Супутники Юпітера

майже 80 небесних тіл, що обертаються навколо Юпітера

Станом на 5 лютого 2024 року відомо 95 супутників Юпітера з підтвердженими орбітами. Це число не включає ані численні мінісупутники метрового розміру, утворені з внутрішніх супутників Юпітера, ані сотні можливих зовнішніх неправильних супутників кілометрового розміру, які лише на короткий час були зафіксовані телескопами[1]. Наймасивнішими супутниками є чотири Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед і Каллісто, які були незалежно відкриті в 1610 році Галілео Галілеєм і Симоном Маріусом і стали першими відкритими супутниками у інших планет Сонячної системи. Значно пізніше, починаючи з 1892 року, були виявлені десятки набагато менших супутників Юпітера, які отримали імена коханок (або інших сексуальних партнерів) або дочок римського бога Юпітера або його грецького еквівалента Зевса. Галілеєві супутники є найбільшими та наймасивнішими об’єктами, що обертаються навколо Юпітера, а решта 91 відомий супутник і кільця разом узяті складають лише 0,003% від загальної маси тіл на орбітах навколо Юпітера.

З супутників Юпітера вісім є регулярними супутниками з проградними та майже круговими орбітами, які не дуже нахилені відносно екваторіальної площини Юпітера. Галілеєві супутники мають майже сферичну форму через свою велику масу, і їх можна було б вважати планетами, якби вони оберталися навколо Сонця. Інші чотири регулярні супутники, відомі як внутрішні супутники, набагато менші та ближчі до Юпітера; вони служать джерелами пилу, з якого утворюються кільця Юпітера. Решта супутників Юпітера є зовнішніми нерегулярними супутниками, проградні й ретроградні орбіти яких розташовані набагато далі від Юпітера і мають високі нахили та ексцентриситети. Найбільші з цих супутників, ймовірно, є астероїдами, захопленими гравітацією Юпітера. Очікується, що Юпітер має близько 100 нерегулярних супутників, розміром понад 1 км[2]. З 87 відомих нерегулярних супутників Юпітера 38 ще не отримали офіційної назви.

Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед, Каллісто

Фізичні та орбітальні характеристики супутників дуже різні. Діаметри чотирьох Галілеєвих супутників перевищують 3100 км, а найбільший з них, Ганімед, є дев'ятим за величиною об'єктом у Сонячній системі після Сонця та семи планет, - він навіть більший за Меркурій. Усі інші супутники окрім Галілеєвих мають діаметри менші 250 км, причому більшість ледь перевищує 5 км. Форми їхніх орбіт коливаються від майже ідеально кругових до дуже ексцентричних та сильно нахилених, і багато з них обертаються в напрямку, протилежному до обертання Юпітера (ретроградний рух). Періоди обертання коливаються від семи годин (швидше, ніж обертання Юпітера навколо своєї осі) до майже трьох земних років.

Походження та еволюція

Відносні маси супутників Юпітера. Супутники, менші за Європу, не видно в цьому масштабі: їх можна було б побачити лише при 100-кратному збільшенні.

Вважається, що регулярні супутники Юпітера утворилися з навколопланетного газово-пилового диска, аналогічного протопланетному диску навколо Сонця, з якого утворились планети<r[3][4]. Вони можуть бути залишками десятка супутників з масами порядку мас галілеєвих супутників, утворених на початку історії Юпітера[3][5].

Чисельні моделювання показують, що цей навколопланетний диск мав відносно велику масу в будь-який момент часу, і з часом через нього пройшла значна частка (кілька десятків відсотків) маси Юпітера. Утворення нинішніх супутників потребувало б лише 2% маси протопланетного диска[3]. Таким чином, у ранній історії Юпітера могло існувати кілька поколінь супутників галілеєвої маси. Кожне покоління супутників могло з часом падати на Юпітер через взаємодію з диском, а нові супутники утворювалися з нового матеріалу, захопленого із навколосонячнго диска[3]. До моменту формування нинішнього (можливо, п’ятого) покоління диск розсіявся настільки, що вже не змушував супутники падати на Юпітер[5]. Тим не менш, супутники продовжували зазнавати збурень. Іо, Європа та Ганімед потрапили в орбітальний резонанс 1:2:4, і це частково допомогло стабілізувати їхні орбіти. Більша маса Ганімеда означає, що він мігрував всередину швидше, ніж Європа та Іо[3]. Припливна дисипація енергії в системі Юпітера все ще триває, і Каллісто, ймовірно, потрапить у резонанс приблизно через 1,5 мільярда років, створивши ланцюжок 1:2:4:8[6].

Вважається, що зовнішні нерегулярні супутники походять від астероїдів, захоплених, коли як навколопланетний диск все ще був достатньо масивним, щоб поглинути більшу частину їхнього імпульсу та таким чином захопити їх на орбіту. Вважається, що багато з них були розбиті механічними навантаженнями під час захоплення або пізнішими зіткненнями з іншими малими тілами, утворивши супутники, які ми бачимо сьогодні[7].

Історія. Загальний опис

Вигляд Юпітера і Галілеєвих супутників у 25-сантиметровий телескоп

Візуальні спостереження

Галілео Галілей, спостерігаючи Юпітер у телескоп, побачив деякі з його супутників 1609 року[8]. До січня 1610 року, за допомогою свого телескопа з 20-кратним збільшенням, він вже побачив всі чотири Галілеєві супутники, а опублікував свої результати в березні 1610 року[9].

На першість у відкритті супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який відкрив супутники через день після Галілея, хоча опублікував свою книгу на цю тему лише в 1614 році. Назви супутників Іо, Європа, Ганімед та Каллісто були дані саме Маріусом[10].

Жодних нових супутників не було виявлено, поки Едвард Барнард не відкрив Амальтею в 1892 році[11].

Фотографічні та космічні спостереження

Відкриття «Вояджером-1» внутрішнього супутника Метіди 4 березня 1979 року, на якому видно крихітний силует супутника на тлі хмар Юпітера

На початку і в середині XX століття нові супутники відкривали за телескопічних фотографій на фотопластинки. Гімалія була відкрита в 1904 році[12], Елара в 1905[13], Пасіфе в 1908[14] Сінопа в 1914[15], Лісітея і Карме в 1938[16], Ананке в 1951[17], Леда в 1974[18].

До того часу, коли космічні зонди «Вояджер» досягли Юпітера, приблизно в 1979 році, вже було відомо тринадцять супутників, не рахуючи Фемісто, який спостерігався в 1975 році[19], але був втрачений до 2000 року через недостатність спостережних даних. У 1979 році космічний корабель «Вояджер» виявив ще три внутрішні супутники: Метіду, Адрастею та Тебу[20].

Цифрові телескопічні спостереження

В наступні 20 років після «Вояджерів» нові супутники не спостерігались. Нарешті, в жовтні 1999 року проєкт Spacewatch випадково відкрив Калліррое[21]. У 1990-х роках телескопи перейшли з фотопластинок на цифрові ПЗЗ-камери, які дозволяли ширококутні огляди неба з безпрецедентною чутливістю та зробили можливими відкриття багатьох нових супутників[22].

Скотт Шеппард, тогочасний аспірант Девіда Джуїтта, використовуючи ПЗЗ-камери 2,2-метрового телескопа UH88 в обсерваторії Мауна-Кеа та автоматизовані комп’ютерні алгоритми, у листопаді 2000 року відкрив одинадцять нових нерегулярних супутників Юпітера, включаючи раніше втрачену Фемісто[23]. В наступні роки група Шеппарда і Джуїтта і незалежна від них група Бретта Гладмана, працюючи на телескопі CFHT, виявили десятки нових супутників[24][25]. В результаті в 2000–2004 роках кількість відомих супутників Юпітера зросла з 17 до 63[21][26]. Нові супутники були тьмяними і малими, із видимими зоряними величинами 22–23 і діаметрами менше 10 км[23]. Багато з них не вдалось надійно відстежити, і вони загубилися[27]. В 2010 році Майк Александерсен, Марина Брозович, Бретт Гладман, Роберт Джейкобсон і Крістіан Вейлет за допомогою CFHT і телескопа Гейла виявили два нові нерегулярні супутники[28][29][30].

Найбільше супутників Юпітера відкрив Скотт Шеппард, працюючи на телескопі Віктора Бланко й телескопі Субару, іноді у співпраці з Чедвіком Трухільо та Девідом Толеном[31]. Загалом Шеппард є відкривачем або співвідкривачем понад 70 супутників Юпітера (близько 3/4 всіх відомих супутників). Він зазначає, що він і його команда наразі відстежують ще більше супутників Юпітера, щоб підтвердити їхні орбіти й поки не оголошуючи про відкриття[32].

Очікується, що в майбутньому будуть відкриті ще багато нерегулярних супутників Юпітера, особливо після початку глибоких оглядів неба обсерваторією Вери Рубін і Космічним телескопом Ненсі Грейс Роман у середині 2020-х років[33][34].

Назви

Галілеєві супутники навколо Юпітера       Юпітер ·       Іо ·       Європа ·       Ганімед ·       Каллісто
Орбіти внутрішніх супутників Юпітера в межах його кілець

Галілеєві супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед і Каллісто) були названі Симоном Маріусом незабаром після їх відкриття в 1610 році[35]. Однак до XX століття ці назви втратили популярність. Натомість в астрономічній літературі згадувалися просто «Юпітер I», «Юпітер II» тощо, або «перший супутник Юпітера», «другий супутник Юпітера» тощо[35]. Назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто стали популярними в середині XX століття[36], натомість як решта супутників залишалися без назв і зазвичай нумерувалися римськими цифрами від V до XII[37][38]. Юпітер V, відкритий у 1892 році, з ініціативи французького астронома Каміля Фламмаріона стали називати Амальтея, хоч ця назва й залишалась неофіційною[39][40].

Інші супутники позначалися просто римськими цифрами у більшості астрономічних джерел до 1970-х років[41]. Було висунуто кілька різних пропозицій щодо назв зовнішніх супутників Юпітера, але жодна з них не стала загальновизнаною аж до 1975 року, коли робоча група Міжнародного астрономічного союзу з номенклатури зовнішньої Сонячної системи надала назви супутникам V–XIII[42] і передбачила формальний процес присвоєння назв майбутнім супутникам, які будуть відкриті в майбутньому[42]. Супутники стали називати іменами коханок і фаворитів бога Юпітера (Зевса), а з 2004 року - також іменами їхніх нащадків[39]. Усі супутники Юпітера, починаючи з XXXIV (Евпоріє) і далі, названі на честь нащадків Юпітера чи Зевса[39], крім LIII (Дія), названої на честь коханки Юпітера. Назви, що в латинській формі запису закінчуються на "a" або "o", використовуються для нерегулярних супутників на проградних орбітах ("o" - для орбіт із великим нахилом), а назви, що закінчуються на "e", використовуються для нерегулярних з ретроградним обертанням[22]. З відкриттям невеликих супутників кілометрового розміру навколо Юпітера Міжнародний астрономічний союз встановив додаткове обмеження: не присвоювати назв супутникам з абсолютною зоряною величиною більше 18 або діаметром менше 1 км[43]. Деякі з нещодавно підтверджених супутників не отримали назв[1].

Деякі астероїди мають ті самі назви, що й супутники Юпітера: 9 Метіда, 38 Леда, 52 Європа, 85 Іо, 113 Амальтея, 239 Адрастея. Ще два астероїди в українській мові мають такі ж назви, що й супутники Юпітера, однак в англійській мові Міжнародний астрономічний союз спеціально встановив для них різне написання: супутник Ганімед (Ganymede) і астероїд 1036 Ганімед (Ganymed), супутник Каллісто (Callisto) та астероїд 204 Каллісто (Kallisto).

Групи

Орбіти непостійних супутників Юпітера і їх розподіл на групи: за великою піввіссю (горизонтальна вісь в гігаметрах); за нахилом орбіти (вертикальна вісь); і за орбітальним ексцентриситетом (жовті лінії). Відносні розміри показано кружечками

Регулярні супутники

Регулярні супутники мають проградні та майже колові орбіти з низьким нахилом і поділяються на дві групи:

  • Внутрішні супутники або група Амельтеї: Метіда, Адрастея, Амальтея і Теба. Їхні орбіти дуже близькі до Юпітера. Метіда й Адрастея обертаються по орбіті менше ніж за юпітеріанський день. Амальтея і Теба є відповідно п'ятим і сьомим за розмірами супутниками Юпітера. Спостереження вказують, що принаймні найбільший з внутрішніх супутників, Амальтея, утворився не на теперішній орбіті, а далі від планети, або навіть є захопленим тілом Сонячної системи, яке утворилось окремо від Юпітера[44]. Чотири внутрішні супутники, а також ряд поки ще невідкритих дрібніших супутників, втрачають речовину з поверхні, поповнюючи кільця Юпітера. Метіда і Адрастея допомагають підтримувати головне кільце Юпітера, а Амальтея і Теба підтримують свої власні слабкі зовнішні кільця[45][46].
  • Основна група або Галілеєві супутники: Іо, Європа, Ганімед і Каллісто. З радіусами, більшими за радіус будь-якої карликової планети, вони належать до найбільших (за масою) об'єктів Сонячної системи, за винятком Сонця і восьми планет, а Ганімед перевершує за діаметром планету Меркурій. Вони є, відповідно, четвертим, шостим, першим і третім за розмірами природними супутниками в Сонячній системі і сукупно містять у собі 99,997 % усієї маси на орбіті навколо Юпітера. Сам Юпітер у 5000 разів важчий за Галілеєві супутники[п 1]. Іо, Європа і Ганімед знаходяться в орбітальному резонансі 1:2:4. Моделі припускають, що Галілеєві супутники утворилися внаслідок повільної акреції в дископодібній газовопиловій субтуманності, яка існувала в протопланетному диску навколо новоутвореного Юпітера. Процес їхнього утворення тривав до 10 мільйонів років (для Каллісто)[47]. Вважається, що в Європі, Ганімеді та Каллісто є підповерхневі водні океани[48][49], а на Іо може бути підповерхневий магматичний океан[50].

Нерегулярні супутники

Зовнішні супутники Юпітера і їх орбіти з сильним нахилом

Нерегулярні супутники є значно меншими об’єктами з більш віддаленими та ексцентричними орбітами. Вони утворюють групи зі схожими параметрами орбіт (велика піввісь, нахил, ексцентриситет) і складом. Вважається, що це принаймні деякі з цих груп утворились у зіткненнях більших батьківських тіл з астероїдами, захопленими гравітаційним полем Юпітера. Групи отримують назви за іменами найбільших супутників, які в них входять. Розбиття супутників на групи є попереднім, але зазвичай виділяють такі групи[1][51][52]:

  • Фемісто є внутрішнім нерегулярним супутником і не входить до жодної відомої групи[1][51].
  • Група Гімалії містить супутники з великою піввіссю від 11 до 12 млн. км, нахилом орбіти в діапазоні 27-29° й орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,12-0,21[53]. Припускають, що група може бути залишком розпаду астероїда з головного поясу астероїдів[51].
  • Група Карпо включає два відомі супутники з дуже високим нахилом орбіти 50° і великими піввісями в межах 16-17 млн. км[1]. Завдяки своїм дуже великим нахилам ці супутники піддаються гравітаційним збуренням через резонанс Лідова–Козаї, який змушує їхні ексцентриситети та нахили періодично коливатися у відповідності один з одним. Резонанс Лідова-Козаї може значно змінювати орбіти цих супутників: наприклад, ексцентриситет і нахил Карпо можуть коливатися в межах 0,19-0,69 і 44-59° відповідно[54].
  • Валетудо є найдальшим проградним супутником і не входить до жодної відомої групи. Його проградна орбіта перетинається з кількома ретроградними супутниками, що в майбутньому може призвести до зіткнення супутників[55].
Ретроградні супутники: нахил орбіти (°) vs ексцентриситет, з позначеними групами Карме (помаранчевий) і Ананке (жовтий)
  • Ретроградні супутники:
  • Група Карме містить супутники з великою піввіссю від 22 до 24 млн. км, з нахилом орбіти в діапазоні від 164 до 166° й орбітальним ексцентриситетом в межах від 0,25 до 0,28[53]. Клас дуже однорідний за кольором (світло-червоний) і вважається, що його члени утворилися в результаті подріблення астероїда типу D, можливо, троянця Юпітера[23].
  • Група Ананке містить супутники з порівняно більшим, ніж в інших групах, діапазоном параметрів, для великої півосі понад від 19 до 22 млн. км, нахилами орбіт від 144° і 156° й ексцентриситетом від 0,09 до 0,25[53]. Більшість членів групи сірі. Вважається, що група сформувалась з уламків астероїда, захопленого гравітацією Юпітера[23].
  • Група Пасіфе досить розсіяна: її члени мають великі півосі від 22 до 25 млн. км, нахили орбіт в діапазоні 141-157° й ексцентриситети в межах 0,23-0,44[53]. Кольори також досить різноманітні, від червоного до сірого, що може бути результатом зіткнень кількох різних тіл. Інколи Сінопе відносять до групи Пасіфе[23]. Цей супутник червоний і, зважаючи на різницю в нахилі орбіти, можна стверджувати, що він був захоплений окремо від інших супутників цієї групи[51]. Пасіфе і Сінопе перебувають у віковому резонансі[56].

Оцінюється, що в Юпітера повинно бути близько 100 нерегулярних супутників яскравіших за 24 зоряну величину (діаметр понад 1 км)[23][28]:4 і близько 600 нерегулярних супутників яскравіших за зоряну величину 25,7[2]:6. Ймовірно, вже відкриті всі нерегулярні супутники яскравіші за зоряну величину 23,2 (діаметр понад 3 км)[2]:6[28]:4.

Список

Діаграма радіусів та нахилів орбіт для кілець та супутників Юпітера в різних масштабах.

Супутники Юпітера перераховані нижче за орбітальним періодом. Товстим шрифтом виділено супутники, достатньо масивні, щоб їхня поверхня набула сферичної форми. Це чотири Галілеєві супутники, розміри яких близькі до розмірів Місяця. Інші супутники набагато менші. Найлегший Галілеїв супутник у понад 7000 разів масивніший за наймасивніший з решти супутників. Нерегулярні проградні супутники заштриховані світло-сірим і помаранчевим кольорами, а ретроградні - жовтим, червоним і темно-сірим.

Орбіти неправильних супутників сильно змінюються протягом короткого періоду часу через сильні планетарні та сонячні збурення[54], тому бажано використовувати власні орбітальні елементи, усереднені за певний період часу. Власні орбітальні елементи неправильних супутників, перелічені тут, усереднені за період 400 років. Вони можуть сильно відрізнятися від оскулюючих орбітальних елементів, наведених в інших джерелах[53]. Для нещодавно відкритих неправильних супутників, для яких поки що немає опублікованих власних елементів, надані неточні оскулюючі орбітальні елементи. Вони виділеними курсивом, щоб відрізнити їх від неправильних супутників з власними орбітальними елементами. Власні орбітальні елементи неправильних супутників наведено на епоху 1 січня 2000 року[53].

За деякими неправильними супутниками спостерігали лише короткий час протягом року або двох, але їхні орбіти відомі достатньо точно, щоб вони вже не були втрачені через неточність їхніх орбіт[54][1].

Позначення
Внутрішні супутникиГалілеєві супутникиГрупа ФемістоГрупа ГімаліїГрупа КарпоГрупа ВалетудоГрупа АнанкеГрупа КармеГрупа Пасіфе
Номер
[note 1]
НазваЗображенняАбс. зор. величина[57]Діаметр (км)[1][note 2]Маса
(× 1016 кг)[58][note 3]
Велика піввісь
(км)[53]
Період обертання
(д)
[53][note 4]
Нахил орбіти
(°)[53]
Ексцентриситет
[1]
Рік відкриття[24]Рік оголошенняВідкривач[39][24]Група
XVIМетіда
10.543
(60 × 40 × 34)
≈ 3.6128000+0.2948
(+7h 04m 29s)
0.0600.000219791980Synnott
(Вояджер-1)
Внутрішній
XVАдрастея
12.016.4
(20 × 16 × 14)
≈ 0.20129000+0.2983
(+7h 09m 30s)
0.0300.001519791979Джевіт
(Вояджер-2)
Внутрішній
VАмальтея
7.1167
(250 × 146 × 128)
208181400+0.4999
(+11h 59m 53s)
0.3740.003218921892БарнардВнутрішній
XIVТеба
9.098.6
(116 × 98 × 84)
≈ 43221900+0.6761
(+16h 13m 35s)
1.0760.017519791980Synnott
(Вояджер-1)
Внутрішній
IІо
-1.73643.2
(3660 × 3637 × 3631)
8931900421800+1.7627
(+1d 18h 18m 20s)
0.050[59]0.004116101610ГалілейГалілеїв
IIЄвропа
-1.43121.64799800671100+3.5255
(+3d 12h 36m 40s)
0.470[59]0.009016101610ГалілейГалілеїв
IIIГанімед
-2.15268.2148190001070400+7.15560.200[59]0.001316101610ГалілейГалілеїв
IVКаллісто
-1.24820.6107590001882700+16.6900.192[59]0.007416101610ГалілейГалілеїв
XVIIIФемісто
13.3≈ 9≈ 0.0387398500+130.0343.80.3401975/20001975Kowal & Roemer/
Шепард та ін.
Themisto
XIIIЛеда
12.721.5≈ 0.5211146400+240.9328.60.16219741974KowalГімалія
LXXIЕрса
16.0≈ 3≈ 0.001411401000+249.2329.10.11620182018ШепардГімалія
 S/2018 J 216.5≈ 3≈ 0.001411419700+249.9228.30.15220182022ШепардГімалія
VIГімалія
8.0139.6
(150 × 120)
42011440600+250.5628.10.16019041905PerrineГімалія
LXVПандія
16.2≈ 3≈ 0.001411481000+251.9129.00.17920172018ШепардГімалія
XЛісітея
11.242.2≈ 3.911700800+259.2027.20.11719381938NicholsonГімалія
VIIЕлара
9.779.9≈ 2711712300+259.6427.90.21119051905PerrineГімалія
 S/2011 J 316.3≈ 3≈ 0.001411716800+259.8427.60.19220112022ШепардГімалія
LIIIДія
16.1≈ 4≈ 0.003412260300+278.2129.00.23220002001Шепард та ін.Гімалія
 S/2018 J 416.7≈ 2≈ 0.0004216328500+427.6350.20.17720182023ШепардКарпо
XLVIКарпо
16.2≈ 3≈ 0.001417042300+456.2953.20.41620032003ШепардКарпо
LXIIВалетудо
17.0≈ 1≈ 0.00005218694200+527.6134.50.21720162018ШепардВалетудо
XXXIVЕвпоріє
16.3≈ 2≈ 0.0004219265800−550.69145.70.14820012002Шепард та ін.Ананке
LVS/2003 J 18
16.4≈ 2≈ 0.0004220336300−598.12145.30.09020032003GladmanАнанке
LXЕвфеме
16.6≈ 2≈ 0.0004220768600−617.73148.00.24120032003ШепардАнанке
 S/2021 J 317.2≈ 2≈ 0.0004220776700−618.33147.90.23920212023ШепардАнанке
LIIS/2010 J 2
17.4≈ 1≈ 0.00005220793000−618.84148.10.24820102011VeilletАнанке
LIVS/2016 J 1
17.0≈ 1≈ 0.00005220802600−618.49144.70.23220162017ШепардАнанке
XLМнеме
16.3≈ 2≈ 0.0004220821000−620.07148.00.24720032003Шепард & GladmanАнанке
XXXIIIЕванте
16.4≈ 3≈ 0.001420827000−620.44148.00.23920012002Шепард та ін.Ананке
 S/2003 J 16
16.3≈ 2≈ 0.0004220882600−622.88148.00.24320032003GladmanАнанке
XXIIГарпаліке
15.9≈ 4≈ 0.003420892100−623.32147.70.23220002001Шепард та ін.Ананке
XXXVОртозіє
16.6≈ 2≈ 0.0004220901000−622.59144.30.29920012002Шепард та ін.Ананке
XLVГеліке
16.0≈ 4≈ 0.003420915700−626.33154.40.15320032003ШепардАнанке
 S/2021 J 217.3≈ 1≈ 0.00005220926600−625.14148.10.24220212023ШепардАнанке
XXVIIПраксідіке
14.97≈ 0.01820935400−625.39148.30.24620002001Шепард та ін.Ананке
LXIVS/2017 J 3
16.5≈ 2≈ 0.0004220941000−625.60147.90.23120172018ШепардАнанке
 S/2021 J 117.3≈ 1≈ 0.00005220954700−627.14150.50.22820212023ШепардАнанке
 S/2003 J 12
17.0≈ 1≈ 0.00005220963100−627.24150.00.23520032003ШепардАнанке
LXVIIIS/2017 J 716.6≈ 2≈ 0.0004220964800−626.56147.30.23320172018ШепардАнанке
XLIIТельксіное16.3≈ 2≈ 0.0004220976000−628.03150.60.22820032004Шепард & Gladman et al.Ананке
XXIXТіоне
15.8≈ 4≈ 0.003420978000−627.18147.50.23320012002Шепард та ін.Ананке
 S/2003 J 2
16.7≈ 2≈ 0.0004220997700−628.79150.20.22520032003ШепардАнанке
XIIАнанке
11.729.1≈ 1.321034500−629.79147.60.23719511951NicholsonАнанке
 S/2022 J 317.4≈ 1≈ 0.00005221047700−630.67148.20.24920222023ШепардАнанке
XXIVІокасте
15.5≈ 5≈ 0.006521066700−631.59148.80.22720002001Шепард та ін.Ананке
XXXГерміппе
15.5≈ 4≈ 0.003421108500−633.90150.20.21920012002Шепард та ін.Ананке
LXXS/2017 J 916.2≈ 3≈ 0.001421768700−666.11155.50.20020172018ШепардАнанке
LVIIIФілофросіне16.7≈ 2≈ 0.0004222604600−702.54146.30.22920032003ШепардПасіфе
 S/2016 J 316.7≈ 2≈ 0.0004222719300−713.64164.60.25120162023ШепардКарме
 S/2022 J 117.0≈ 1≈ 0.00005222725200−738.33164.50.25720222023ШепардКарме
XXXVIIIПазітеє
16.8≈ 2≈ 0.0004222846700−719.47164.60.27020012002Шепард та ін.Карме
LXIXS/2017 J 8
17.1≈ 1≈ 0.00005222849500−719.76164.80.25520172018ШепардКарме
 S/2021 J 617.3≈ 1≈ 0.00005222870300−720.97164.90.27120212023Шепард та ін.Карме
 S/2003 J 2416.6≈ 2≈ 0.0004222887400−721.60164.50.25920032021Шепард та ін.Карме
XXXIIЕврідоме
16.2≈ 3≈ 0.001422899000−717.31149.10.29420012002Шепард та ін.Пасіфе
LVIS/2011 J 216.8≈ 1≈ 0.00005222909200−718.32151.90.35520112012ШепардПасіфе
 S/2003 J 4
16.7≈ 2≈ 0.0004222926500−718.10148.20.32820032003ШепардПасіфе
XXIХалдене
16.0≈ 4≈ 0.003422930500−723.71164.70.26520002001Шепард та ін.Карме
LXIIIS/2017 J 2
16.4≈ 2≈ 0.0004222953200−724.71164.50.27220172018ШепардКарме
XXVIІсоное
16.0≈ 4≈ 0.003422981300−726.27164.80.24920002001Шепард та ін.Карме
 S/2022 J 217.6≈ 1≈ 0.00005223013800−781.56164.70.26520222023ШепардКарме
 S/2021 J 417.4≈ 1≈ 0.00005223019700−728.28164.60.26520212023ШепардКарме
XLIVКалліхоре16.3≈ 2≈ 0.0004223021800−728.26164.80.25220032003ШепардКарме
XXVЕріноме
16.0≈ 3≈ 0.001423032900−728.48164.40.27620002001Шепард та ін.Карме
XXXVIIКале
16.3≈ 2≈ 0.0004223052600−729.64164.60.26220012002Шепард та ін.Карме
LVIIЕйрене15.8≈ 4≈ 0.003423055800−729.84164.60.25820032003ШепардКарме
XXXIЕтне
16.0≈ 3≈ 0.001423064400−730.10164.60.27720012002Шепард та ін.Карме
XLVIIЕвкеладе
16.0≈ 4≈ 0.003423067400−730.30164.60.27720032003ШепардКарме
XLIIIАрхе
16.2≈ 3≈ 0.001423097800−731.88164.60.26120022002ШепардКарме
XXТайгете
15.6≈ 5≈ 0.006523108000−732.45164.70.25320002001Шепард та ін.Карме
 S/2016 J 417.3≈ 1≈ 0.00005223113800−727.01147.10.29420162023ШепардПасіфе
LXXIIS/2011 J 116.7≈ 2≈ 0.0004223124500−733.21164.60.27120112012ШепардКарме
XIКарме
10.646.7≈ 5.323144400−734.19164.60.25619381938NicholsonКарме
LГерсе16.5≈ 2≈ 0.0004223150500−734.52164.40.26220032003Gladman et al.Карме
LXIS/2003 J 1916.6≈ 2≈ 0.0004223156400−734.78164.70.26520032003GladmanКарме
LIS/2010 J 1
16.5≈ 2≈ 0.0004223189800−736.51164.50.25220102011Jacobson et al.Карме
 S/2003 J 9
16.9≈ 1≈ 0.00005223199400−736.86164.80.26320032003ШепардКарме
LXVIS/2017 J 516.5≈ 2≈ 0.0004223206200−737.28164.80.25720172018ШепардКарме
LXVIIS/2017 J 616.6≈ 2≈ 0.0004223245300−733.99149.70.33620172018ШепардПасіфе
XXIIIКаліке
15.46.9≈ 0.01723302600−742.02164.80.26020002001Шепард та ін.Карме
XXXIXГегемоне15.9≈ 3≈ 0.001423348700−739.81152.60.35820032003ШепардПасіфе
 S/2018 J 317.3≈ 1≈ 0.00005223400300−747.02164.90.26820182023ШепардКарме
 S/2021 J 516.8≈ 2≈ 0.0004223414600−747.74164.90.27220212023Шепард та ін.Карме
VIIIПасіфе
10.157.8≈ 1023468200−743.61148.40.41219081908MelotteПасіфе
XXXVIСпонде
16.7≈ 2≈ 0.0004223543300−748.29149.30.32220012002Шепард та ін.Пасіфе
 S/2003 J 10
16.9≈ 2≈ 0.0004223576300−755.43164.40.26420032003ШепардКарме
XIXМегакліте
15.0≈ 5≈ 0.006523644600−752.86149.80.42120002001Шепард та ін.Пасіфе
XLVIIIКіллене16.3≈ 2≈ 0.0004223654700−751.97146.80.41920032003ШепардПасіфе
IXСінопе
11.135≈ 2.223683900−758.85157.30.26419141914NicholsonПасіфе
LIXS/2017 J 1
16.8≈ 2≈ 0.0004223744800−756.41145.80.32820172017ШепардПасіфе
XLIАойде15.6≈ 4≈ 0.003423778200−761.42155.70.43620032003ШепардПасіфе
XXVIIIАвтоное
15.5≈ 4≈ 0.003423792500−761.00150.80.33020012002Шепард та ін.Пасіфе
XVIIКалліррое
14.09.6≈ 0.04623795500−758.87145.10.29719992000Scotti et al.Пасіфе
 S/2003 J 23
16.6≈ 2≈ 0.0004223829300−760.00144.70.31320032004ШепардПасіфе
XLIXКоре
16.6≈ 2≈ 0.0004224205200−776.76141.50.32820032003ШепардПасіфе

Див. також

Примітки

Посилання

Коментарі

Джерела