Крилата ракета

Конструкція

Крилаті ракети в цілому конструктивно подібні до звичайних реактивних літаків, часто мають аналогічне керування за допомогою руля висоти й стерна.^[1][2] Більшість крилатих ракет є монопланами з достатньо великим розмахом крила, що забезпечує їм велику дальність, однак обмежує маневрову здатність. Протикорабельні крилаті ракети часто мають хрестоподібну конфігурацію крил^[en], яка забезпечує високу маневровість.^[3]

Під час польоту ракета покладається на підіймальну силу крила та тягу двигуна. На відміну від інших типів ракет, більшість крилатих ракет оснащені не ракетними двигунами, а повітряно-реактивними (як літаки), які забезпечують сталу швидкість протягом польоту.^[4] Деякі ракети застосовують ракетний прискорювач для злету або прискорення до надзвукової швидкості на термінальній фазі польоту.^[5][6]

Переважно ракети є дозвуковими, оснащені турбореактивними або турбовентиляторними двигунами, але існують та активно розробляються надзвукові та гіперзвукові крилаті ракети з прямоточними та гіперзвуковими реактивними двигунами відповідно.^[5]

Запуск

Крилаті ракети можуть запускатись з літаків або БПЛА (крилаті ракети повітряного базування, КРПБ), наземних пускових установок, кораблів або підводних човнів, у тому числі з підводним запуском^[en] («поверхня — поверхня»).^[5] Часто крилаті ракети оснащені складаним крилом для економії простору.

Існують перспективні конструкції, що дозволяють запускати крилаті ракети не з бомбових відсіків чи зовнішніх підвісів, а з контейнерів, що вивантажуються з транспортного літака в польоті. Наприклад, випробовується система палетного запуску Rapid Dragon^[en] для ракети AGM-158 JASSM та літаків MC-130J.^[7]

Профіль польоту

Крилаті ракети протягом польоту не виходять за межі атмосфери. Часто вони летять низько над землею (аж до поземного польоту з огинанням рельєфу місцевості або сі-скімінгу^[en]), що робить їх виявлення радарами (крім авіаційних радарів, спрямованих у бік землі) складним. З іншого боку, політ на великій висоті зменшує витрату пального, отже, збільшується дальність — втім, тоді їх виявлення з землі є значно простішим. Тому деякі ракети можуть комбінувати переваги обох принципів: летіти вище на початкових етапах для збільшення дальності, а потім знижуватись до менших висот у зоні дії ворожих засобів ППО.^[5][8]

Більшість сучасних крилатих ракет мають максимальну дальність від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів.^[9] При цьому велика дальність переважно властива дозвуковим ракетам.^[10] Протикорабельні крилаті ракети зазвичай мають меншу дальність у 100—200 км, але вони більш маневрові.^[11]

Навігація та наведення

Крилаті ракети можуть оснащуватись широким спектром засобів навігації та/або керування для точного самонаведення на ціль і протидії засобам ППО. Як найперші, так і сучасні, крилаті ракети оснащуються інерціальним наведенням (INS), що дозволяє їм автономно рухатись до заданої цілі. Також для перевірки правильности руху та високоточного наведення застосовується супутниковий зв'язок (GPS, GLONASS).^[5]

Ракети також оснащуються різними системами відстеження рельєфу місцевості (TERCOM, TERPROM^[en]), що порівнюють карту місцевості з отриманим з датчиків зображенням, і таким чином можуть летіти точніше та на меншій висоті.^[5]

Крім цього, ракети можуть мати засоби самонаведення, що збільшують точність на фінальному етапі польоту до цілі. Воно може бути лазерне, інфрачервоне, активне або пасивне радіолокаційне, DSMAC^[a], або навіть телевізійне^[en], яке дозволяє оператору довести ракету вручну до цілі.^[5]

Сучасні ракети можуть змінювати свої траєкторії під час польоту та маневрувати для заплутування систем ППО/ПРО. Наприклад, Tomahawk Block IV (на озброєнні з 2004) можна перенаправити на одну з 15 альтернативних заданих цілей або на будь-які GPS-координати, також ракета здатна баражувати в районі цілі та передавати дані з камери операторам, очікуючи на команду для атаки.^[12] Ще більш вираженими є баражувальні можливості ізраїльської «Деліла».^[13][14] Російські ракети сімейства «Калібр» також можуть мати доволі складні траєкторії руху, але точні їхні можливості невідомі.^[15]

Бойова частина

Ракети можуть оснащуватись великим спектром бойових частин, зазвичай осколково-фугасними або ядерними.^[5] Рідше ракети оснащені касетними, інертними/обманними (ADM-20 Quail^[en], ADM-160 MALD), тандемними (TAURUS, Storm Shadow) або навіть графітовими бомбами (BGM-109D Kit 2) тощо. Типова крилата ракета має конвенційну боєголовку вагою від 150 до 500 кг або ядерну з потужністю 200—250 кт тротилового еквіваленту.^[9]

Також крилаті ракети можуть бути носіями забороненої хімічної або біологічної зброї.^[5]

Класифікація

В англомовній термінології крилаті ракети називають cruise missile (що означає «ракета, що летить з крейсерською швидкістю») і поділяють на два основні типи: ракети для атаки наземних цілей (land attack cruise missile, LACM) та протикорабельні ракети (anti-ship missile, AShM або anti-ship cruise missile, ASCM^[9]),^[2] як Harpoon, Exocet, «Нептун».^[16][17][18]

Існують специфічні ракети, що мають риси як крилатих, так і балістичних: наприклад, радянська Х-22 має ракетний двигун (для крилатих ракет характерні ПРД) і профіль польоту, частково паралельний землі (але на значній висоті) та частково подібний до балістичного, тобто, така ракета має риси аеробалістичної.^[19][20]

Зазвичай апарати з поршневими двигунами називають дронами-камікадзе. Але на думку аналітика RUSI Узі Рубіна^[en], такий поділ є оманливим: деякі зразки апаратів з великою (сотні кілометрів) дальністю дії, попри очевидну конструктивну подібність до БПЛА, не мають основоположних рис бойових безпілотників. Так, іранські Shahed 131 та 136 або український «Бобер» не мають на борту оптичного обладнання та не можуть вести спостереження. На відміну від класичних БПЛА, вони летять автономно для ураження визначеної до запуску цілі, а їх маневрові властивості обмежені (як у типових крилатих ракет^[b]) — таким чином ці апарати значно більше схожі за принципом дії на крилаті ракети та виконують схожі з ними функції, а відмінність полягає лише в принципі роботи двигуна. За Рубіном, ці апарати можна вважати гвинтовими крилатими ракетами, а не безпілотниками.^[21][22]

Передісторія

Під час Першої світової війни та після неї різні країни розробляли летючі бомби^[en], які були літаками-біпланами з автономним або дистанційним керуванням, зарядженими вибухівкою. 1916 року у Великій Британії створили автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі, а 1918 в США Kettering Bug. В Німеччині також були подібні розробки.^[23] У 1925 в Британії створили Larynx, протикорабельний автоматизований літак.^[24]

У СРСР у 1930-ті роки розробку крилатих ракет (фактично — крилатих бомб з ракетним стартом) проводили Сергій Корольов та Валентин Глушко у Групі вивчення реактивного руху. З 1932 та до початку репресій, зокрема, арешту Корольова у 1938, було розроблено ряд апаратів,^[25] найвідомішим із яких став К-212^[ru]. Більшість із них мали класичну літакоподібну конструкцію та ракетні двигуни, як на твердому, так і на рідкому пальному. К-212 вагою 165—230 кг за розрахунками мала бути здатною долати 280 км. Дослідні запуски тривали до 1939 року, після чого програму згорнули.^[26][27]

Фау-1

Першими застосованими на війні крилатими ракетами були німецькі V-1 («Фау-1»), роботи з розробки яких розпочались 1935 року і були завершені в 1944, вже в червні цього року розпочалось бомбардування ними Великої Британії. Ці ракети летіли автономно за гірокомпасом і не були точними, але могли доставити 850-кілограмову бойову частину на відстань близько 250 км з крейсерською швидкістю близько 550 км/год.^[28]

З 1941 року в СРСР під керівництвом Володимира Челомея велись роботи зі створення крилатих ракет з ПуПРД для бомбардувальників, а з 1944 року було запроваджено розробку на основі німецької V-1.^[25] Того ж року було створено ракету 10Х^[en], подібну за конструкцією та характеристиками до V-1, яка послугувала прототипом. Було виготовлено 300 ракет, але після випробувань 1947—1948 років ВПС відмовились від них через недостатню точність.^[29][30]

У липні 1944 року відбувся перший запуск американської копіїї V-1, створеної за допомогою зворотної розробки. Модифікована версія цієї ракети, названа JB-2^[en], стала першою серійна крилатою ракетою США. Всього виготовили 1385 таких ракет, але з кінцем ДСВ виробництво припинилось. Досліди над JB-2 продовжувались до 1949 для випробування різних систем наведення та способів запуску. Зокрема, були експерименти з повітряним, наземним, надводним та підводним запуском, в тому числі з ракетним стартом.^[31]

Післявоєнні розробки

США

У грудні 1945 було створено вимоги для XSSM-A-1, яка пізніше стане B-61 Matador^[en][c] — першою бойовою крилатою ракетою США. ЇЇ розробка проводилась паралельно з JB-2. Крім того, одночасно з тим розроблялась надзвукова версія XSSM-A-2. Перший запуск відбувся в січні 1949.^[31] Ракета оснащувалась 50-кт ядерною боєголовкою, яку могла доставити на відстань 400 до кілометрів.^[32] Дальність, забезпечена радіокеруванням, вважалась недостатньою, тому їй на заміну розробили ракету TM-76 Mace^[en][d]. Ця ракета була оснащена системою наведення ATRAN (англ. Automatic Terrain Recognition And Navigation^[e]), яка порівнювала дані з власного радара з завантаженими радарними знімками поверхні, і дозволила збільшити дальність до 1300 км. Таким чином, «Мейс» стала першою у світі ракетою з наведенням за ландшафтом (TERCOM). Перші підрозділи отримали ракети 1959 року, а 1961 року було розгорнуто TM-61B — варіант з інерціальним наведенням.^[33]

Одним із ключових напрямків розвитку крилатих ракет стала потреба американських повітряних сил у ядерній зброї, що не потребувала б нараження бомбардувальників на ворожу протиповітряну оборону. Так 1959 року з'явилась GAM-77 Hound Dog^[en]. Ця ракета мала режими польоту як на великій, так і на малій висоті, з програмованими змінами курсу й висоти.^[34]

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. У США такими проєктами були SM-62 Snark^[en] та SM-64 Navaho^[en], але від цих ідей відмовились, оскільки МБР були більш перспективними.^[35] Також розроблялись крилаті ракети-обманки, наприклад, американська ADM-20 Quail^[en], яка була розроблена в 1960-х для імітації радарної сигнатури B-52.^[36]

У 1960-х крилаті ракети були все ще ненадійними та неточними, однак до 1970-х розвиток інерціальної системи наведення дозволив скоротити її вагу приблизно зі 130 кілограмів у 1960 до 13 кг у 1970-му році, а відхилення з 0,03° на годину польоту до 0,005° в ті самі роки. Також з'явились мікропроцесори та напівпровідники, TERCOM, загалом стали доступними нові матеріали та ефективні й економні двигуни^[1], що відновило зацікавлення у такій зброї.^[37] Іншим приводом розпочати розробку такої зброї став успіх радянських протикорабельних ракет, що призвело до появи протикорабельної крилатої ракети AGM-84 Harpoon.^[1][38]

Застарівання обманки ADM-20 Quail в 1970-х призвело до розробки наступного покоління таких ракет, але висока вартість майбутньої ракети призвела до створення на її основи однієї з основних американських крилатих ракет ADM-86 ALCM, яка перемогла AGM-109 Tomahawk у конкурсі 1980 року на нову авіаційну крилату ракету та надійшла на озброєння 1984 року.^[36] Її наступницею мала стати стелс-ракета з ядерною боєголовкою AGM-129 ACM, але ядерні AGM-86A/B досі перебувають на озброєнні.^[39][40] ADM-86С/D CALCM з конвенційною боєголовкою перебувала на озброєнні до 2019 року,^[40] її заміною стала малопомітна AGM-158 JASSM, що виготовлялась із 1998 року.^[41][42]

У 1971 році в США вивчали можливість створення крилатої ракети для підводних човнів з запуском через торпедний апарат. У конкурсі перемогла BGM-109 Tomahawk, яку було розроблено у варіантах RGM-109 та UGM-109^[f] для запуску з кораблів та підводних човнів відповідно.^[43][44]

СРСР і Росія

З 1944 року радянські інженери, зокрема, Володимир Челомей, розвивали ідею V-1. Впродовж 1944—1958 років вони створили «літаки-снаряди» 10Х^[en], 14Х та 16Х (дводвигунова ракета на базі 10Х^[25]), але через численні проблеми з керуванням і наведенням, їх проєкти почали викликати скептицизм. Челомей втратив лідерство у програмі, а його конструкторське бюро реорганізували до ОКБ-155 Мікояна. Смерть Йосипа Сталіна у 1953 дала Челомею новий шанс, він почав просувати застосування крилатих ракет у флоті. Так з'явилась ракета П-5, що запускалась з підводних човнів. 1955 конструкторську групу Челомея розширили до ОКБ-52, яке пізніше стало НВО машинобудування^[ru]. Ця організація створювала протикорабельні ракети, найвідомішими є П-35, П-70 «Аметист»^[ru] (перша у світі крилата ракета з підводним запуском), П-500 «Базальт».^[45]

Паралельно з роботою Челомея відбувалась розробка протикорабельних крилатих ракет повітряного запуску, розробка яких була затверджена 1947 року. Першою ракетою цього типу стала КС-1, прийнята на озброєння 1953 року.^[46] З 1958 ОКБ-155 (пізніше — МКБ «Радуга») під проводом Олександра Березняка розробило ракети КСР-2 та КСР-11^[ru], Х-22, Х-55 тощо.^[45]

У 1950-х — 1960-х як у США, так і в СРСР існувала концепція надзвукових міжконтинентальних крилатих ракет із ядерними боєголовками. Першою такою ідеєю в СРСР став у 1946 бомбардувальник Келдиша^[en], придуманий на основі теоретичного німецького безпілотного бомбардувальника Ойґена Зенґера та Ірене Бредт,^[47] але проєкт був би дуже дорогим та, ймовірно, недосяжним для технологій того часу.^[48] Вже пізніше проєктами міжконтинентальних крилатих ракет були С-30^[49] Ту-121^[ru], «Буря»^[ru], М-40 «Буран»^[ru].^[50]

В загальних рисах радянські крилаті ракети до 1970-х були розроблені передусім для протикорабельного використання, а не для загрози стратегічним наземним цілям, на чому зосереджувалися в США. Така розбіжність була спричинена тим, що США мали значно більший флот і розраховували на панування в повітрі та застосування іншого озброєння. Отже, СРСР мав більше потенційних надводних цілей і прагнув компенсувати нестачу авіації створенням протикорабельних крилатих ракет різних типів.^[1] Однією з найпотужніших ракет цієї концепції стала Х-22, що могла доправити ядерну або конвенційну бойову частину на сотні кілометрів зі швидкістю близько 3,5 М.^[51] Розвиток радянських протикорабельних ракет і їхнє успішне застосування, зокрема, затоплення ізраїльського есмінця «Ейлат» єгипетськими ракетами П-15, призвели до зацікавлення цим типом ракет із боку США в 1970-х.^[38]

Із 1970-х років у СРСР і Росії розробили низку надзвукових крилатих протикорабельних ракет: П-270 «Москіт», П-500 «Базальт», П-700 «Граніт», П-800 «Онікс» і спільно з Індією BrahMos.

З 1976 року проводились розробки стратегічної крилатої ракети Х-55, яка згодом стала однією з основних ракет СРСР і Росії. Ця ракета вже була здатна розпізнавати рельєф місцевості та огинати його. Після низки бойових успіхів американських крилатих ракет із GPS у 1990-х, у Росії Х-55 розвинули в Х-555, оснащену супутниковою навігацією.^[52] На заміну цій ракеті з кінця 1980-х розробляли малопомітну Х-101, яка стала на озброєння 2012 року.^[53]

З 1985 року розпочалось створення родини ракет «Калібр», що є основним ударним озброєнням російського флоту та включає в себе підродини протикорабельних 3М54 та ракет проти наземних цілей 3М14.^[54] У середині 2000-х було також створено та 2017 року прийнято на озброєння варіант для наземного запуску 9М729, що використовується комплексом «Іскандер-К».^[55]

Також у Росії тривають розробки гіперзвукових крилатих ракет, таких як «Циркон».

Україна

Ракети Х-55 виготовлялись на Харківському авіаційному виробничому об'єднанні, однак після розпаду СРСР виробництво було зупинено.^[52] За результатами кількох договорів (Лісабонський протокол, Масандрівські угоди, Будапештський меморандум) наявні стратегічні бомбардувальники Ту-22, Ту-95, Ту-160 та їх основне озброєння — крилаті ракети Х-22, Х-55 та інші Україна частково передала Росії або утилізувала в обмін на нереалізовані гарантії безпеки. Незначну кількість ракет Х-55СМ також було нелегально продано Ірану та Китаю на початку 2000-х.^[56]

З 2010 року КБ «Луч» проводив розробку протикорабельної ракети власним коштом, оскільки Міністерство оборони не було зацікавлене. 2018 року відбулись її успішні випробування.^[57] 2020 року, після численних випробувань, береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» з ракетою Р-360, був прийнятий на озброєння Збройних сил України. Розробка та вдосконалення продовжились і попри російське вторгнення 2022 року.^[58]

Крилаті ракети мають як переваги, так і недоліки порівняно з іншими засобами ураження, що можуть виконувати подібні задачі — передусім, балістичними ракетами та дронами-камікадзе.

Виявлення та відстеження крилатих ракет значно складніше, ніж для балістичних, оскільки типова крилата ракета летить на малій висоті та має менш передбачувану траєкторію.^[59] Натомість балістичні та аеробалістичні ракети є значно складнішими цілями для перехоплення: така ракета падає на ціль зі швидкістю в тисячі кілометрів на годину та через відсутність пального (воно згоряє на стадії розгону) переважно не вибухає при ураженні уламками — тому ракети уражаються кінетичними перехоплювачами складних і дорогих систем, як Patriot і SAMP/T.^[20] В той час звичайна крилата ракета летить на дозвуковій швидкості та є вразливою для будь-яких засобів ураження, в тому числі кулеметів, автоматичних гармат і ПЗРК.^[60][61]

Названі вище переваги щодо виявлення також стосуються і стратегічних безпілотників, подібних за застосуванням до крилатих ракет, як іранські Shahed та український «Бобер». Однак, при цьому вони є надзвичайно дешевими: якщо Tomahawk коштує 2 млн доларів США, а Х-101 — 13 млн доларів, то один Shahed 136 оцінюється в 20-30 тисяч доларів і може завдати пошкоджень, що багатократно перевищують його вартість. При цьому для розвинених країн, які будують свої системи протиповітряної оборони навколо сучасних ЗРК із дорогими ракетами, збиття подібних засобів може обходитись дуже дорого.^[21][22][62]

Через специфіку кожного типу ракет будова протиракетної оборони має враховувати засоби боротьби як проти балістичних ракет, так і проти крилатих.^[63] Виявлення ракет можливе як за допомогою РЛС наземного, морського або повітряного базування. Останніми можуть бути обладнані винищувачі, літаки ДРЛВ або аеростатів спостереження. Наземні радари мають обмежений радіус виявлення через кривину земної поверхні, тоді як авіаційні радари чутливі до радарного відбиття від об'єктів на землі.^[64]

Для ураження крилатих ракет застосовується надзвичайно широкий асортимент засобів, що включають кулемети, зенітну артилерію (напр. Gepard), ПЗРК, зенітні ракетні комплекси від малої дальності («Оса», Avenger) до середньої та великої (С-300, IRIS-T SLM),^[65] винищувачі.^[66] Кораблі для захисту від протикорабельних ракет можуть використовувати свої зенітні артилерійські комплекси.^[67]

Протидія ракетним ударам не обмежується засобами для ураження ракет, а також включає організаційні заходи: розосередження цілей, маскування, військовий обман.^[68] До специфічних тактик для ураження крилатих ракет і дронів належить тактика легкоозброєних мобільних вогневих груп.^[69][60][68]

Друга світова війна

Всього впродовж 1944—1945 по Великій Британії було запущено понад 10 000 ракет V-1, переважно по Лондону. Близько половини з яких було збито, але близько 2400 ракет досягнули Великого Лондона. V-1 спричинили загибель до 6000 та поранення 18000 людей.^[70]

На відміну від сучасних крилатих ракет, які переважно є високоточною зброєю, V-1 були суто знаряддям для терору населення, оскільки їхня низька точність дозволяла ефективно атакувати тільки цілі розміром із великі міста.^[28][71] Втім, на відміну від балістичних V-2, вони були дешевими та змушували британців витрачати значні ресурси на оборону,^[72] також вони були ефективнішими та безпечнішими для особового складу за «Бліц».^[73]

З жовтня 1944 до березня 1945 року німецькі війська атакували бельгійський Антверпен ракетами V-1, який був критично важливим портом для союзників. На меншій дальності точність була кращою. Протиповітряна оборона союзників виявила 4883 ракети, більшу з яких збила. До захищеної зони змогли пролетіти всього 211 ракет (~4,5%), які не завдали критичної шкоди.^[71]

Операції НАТО та США

США активно застосовували ракети AGM-86C CALCM в операціях «Буря в пустелі» (1991 рік; 35 ракет), «Удар у пустелі»^[en] (1996 рік; 16 ракет), «Лис пустелі» (1998 рік; 90 ракет), «Свобода Іраку» (2003 рік; 153 ракети) та при бомбардуванні Югославії (1999 рік; 200 ракет).^[74][75] Tomahawk також масово застосовувались США та союзними країнами: 288 ракет було запущено в 1991 по Іраку^[76] (також десятки було випущено в подальші роки, ще 355 в 1998), 218 ракет під час бомбардування Югославії^[77], понад 800 ракет^[78] під час вторгнення в Ірак 2003 року, 159 ракет було запущено в березні 2011 по Лівії.^[79]

2011 року британські та французькі сили випустили по Лівії 60 і 15 ракет Storm Shadow / SCALP EG. В ударах також брала участь Італія, однак, кількість використаних нею ракет невідома.^[80]

Під час першого удару 12 січня 2024 року в ході військової операції проти хуситів у Ємені було випущено 80 ракет Tomahawk.^{[81][82][83][84]}

Війна в Сирії

Під час громадянської війни в Сирії, що триває з 2011 року, США та Росія завдавали ударів крилатими ракетами по території Сирії. З 2017 року США випустили понад 150 ракет Tomahawk та 19 AGM-158 JASSM^[85] по об'єктах ІДІЛ та режиму аль-Асада. 2019 року JASSM взяли участь у рейді на Бариш, під час якого було ліквідовано ватажка ІД Абу-Бакра аль-Багдаді.^[85]

2015 року російська авіація випустила 32 ракети Х-101 по цілях ІДІЛ, у наступні роки подібні удари також повторювались. Для запуску ракет російські бомбардувальники пролітали близько 7000 кілометрів над Каспійським морем і повітряним простором Ірану та Іраку.^[53] Також росіяни з 2015 завдавали ударів по силам сирійської опозиції ракетами 3М14 «Калібр» з кораблів у Каспійському морі^[86], а також ракетами «Онікс».

Російське вторгнення в Україну (з 2022)

Росія

Під час російського вторгнення в Україну (з 2022) росіяни активно застосовували весь наявний асортимент крилатих ракет, включно з Х-55/Х-555, Х-101, Х-22 та Х-32 з використанням літаків Ту-95МС, Ту-22М3 та Ту-160, а також ракети «Калібр» з підводних і надводних човнів ЧФ РФ і наземного комплексу «Іскандер-К».^[87] Росіяни також застосовували надзвукові ракети «Онікс» і гіперзвукові «Циркон». Найбільш масованими атаками стали удари 24 лютого 2022 та 29 грудня 2023 року, під час останньої росіяни застосували понад 90 крилатих ракет різних типів.^[88][89]

На початку вторгнення росіяни переважно атакували військові об'єкти, як військові аеродроми, нерухомі радари протиповітряної оборони, склади боєприпасів, однак з часом почали все частіше атакувати цивільні цілі та вдаватись до ракетного терору мирного населення для його деморалізації та завдання шкоди економіці, що пов'язують із неуспіхами російської армії на полі бою.^[65] Ракетні атаки ознаменувались численними воєнними злочинами, як то удари по критичній інфраструктурі та удари по житловій забудові.^[68][90]

В цілому російські масовані удари відзначились низькою ефективністю, оскільки не змогли завдати критичної шкоди повітряним силам і протиповітряній обороні. Причинами успіху, зокрема, є розподілення боєприпасів між складами та виведення літаків з-під ударів, а також успішна робота української протиповітряної оборони. Для протидії російським ракетам союзники України почали надавати засоби протиповітряної оборони західного зразка.^[68]

За словами речника ПС ЗСУ Юрія Ігната, з початку російського вторгнення в Україну (з 2022) до кінця 2023 року російські війська випустили по території України близько 7400 ракет різних типів, з яких третину склали ракети від комплексів С-300 та С-400 (здатні завдавати ударів по наземних цілях) та близько 900 — балістичні ракети «Іскандер». Також росіяни використали близько 3700 дронів типу Shahed-131/136.^[91] Станом на серпень 2023 року залишки ракет у Росії (балістичних і крилатих) оцінювались у щонайменше 585 одиниць, а виробничі потужності оцінювались у 40 ракет (балістичних і крилатих) на місяць, але ці плани виконувались лише частково — через санкції та дефіцит західних комплектуючих.^[92]

Україна

Сили оборони України успішно застосовували проти російських військових об'єктів передані передані Великою Британією та Францією в рамках МТД для відбиття російської агресії крилаті ракети Storm Shadow/SCALP-EG. Також Україна отримала та використовувала протикорабельні комплекси Harpoon.

Українські війська застосовували й ракети українського виробництва «Нептун». Так, 14 квітня 2022 року ударом двох ракет, було потоплено ракетний крейсер «Москва», флагман Чорноморського флоту ВМФ РФ. Пізніше, у серпні 2023 року, ймовірно, модифікована для ударів по наземних цілях ракета «Нептун» уразила російський С-400 в Криму.^[58] Також відомо про випадки застосування радянських розвідувальних дронів Ту-141 «Стриж», перетворених на крилаті ракети шляхом встановлення бойової частини.^{[93][94][95][96]}

Іранська атака на Ізраїль (квітень 2024)

13 квітня 2024 року Іран уперше вдався до прямої ракетно-дронової атаки на Ізраїль. Було запущено близько 300 дронів і ракет, серед яких 30 крилатих ракет «Павех»^[en]. Абсолютну більшість ракет було збито спільними зусиллями Ізраїлю та союзників.^[97]

Крилатих ракет стосується низка обмежувальних домовленостей:

• Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (скасовано) — договір між США та СРСР/Росією, зобов'язання не виробляти, не випробовувати та не розгортати балістичні та крилаті ракети наземного базування з дальністю від 500 до 5500 км. Не стосувався ракет морського й повітряного базування.
• Режим контролю ракетних технологій — неформальна асоціація країн, що дотримуються експортних обмежень щодо ракетного озброєння, здатного доставити засіб ураження з дальністю понад 300 км і корисним навантаженням понад 500 кг. Через ці норми деякі крилаті ракети мають експортні варіанти, обмежені до цих показників.^[98][99]
• Крилаті ракети опосередковано підлягають обмеженням конвенцій про біологічну зброю та про хімічну зброю, які забороняють відповідні види озброєння.

• Аеробалістична ракета
• Балістична ракета
• Баражуючий боєприпас
• Гіперзвукова зброя
• Крилата бомба
• Летюча бомба^[en]
• Протикорабельна ракета
• Протиракетна оборона

• Werrell, Kenneth P. (1985). The Evolution of the Cruise Missile (PDF) (англійською) . Air University, Maxwell Air Force Base, Alabama.
• Мороз, Сергей; Попсуевич, Сергей (2001). Управляемые ракеты дальней и морской авиации СССР / Soviet Long Range and Naval Aviation Missiles (російською / англійською) . Москва: Майор, Пилот. ISBN 5-93445-007-8.

• MDAA. Cruise Missile Basics. (англійською) [Архівовано 11 вересня 2023 у Wayback Machine.](рос.)