Єва Кессіді

Народилася 2 лютого 1963 у Вашингтоні^[2]. Виросла в місцевості Оксон-Гілл, пізніше в Бові (штат Меріленд). Третя з чотирьох дітей у родині. Батько Єви, Х'ю Кессіді, — вчитель, скульптор, музикант, колишній військовий лікар і світовий чемпіон із паверліфтингу, ірландського і шотландського походження. Її матір, Барбара (уроджена Кратцер) — німкеня з Бад-Кройцнах, займалася рослинництвом^[3][4][5][5].

З раннього дитинства Кессіді виявляла інтерес до мистецтва та музики. Коли їй було дев'ять років, батько почав навчати її гри на гітарі, і вона почала грати і співати на сімейних святах^[6].

У віці 11 років Кессіді почала співати і грати на гітарі у вашингтонському гурті Easy Street^[2], який виступав у різних стилях на весіллях, корпоративних вечірках і в пабах. Через сором'язливість їй було складно виступати перед незнайомими людьми^[7]. Під час навчання в середній школі Бові вона співала у місцевому гурті Stonehenge^[6]. Улітку 1983 року Кессіді шість днів на тиждень співала і грала на гітарі в тематичному парку Wild World^[6]. Її молодший брат Ден, скрипаль, теж був учасником цього гурту. Єва записалася на курси малювання в Громадському коледжі Принца Джорджа, але покинула їх, дійшовши висновку, що вони не приносять користі.

Упродовж 1980-х років Кессіді працювала з кількома іншими гуртами, зокрема з техно-поп-гуртом Characters Without Names. У цей період вона також працювала розповсюджувачем рослин і художницею з розпису меблів. У вільний час вона досліджувала інші види мистецтва, зокрема живопис, скульптуру та дизайн ювелірних виробів^[8].

У 1986 році шкільний друг Єви, гітарист Девід Лурім (David Lourim) попросив її виконати вокальні партії у його музичному проєкті Method Actor^[9]. Так вона опинилася у Black Pond Studios, де познайомилася з інженером звукозапису і басистом Крісом Біондо (Chris Biondo). Той допоміг їй знайти роботу сесійної співачки, а пізніше познайомив її з Елом Дейлом (Al Dale), який став її менеджером. Єва співала на бек-вокалі у різних виконавців, від гурту Experience Unlimited у стилі гоу-гоу ритм-енд-блюз і до репера E-40^[10].

У 1990 році Біондо та Кессіді, які певний час перебували у романтичних стосунках, створили гурт Eva Cassidy Band, до складу якого увійшли Ленні Вільямс, Кіт Граймс та Рейс Маклеод. Вони почали часто виступати у Вашингтоні^[11].

У 1992 році Біондо відтворив запис голосу Кессіді для Чака Брауна^[en], «хрещеного батька гоу-гоу»^[12]. Результатом став дуетний альбом The Other Side, який містив такі класичні пісні, як Fever^[en], God Bless the Child^[en], а також пісню, яка згодом стала коронною для Кессіді, — Over the Rainbow. Альбом вийшов і розповсюджувався у 1992 році на лейблі Liaison Records, який також випускав гоу-гоу-альбоми Брауна.

Спочатку Браун мав намір записати ще один дует із Кессіді для свого наступного сольного альбому, але ці плани відклалися через постійні переговори Дейла з іншими лейблами про сольний контракт^[12][13]. Небажання Кессіді звузити свій стилістичний фокус до одного жанру завадило їй отримати контракт^[14][15]. Після того як переговори провалилися, вони вирішили записати свій власний дуетний альбом. Як дует вони виступали на Колумбійському фестивалі мистецтв і відкривали концерти таких виконавців, як Ел Грін і The Neville Brothers^[en][12].

У 1993 році Єва Кессіді була удостоєна нагороди Wammie від Вашингтонської музичної асоціації в категорії «Вокалістка в стилі джаз/традиційна музика»^[16]. Наступного року її запросили виступити на цьому заході, і вона обрала для виступу пісню Over the Rainbow. У рецензії в газеті «Вошингтон таймс» її виступ назвали приголомшливим (show-stopper)^[17]. Того вечора вона отримала дві нагороди Wammie, знову за вокал у стилі джаз/традиційна музика, а також за Roots Rock/Traditional R&B.

Того ж року Кессіді підписала угоду з лейблом Blue Note Records, щоб випустити альбом разом із поп-джазовим гуртом Pieces of a Dream і вирушити в турне по країні. Вона виконала дві пісні на переважно інструментальному альбомі. У музичному плані це був неприємний досвід для неї^[18].

Після того, як лейбл Apollo Records збанкрутував і потенційний контракт із ним зірвався, Біондо і Дейл вирішили, що Єва повинна випустити власний концертний альбом^[19]. 2—3 січня 1996 року в Blues Alley у Вашингтоні, округ Колумбія, був записаний матеріал для альбому Live at Blues Alley. Через технічний збій у перший вечір запису^[20] для використання був придатний тільки запис, зроблений другого вечора. Альбом, який було записано в результаті, містив 12 пісень (набагато пізніше, у 2015 році, вийшов повний набір з 31 пісні, записаної того вечора, — він мав назву Nightbird). Єва була невдоволена тим, як звучав її застуджений голос на тому концерті, і не хотіла випускати альбом. Урешті-решт вона погодилася випустити його за умови, що до релізу буде додана її улюблена пісня Oh, Had I a Golden Thread^[21], і що почнеться робота над наступним студійним альбомом^[22][18].

Побоювання Єви виявилися безпідставними: місцеві рецензенти та публіка сприйняли альбом позитивно^[22]. Газета «Вошингтон пост» опублікувала коментар:

Вона могла співати що завгодно — фолк, блюз, поп, джаз, ритм-енд-блюз, госпел — подаючи музику так, наче тільки вона має значення^[23].

Наступний студійний альбом, над яким вона працювала, вийшов 1997 року, уже після її смерті, під назвою Eva by Heart. В анотації до нього музичний критик Джоел Сігел^[en] назвав Кессіді «одним із найяскравіших голосів свого покоління»^[22].

Кессіді мала стосунки з Крісом Біондо, але вони закінчилися ще до того, як їй діагностували рак.

У 1993 році Кессіді видалили злоякісну родимку на спині. Через три роки, під час промо-акції альбому Live at Blues Alley у липні 1996 року, Кессіді відчула біль у стегнах, який вона пояснила скутістю від того, що вона малювала на стінах, сидячи на драбині^[24]. Біль не зникав, і рентгенівські промені виявили перелом. Подальші обстеження показали, що його причинив рак, який поширився на її кістки, а також на легені^[25]. За оцінками лікарів, їй залишалося жити від трьох до п'яти місяців. Кессіді обрала агресивне лікування, але стан її здоров'я швидко гіршав^[25].

17 вересня 1996 року Єва востаннє виступила на публіці на благодійному концерті в The Bayou, завершивши виступ піснею What a Wonderful World перед аудиторією, що складалася з сім'ї, друзів і шанувальників^[25]. Додаткова хімієтерапія виявилася неефективною, і Єва Кессіді померла 2 листопада 1996 року від меланоми в будинку своєї сім'ї в Бові, штат Меріленд, у віці 33 років^{[26][27][24][28]}. Згідно з її бажанням, її тіло було кремоване, а прах розвіяли на березі озера в парку вододілу річки Святої Марії (St. Mary's River Watershed Park), природному заповіднику поблизу міста Каллевей^[en], штат Меріленд^[27].

Після смерті Єви Кессіді місцева фолк-співачка Грейс Гріффіт^[en] представила запис Blues Alley Біллу Строу зі свого лейблу Blix Street Records^[en][29]. Строу звернувся до родини Кессіді з пропозицією скомпонувати новий альбом. 1998 року компіляція треків з трьох виданих записів Кессіді була зібрана на компакт-диску Songbird. Цей диск залишався відносно невідомими упродовж двох років, доки Террі Воган за рекомендацією свого продюсера Пола Волтерса не поставив його в ефірі свого популярного шоу Wake Up to Wogan на BBC Radio 2. Протягом наступних місяців альбом розійшовся накладом понад 100 000 копій^[30]. Газета «Нью-Йорк таймс» так описала голос Єви Кессіді: «…шовковий і невимушений сопрано із широким діапазоном, безпомилкове влучення і хист формулювати фрази, іноді приголомшливо красномовно»^[29].

Перед Різдвом 2000 року в програмі BBC Top of the Pops 2 транслювалося відеоб на якому Кессіді виконує пісню Over the Rainbow. Завдяки йому Songbird упродовж кількох наступних тижнів неухильно піднімався вгору в британських чартах.

Після того як в ефір вийшла програма Tonight with Trevor McDonald на каналі ITV, присвячена Єві Кессіді, альбом очолив чарт^[4]. Відео, яке друг Кессіді зняв на Блюзовій алеї звичайною відеокамерою, тієї ж ночі, коли був записаний альбом^[31], стало найбільш запитуваним серед відео, які коли-небудь показували в програмі Top Of The Pops 2^[32]. Алексіс Петрідіс писав у газеті «Ґардіан»:

Співачка, яка померла майже у безвісності, співає про надію і містичний світ поза межами повсякденного життя — у цьому є безперечна емоційна привабливість^[33].

Шанувальниками Єви Кессіді були Пол Маккартні та Ерік Клептон. Джазовий критик Тед Джіоя^[en] писав:

Може виникнути спокуса сприймати «сенсацію Кессіді» … як відображення сумного короткого життя співачки, а не як міру її артистизму. Але це помилка: Кессіді була неабияким талантом, і той факт, що вона була невідома під час свого життя, — не менша трагедія, ніж її рання смерть^[34].

Альбом Songbird досяг значного успіху в чартах Європи. У Великій Британії він шість разів ставав платиновим: було продано 1 840 000 копій^[35][36]. На той час альбом був ще відносно невідомим у США, але з часом він став золотим і там.

У травні 2001 року на американському телеканалі ABC у програмі Nightline вийшов короткометражний документальний фільм про Кессіді, який отримав широкий резонанс. Він був знятий кореспондентом Nightline Дейвом Марашем^[en], який був шанувальником музики Єви Кессіді^[37]. За вихідні всі п'ять альбомів Кессіді посіли перші місця у списку бестселерів Amazon.com^[38]. Відтоді епізод Nightline повторювали трич через його популярність^[39], а продюсер Лерой Сіверс^[en] сказав, що «це, ймовірно, найпопулярніший випуск Nightline за всю історію»^[39]. У грудні 9-хвилинний сегмент на NPR супроводжувався подібним сплеском продажу, причому п'ять із семи перших місць дісталися Кессіді^[40]. У Великій Британії ретрансляція програми m Tonight with Trevor McDonald також підвищила продажі^[40].

Після альбому Songbird вийшло ще кілька компакт-дисків з оригінальним матеріалом: Time After Time (2000), Imagine (2002) та American Tune (2003). Кавер на Time After Time увійшов до саундтреку популярного телесеріалу про супергероїв «Таємниці Смолвіля» 2003 року^[41].

Окрім сарафанного радіо та фан-сайтів, велику роль у популярності пісень Кессіді відіграла онлайн-комерція^[42]. Це стало очевидно, коли в 2005 році Amazon.com опублікував список 25 найпродаваніших музикантів, у якому Кессіді посіла 5-те місце, поступившись Beatles, U2, Норі Джонс і Даяні Кролл^[43].

У 2008 році вийшов ще один новий альбом, Somewhere. На відміну від попередніх альбомів, які складалися суто з кавер-версій, цей реліз містить дві оригінальні пісні, написані Кессіді у співавторстві. У січні 2011 року вийшов акустичний альбом Simply Eva.

У березні 2023 року вийшов альбом I Can Only Be Me, у якому використовувалися нові аранжування Лондонського симфонічного оркестру^[44]. Альбом дебютував на 9-му місці в офіційному чарті Великої Британії^[45][46]. В інтерв'ю газеті «Індепендент» колишній колега Кессіді по групі та аранжувальник Кріс Біондо поділився:

Єва мріяла про те, що коли-небудь її підтримає цілий оркестр [...] У музичному плані це було найкраще для неї^[47].

Щоб виокремити голос Кессіді з оригінальних записів, біла використана технологія реставрації звуку, яку розробив режисер Пітер Джексон, а оркестровки були створені у 2021 році^[48].

У 2000 році під назвою No Boundaries вийшла колекція раніше невиданих студійних записів, зроблених з 1987 по 1991 рік. Цей реліз не був схвалений родиною Кессіді^[49] і вийшов під іншим лейблом. В огляді альбому на AllMusic зазначалося, що «Єва Кессіді — настільки обдарована вокалістка, що вона може працювати навіть із поганим матеріалом»^[50].

У 2002 році альбом Method Actor^[en] 1988 року, що видала однойменна група, у якій брала участь Єва Кессіді, перевидав гітарист і продюсер гурту Девід Лурім (David Lourim) з ім'ям Кессіді на обкладинці. Сім'я Кессіді та лейбл Blix Street Records подали позов проти Луріма, стверджуючи, що ім'я Кессіді було використано в оманливий спосіб і що ексклюзивні права на її записи має Blix Street^[51]. Лурім мав письмовий дозвіл Кессіді на випуск альбому, і врешті-решт обкладинку було змінено, щоб він виглядав як оригінальний LP-альбом, а на вже видані копії була наклеєна наліпка, яка вказувала, що це не сольні альбоми Єви Кессіді^[52].

Існує бутлег під назвою Live at Pearl's. Цей запис був здійснений у 1994 році в ресторані Pearl's в Аннаполісі, штат Меріленд. Копії цього запису розповсюджувалися серед друзів і родичів після смерті Єви. Деякі з вміщених на ньому пісень увійшли також до альбомів Imagine та American Tune^[53].

Ще один запис початку 1990-х, за участю Міка Флітвуда^[en] на барабанах, був зроблений у його ресторані (який називався Fleetwood's) в Александрії, штат Вірджинія, і перебував у володінні письменниці й музикантки Нікі Лі (Niki Lee), яка в 1988—1996 роках була дружиною піаніста Ленні Вільямса (Lenny Williams). Лі знайшла його у своєму гаражі й намагалася продати його на eBay у 2008 році за 250 000 фунтів стерлінгів (приблю 491 249 доларів США на той момент; прибл. 659 650 доларів США за курсом 2022 року). Вона стверджує, що неправильно перевела долари у фунти, і шанувальники Кессіді розкритикували її за цю помилку^[54].

Щоб відзначити 20-ту річницю концерту Blues Alley, у листопаді 2015 року лейбл Blix Street Records випустив 32-трековий подвійний CD-альбом Nightbird. Він містить повні записи концерту Blues Alley, а також вісім раніше не виданих пісень, записаних у ніч проти 3 січня 1996 року. Європейська версія CD-комплекту містить також DVD з 12 відеозаписами з концерту Blues Alley. Крім того, альбом Nightbird вийшов у вигляді чотирьох LP на вінілі в усьому світі.

У 2001 році у Великій Британії вийшла книга «Співуча пташка. Єва Кессіді: її історія вустами тих, хто її знав» (Songbird: Eva Cassidy: Her Story By Those Who Knew Her) — книга про життя і творчість Єви Кессіді, заснована на інтерв'ю з близькими родичами та соратниками. Американська версія цього видання, опублікована видавництвом Gotham Books, вийшла наприкінці 2003 року; вона містить два додаткові розділи про успіхи Єви у США. Історія її життя також була подана у вигляді мюзиклу^[55], а також як бродвейська п'єса для збору коштів на боротьбу з раком^[56].

Кілька режисерів пропонували фільми, засновані на житті Єви Кессіді, і тією чи іншою мірою працювали з її родиною, але на сьогодні ці проєкти не просунулися далі ранніх стадій розробки. Наприкінці 2007 року компанія AIR Productions придбала права на виробництво фільму, заснованого на житті Кессіді^[57]. Його продюсерами стали Емі Редфорд^[en] (дочка актора і режисера Роберта Редфорда), Ірвін Шапіро і Рік Сінгер^[57][58]. В інтерв'ю роком раніше батьки Кессіді запропонували Кірстен Данст або Емілі Вотсон як актрис, які могли б зіграти роль Єви^[59]. Однак станом на 2023 рік фільм так і не був створений.

Студійні альбоми

• The Other Side^[en] (із Чаком Брауном) (1992)
• Live at Blues Alley (1996)
• Eva by Heart^[en] (1997)
• Songbird^[en] (збірка, 1998; перевидана у 2018 році під назвою Songbird 20)
• Time After Time^[en] (2000)
• Imagine^[en] (2002)
• American Tune^[en] (2004)
• Somewhere^[en] (2008)
• Simply Eva^[en] (2011)
• Acoustic (2021)
• I Can Only Be Me^[en] (2023)

Концертні альбоми

• Live at Blues Alley^[en]
• Nightbird^[en] (2015)

Компіляції

• Wonderful World^[en] (збірка, 2004)
• The Best of Eva Cassidy^[en] (збірка, 2012)

• Burley, Rob; Maitland, Jonathan; Rhodes Byrd, Elana (2003). Eva Cassidy: Songbird: Her Story by Those Who Knew Her. Gotham Books. ISBN 978-1-59240-035-5.
• Bakker, Johan (2012). Behind the Rainbow, the tragic life of Eva Cassidy. Omnibus Press. ISBN 978-1-78038-231-9.; winner of The People's Book Prize 2011/2012

• Офіційний сайт Єви Кессіді [Архівовано 30 квітня 2022 у Wayback Machine.], який підтримується її кузеною Лорою Клер Блайг
• Офіційний сайт мистецтва Єви Кессіді [Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.], який підтримується її сестрами Анетт Кессіді та Маргарет Кессіді Робінсон
• Інформація про записи пісень Єви [Архівовано 31 серпня 2009 у Wayback Machine.]
• Єва Кессіді у All Music Guide
• Eva Cassidy: Songbird: Her Story by Those Who Knew Her [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.] на Google Book Search
• Сайт із біографією Єви Кессіді [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.]