адміністративні будинки (школи, лікарні). Збиток, нанесений республіці, склав понад мільярд рублів.

• Родіонов Олександр Михайлович — письменник

• Бурханізм
• Каракорум-Алтайський округ
• Алтайський дивізіон
• Конституція Республіки Алтай
• 2232 Алтай^[4]

• Офіційний сайт Республіки Алтай (рос.)
• Алтай. Фото-слайд (рос.)
• Республіка Алтай в довіднику-каталозі «Уся Росія» (рос.)
• Новини Горного Алтаю (рос.)
• Сайт Горно-Алтайського державного університету (рос.)
• Авторські чорно-білі фотографії Алтаю (рос.)
• Сайт і форум Горно-Алтайська (рос.)
• Турбази Горного Алтаю (рос.)
• http://altaimedia.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=40&Itemid=59
• Рудой А. Н., Кирьянова М. Р. Научное и рекреационное значение великих геологических памятников Алтая: к созданию Алтайского ледникового парка // Известия Русского географического общества, 2004. — Вып. 5. — С. 61-69.
• Рудой А. Н. «Высокие террасы» Центрального Алтая : происхождение и строение. — Томск : Национальный научно-исследовательский Томский государственный университет. Архівовано з джерела 13 квітня 2021 року.

Алтайський край	Кемеровська область	Хакасія
Алтайський край		Тува
Казахстан	КНР	Монголія