Костянтинівка
Костянти́нівка — місто в Україні, адміністративний центр Костянтинівської міської громади в Краматорському районі Донецької області.
| Костянтинівка | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
   | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Краматорський район | ||||||||
| Громада | Костянтинівська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ: | UA14120070010085843 | ||||||||
| Засноване | 1870 (154 роки) | ||||||||
| Статус міста | з 1932 року | ||||||||
| Населення | ▼ 78 179 (1 січня 2022)[1] | ||||||||
| Площа | 66,04 км² | ||||||||
| Густота населення | 1103,7 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85100-85129 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6272 | ||||||||
| Координати | 48°31′36″ пн. ш. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д. 37°42′15″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 37.70417° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 86 м | ||||||||
| Водойма | річки Кривий Торець, Грузька | ||||||||
| Назва мешканців | костянтинівча́нин, костянтинівча́нка, костянтинівча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Костянтинівка | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 50 км | ||||||||
| - залізницею | 65 км | ||||||||
| - автошляхами | 55 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 563 км | ||||||||
| - залізницею | 680 км | ||||||||
| - автошляхами | 570 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85114, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, 260 | ||||||||
| Вебсторінка | Костянтинівська міська військова адміністрація | ||||||||
| Міський голова | Рослов Олексій | ||||||||
| |||||||||
Звільнене від терористичного підрозділу російських найманців та місцевих колаборантів 5 липня 2014 року в ході проведення АТО силами Національної гвардії України та військовими підрозділами[2].
17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи стало частиною Краматорського району.[3]
Загальні відомості
Відстань до Донецька — 68 км. Площа — 66,04 км². Населення — 78 тис. осіб[4].
Водні ресурси: річка Кривий Торець (басейн річки Сіверський Донець). Довжина — 88,36 км, площа водостоку — 1590 км² , заболоченість 0,2 %. Клебан-Бицьке водосховище площею 520 га, 9 водойм та 43 ставки. Земельний фонд Костянтинівки — 6,598 тис. га. Корисні копалини — глини та пісок.
Географія
Місто розташоване в північній частині Донецької області на річці Кривий Торець. У місті річка Грузька впадає у Кривий Торець. Місто являє собою залізничний вузол. Відстань до Донецька: по автодорогах — 55 км, залізницею — 65 км. Відстань до Києва: по автодорогах — 750 км, залізницею — 778 км. Після одного з фільмів Корнія Грицюка, залізничний рейс «Київ — Костянтинівка» став неформально називатися «Київ — Війна»[5][6].
Історія
Археологічні дослідження в Костянтинівському районі показали, що заселення краю почалося в епоху раннього палеоліту, 150 000—100 000 років тому[7].
З часів набігу кримських татар 1769 року з'являється згадка, що на території Костянтинівського району перебувало Військо Запорозьке[8][9].
Найстаріший район міста — Новоселівка, колишнє селище, що існувало задовго до заснування Костянтинівки.
На карті Катеринославського намісництва 1792 року видання нанесена поштова станція з назвою Торецька (при річці Кривий Торець), яка була розташована в районі нинішнього південного шляхопроводу.
На території сучасної Костянтинівки в 1812 році на землі, придбаній у бахмутського купця Четверикова, поміщик Пантелеймон Номікосов заснував село Сантуринівку. Ця земля була заселена двадцятьма родинами кріпаків, купленими в Корочанському уїзді Курської губернії[10][11]. У середині XIX століття на успадкованій сином поміщика землі виникло село Костянтинівка, назване по імені власника. До 1859 року в Костянтинівці проживало 29 осіб, в Сантуринівці — 280, в Новоселівці (старовинне селище, приєднане до сучасної Костянтинівки) — 456.
У 1926 році Костянтинівка набула статусу селища міського типу. З 1932 року стала містом обласного підпорядкування.
З 1931 по 2016 рік у місті працював трамвай.
З 28-29 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 місто було під контролем Німеччини.
У 1967 році було відкрито міський краєзнавчий музей.
Російсько-українська війна
В ході подій Російсько-української війни, з 28 квітня 2014 по 5 липня 2014 року озброєний терористичний підрозділ російських найманців «Славянский батальон» захопив адміністративні будівлі міста і утримував Костянтинівку під своєю окупацією[12].
5 липня 2014 року в ході проведення Антитерористичної операції сили Національної гвардії України та військові підрозділи Збройних сил України звільнили місто від російських найманців та їхніх місцевих колаборантів. 21 липня 2014-го при обстрілі терористами Костянтинівки на блокпосту загинув старший лейтенант Григорій Терехов.
В середині вересня 2014 року в місті було повалено пам'ятник Леніну[13].
14 жовтня 2015 року на Покрову Пресвятої Богородиці в Костянтинівці у храмі УПЦ КП відбулася перша святкова літургія[14].
У вересні 2016 року російськомовна гімназія у Костянтинівці перейшла на українську мову навчання[15].
Під час повномасштабного російського вторгнення, 24 січня 2023 року російські війська обстріляли район Костянтинівки біля одного з ринків, тоді щонайменше 4 мирних мешканців поранили, з них двоє — діти.[16][17]
Вранці 28 січня 2023 року російські загарбники обстріляли центр міста ракетами від С-300. Внаслідок обстрілу 3 загиблих, 14 поранених. Були пошкоджені багатоквартирні будинки, готель, гаражі, автомобілі[18][19].
Вночі 24 березня 2023 Костянтинівка потерпала від ракетного обстрілу. Одна з ракет влучила в одноповерхову будівлю, в якій функціонував Пункт незламності. Три людини загинули, дві людини отримали поранення, одну людину врятували з-під завалів.[20][21]
Вранці 2 квітня 2023 російські війська вдарили по центру міста — щонайменше шестеро людей загинули, восьмеро поранені.[22][23][24]
13 травня 2023 року російські окупанти атакували Костянтинівку з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Внаслідок обстрілу 2 людини загинули та 11 отримали поранення[25].
14 червня 2023 року, о 02:45, російські окупанти обстріляли місто артилерією та ракетами, а о 05:08 вдарили ракетою "Х-22". Є загибла людина та поранений житель[26].
17 червня 2023 року, близько 10:20, окупанти здійснили чергову атаку. Внаслідок влучання снарядів по приватному сектору зазнала поранень 9-річна дівчинка. У неї діагностовано закриті травми грудної клітини і живота, відкритий перелом плеча, рвані рани ніг і множинні садна тіла, — йдеться у повідомленні Офісу генерального прокурора[27].
6 вересня 2023 року, близько 14:00, російські окупанти завдали ракетного удару по одному з ринків у центрі міста. Дотла згоріли легкові автомобілі, 8 торговельних об'єктів та пошкоджено 28 магазинів, лінії електропередач, адміністративна будівля та два п'ятиповерхових житлових будинків. Тип озброєння, з якого було завдано удару, встановлено фахівцями: з балістичного оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер». Внаслідок атаки 17 осіб загинули та 32 особи поранені. Переважна більшість загиблих були цивільними особами. Цей ракетний удар став найбільшим в історії міста за кількістю жертв. Символічно, що російські окупанти влаштували теракт у 80-ту річницю звільнення Костянтинівки від нацистських загарбників[28].
Вночі 25 лютого 2024 року російські війська завдали удару по залізничному вокзалу, ймовірно, з використанням КАБ-250. Від вибуху отримала поранення жінка 75 років. На момент атаки вона перебувала у власній оселі, яка опинилася в зоні ураження ворожого озброєння. Також через обстріли з РСЗВ та ракетні обстріли понівечені храм, 2 приватних і 12 багатоквартирних будинків, 21 магазин, 19 торговельних павільйонів, три заклади освіти, 2 адмінбудівлі, пошта, кіоск[29].
Населення
За даними перепису 2001 року населення міста становило 94 886 осіб, із них 20,98 % зазначили рідною мову українську, 78,06 % — російську, 0,50 % — вірменську, 0,06 % — білоруську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — болгарську, а також грецьку, польську, німецьку, гагаузьку, циганську, угорську та єврейську мови[30].
Національний склад населення за переписом 2001 року[31]
| чисельність | частка, % | |
| українці | 56 226 | 59,3 |
| росіяни | 35 762 | 37,7 |
| вірмени | 906 | 1,0 |
| білоруси | 485 | 0,5 |
| азербайджанці | 248 | 0,3 |
| євреї | 186 | 0,2 |
| Динаміка чисельності населення Костянтинівки | |
|---|---|
| рік | населення, тис. мешк. |
| 1859 | 0,029 |
| 1923 | 10,9 |
| 1926 | 25,4 |
| 1931 | 57,5 |
| 1937 | 91,4 |
| 1939 | 95,8 |
| 1956 | 90[32] |
| 1959 | 88,7 |
| 1961 | 93 |
| 1962 | 94 |
| 1968 | 104 |
| 1970 | 105,4 |
| 1977 | 111 |
| 1979 | 112 |
| 1981 | 114 |
| 1986 | 114 |
| 1987 | 115 |
| 1989 | 108 |
| 1994 | 105,4 |
| 1998 | 98,3 |
| 2001 | 95,1 |
| 2004 | 90,0 |
| 2005 | 88,3 |
| 2009 | 81,4 |
| 2011 | 79,1 |
| 2014 | 76,1 |
| 2021 | 78,1 |
Промисловість
Костянтинівка — центр кольорової металургії, хімічної промисловості. Найбільш відомі підприємства — склозавод і завод «Автоскло», вогнетривкий завод, завод високовольтного обладнання, кондитерська компанія «Конті» тощо.
Безпека
Важливе значення в новітній історії міста має 90-й окремий аеромобільний батальйон імені Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова. Батальйон що брав участь в боях за Донецький аеропорт та стояв на обороні пунктів Піски, Зайцеве, Опитне, Водяне, Славне дислокується в Костянтинівці і є головним щитом міста від нових терористичних загроз.
Засоби масової інформації
У місті видається регіональна газета «Знамя индустрии» та найперша (з 1990 р.) незалежна приватна газета в Донецькій області «Провінція».
Керівники міста
Очільники міського виконавчого комітету
- Луньов П. (1917) — очільник виконкому в Тимчасовому громадському комітеті
- Бондаренко Р. О. (1920) — перший очільник виконкому Костянтиново-Дружківського району
- Юшкин Микола Опанасович (1940—1941)
- Вокарь Федір Макарович (1941—1942)
- Медведєв Іван Данилович (1950—1963)
- Карягін Євген Іванович (1963—1966)
- Мотін Микола Антінович (1966—1981)
- Ракитін Володимир Михайлович (1981—1985)
- Папін Віталій Тимофійович (1985—1990)
- Фурсов Володимир Миколайович (1990—1994)
Міські голови
Особистості
- Уродженці
- Ануров Олександр Герасимович — народний артист УРСР.
- Акулова Ольга — український соліст, автор пісень, музики та текстів, перекладів світових хітів українською мовою, музично-дегустаційного проєкту «Кава та шоколад». Власник проєкту AcoolA.
- Банністер Нонна (уроджена Лісовська, 22 вересня 1927 — 15 серпня 2004) письменник, мемуари якої «Таємні щоденники Голокосту» було видано в США та Німеччині.
- Бондаренко Анатолій Михайлович (нар. 1966) — російський співак, композитор і продюсер українського походження.
- Гайворонський (Гайдарівський) Василь Андрійович (1906—1972) — український письменник «Розстріляного відродження», був репресований, але вижив та провів останні роки у США.
- Гінзбург Віталій Аркадійович — український художник.
- Гризодуб Олександр Іванович (нар. 1948) — український хімік, фармаколог, доктор хімічних наук, професор, директор Державного підприємства «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів» МОЗ України, керівник створення Державної фармакопеї України.
- Дзюба Петро Петрович (1915-1965) радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу.
- Ісаєв Сергій Володимирович (1975—2016) — герой Російсько-української війни, загинув під час бойового завдання, нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
- Жужома Микола Іванович — Герой Радянського Союзу.
- Каденко Ігор Миколайович — український фізик.
- Костін Андрій Андрійович — український воїн, учасник Російсько-української війни. Загинув під час виконання бойового завдання[36].
- Кривобок Тетяна Юріївна (нар. 1972) — українська спортсменка-легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України.
- Кривцун Ігор Віталійович — український науковець, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Національної академії наук України.
- Кужель Олександра Володимирівна — український політик.
- Клех Владислав — художник театру і кіно.
- Кубрак Іван Іванович (1913—1991) — Герой Соціалістичної Праці
- Левченко Євген Вікторович — український футболіст.
- Матейченко Костянтин Володимирович — український політичний та військовий діяч, народний депутат України VIII скликання.
- Мордюкова Нонна Вікторівна — радянська і російська кіноактриса. Народна артистка СРСР (1974).
- Пономарьов Олександр Олександрович (1974—2016) — сержант Збройних сил України, учасник Російсько-української війни.
- Присталенко Віктор Олександрович (нар. 1935) — український живописець.
- Смоленюк Петро Степанович — український науковець.
- Суярко Василь Григорович — український науковець, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії, член Донецького відділення НТШ.
- Суярко Олександра Василівна[37] — радянський та український геолог. Була керівнцею однією з найбільшим геологічних партій в СРСР, що вела розвідку в районі Донецького басейну[38]. Авторка книги «Моя Україна — і біль, і надія»[39].
- Терещенко Алла Констянтинівна — український мистецтвознавець, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.
- Мешканці
- Лапшин Володимир Германович (1954, Котельнич — 2015, Костянтинівка) — фотохудожник, член Національного союзу фотохудожників України
- Ренат Польовий (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, інженер-винахідник, колишній політв'язень, член Української Гельсінкської спілки (1988).
- Пустова Феня Дмитрівна (1928—2010) — український літературознавець, дослідник та популяризатор творчості письменників розстріляного відродження.
- Анатолій Федь — український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти України.
- Почесні громадяни Костянтинівки
- Безнощенко Михайло Захарович — радянський офіцер, генерал-майор, учасник бойових дій Другої світової війни, командир танкової бригади що відвойовувала Костянтинівку.
- Бєліков Сергій Трифонович — радянський діяч, старший апаратник Костянтинівського хімічного заводу.
- Маркілюк Леонід Петрович — колишній депутат Констянтинівської міської ради, Герой Соціалістичної Праці.
- Мірецька Марія Іванівна — авіаінструкторка, учасниця бойових дій Другої світової війни, секретарка міськради, директор Костянтинівського заводу скляних та майолікових виробів[40].
- Олекса Тихий (1927—1984) — український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.
Загинули в боях за місто
- 20 березня 2022 року
- Вініченко Кирило Андрійович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, участник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Ткаченко Ростислав Русланович (2000—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- 22 березня 2022 року
- Бурлаков Максим Ігорович (1997—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну у 2022 році.
- Дишкант Віталій Іванович (1989—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Єгунов Євген Ігорович (2002—2022) — лейтенант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Закупець Анатолій Сергійович (1985—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Пантус Денис Володимирович (1990—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Трихно Дмитро Юрійович (1993—2022) — сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Чепель Максим Юрійович (1997—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, загинув в ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Ріхтер Олена Вікторівна (1974-2022) - старший солдат Збройних Сил України, учасниця російсько-української війни, загинула в ході російського вторгнення в Україну у 2022 році.
Пам'ятки
У місті Костянтинівка Донецької області на обліку перебуває 35 пам'яток історії та монументального мистецтва.
Примітки
Література
- Костянтинівка — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 15 серпня 2015 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
- Військові взяли під контроль місто Костянтинівка на Донеччині, — Тимчук [Архівовано 12 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Пірко Заселення Степової України у XVI—XVIII століттях // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
