Search

Супутники Сатурна

82 небесних тіл, що обертаються навколо Сатурна

Супутники Сатурна численні та різноманітні, їхні розміри варіюються від мінісупутників діаметром десятки метрів і до величезного Титана, більшого за планету Меркурій. Сатурн має 146 супутників із підтвердженими орбітами, що є найбільшою кількістю серед усіх планет Сонячної системи[1][a]. Це число не включає ані багато тисяч мінісупутників у кільцях Сатурна, ані сотні можливих віддалених супутників кілометрового розміру, які вдавалось побачити, але чию орбіту не вдалось відновити[3][4][5]. Сім супутників Сатурна достатньо великі, щоб під дією власної гравітації набути сферичної форми, хоча з них тільки Титан і, можливо, Рея, досі перебувають у гідростатичній рівновазі. Титан є другим за величиною супутником у Сонячній системі (після Ганімеда, супутника Юпітера) з багатою азотом атмосферою, схожою на земну, і ландшафтом із мережами річок та вуглеводневими озерами[6]. Енцелад покритий глибоким шаром снігу, а з його південного полярного регіону б'ють кріогейзери[7]. Япет має контрастні чорну й білу півкулі, а також великий хребет екваторіальних гір, які є одними з найвищих у Сонячній системі.

Супутники та кільця Сатурна

З відомих супутників 24 є регулярними. Вони мають проградні орбіти, не сильно нахилені до екваторіальної площини Сатурна[8], за винятком Япета, який має незвичайну для регулярного супутника орбіту — проградну, але сильно нахилену[9][10]. З-поміж регулярних супутників сім є великими, чотири маленькі супутники знаходяться на троянських орбітах разом із більшими супутниками, а п'ять є супутниками-пастухами (два з них коорбітальні). Два маленьких супутника обертаються всередині кілець Сатурна B і G. Відносно великий Гіперіон знаходиться в орбітальному резонансі з Титаном. Решта регулярних супутників обертаються біля зовнішніх країв щільного кільця A і вузького кільця F, а також між великими супутниками Мімасом і Енцеладом. Регулярні супутники традиційно називаються на честь титанів і титанок або інших персонажів, пов'язаних з богом Сатурном.

Решта 122 супутників є нерегулярними супутниками, орбіти яких розташовані набагато далі від Сатурна, мають високі орбітальні нахили та ексцентриситети, багато з них є ретроградними. Ці супутники, ймовірно, є захопленими малими планетами або фрагментами, утвореними в результаті зіткнень таких захоплених тіл, що пояснює групування їхніх орбіт у колізійні сім'ї. Очікується, що Сатурн має близько 150 нерегулярних супутників діаметром понад 2,8 км і багато сотень дрібніших. За параметрами орбіт нерегулярні супутники діляться на проградну інуїтську та галльську групи та велику ретроградну скандинавську групу, а їхні назви вибирають з відповідних міфологій (галльська група відповідає кельтській міфології). Єдиним винятком є Феба, найбільший нерегулярний супутник Сатурна, відкритий ще наприкінці XIX століття, що належить до скандинавської групи, але названий на честь грецької титанки.

Кільця Сатурна складаються з об'єктів різних розмірів, від мікроскопічних пилинок до мінісупутників діаметром сотні метрів, кожен з яких обертається навколо Сатурна на своїй орбіті[11]. Таким чином, абсолютна кількість супутників Сатурна не може бути визначена, оскільки немає консенсусу щодо межі між незліченними маленькими безіменними об'єктами, які утворюють систему кілець Сатурна, і більшими об'єктами, які називаються супутниками. Понад 150 мінісупутників, вбудованих у кільця, були виявлені за збуреннями, які вони створюють у навколишньому матеріалі кілець, хоча очікується, що це лише невелика вибірка із загальної популяції таких об'єктів[4].

Є 83 нумеровані супутники, які досі не мають назви (станом на травень 2023). Усі вони, крім одного (мінісупутник S/2009 S 1), є нерегулярними, і з часом мають отримати назви з галльської, скандинавської та інуїтської міфології на основі приналежності до цих орбітальних груп[12][13].

Відкриття

Сатурн (переекспонований) та супутники Япет, Титан, Діона, Гіперіон і Рея у 12,5-дюймовому телескопі

Ранні спостереження

До появи фотографій з космічних телескопів вісім супутників Сатурна були відкриті шляхом безпосереднього спостереження за допомогою оптичних телескопів. Найбільший супутник Сатурна, Титан, був відкритий у 1655 році Християном Гюйгенсом за допомогою 57-міліметрового (2,2-дюймового) об'єктива на заломлюючому телескопі його власної конструкції[14][15]. Супутники Тефія, Діона, Рея та Япет були відкриті між 1671 і 1684 роками Джованні Доменіко Кассіні. Супутники Мімас та Енцелад були відкриті у 1789 році Вільямом Гершелем[16]. Гіперіон був відкритий у 1848 році Вільямом Бондом, Джорджом Бондом[17] і Вільямом Ласселлом[18].

Використання фотопластинок із довгою експозицією допомогло відкрити нові супутники. Перший із них, Феба, був відкритий у 1899 році Вільямом Пікерінгом[19]. У 1966 році десятий супутник Сатурна відкрив Одуен Дольфюс, коли кільця спостерігалися на межі поблизу рівнодення. Пізніше його назвали Янусом. Через кілька років стало зрозуміло, що всі спостереження 1966 року можна пояснити лише за умови наявності ще одного супутника, який мав би орбіту, подібну до орбіти Януса[20]. Цей об'єкт тепер відомий як Епіметей, 11-й супутник Сатурна. Він має спільну орбіту з Янусом — це єдиний відомий приклад спільних орбіт у Сонячній системі. У 1980 році три додаткові супутники Сатурна були відкриті з Землі, а пізніше підтверджені зондами Вояджер. Це троянські супутники Діони (Гелена) і Тетиса (Телесто і Каліпсо)[21].

П'ять місяців на зображенні Кассіні: Рея розділена на крайньому правому передньому плані, Мімас за нею, яскравий Енцелад над і за кільцями, Пандора, затьмарена кільцем F, і Янус зліва.

Спостереження за допомогою космічних апаратів

Відтоді дослідження зовнішніх планет було радикально змінено завдяки використанню космічних зондів без екіпажу. Прибуття космічного апарату «Вояджер» до Сатурна у 1980—1981 роках призвело до відкриття трьох додаткових супутників — Атласу, Прометея і Пандори — і довело їхню загальну кількість до 17. Крім того, було підтверджено, що Епіметей відмінний від Януса. У 1990 році на архівних знімках «Вояджера» було виявлено Пан[21].

Місія «Кассіні», яка прибула до Сатурна влітку 2004 року, спочатку відкрила три невеликі внутрішні супутники: Мефона і Паллену між Мімасом і Енцеладом, а також другий троянський супутник Діони — Полідевк[22]. Він також виявив три підозрювані, але не підтверджені супутники у кільці F[23]. У листопаді 2004 року вчені Кассіні оголосили, що структура кілець Сатурна вказує на наявність ще кількох супутників, що обертаються в межах кілець, хоча на той час візуально було підтверджено існування лише одного, Дафніс[24]. У 2007 році було оголошено про відкриття Анфи[25]. У 2008 році повідомлялося, що спостереження «Кассіні» за виснаженням енергійних електронів у магнітосфері Сатурна поблизу Реї можуть бути ознакою слабкої системи кілець навколо другого за величиною супутника Сатурна[26]. У березні 2009 року було оголошено про відкриття Егеона, супутника в кільці G[27]. У липні того ж року було відкрито S/2009 S 1, перший супутник у кільці B[28]. У квітні 2014 року повідомлялося про можливий початок нового місяця в кільці А[29].

Чотирикратний транзит Сатурна-Місяця зафіксовано космічним телескопом Габбл

Зовнішні супутники

Вивченню супутників Сатурна також сприяв прогрес у приладобудуванні телескопів, передусім поява цифрових приладів із зарядовим зв'язком, які замінили фотопластинки. У XX столітті Феба була єдиним відомим супутником Сатурна зі своєю вкрай нерегулярною орбітою. Потім у 2000 році за допомогою наземних телескопів було відкрито ще три десятки нерегулярних супутників[30]. Дослідження, проведене наприкінці 2000 року за допомогою трьох телескопів середнього розміру, виявило 13 нових супутників, що обертаються навколо Сатурна на великій відстані, на ексцентричних орбітах, які сильно нахилені як до екватора Сатурна, так і до екліптики[31]. Ймовірно, це уламки більших тіл, захоплених гравітаційним тяжінням Сатурна[30][31]. У 2005 році астрономи з обсерваторії Мауна-Кеа оголосили про відкриття ще 12 малих зовнішніх супутників[32][33], у 2006 році астрономи з 8,2-метрового телескопа Subaru повідомили про відкриття ще дев'яти нерегулярних супутників[34], у квітні 2007 року було оголошено про відкриття Таркека (S/2007 S 1), а в травні того ж року — про S/2007 S 2 і S/2007 S 3[35].У 2019 році було повідомлено про двадцять нових нерегулярних супутників Сатурна, в результаті чого Сатурн вперше з 2000 року обігнав Юпітер як планета з найбільш відомими супутниками[13][3].

У 2019 році дослідники Едвард Ештон, Бретт Гладман і Метью Бодуен провели огляд сфери Холма Сатурна за допомогою 3,6-метрового телескопа Канада-Франція-Гаваї (CFHT) і відкрили близько 80 нових нерегулярних супутників Сатурна[5][36]. Подальші спостереження за цими новими супутниками відбувалися впродовж 2019—2021 років, в результаті чого в листопаді 2021 року було оголошено про відкриття S/2019 S 1, а 3—16 травня 2023 року — ще 62 супутників[37][2]. Ці відкриття довели загальну кількість підтверджених супутників Сатурна до 145, що зробило його першою планетою, яка має понад 100 супутників[37][38][39]. 23 травня 2023 року було оголошено про відкриття ще одного супутника, S/2006 S 20, у результаті чого загальна кількість супутників Сатурна зросла до 146[2]. Усі ці нові супутники невеликі і тьмяні, з діаметром понад 3 км і видимою зоряною величиною 25—27[5]. Дослідники виявили, що популяція неправильних супутників Сатурна більш численна при менших розмірах, що дає змогу припустити, що вони, найімовірніше, є уламками від зіткнення, яке сталося кілька сотень мільйонів років тому. Дослідники екстраполювали, що справжня популяція неправильних супутників Сатурна, діаметр яких перевищує 2,8 км, становить 150±30, що приблизно втричі більше, ніж кількість неправильних супутників Юпітера такого ж розміру. Якщо цей розподіл розмірів застосувати до супутників ще меншого діаметру, то Сатурн повинен був би мати більше неправильних супутників, ніж Юпітер[5].

Іменування

Сучасні назви для супутників Сатурна запропонував Джон Гершель у 1847 році. Він запропонував називати їх на честь міфологічних персонажів, пов'язаних з римським богом землеробства та врожаю Сатурном (який прирівнювався до грецького Кроноса). Зокрема, відомі на той час сім супутників були названі на честь Титанів, Титанід та Велетнів — братів і сестер Кроноса. Ідея була схожа на міфологічну схему іменування супутників Юпітера, яку запропонував Симон Маріус[40].

У 1848 році Вільям Ласселл запропонував назвати восьмий супутник Сатурна Гіперіоном на честь іншого титана[18][40]. Коли у 20 столітті імена титанів були вичерпані, супутники стали називати на честь різних персонажів греко-римської міфології або велетнів з інших міфологій[41]. Усі неправильні супутники (крім Феби, відкритої приблизно на століття раніше за інші) названі на честь інуїтських і галльських богів, а також на честь норвезьких крижаних гігантів[42].

Деякі астероїди мають ті самі назви, що й супутники Сатурна: 55 Пандора, 106 Діона, 577 Рея, 1809 Прометей[en], 1810 Епіметей[en] і 4450 Пан. Крім того, ще три астероїди мали б спільні назви з супутниками Сатурна, якби не різниця в написанні, яку Міжнародний астрономічний союз афіційно закріпив у їхніх англійських назвах: Каліпсо (Calypso) та астероїд 53 Каліпсо (Kalypso), Гелена (Helene) та астероїд 101 Єлена (Helena), Гуннлод (Gunnlod) і астероїд 657 Гунльод (Gunlöd).

Фізичні характеристики

Система супутників Сатурна дуже неоднорідна за розмірами: на один супутник, Титан, припадає понад 96 % усієї маси на орбіті навколо планети. Шість інших планемо (еліпсоїдальних супутників) становлять приблизно 4 % маси, а решта малих супутників разом із кільцями складають лише 0,04 %[b].

Великі супутники Сатурна у порівнянні з Місяцем
НазваДіаметр
(км)[43]		Маса
(кг)[44]		Радіус орбіти
(км)[45]		Орбітальний період
(дні)[45]
Мімас396
(0,12 D☾)		4×1019
(0,0005 M☾)		185,539
(0,48 a☾)		0,9
(0,03 T☾)
Енцелад504
(0,14 D☾)		1,1×1020
(0,002 M☾)		237,948
(0,62 a☾)		1,4
(0,05 T☾)
Тефія1,062
(0,30 D☾)		6,2×1020
(0,008 M☾)		294,619
(0,77 a☾)		1,9
(0,07 T☾)
Діона1,123
(0,32 D☾)		1,1×1021
(0,015 M☾)		377,396
(0,98 a☾)		2,7
(0,10 T☾)
Рея1,527
(0,44 D☾)		2,3×1021
(0,03 M☾)		527,108
(1,37 a☾)		4,5
(0,20 T☾)
Титан5,149
(1,48 D☾)		1,35×1023
(1,80 M☾)		1,221,870
(3,18 a☾)		16
(0,60 T☾)
Япет1,470
(0,42 D☾)		1,8×1021
(0,025 M☾)		3,560,820
(9,26 a☾)		79
(2,90 T☾)

Формування

Вважається, що Титан, супутники середнього розміру та кільця утворилася з початкової конфігурації супутників, подібної до Галілеєвих супутників Юпітера, хоча точні деталі незрозумілі. Припускають, що або розпався супутник розміром з Титан, утворивши кільця та внутрішні супутники середніх розмірів[46], або що злилися два великі супутники, утворивши Титан та розкидавши крижані уламки, з яких сформувались супутники середнього розміру[47].

З викликаної припливами геологічної активності Енцелада та з відсутності проявів минулих резонансів в орбітах Тефії, Діони та Реї роблять висновок, що вік внутрішніх супутників до Реї включно може становити всього лише 100 мільйонів років[48].

За одним із запропонованих сценаріїв, гіпотетичний колишній супутник Сатурна Хризаліда розпався під дією припливних сил Сатурна. 99 % його маси впало на Сатурн, а решта 1 % утворив кільця Сатурна[49][50].

Орбітальні групи

За параметрами орбіт супутники Сатурна можна розділити на десять груп, хоч точні межі цих груп залишаються дещо нечіткими. Багато супутників, такі як Пан і Дафніс, обертаються в системі кілець Сатурна і мають орбітальні періоди лише трохи більші за період обертання планети[51]. Внутрішні супутники та більшість регулярних супутників мають середні нахили орбіт в діапазоні від менше 1 градуса до приблизно 1,5 градуса (за винятком Япета, який має нахил 7,57 градуса) і малі ексцентриситети[52]. З іншого боку, нерегулярні супутники в найвіддаленіших регіонах системи Сатурна, зокрема скандинавська група, мають радіуси орбіти в мільйони кілометрів і орбітальні періоди в кілька років. Супутники скандинавської групи також обертаються в напрямку, протилежному обертанню Сатурна[42].

Внутрішні супутники

Мінісупутники в кільцях

Наприкінці липня 2009 року в кільці В, в 480 км від його зовнішнього краю, було виявлено мінісупутник S/2009 S 1[28]. Його діаметр оцінюють в 300 м. На відміну від мінісупутників кільця A (див. нижче), він не створює ознаки «пропелера», ймовірно, через вищу щільність кільця B[53].

У 2006 році на зображеннях кільця A, отриманих Кассіні знайшли чотири крихітні мінісупутники[54]. До цього було відомо лише про два супутники у кільці А, — Пан і Дафніс, — достатньо масивні, щоб створити в кільці щілини вздовж своїх орбіт[54]. Навпаки, маса мінісупутника дозволяє йому очистити два маленьких — приблизно 10 км у поперечнику — часткові прогалини в безпосередній близькості від самого мінісупутника, що створює структуру у формі пропелера[55]. Самі мінісупутники мають діаметри приблизно від 40 до 500 м. Вони занадто малі, щоб їх можна було побачити безпосередньо[4].

Можливий процес утворення нового супутника на зовнішньому краї кільця

У 2007 році виявлення ще 150 мінісупутників показало, що вони (за винятком двох, які були помічені за межами розриву Енке) обмежені трьома вузькими смугами в кільці А між 126 750 і 132 000 км від центру Сатурна. Кожна смуга має ширину близько тисячі кілометрів, що становить менше 1 % ширини кілець Сатурна[4]. Ця область відносно вільна від збурень, викликаних резонансами з більшими супутниками[4], хоча інші області Кільця А без збурень, здається, вільні від мінісупутників. Мінісупутники, ймовірно, утворилися в результаті розпаду більшого супутникаref name="Sremcevic2007" />. Вважається, що кільце A містить 7000–8000 пропелерів розміром понад 0,8 км і мільйони розміром понад 0,25 км[4]. У квітні 2014 року вчені NASA повідомили про можливе спостереження процесу утворення нового супутника в кільці A, маючи на увазі, що нинішні супутники Сатурна могли утворитися в подібному процесі в минулому, коли система кілець Сатурна була набагато масивнішою[56].

Подібні мінісупутники можуть існувати й у кільці F[4]. Там можуть виникати «струмені» матеріалу внаслідок зіткнень мінісупутників, ініційованих збуреннями сусіднього невеликого супутника Прометея. Одним із найбільших мінісупутників Кільця F може бути ще непідтверджений об'єкт S/2004 S 6. Кільце F також містить тимчасові «віяла», які, як вважають, є проявом ще менших мінісупутників, приблизно 1 км у діаметрі, що обертаються в центральної частині кільця F[57].

Один нещодавно відкритий супутник, Егеон, знаходиться в яскравій дузі кільця G і перебуває в резонансі 7:6 з Мімасом[27]. Це означає, що він робить рівно сім обертів навколо Сатурна, тоді як Мімас робить рівно шість. Егеон є найбільшим серед тіл, які є джерелами пилу в цьому кільці[58].

Супутники-пастухи кілець

Супутник-пастух Дафніс у розриві Кілера
Зверху вниз, Атлас, Дафніс і Пан (посилені кольори). Вони мають чіткі екваторіальні хребти, які, ймовірно, утворилися з матеріалу, накопиченого з кілець Сатурна.

Супутники-пастухи — це невеликі супутники, які обертаються всередині або ззовні системи кілець і своїми гравітаційними збуреннями надають кільцям гострих країв і створюють проміжки між ними. Пастухами кілець Сатурна є Пан (кільце Енке), Дафніс (кільце Кілера), Прометей (кільце F), Янус (кільце A) і Епіметей (кільце A)[23][27]. Ймовірно, ці супутники утворилися в результаті налипання матеріалу кільця на раніше існуючі щільніші ядра. Ядра розміром від третини до половини сучасних розмірів супутників утворитися в тому ж зіткненні, яке надало матеріал для формування кілець Сатурна[59].

Янус і Епіметей є коорбітальними супутниками[21]. Вони мають подібні розміри, Янус дещо більший за Епіметей[59]. Їхні орбіти відрізняються за великою піввіссю не більше, ніж на 100 км, так що вони б зіткнулися, якби спробували обійти один одного. Замість зіткнення їхня гравітаційна взаємодія змушує їх мінятися орбітами кожні чотири роки[60].

Інші внутрішні супутники

Внутрішні супутники Атлас і Пандора не є ані супутниками-пастухами, ані супутниками в кільцях.

Внутрішні великі супутники

Внутрішні великі супутники Сатурна обертаються в межах його розрідженого кільця E.

  • Мімас — найменший і найменш масивний з внутрішніх круглих супутників[44], хоча його маси достатньо, щоб змінити орбіту Мефони[60]. Він має помітно сплющений (приблизно на 20 км) припливною силою Сатурна[61]. Мімас має великий ударний кратер Гершель, в третину свого діаметра, розташований на його передній півкулі[62]. Про геологічну активність Мімаса в минулому або сьогоденні нічого не відомо, і на його поверхні переважають ударні кратери, хоча на глибині 20-30 км під поверхнею знаходиться водний океан[63]. Єдиними відомими тектонічними особливостями є кілька дугоподібних і лінійних западин, які, ймовірно, утворилися під час того зіткнення, яке утворили кратер Гершель[62].
  • Енцелад — один з найменших круглих супутників Сатурна, (менше тільки Мімас)[61], однак він ендогенно активний. Він є найменшим відомим геологічно активним тілом у Сонячній системі[64]. Його поверхня морфологічно різноманітна, включаючи як древній сильно кратерований рельєф, так і молодші ділянки з невеликою кількістю ударних кратерів. Багато рівнин на Енцеладі розтріскані й перетинаються системами лінеаментів[64]. «Кассіні» виявив, що область навколо його Південного полюса незвичайно тепла й порізана системою тріщин довжиною близько 130 км, які називаються «тигровими смугами», деякі з яких випромінюють струмені водяної пари й пилу[64]. Ці струмені утворюють великий шлейф, яки й тягнеться з його Південного полюса і поповнює кільце Е Сатурна[64], а також служить основним джерелом іонів в магнітосфері Сатурна[65]. Газ і пил викидаються зі швидкістю понад 100 кг/с. Під поверхнею Південного полюса Енцелада може бути рідка вода[64]. Вважається, що джерелом енергії для цього кріовулканізму є орбітальний резонанс 2:1 з Діоною[64]. Чистий лід на поверхні робить Енцелад одним з найяскравіших відомих об'єктів Сонячної системи — його геометричне альбедо становить понад 140 %[64].
  • Тефія — третій за величиною з внутрішніх супутників Сатурна[44]. Його найбільш помітними особливостями є великий ударний кратер Одіссей діаметром 400 км у передній півкулі й великий Каньйон Ітака прірва, що простягається щонайменше на 270° навколо Тефії[62]. Ітака концентрична з Одіссеєм, і ці дві геологічні структури можуть бути пов'язані. Геологічна активність Тефії не виявлена. Більша частина її поверхні сильно кратерована, однак в півкулі, протилежній Одіссею, знаходиться більш гладка рівнинна область[62]. Рівнини містять менше кратерів і, ймовірно, геологічно молодші. Від поритої кратерами місцевості їх відокремлює різка межа. Існує також система западин, що розходяться променями від Одіссея[62]. Менша, ніж у води, густина Тефії (0,985 г/см3) вказує, що супутник складається в основному з водяного льоду і лише невеликої частки гірських порід[43].
  • Діона — другий за величиною внутрішній супутник Сатурна. Більша частина поверхні Діони стара й сильно кратерована. Однак цей супутник також покритий мережею западин і лінеаментів, що свідчить про колишню глобальну тектонічну активність[66]. Западин та лініаментів особливо багато на задній півкулі[66]. На рівнинах є кілька великих ударних кратерів діаметром до 250 км[62]. Трапляються гладкі рівнини з малою кількістю ударних кратерів, утворені відносно пізно в геологічній історії Діони[67]. У двох місцях на гладких рівнинах були виявлені дивні форми рельєфу (западини), що нагадують довгасті ударні кратери, обидва з яких лежать в центрах радіальних мереж тріщин і западин[67]; ці утворення можуть мати кріовулканічне походження. Діона може бути геологічно активною навіть зараз, хоча й у набагато менших масштабах, ніж кріовулканізм Енцелада. Це випливає з магнітних вимірювань «Кассіні», які показують, що Діона є джерелом плазми в магнітосфері Сатурна, багато в чому схожим на Енцелад[67].

Алкіоніди

Між Мімасом і Енцеладом обертаються три маленькі супутники: Мефона, Анфа і Паллена. Вони названі на честь алкіонід з грецької міфології і є одними з найменших супутників відомих у системі Сатурна. Анфа та Мефона мають дуже слабкі кільцеві дуги вздовж своїх орбіт, а Паллена має слабке повне кільце[68]. З цих трьох супутників лише Мефона була сфотографована з близької відстані, і фотографія показала її яйцеподібну форму з дуже малою кількістю кратерів або зовсім без них[69].

Троянці інших супутників

Троянські супутники є унікальною особливістю, відомою лише з системи Сатурна. Вони обертаються в передній точці Лагранжа L4 або в задній точці Лагранжа L5 набагато більшого об'єкта. У Тефії є два троянські супутники, Телесто (передній) і Каліпсо (задній), у Діони теж два — Гелена (передній) і Полідевк (задній). Гелена є найбільшим троянським супутником, тоді як Полідевк є найменшим відомим і має найбільш хаотичну орбіту. Ці супутники вкриті пиловим матеріалом, який згладив їхні поверхні[70].

Зовнішні великі супутники

Усі ці супутники обертаються за кільцем E. До них належать:

  • Рея — другий за величиною супутник Сатурна[61]. Вимірювання плазми навколо Реї вказували, що вона, єдина з супутників Сонячної системи, має власні кільця[26], однак прямі спостереження не показали наявності таких кілець[71]. Рея має досить типову поверхню поверхню з великою кількістю кратерів[62], за винятком кількох розломів у задній півкулі[72] і ледь помітної лінії на екваторі, утвореної, ймовірно, в результаті осідання її теперішніх або колишніх кілець[73]. Рея також має два дуже великі ударні басейни на півкулі, протилежній до Сатурна, діаметрами 400 і 500 км[72]. 48-кілометровий ударний кратер Інктомі з системою яскравих променів[74][75] може бути одним з наймолодших кратерів на внутрішніх супутниках Сатурна. На поверхні Реї не виявлено ознак ендогенної геологічної активності[72].
  • Титан з діаметром 5 149 км є найбільшим супутником Сатурна та другим за розміром супутником у Сонячній системі[76][44]. Єдиний з усіх супутників Сонячної системи, він має щільну атмосферу (з тиском 1,5 атм.), яка складається, в основному, з азоту та невеликої частки метану. В атмосфері часто утворюються яскраво-білі хмари, особливо над південним полюсом. Поверхня Титана, яку важко спостерігати через імлисту атмосферу, містить невелику кількість ударних кратерів і, ймовірно, дуже молода[77]. Вона містить світлі й темні ділянки[77][78]. Темні ділянки містять поля дюн, утворених піщинками замерзлої води або вуглеводнів[79]. Титан є єдиним окрім Землі тілом у Сонячній системі, на поверхні якого існує рідина, а саме метаново-етанові озера в північній і південній полярних регіонах[80]. Найбільше озеро, Кракенове море, має більший розмір, ніж Каспійське море — найбільше озеро на Землі[81]. Вважається, що на Титані також є підповерхневий океан, складений з води й аміаку, який може вивергатися на поверхню, призводячи до кріовулканізму[78].
  • Гіперіон — найближчий сусід Титана в системі Сатурна. Два супутники знаходяться в орбітальному резонансі 4:3[44]. Гіперіон має неправильну форму і низьку густину близько 0,55 г/см3, яка вказує на високу пористість. Гіперіона покритий численними ударними кратерами діаметрами 2-10 км. Це єдиний відомий супутник, окрім маленьких супутників Плутона, який має хаотичне обертання, тобто не має чітко визначених полюсів та екватора. У той час як на коротких часових масштабах супутник обертається навколо своєї довгої осі зі швидкістю приблизно 72-75° на день, на довших часових масштабах його вісь обертання хаотично блукає по небу[82], що робить обертання Гіперіона по суті непередбачуваним[83].
  • Япет — третій за величиною супутник Сатурна[61]. Він є найвіддаленішим з його великих супутників і має найбільший нахил орбіти — 15,47°[45]. Давно було відомо, що його передня півкуля темна, а задня майже така ж світла, як свіжий сніг. «Кассіні» показав, що темний матеріал сконцентрований великій біляекваторній зоні на широтах приблизно від 40° північної широти до 40° південної широти, що називається областю Кассіні, натомість як полярні області Япета такі ж яскраві, як і його задня півкуля[84]. Походження цієї темної області пов'язано із зовнішнім розрідженим кільцем Сатурна — так званим кільцем Феби, яке складається з частинок пилу й льоду, вибитих зіткненнями з Феби. Частинки дрейфують дрейфують у кільці й падають на Япет, затемнюючи його передню півкулю[85]. Це збільшує її нагрівання, що призводить до сублімації водного льоду й конденсації водної пари в холодніших регіонах, що ще сильніше збільшує контраст між яскравими льодовими областями та темними регіонами, залишених після втрати поверхневого льоду[86][87]. «Кассіні» також виявив екваторний хребет висотою 20 км, який охоплює майже весь екватор супутника. І темні, і світлі ділянки Япета старі і сильно кратеровані. На фотографіях видно принаймні чотири великі ударні басейни діаметром від 380 до 550 км і численні менші ударні кратери. Проявів ендогенної активності не виявлено[84].

Нерегулярні

Нерегулярні супутники — це невеликі супутники з великими, нахиленими й часто ретроградними орбітами, які, як вважають, були захоплені планетою з міжпланетного простору. Вони часто зустрічаються у вигляді колізійних сімей, званих групами[30]. Точний розмір і альбедо нерегулярних супутників достеменно невідомі, оскільки супутники занадто малі, щоб їх можна було розрізнити в телескоп. Зазвичай їхнє альбедо вважається досить низьким — близько 6 % (альбедо Феби) або менше[31]. Нерегулярні супутники, як правило, мають спектри зі смугами поглинання води[30]. Вони мають нейтральний або помірно червоний колір — подібно до астероїдів типів C, P або D[88], і вони набагато менш червоні, ніж об'єкти поясу Койпера[30][c].

Інуїтська група

Інуїтська група включає дванадцять проградних зовнішніх супутників, які достатньо близькі за відстанями до планети (190—300 радіусів Сатурна), нахилом орбіти (45–50°) і кольорами[31][88]. Інуїтська група розділяється на три окремі підгрупи з різними великими півосями, названі на честь своїх найбільших членів[1]:

З усієї інуїтської групи найбільшим супутником є Сіарнак з розміром близько 40 км[90].

Галльська група

Галльська група включає сім проградних зовнішніх супутників, близьких за відстанню від планети (200—300 радіусів Сатурна), нахилом орбіти (35–40°) і кольором[31][88]. Це Альбіорікс, Бебінд, Ерріапо, Тарвос[88], S/2004 S 29[91], S/2007 S 8 і S/2020 S 4[89]. Найбільшим із цих супутників є Альбіорікс з діаметром близько 32 км[90].

Скандинавська група

Усі 100 ретроградних зовнішніх супутників Сатурна віднесені до скандинавської групи[31][88]. Це Егір, Ангрбода, Альвальді, Белі, Бергельмір, Бестла, Еггтер, Фарбауті, Фенрір, Форньот, Гейррод, Ґерд, Грейп, Грідр, Гуннлод, Гаті, Гірроккін, Ярнсакса, Карі, Логі, Мунділфарі, Нарві, Феба, Скаді, Сколл, Скрюмір, Сурт, Суттунг, Тьяцці, Трюм, Імір[88], і 69 безіменних супутників. Найбільшим супутником Скандинавської групи є Феба діаметром 213±1.4 км, а другим за розмірами — Імір, діаметр якого становить лише 18 км[1].

  • Феба з діаметром 213±1.4 км є найбільшим нерегулярним супутником Сатурна[30]. Вона має ретроградну орбіту і обертається навколо своєї з періодом 9,3 години[92]. Феба була першим супутником Сатурна, детально вивченим "Кассіні" в червні 2004, коли "Кассіні" вдалося сфотографувати майже 90% поверхні супутника. Феба має майже сферичну форму та відносно високу густину близько 1,6 г/см3[30]. Зображення "Кассіні" показують темну сильно кратеровану поверхню — близько 130 кратерів діаметром понад 10 км. Такі зіткнення могли призвести до викиду уламків Феби на орбіту навколо Сатурна, і двома з них можуть бути S/2006 S 20 і S/2006 S 9, орбіти яких подібні до орбіти Феби[1][93][94]. Спектроскопічні вимірювання показали, що поверхня складається з водяного льоду, вуглекислого газу, філосилікатів, органіки та, можливо, залізовмісних мінералів. Вважається, що Феба - захоплений кентавр, який походить з поясу Койпера[30]. Вона також служить джерелом матеріалу для найбільшого відомого кільця Сатурна, яке затемнює передню півкулю Япета[85].

Позагрупові нерегулярні супутники

Три проградні супутники Сатурна не можна однозначно віднести ані до інуїтської, ані до галльської групи[1]. S/2004 S 24 і S/2006 S 12 мають нахили орбіт, подібні до галльської групи, але набагато більш віддалені від планети — їхні великі півосі ~400 і ~340 радіусів Сатурна відповідно[89][13][1]. Чи S/2019 S 6 відноситься до галльської, чи до інуїтської групи, залишається спірним питанням[d].

Список

Позначення
Малі внутрішні супутникиВеликі супутникиІнуїтська групаГалльська групаСкандинавська групаПозагрупові проградні нерегулярні супутники
Номер
[e]		НазваФотоАбс. зор. величина[f]Діаметр
(км)[g]		Маса
(× 1015 кг)[h]		Велика піввісь (км)[i]Орбітальний період (дні)[i][j]Нахил орбіти[i][k]Ексцент.
[i]		ПоложенняРік відкриття[101]Рік оголошенняВідкривач
[95][101]
S/2009 S 1
—0,3≈ 0.0000071 116900 0.47150≈ 0.0≈ 0.000Зовнішній край кільця B20092009«Кассіні»[28]
(мінісупутники)
—0.04–0.4< 0.000017≈ 130000≈ 0.55≈ 0.0≈ 0.000Три 1000-км смуги в кільці A[4]2006—«Кассіні»
XVIIIПан
9,227.4
(34.6 × 28.2 × 21.0)		4.30133600+0.575050,00,000У межах щілини Енке19901990Шоуолтер
XXXVДафніс
—7.8
(9.8 × 8.4 × 5.6)		0.068136500+0.594080,00,000Усередині щілини Кілера20052005«Кассіні»
XVАтлас
8,529.8
(40.8 × 35.4 × 18.6)		5.490137700+0.604600,00,00119801980«Вояджер-1»
XVIПрометей
6,785.6
(137 × 81 × 56)		159.72139400+0.615880,00,002Пастух кільця F19801980«Вояджер-1»
XVIIПандора
6,580.0
(103 × 79 × 63)		135.7141700+0.631370,00,00419801980«Вояджер-1»
XIЕпіметей
5,5117.2
(130 × 116 × 107)		525.607151400+0.697010,30,020Спільна орбіта з Янусом19661967Фонтен і Ларсон
XЯнус 4,5178.0
(203 × 186 × 149)		1893.88151500+0.697350,20,007Спільна орбіта з Епіметеєм19661967Дольфюс
LIIIЕгеон
—0.66
(1.4 × 0.5 × 0.4)		0.0000782167500+0.808120,00,000Мінісупутник в кільці G20082009«Кассіні»
IМімас
3,2396.4
(416 × 393 × 381)		37509.4186000+0.942421,60,020 17891789Гершель
XXXIIМефона
—2.90
(3.88 × 2.58 × 2.42)		0.00392194700+1.009550,00,002Алкіоніди20042004«Кассіні»
XLIXАнфа
—1,8≈ 0.0015198100+1.038900,00,002Алкіоніди20072007«Кассіні»
XXXIIIПаллена
—4.46
(5.76 × 4.16 × 3.68)		≈ 0.023212300+1.156060,20,004Алкіоніди20042004«Кассіні»
IIЕнцелад
2,1504.2
(513 × 503 × 497)		108031.8238400+1.370220,00,005Утворює кільце E17891789Гершель
IIIТефія
0,71062.2
(1077 × 1057 × 1053)		617495.9295000+1.887801,10,001 16841684Кассіні
XIIIТелесто
8,724.6
(33.2 × 23.4 × 19.2)		≈ 3.9295000+1.887801,20,001передній троянець Тефії (L4)19801980Сміт та ін.
XIVКаліпсо
9,219.0
(29.4 × 18.6 × 12.8)		≈ 1.8295000+1.887801,50,001задній троянець Тефії (L5)19801980Паску та ін.
XIIГелена
8,236.2
(45.2 × 39.2 × 26.6)		7.1377600+2.736920,20,007передній Троянець Діони (L4)19801980Лак і Лекашо
XXXIVПолідевк
—3.06
(3.50 × 3.10 × 2.62)		≈ 0.0075377600+2.736920,20,019задній Троянець Діони (L5)20042004«Кассіні»
IVДіона
0,81122.8
(1128 × 1123 × 1119)		1095486.8377700+2.736920,00,002 16841684Кассіні
VРея
0,11527.6
(1530 × 1526 × 1525)		2306485.4527200+4.517500,30,001 16721673Кассіні
VIТитан
–1,35149.46
(5149 × 5149 × 5150)		134518035.41221900+15.94540,30,029 16551656Гюйгенс
VIIГіперіон
4,8270.0
(360 × 266 × 205)		5551.01481500+21.27670,60,105У резонансі 4:3 із Титаном18481848Бонд & Ласселл
VIIIЯпет
1,21468.6
(1491 × 1491 × 1424)		1805659.13561700+79.33107,60,028 16711673Кассіні
S/2019 S 1
15,3≈ 6≈ 0.1111245400+445.5149,50,384Інуїтська група (Ківіок)20192021Ештон та ін.
XXIVКівіок
12,7≈ 19≈ 3.611307300+449.1348,90,182Інуїтська група (Ківіок)20002000Гледмен та ін.
S/2005 S 415,7≈ 5≈ 0.06511324500+450.2248,00,315Інуїтська група (Ківіок)20052023Шеппард та ін.
S/2020 S 115,9≈ 4≈ 0.03411338700+451.1048,20,337Інуїтська група (Ківіок)20202023Ештон та ін.
XXIIІджирак
13,3≈ 15≈ 1.811344600+451.4649,20,353Інуїтська група (Ківіок)20002000Гледмен та ін.
IXФеба
6,7213.0
(219 × 217 × 204)		8312.312929400−550.30175,20,164Скандинавська група (Феба)18981899Пікерінг
S/2006 S 2015,7≈ 5≈ 0.06513193800−567.27173,10,206Скандинавська група (Феба)20062023Шеппард та ін.
S/2006 S 916,5≈ 3≈ 0.01414406600−647.89173,00,248Скандинавська група (Феба)20062023Шеппард та ін.
XXПаліак
11,7≈ 30≈ 1414997300+687.0847,10,384Інуїтська група (Паліак)20002000Гледмен та ін.
XXVIIСкаді
14,4≈ 9≈ 0.3815575100−728.10149,70,265Скандинавська група20002000Гледмен та ін.
S/2007 S 516,2≈ 4≈ 0.03415835700−746.88158,40,104Скандинавська група20072023Шеппард та ін.
S/2007 S 716,2≈ 4≈ 0.03415931700−754.29169,20,217Скандинавська група20072023Шеппард та ін.
S/2007 S 215,6≈ 5≈ 0.06515939100−754.90174,10,232Скандинавська група20072007Шеппард та ін.
S/2004 S 3715,9≈ 4≈ 0.03415940400−754.48158,20,447Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2004 S 4716,3≈ 4≈ 0.03416050600−762.49160,90,291Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2004 S 4016,3≈ 4≈ 0.03416075600−764.60169,20,297Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
XXVIАльбіорікс
11,228,6≈ 1216329100+783.4938,90,470Галльська група20002000Голман
S/2019 S 216,5≈ 3≈ 0.01416559900−799.82173,30,279Скандинавська група20192023Ештон та ін.
XXXVIIБефінд
15,0≈ 7≈ 0.1817028900+834.9437,40,482Галльська група20042005Шеппард та ін.
S/2007 S 816,0≈ 4≈ 0.03417049000+836.9036,20,490Галльська група20072023Шеппард та ін.
LXS/2004 S 2915,8≈ 5≈ 0.06517063900+837.7838,60,485Галльська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 316,2≈ 4≈ 0.03417077200−837.74166,90,249Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2020 S 716,8≈ 3≈ 0.01417400000−861.70161,50,500Скандинавська група20202023Ештон та ін.
S/2004 S 3115,6≈ 5≈ 0.06517497300+866.1048,10,159Інуїтська група (Сіарнак)20042019Шеппард та ін.
XXVIIIЕрріпо
13,7≈ 12≈ 0.9517507200+871.1038,70,462Галльська група20002000Гледмен та ін.
XLVIIСколл
15,4≈ 6≈ 0.1117625700−878.44158,40,470Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
LIIТаркек
14,8≈ 7≈ 0.1817748200+884.9849,70,119Інуїтська група (Сіарнак)20072007Шеппард та ін.
S/2019 S 1416,3≈ 4≈ 0.03417853000+893.1446,20,172Інуїтська група (Сіарнак)20192023Ештон та ін.
S/2020 S 216,9≈ 3≈ 0.01417869300−897.60170,70,152Скандинавська група20202023Ештон та ін.
XXIXСіарнак
10,639,3≈ 3217880800+895.8748,20,311Інуїтська група (Сіарнак)20002000Гледмен та ін.
S/2019 S 416,5≈ 3≈ 0.01417956700−904.26170,10,409Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2020 S 316,4≈ 3≈ 0.01418054700+907.9946,10,144Інуїтська група (Сіарнак)20202023Ештон та ін.
S/2004X ‡S/2004 S 4116,3≈ 4≈ 0.03418095000−914.61165,70,300Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
XXIТарвос
13,1≈ 16≈ 2.118215100+926.3738,60,528Галльська група20002000Гледмен та ін.
S/2020 S 417,0≈ 3≈ 0.01418235500+926.9240,10,495Галльська група20202023Ештон та ін.
S/2004 S 4216,1≈ 4≈ 0.03418240800−925.91165,70,158Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
XLIVГірроккін
14,3≈ 9≈ 0.3818342600−931.89150,30,331Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
LIГрейп
15,3≈ 6≈ 0.1118380400−936.98173,40,317Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
S/2020 S 516,6≈ 3≈ 0.01418391300+933.8848,20,220Інуїтська група (Сіарнак)20202023Ештон та ін.
S/2004 S 1316,3≈ 4≈ 0.03418453300−942.57169,00,265Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2007 S 616,4≈ 3≈ 0.01418544900−949.50166,50,169Скандинавська група20072023Шеппард та ін.
XXVМунділфарі
14,6≈ 8≈ 0.2718590300−952.95168,40,210Скандинавська група20002000Гледмен та ін.
S/2006 S 115,6≈ 5≈ 0.06518745000−964.14156,00,105Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
S/2004 S 4316,3≈ 4≈ 0.03418935000−980.08171,10,432Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2006 S 1016,4≈ 3≈ 0.01418979900−983.14161,60,151Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
S/2019 S 516,6≈ 3≈ 0.01419076900−990.38158,80,215Скандинавська група20192023Ештон та ін.
LIVГрід15,8≈ 5≈ 0.06519250700−1004.75163,90,187Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
XXXVIIIБергельмір
15,2≈ 6≈ 0.1119269100−1005.58158,70,144Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
LЯрнсакса15,6≈ 5≈ 0.06519279700−1006.92163,00,219Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
XXXIНарві
14,5≈ 8≈ 0.2719286500−1003.84143,70,449Скандинавська група20032003Шеппард та ін.
XXIIIСуттунг
14,6≈ 8≈ 0.2719391700−1016.71175,00,116Скандинавська група20002000Гледмен та ін.
S/2007 S 315,7≈ 5≈ 0.06519513700−1026.35175,60,162Скандинавська група20072007Шеппард та ін.
S/2004 S 4415,8≈ 5≈ 0.06519515400−1026.16167,70,129Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2006 S 1216,2≈ 4≈ 0.03419569800+1035.0538,60,542Галльська група?[l]20062023Шеппард та ін.
S/2004 S 4516,0≈ 4≈ 0.03419693600−1038.70154,00,551Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
XLIIIГаті
15,4≈ 6≈ 0.1119697100−1040.29164,10,375Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2004 S 1716,0≈ 4≈ 0.03419699300−1040.86167,90,162Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2006 S 1116,5≈ 3≈ 0.01419711900−1042.28174,10,144Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2004 S 1215,9≈ 4≈ 0.03419801200−1048.57164,70,337Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
LIXЕггтер15,4≈ 6≈ 0.1119844700−1052.33165,00,157Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2006 S 1316,1≈ 4≈ 0.03419953800−1060.63162,00,313Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
S/2019 S 616,1≈ 4≈ 0.03420048600+1066.4041,30,259Inuit/Галльська група[d]20192023Ештон та ін.
S/2007 S 916,1≈ 4≈ 0.03420174600−1078.07159,30,360Скандинавська група20072023Шеппард та ін.
S/2019 S 716,3≈ 4≈ 0.03420181300−1080.29174,20,232Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2019 S 816,3≈ 4≈ 0.03420284400−1088.68172,80,311Скандинавська група20192023Ештон та ін.
XLФарбауті15,8≈ 5≈ 0.06520292500−1087.29157,70,248Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
XXXТрюм
14,3≈ 9≈ 0.3820326500−1091.84174,80,467Скандинавська група20002000Гледмен та ін.
XXXIXБестла
14,6≈ 8≈ 0.2720337900−1087.46136,30,461Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2019 S 916,3≈ 4≈ 0.03420359000−1093.11159,50,433Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2004 S 4616,4≈ 3≈ 0.01420513000−1107.58177,20,249Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
LVАнгрбода16,2≈ 4≈ 0.03420591000−1114.05177,40,216Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1116,2≈ 4≈ 0.03420663700−1115.00144,60,513Скандинавська група20192023Ештон та ін.
XXXVIЕгір15,5≈ 5≈ 0.06520664600−1119.33166,90,255Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
LXIБелі16,1≈ 4≈ 0.03420703800−1121.76158,90,087Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1016,7≈ 3≈ 0.01420713400−1123.04163,90,249Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2019 S 1216,3≈ 4≈ 0.03420904500−1138.85167,10,476Скандинавська група20192023Ештон та ін.
LVIIҐерд15,9≈ 4≈ 0.03420947500−1142.97174,40,517Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1316,7≈ 3≈ 0.01420965800−1144.92177,30,318Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2006 S 1416,5≈ 3≈ 0.01421062100−1152.68166,70,060Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
LXIIГуннлод15,6≈ 5≈ 0.06521141900−1157.98160,40,251Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1516,6≈ 3≈ 0.01421189700−1161.54157,70,257Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2020 S 616,6≈ 3≈ 0.01421265300−1168.86166,90,481Скандинавська група20202023Ештон та ін.
S/2004 S 715,6≈ 5≈ 0.06521328200−1173.93164,90,511Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2006 S 315,6≈ 5≈ 0.06521353000−1174.76156,10,432Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
S/2005 S 516,4≈ 3≈ 0.01421366200−1177.82169,50,588Скандинавська група20052023Шеппард та ін.
LVIСкрюмір15,6≈ 5≈ 0.06521448000−1185.15175,60,437Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2006 S 1616,5≈ 3≈ 0.01421720700−1207.52164,10,204Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
S/2006 S 1516,2≈ 4≈ 0.03421799400−1213.96161,10,117Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
S/2004 S 2815,8≈ 5≈ 0.06521865900−1220.68167,90,159Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2020 S 816,4≈ 3≈ 0.01421966700−1228.12161,80,252Скандинавська група20202023Ештон та ін.
LXVАльвальді15,6≈ 5≈ 0.06521995600−1232.19177,40,238Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
XLVКарі
14,5≈ 8≈ 0.2722029700−1231.01153,00,482Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
S/2004 S 4816,0≈ 4≈ 0.03422136700−1242.40161,90,374Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
LXVIГейррод15,9≈ 4≈ 0.03422259500−1251.14154,40,539Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
XLIФенрір15,9≈ 4≈ 0.03422331800−1260.25164,30,136Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2004 S 5016,4≈ 3≈ 0.01422346000−1260.44164,00,450Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2006 S 1716,0≈ 4≈ 0.03422384900−1264.58168,70,425Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
S/2004 S 4916,0≈ 4≈ 0.03422399700−1264.25159,70,453Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2019 S 1715,9≈ 4≈ 0.03422724100−1291.39155,50,546Скандинавська група20192023Ештон та ін.
XLVIIIСурт15,8≈ 5≈ 0.06522753800−1296.49168,30,449Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
S/2006 S 1816,1≈ 4≈ 0.03422760700−1298.40169,50,131Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
XLVIЛогі
15,4≈ 6≈ 0.1122918300−1311.83166,90,192Скандинавська група20062006Шеппард та ін.
XIXІмір
12,4≈ 22≈ 5.622957100−1315.16173,10,337Скандинавська група20002000Гледмен та ін.
S/2019 S 1916,5≈ 3≈ 0.01423047200−1318.05151,80,458Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2004 S 2116,2≈ 4≈ 0.03423123500−1325.43153,20,394Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1816,6≈ 3≈ 0.01423140700−1327.06154,60,509Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2004 S 3916,1≈ 4≈ 0.03423195400−1336.17165,90,101Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 1616,7≈ 3≈ 0.01423266700−1341.17162,00,250Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2004 S 5316,2≈ 4≈ 0.03423279800−1342.44162,60,240Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2004 S 2416,0≈ 4≈ 0.03423338900+1341.3337,40,071Галльська група?[l]20042019Шеппард та ін.
S/2004 S 3616,1≈ 4≈ 0.03423430300−1352.93153,30,625Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
LXIIIТьяцці15,9≈ 4≈ 0.03423577500−1366.68158,80,511Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 2016,7≈ 3≈ 0.01423678600−1375.45156,10,354Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2006 S 1916,1≈ 4≈ 0.03423801100−1389.33175,50,467Скандинавська група20062023Шеппард та ін.
LXIVS/2004 S 3416,2≈ 4≈ 0.03424145500−1420.77168,30,279Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
XLIIФорньйот
15,1≈ 6≈ 0.1124937300−1494.03169,50,214Скандинавська група20042005Шеппард та ін.
S/2004 S 5116,1≈ 4≈ 0.03425208200−1519.43171,20,201Скандинавська група20042023Шеппард та ін.
S/2020 S 1016,9≈ 3≈ 0.01425314800−1527.22165,60,295Скандинавська група20202023Ештон та ін.
S/2020 S 916,0≈ 4≈ 0.03425434100−1534.97161,40,531Скандинавська група20202023Ештон та ін.
LVIIIS/2004 S 2615,7≈ 5≈ 0.06526097100−1603.95172,90,148Скандинавська група20042019Шеппард та ін.
S/2019 S 2116,2≈ 4≈ 0.03426439000−1636.32171,90,155Скандинавська група20192023Ештон та ін.
S/2004 S 5216,5≈ 3≈ 0.01426448100−1633.98165,30,292Скандинавська група20042023Шеппард та ін.

Непідтверджені

Ці мінісупутники кільця F спостерігались «Кассіні», але поки невідомо, чи вони справді є твердими тілами, чи просто згустками частинок в кільці F.

НазваЗображенняДіаметр (км)Велика піввісь (км)Орбітальни2 період (д)ПоложенняРік відкриттяСтатус
S/2004 S 3 і S 4 [102] ≈ 3–5≈ 140300≈ + 0.619невизначені об'єкти в кільці F2004Не був виявлений під час ретельних знімків в листопаді 2004 року, що робить його існування малоймовірним
S/2004 S 6 ≈ 3–5≈ 140130+ 0.618012004Постійно виявлявся до 2005 року, може бути оточений дрібним пилом і мати дуже маленьке тверде ядро

Помилкові

Публікувалися повідомлення про відкриття ще двох супутників між Титаном і Гіперіоном, однак ці відкриття виявилися помилковими[103].

Див. також

Виноски

Примітки

Отримано з https:https://www.search.com.vn/wiki/index.php?lang=uk&q=Супутники_Сатурна&oldid=42407216
🔥 Top keywords: Файл:Pornhub-logo.svgГоловна сторінкаPorno for PyrosБрати КапрановиСпеціальна:ПошукUkr.netНові знанняЛіга чемпіонів УЄФАХ-69Файл:XVideos logo.svgСлобоженко Олександр ОлександровичPornhubЧернігівYouTubeУкраїнаЛунін Андрій ОлексійовичІскандер (ракетний комплекс)Шевченко Тарас ГригоровичATACMSДень працівників пожежної охорониВірастюк Василь ЯрославовичВікторія СпартцАлеппоFacebookГолос УкраїниКиївПетриченко Павло ВікторовичДуров Павло ВалерійовичСексФолаутТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиTelegramНаселення УкраїниГай Юлій ЦезарЛеся УкраїнкаОхлобистін Іван ІвановичOLXДруга світова війнаЗагоризонтний радіолокатор