Сухопутні війська Югославії

Сухопутні війська ЮНА беруть свій початок від югославських партизанських загонів під час Другої світової війни. Датою заснування вважається 22 грудня 1941 року, коли в містечку Рудо, що в Боснії і Герцеговині, було сформовано першу бригаду Народно-визвольної армії Югославії. Після визволення країни від окупації держав Осі цю дату офіційно святкували як День армії СФР Югославії.

З вісьмох дивізій на початку 1950-х ^[1] сухопутні війська зросли в серпні 1966 року, за оцінками МІСС, до 220 000 вояків у складі 13 піхотних, 3 бронетанкових і 6 гірських дивізій та 14 окремих бригад, поміж яких повітряно-десантна і бригада морської піхоти.^[2]

У вересні 1968 року на підсилення ЮНА сформували Територіальну оборону (ТО), а 21 лютого 1974 року підрозділи ТО підпорядковано відповідним краям чи республікам. Таким чином утворилися Збройні сили СФРЮ (сербохорв. Oružane snage SFRJ) у складі двох рівноправних частин — ЮНА і ТО.

У липні 1970 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень оцінив, що сухопутні війська Югославії налічували 200 000 військовослужбовців: дев'ять піхотних дивізій з невеликою кількістю танків Т-34, одна танкова дивізія, укомплектована танками M47 Patton, Т-54 й Т-55, 33 окремі піхотні бригади, 12 окремих танкових бригад, одна бригада морської піхоти, одна повітряно-десантна бригада, 650 танків M4 Sherman, ПТ-76 і близько 35 танків AMX-13, а також М-3, БТР-50 та БТР-60П, САУ СУ-100, а також 105-мм і 155-мм гаубиці, ракети «земля-повітря» С-75 «Двіна» та самохідні зенітні гармати СУ-57П.^[3]

За Конституцією Югославії 1974 р., сухопутні війська складалися із шістьох армій, розподілених по п'ятьох республіках:

• Перша армія (Белград) — на півночі Соціалістичної Республіки Сербія та в САК Воєводина
• Друга армія (Ніш) — на півдні СР Сербія та в САК Косово
• Третя армія (Скоп'є) — в СР Македонія
• П'ята армія (Загреб) — в СР Хорватія
• Сьома армія (Сараєво) — в СР Боснія і Герцеговина
• Дев'ята армія (Любляна) — в СР Словенія
  • 2-й корпус (Тітоград)

Колишня Четверта армія стала Прибережним військово-морським округом (Спліт)

Станом на липень 1979 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень оцінював, що сухопутні війська Югославії складалися зі 190 000 військовослужбовців (включаючи 130 000 військовозобов'язаних): вісьмох піхотних дивізій, сімох окремих танкових бригад, 12 окремих піхотних бригад, двох гірсько-піхотних бригад, одного повітряно-десантного батальйону, 12 артилерійських полків, 6 протитанкових артилерійських полків і 12 зенітно-артилерійських полків.^[4]

Під час погіршення політичної обстановки в Югославії у 1980-х роках стала очевидною напруга у відносинах між ЮНА та ТО. Союзна влада занепокоїлася тим, що республіки, які входили до складу Югославії, використають TO для просування процесу свого відокремлення від Югославії, і тому роззброїла 130 000 учасників TO Косова. 1988 року ЮНА спробувала поглинути всю TO, а боснійський серб генерал Благоє Аджич став начальником Генерального штабу збройних сил ЮНА, хоча Територіальній обороні Боснії і Герцеговини вдалося зберегти самостійність і стати в подальшому республіканськими збройними силами.

25 грудня 1988 року на підставі плану «Єдність»^[5] шість армій було реорганізовано у 3 військові округи або області (з центрами у Белграді, Загребі та Скоп'є), які більш не відповідали внутрішнім кордонам, що ускладнювало республікам контроль над своїми силами. За винятком Пролетарської гвардії та механізованого корпусу, піхотні дивізії сухопутних військ переформували в 17 корпусів у складі від чотирьох до восьми бригад кожен. Наприкінці червня 1990 року ЮНА розпустила 6-ту Пролетарську піхотну дивізію та командування оборони міста Загреб.^[6]

1990 року армія майже завершила структурну перебудову військ. Було ліквідовано старий поділ на піхотні дивізії та обрано найбільшою оперативною одиницею бригаду. Десять із дванадцяти стрілецьких дивізій армія перетворила на 29 танкових, механізованих і гірсько-стрілецьких бригад з артилерійськими, зенітними і протитанковими полками в їхньому складі. Ще до 1990 року було створено одну повітряно-десантну бригаду. Перехід до бригадної організації забезпечив більшу операційну гнучкість, маневреність і тактичну ініціативу, а також зменшив можливість знищення великих підрозділів армії в бойових сутичках з агресором. Завдяки цій зміні виникло багато нових посад старшого командного складу, які б сприяли розвитку відносно молодих і здібних офіцерів. Бригадна структура також була більш доречною в період скорочення чисельності живої сили.

Наприкінці листопада 1968 сухопутні війська вперше було застосовано проти власного народу^[7]. 27 листопада, коли відзначалося національне свято сусідньої Албанії — День прапора, косовські албанці масово вийшли на вулиці Приштини та інших міст Косова, вимагаючи, щоб Автономний край Косово став республікою. Демонстрації проходили під гаслом: «Косово республіка!». Військовики у взаємодії з міліцією брутально відреагували на заворушення, придушивши його.

На початку весни 1981 року під час чергових протестів албанців Косова сухопутні війська ЮНА знову здійснили збройну інтервенцію на власну територію. Тоді, застосувавши бойову техніку та небачену демонстрацію сили, армія фактично запровадила неоголошений надзвичайний стан, поклавши край демонстраціям косовських албанців.^[8]

Десятиденна війна

Під час дезінтеграції Югославії вояки сухопутних військ виявилися втягнутими у десятиденну війну за незалежність Словенії. Протягом цього збройного конфлікту югославська армія показала ганебні результати, оскільки багато солдатів навіть не усвідомлювали, що беруть участь не в навчаннях, а у справжніх військових діях, аж доки їх не було атаковано. В офіцерському корпусі переважали серби та чорногорці, а в багатьох випадках вони були ідеологічно віддані югославській єдності. Однак рядовими бійцями були призовники, багато з яких не мали сильної мотивації воювати проти словенців. Серед солдатів 5-го військового округу, який діяв у Словенії, 1990 року 30% становили албанці, 20% хорвати, 15—20% серби та чорногорці, 10% босняки і 8% словенці.^[9] Зрештою ЮНА втратила майже весь свій словенський і хорватський особовий склад, ставши майже повністю сербсько-чорногорськими військами. Її низькі результати у Словенії, а потім і в Хорватії дискредитували її керівництво — в січні 1992 року пішов у відставку з посади міністра оборони Кадієвич, а Аджич невдовзі після цього був змушений вийти на пенсію за станом здоров'я. Через невелику тривалість (10 днів) і відносно низьку інтенсивність війни втрати були незначними. Згідно зі словенськими оцінками, 44 вояки ЮНА загинули і 146 дістали поранення, а 4692 військовослужбовці ЮНА та 252 правоохоронці союзного підпорядкування словенська сторона захопила в полон. За післявоєнними оцінками ЮНА, її матеріальні втрати становили 31 танк, 22 бронетранспортери, 6 гелікоптерів, 6787 одиниць стрілецької зброї, 87 артилерійських установок і 124 одиниць ППО, які були або пошкоджені, або знищені, або конфісковані. Причиною порівняно незначних майнових збитків став розрізнений та короткочасний характер боїв.

Зброя

• Автомати
  • Zastava M70
• Кулемети
  • Zastava M53
  • Zastava M84
  • Zastava M72
  • Zastava M77
• Пістолети-кулемети
  • Škorpion vz. 61
• Снайперські гвинтівки
  • Zastava M76
• Пістолети
  • CZ-99
• Реактивні протитанкові гранатомети
  • M80 Zolja
  • M79 Osa
  • M90 Stršljen
• Зенітні установки
  • С-60 — ? шт.
  • M-55 — ?
  • Bofors 40mm — 142
• Самохідні зенітні комплекси
  • BOV-3/30 — ~100
  • M53/59 Praga — 789^[10]
  • ЗСУ-57-2 — 125
• ПЗРК
  • Стріла-2 — 4700
  • Стріла-3
  • ПЗРК «Ігла»
• Зенітно-ракетні комплекси
  • Стріла-1 — 120
  • Стріла-10 — 18

Артилерія

• Причіпна артилерія
  • М56 — ?

• • Д-30 (D-30J, D-30JA1) — 120
  • Д-74 — ?
  • М-46 — 250–300
  • Д-20 — 20
  • Nora M-84 — 84
• Реактивна артилерія
  • M-63 Plamen — ~800
  • M-77 Oganj — ~120
  • M-87 Orkan — ~10
  • 9К52 «Луна-М» — 10

Самохідна військова техніка

Танки
Назва	Країна походження	Роки використання	Тип	Чисельність
M3 Stuart	США	1944—1956	легкий танк	25+
ПТ-76	СРСР	1968—1992	легкий танк	63
Т-34/85	СРСР	1945—1992	середній танк	~1018
Т-34/76	СРСР	1945—1950(?)	середній танк	~5
M4 Sherman	США	1951—1973	середній танк	630
M47 Patton	США	1951—1988	середній танк	319
T-54	СРСР	1961—1992	основний бойовий танк	140
Т-55	СРСР	1964—1992	основний бойовий танк	~1600
Т-72	СРСР	1979—1992	основний бойовий танк	72 до 76
M-84	СФРЮ	1983—1992	основний бойовий танк	~430
Самохідні машини
Назва	Країна походження	Роки використання	Тип	Чисельність
М7	США	1945—1922	самохідна артилерія	70+
M8	США	1945— ?	самохідна артилерія	7
ІСУ-152	СРСР	1945— ?	самохідна артилерія	1
2С1 «Гвоздика»	СРСР	1953—1992	самохідна артилерія	~100
СУ-76	СРСР	1945—1956	винищувач танків	87
M18 Hellcat	США	1953—1992	винищувач танків	250
M36	США	1952—1992	винищувач танків	399
СУ-100	СРСР	1945—1992	винищувач танків	40
Самохідні засоби ППО
Назва	Країна походження	Роки використання	Тип	Чисельність
М15	США	1951— ?	самохідна артилерія	15
M53/59 «Прага»	Чехословаччина	1969—1992	самохідна артилерія	789
ЗСУ-57-2	СРСР	1961—1992	самохідна артилерія	60
BOV	СФРЮ	? —1992	самохідна артилерія	150+

• 
  М3 Stuart
• 
  ПТ-76
• 
  M47 Patton
• 
  Т-55
• 
  Т-72
• 
  M7
• 
  ІСУ-152
• 
  2S1 Gvozdika
• 
  M18 Hellcat
• 
  M36
• 
  СУ-100
• 
  M53/59 Praga
• 
  ЗСУ-57-2
• 
  BOV

• Logistika, naoruzanje i ratna tehnika u OS SFRJ i novonastalim drzavama..
• Kopnene vojske na prostorima Ex-YU drzava od nastanka do danas...
• Dimitrijević, Bojan (1997). The mutual defense aid program in Tito's Yugoslavia, 1951–1958, and its technical impact. Journal of Slavic Military Studies. 10 (2): 19—33. doi:10.1080/13518049708430288.
• Institute for Strategic Studies (1966). The Military Balance 1966-1967. Adam Street, London: Institute for Strategic Studies.
• International Institute for Strategic Studies (1979). The Military Balance 1979-1980. London: International Institute for Strategic Studies.
• International Institute for Strategic Studies (1970). The Military Balance 1970-1971. Adam Street, London: International Institute for Strategic Studies.
• Razvoj Oruzanih Snaga SFRJ, томи 3-2, Сухопутні війська (Белград, 1987). «Це таємне видання з грифом військової безпеки «для внутрішнього користування», опубліковане до 40-ї річниці югославської армії. Увесь набір включає 24 книги, що охоплюють усі аспекти югославської армії, написані з урахуванням все ще засекречених першоджерел.» [коментар у кінцевих примітках Dimitrijević 1997].
• Trifunovska, Snezana (1994). Yugoslavia Through Documents: From Its Creation to Its Dissolution. Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 0-7923-2670-9.