Літні Олімпійські ігри 1980

У 1980 спливав термін, який рішеннями XXII з'їзду КПРС (жовтень 1961) і був закладений в основний державний директивний документ, Програму КПРС («Програма побудови комунізму в СРСР»). Згідно з цим рішенням і чисельним офіційним гаслам та закликам, єдиновладна Комуністична партія урочисто обіцяла народу, що за 20 років комуністичного будівництва в СРСР до 1980 року в країні буде збудована «в основному» матеріально-технічна база комунізму. Тобто, радянське суспільство буде вже матеріально знаходитися в комунізмі — суспільстві загального добробуту і достатку.

Москва, а також такі великі міста-мільйонники, як Ленінград, Київ, Мінськ тощо — де проходили групові турніри олімпіади і очікувалася велика маса іноземних туристів-глядачів — зазнали «соціальної очистки». З них в безсудовому та терміновому порядку були на час проведення Олімпіади виселені жителі, які знаходилися на обліку в місцевих органах МВС як алкоголіки-п'яниці, наркомани та проститутки. Для київських алкозалежних був розгорнутий трудовий профілакторій у смт Глеваха.

Були також мобілізовані кадри міліції і КДБ, які вдень і вночі патрулювали у цивільному. У кадри КДБ Москви з республік і областей терміново набиралось нове поповнення із інженерно-технічних працівників і службовців.

Під'їзди та шосейні шляхи до Москви було оточені кордонами, потрапити в Москву пересічним радянським громадянам під час Олімпіади без спеціального дозволу не дозволялося.

Ігри ввійшли в історію спорту і політики ХХ ст. завдяки політичному бойкоту з боку більшості країн Заходу: США, ФРН, Японії, а також більшості ісламських країн — на знак протесту проти військової інтервенції СРСР в Афганістан. У змаганнях взяли участь тільки країни комуністичного блоку та головним чином неісламські країни Азії та Латинської Америки.

Всього в іграх узяло участь більш шести тисяч спортсменів з 81 країни. Було встановлено 36 світових і 39 європейських рекордів, 74 рази оновлені олімпійські рекорди.

Країна-господарка Ігор здобула переконливу перемогу в неофіційному командному підрахунку (80 золотих, 69 срібних і 46 бронзових нагород). У скарбничку збірної приніс 3 золоті, 4 срібні і 1 бронзову медаль гімнаст Олександр Дитятин; вперше в історії радянського спорту триразовим чемпіоном у плаванні став Володимир Сальников; повторив золотий дубль Монреаля фехтувальник Віктор Кровопусков; як і на попередніх іграх, не було рівних метальнику молота Юрію Сєдих; завдяки Олександрові Старостіну, переможцю в сучасному п'ятиборстві, збірна країни виграла і командну першість. Знову перемога на стаєрських дистанціях дісталася спортсменам африканського континенту — Мірутс Їфтер здобув перемоги на 5 і 10 тис. м. Московська Олімпіада принесла успіх британським атлетам Стіву Оветту (800 м) і Себастьяну Коу (1500 м); боксеру Теофіло Стівенсону (Куба); легкоатлетці Сарі Сімеоні (Італія); вище усіх стрибав Ґерд Вессіґ (Німеччина); в індивідуальній гонці переслідуванні на 4 км не було рівних Робертові Діл-Бунді (Швейцарія).

Національні олімпійські комітети, що брали участь

^[4][5][6]

• Легка атлетика
• Плавання
• Стрільба з лука
• Футбол

Топ-10 неофіційного національного медального заліку:

Місце	Країна	Золото	Срібло	Бронза	Загалом
1	СРСР	80	69	46	195
2	НДР	47	37	42	126
3	Болгарія	8	16	17	41
4	Куба	8	7	5	20
5	Італія	8	3	4	15
6	Угорщина	7	10	15	32
7	Румунія	6	6	13	25
8	Франція	6	5	3	14
9	Велика Британія	5	7	9	21
10	Польща	3	14	15	32

Київ приймав футбольний турнір Олімпіади. Роботи з підготовки до Олімпіади організовував Єсипенко Павло Євменович^[8].