Гамфрі Деві

Народився у 1778 році у невеликому містечку Пензансі у графстві Корнуолл на південному заході Англії, був старшим серед п'яти дітей у сім'ї Роберта Деві та Грейс Міллетт^[9]. За словами його брата Джона Деві^[en], їхнє рідне місто характеризувалося «майже безмежною довірливістю до надприродного та жахливого… Серед середніх і вищих класів було мало смаку до літератури, і ще менше до науки… Полювання, стрілянина, боротьба, півнячі бої, які загалом закінчувалися пияцтвом, були тим, що їм найбільше подобалося»^[10]. Батько був різьбярем по дереву, заробляв мало, і тому його сім'я ледве зводила кінці з кінцями. У віці шести років Деві був відправлений до гімназії в Пензансі, а через три роки його сім'я перебралась до Варфелла, неподалік Ладжана^[en] і для закінчення навчання Гамфрі мешкав у Джона Тонкіна, який був йому хрещеним батьком. Після закінчення гімназії Пензанса в 1793 році Тонкін заплатив за те, щоб Деві відвідував гімназію у Труро для завершення здобуття освіти під керівництвом преподобного доктора Кардью. Той у листі до Девіса Гілберта^[en] сухо відзначав: «Я не міг розрізнити здібності, якими він потім так відзначився». З усім тим, Дейві розважав своїх шкільних друзів написанням віршів, валентинок та розповідями історій з «Тисячі й однієї ночі». Розмірковуючи про свої шкільні дні в листі до матері, Деві написав: «Навчатися природним шляхом — справжнє задоволення; як прикро стає, що в більшості шкіл це стає болем»^[11]. У 1794 році батько помирає, і Гамфрі переїхав жити до Джона Тонкіна, що став його опікуном^[9].

Після смерті батька підлітка віддали учнем до хірурга, а потім — до аптекаря. Там, нарешті, Деві почав практикуватися в улюбленій хімії. У мансарді у будинку свого опікуна він ставив перші хімічні досліди. Рідні обурювалися: «Цей хлопчик Гамфрі невиправний. Він підірве нас усіх». А старша сестра скаржилася, що хімічні речовини псують її сукні.

Паралельно учень аптекаря самостійно вивчав іноземні мови. Один з науковців, з яким листувався Деві з різних питань фізики та хімії, лікар і хімік Томас Беддо, вражений його надзвичайним обдаруванням, зацікавився молодим дослідником. Беддо вирішив надати Деві можливість працювати, де той міг би рости й повністю проявити свої здібності. Маститий вчений запрошує Деві працювати хіміком у свою клініку, згодом реорганізовану у Пневматичний інститут^[en] (англ. Bristol Pneumatic Institution) у Брістолі, куди Гамфрі й переходить в 1798 році^[12]. У Пневматичному інституті Деві очолив лабораторію, де почав експерименти з відкритим раніше Д. Прістлі закисом азоту, який Деві назвав за п'янкий ефект «веселильним газом». Він описав і знеболювальну дію цього газу.

У 1801-му році асистент, а з 1802-го — професор Королівського інституту. У 1803 році Деві обирають членом Королівського товариства, а з 1807 до 1812 він працює як секретар цього товариства. У цей період дослідницька та педагогічна діяльність Деві набуває особливого розмаху. Деві надає великого значення дослідницькій та експериментальній роботі в галузі хімії та фізики. У своїх записках він пише:

«Набагато важче збирати факти, ніж займатися спекулятивними спогляданнями з їх приводу: добрий експеримент має більше цінності, ніж глибокодумність такого генія, як Ньютон»^[12]

У Деві навчався і з 1812 року почав працювати Майкл Фарадей.

У 1812 році Деві у віці 34 років за наукові роботи був посвячений у лицарі. Він одружився з молодою заможною вдовою Джейн Ейпріс, далекою родичкою Вальтера Скотта. У 1813 році Деві їде подорожувати Європою, відмовившись від професури та від посади в Королівському товаристві, як такої, що не відповідає його новому громадському становищу. Повернувшись до Англії, Деві більше не займається серйозною науковою роботою, а звертається виключно до практичних питань промисловості^[12].

У 1819 році Деві було надано титул баронета.

У 1826 році Деві мав перший інсульт, який надовго прикував його до ліжка. На початку 1827 року він їде з Лондона у Європу разом з братом: леді Джейн не вважала за потрібне супроводжувати хворого чоловіка. 29 травня 1829 року по дорозі до Англії Деві зазнав другого удару, від якого він і помер на п'ятдесят першому році життя в Женеві. Похований у Женеві на кладовищі Пленпале.

У Вестмінстерському абатстві в Лондоні, на місці поховання видатних людей Англії, на його вшанування встановлено меморіальну дошку.

На честь науковця Лондонське Королівське товариство у 1877 році заснувало наукову нагороду — медаль Деві.

Відкрив або отримав у чистому вигляді хімічні елементи: кальцій, барій, магній, стронцій, хлор, калій, натрій, літій. Відкрив дурманну дію закису азоту, названого веселильним газом (1799). Запропонував електрохімічну теорію хімічної спорідненості (1800), розвинуту далі Берцеліусом.

Отримав металевий натрій і калій при електролізі їхніх гідроксидів, які раніше вважалися нерозкладними речовинами (1807). За допомоги електролізу отримав амальгами кальцію, стронцію, барію, магнію (1810). Незалежно від Гей-Люссака і Тенара виділив бор із борної кислоти; підтвердив елементарність хлору (1810). Запропонував водневу теорію кислот, заперечивши погляд Лавуазьє, який вважав, що кожна кислота повинна мати у своєму складі оксиген. Описав явище так званої електричної дуги (1808—1809). Сконструював безпечну гірничу лампу з металевою сіткою (1815). Встановив залежність електричного опору провідника від довжини й перетину й відзначив залежність електропровідності від температури (1821). Читав курс агрохімії (1803—1813). Висловив думку, що мінеральні солі необхідні для живлення рослин, і вказав на необхідність польових дослідів для розв'язання проблем землеробства.

• Медаль Деві
• Лампа Деві

• Davy H. Researches, Chemical and Philosophical. Bristol: Biggs and Cottle, 1800.
• Davy H. Elements of Chemical Philosophy. London: Johnson and Co., 1812.
• Davy H. Elements Of Agricultural Chemistry In A Course Of Lectures. London: Longman, 1813.
• Davy H. The Papers of Sir H. Davy. Newcastle: Emerson Charnley, 1816.
• Davy H. Discourses to the Royal Society. London: John Murray, 1827.
• Davy H. Salmonia or Days of Fly Fishing. London: John Murray, 1828.
• Davy H. Consolations in Travel or The Last Days of a Philosopher. London: John Murray, 1830.