Симфонія № 9 (Бетховен)
Симфо́нія № 9 ор.125 Бетховена, ре мінор, завершена у 1824 році. Складається з 4-х частин:
- Allegro ma non troppo, un poco maestoso
- Molto vivace
- Adagio molto e cantabile
- Фінал (має складну структуру), на слова «Оди до радості» (Ode an die Freude) Шиллера.
| Симфонія № 9 | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. 9. Sinfonie італ. Sinfonia n.9[1] | ||||
 | ||||
| Композитор | Людвіг ван Бетховен[1] | |||
| Створено | 1824[2] Відень | |||
| Видано | 1826[2] | |||
| Тональність | ре мінор | |||
| Інструментування | симфонічний оркестр і хор | |||
| Текст | Ода до радості | |||
| Мова | німецька | |||
| Частин | 4 частина | |||
| Прем'єра | ||||
| Дата | 7 травня 1824[1] | |||
| Місце | Theater am Kärntnertord[1] | |||
 Симфонія № 9 у Вікісховищі | ||||
Склад оркестру
Симфонія написана для подвійного складу симфонічного оркестру за винятком флейти піколо, контрафаготу, трьох тромбонів та розширеної секції ударних. Четверта частина (фінал) включає також змішаний хор і чотирьох солістів (сопрано, альт, тенор, бас). Тривалість — понад 70 хвилин.
Цікаві факти
Коли Бетховен писав цю симфонію, він повністю залишився без слуху
|
| Вокальні партії (лише в четвертій частині)
|
Ця симфонія вважається першим вокально-інструментальним твором в цьому жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Тема фіналу симфонії лягла в основу Гімну Європи, що був прийнятий 1972 року і став одним із символів Європи. Рукопис симфонії потрапив до списку UNESCO «Пам'ять світу»[3].
Виконання Дев'ятої симфонії перетворилося на новорічну традицію в Японії. Кількість виконавців сягає 10 000 осіб.
Примітки
Посилання
 | Це незавершена стаття про музику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
