Жан Нувель

Жан Нувель народився 12 серпня 1945 року в родині вчителів. Спочатку мав бажання стати художником, але батьки наполягли на серйознішій освіті для сина, і він вступив на архітектурне відділення Вищої школи красних мистецтв у Бордо.

1966 року, навчаючись, Жан Нувель виграв право на отимання стипендії і продовжив освіту вже у Вищій школі мистецтв у Парижі. Незадовго до завершення навчання він відкрив своє перше архітектурне бюро (у співпраці з Франсуа Сеньйором). А у 25-річному віці (1970) Жан Нувель став архітектором Паризької бієнале.

У 1970-ті Жан Нувель був близьким до конструктивізму, він сповідував принципи т. зв. «критичної архітектури», ставши 1976 року одним із засновників руху в архітектурі «Марс 1976» та «Архітектурний синдікат». Його прихильники відстоювали свої позиції не тільки перед клієнтами, а й у боротьбі з місцевою владою — навіть добилися змін у містобудівному законодавстві в деяких провінціях Франції.

Спражній прорив у творчості Нувеля відбувся у 1980-ті і пов'язаний він зі співпрацею з архітектурним бюро «Architecture Studio» над проєктом будівлі Інституту арабського світу в Парижі. Подальшими значними досягненнями стали Ліонський Оперний театр, торговельний центр «Євралілль» в Ліллі, Галерея Лафайєта в Берліні, Культурно-громадський центр у Люцерні, а також виставковий комплекс «Моноліт» (тимчасова споруда), що плавав озером Муртензєе під час виставки «EXPO-2002». До нещодавних проєктів Нувеля належать Вежа Аґбар у Барселоні, реконструкція Музею королеви Софії в Мадриді і музей Гугенгайма в Токіо та Ріо-де-Жанейро (нездійсненні проєкти).

1991 року Нувель стал віце-президентом Французького інституту архітектури, а від 1993 року — почесним членом американського Інституту архітекторів.

1994 року Жан Нувель заснував «Ательє Жана Нувеля»^[1], що вже в середині 2000-х років зі своїми 140 співробітниками стало провідним архітектурним бюро Франції. Зазвичай у роботі «Ательє» перебувають декілька десятків проєктів на різних стадіях виконання робіт, як у Франції, так і за кордоном. Штаб-квартира компанії міститься в Парижі, також працюють філії у Лондоні, Копенгагені, Міннеаполісі, Римі, Мадриді та Барселоні.

Критики творчості Нувеля відмічають, що тому не властивий стиль і власний набір фірмових прийомів. Сам архітектор називає свій метод гіпер-вибірковістю, що полягає в максимальній адаптації проєкту до вимог замовника, завдання будинку, місцевого ландшафту і культурних традицій, відтак, з одного боку, це начебто зближує його з функціоналізмом, а з іншого — відкриває простір для все тієї ж творчості. Наприклад, Інститут арабського світу — загалом конструктивістська, але дуже функціональна будівля, причому декор споруди виконує суто прагматичні функції, при цьому апелюючи до арабської орнаментальної стилістики. Ось як сам Нувель пояснює свій «стиль»:

«Моя архітектура заснована на сьогоднішньому уявленні про сучасність. Для мене сучасність сьогодні — це насамперед питання матеріалів, яке автоматично припускає взаємодію зі світлом. Кожний архітектурний об’єкт перебуває в просторі, який має фізичний та історичний контексти. Я не вважаю, що архітектор створює простір. Ми працюємо в рамках існуючого простору. Я не вірю в архітектуру, яка залишається актуальною впродовж століття. Вона має суто сучасне, моментальне значення або не має значення зовсім. Я також не вірю в архітектуру, яка створює власний історичний простір незалежно від того, що було на цьому місці до неї й навколо неї»[2].

У Нувеля двоє дорослих синів від першого шлюбу і дочка — від другого. Дружина архітектора — шведка, також архітектор Міа Хаг.

До визначних втілених і дотеперешніх проєктів Жана Нувеля та його бюро належать:

• Інститут арабського світу в Парижі, 1981—87;
• Торговий центр «Галерея Лафайєт» у Берліні, 1991—95;
• Оперний театр у Ліоні, 1993;
• Штаб-кваритира Фонду Картьє в Парижі, 1994;
• Культурно-громадський центр у Люцерні, 1993–1999;
• Готель «The Hotel» у Люцерні, 1999–2000;
• Газометр А у Відні, 2001;
• Фасад хмарочосу «Кельнтурмс» у Кельні, 2001;
• Вежа Аґбар у Барселоні, 2004;
• Аквакомплекс «Лазні в доках» у Гаврі, Франція;
• Концертна зала, Копенгаген 2009;
• Музей цивілізацій Африки, Азії, Океанії та Австралії (Музей на набережній Бранлі) в Парижі;
• Театральний комплекс Гасрі, Міннеаполіс, США;
• Галло-романський музей, Періге, Франція;
• нове крило Музею королеви Софії, Мадрид;
• Палац правосуддя у Нанті;
• торговельно-розважальний центр «Золотий янгол» у Празі;
• «Лувр» в Абу-Дабі;
• Паризька філармонія у Парку Ля Вілетт (завершення робіт очікується 2012);
• «W-Hotel» у Дубаї (проєкт);
• «Будинок вітражів» у Нью-Йорку (проєкт);
• Музей Гугенгайма в Ріо-де-Жанейро та Токіо (проєкти);
• «Тур Сіґналь» у Парижі (завершення робіт очікується 2013 року).

• 1987 — «Архітектурний Гран Прі» Франції;
• 1987 — Премія «Equerre d'Argent» за Інститут арабського світу;
• 1989 — Премія Ага-хана IV за етнічне втілення музейного проєкту;
• 1998 — Золота медаль Французької академії архітектури;
• 2000 — Золотой лев Венеційського бієнале;
• 2001 — Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів;
• 2001 — Імператорська премія;
• 2002 — Кавалер Ордену Почесного легіону;
• 2005 — Премія Вольфа в галузі мистецтв (архітектура);
• 2008 — Прітцкерівська премія.

• Ateliers Jean Nouvel — офіційна вебсторінка «Ательє Жана Нувеля» [Архівовано 18 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.) (фр.)
• Корчевська Валерія Будівничий, якому не хочеться дати по руках. Лауреатом «архітектурного Нобеля» став француз Жан Нувель [Архівовано 14 травня 2014 у Wayback Machine.] // «Україна Молода» № 070 за 12 квітня 2008 року