Нижній Новгород

Виникнення міста і князівство Нижньогородське

Починаючи з IX століття відбулася руська військово-церковна експансія на землі за течією верхньої Волги, де мешкали фінно-угорські народи. До кінця XI століття Русі належала вся Верхня Волга, майже до гирла Оки. Трохи нижче починалися межі Волзької Булгарії, а правий берег Волги аж до гирла Сури був заселений ерзянами. При цьому «останнім» містом зі слов'янською назвою на Волзі до 1221 був Городець^[4].

У 1221 князем Юрієм Всеволодовичем у місці злиття Волги і Оки був заснований опорний пункт оборони кордонів Володимирського князівства від мокшан, ерзян, марійців і волзьких булгар під назвою Новгород Низовської землі. Низовською землею Володимирське князівство називали новгородці, пізніше ця назва трансформувалась у Нижній Новгород, а в імператорському титулі зберігалося до 1917.

У період феодальної роздробленості Нижній Новгород був поперемінно у складі Суздальського і Володимирського князівств. У 1350 році місто стало столицею створеного у 1341 у самостійного Нижньогородсько-Суздальського великого князівства^[5], яке займало велику територію і змагалося з Москвою. У цей період нижньогородські землі стали активно заселятися.

Повітове місто Московського царства

В 1392 (але остаточно лише в 1425 році, при Василі II), у ході росту земель Московського князівства, Нижньогородсько-Суздальське велике князівство було загарбано Москвою, а Нижній Новгород став центром повіту^[6].

За часів Івана III та Василя III місто грало роль сторожового поста, воно мало постійне військо і було місцем збору ратників, під час походів на Казанське ханство. В 1500–1511 рр. замість існуючого дерев'яного побудований кам'яний кремль^[7]. Після походу Василя III на Казань, в 1523 році, на річці Сурі було засновано місто Василь (нині Васільсурск), до якого перейшли прикордонні обов'язки, а з підкоренням Казані і Астрахані Іваном IV кордони на Волзі зникли зовсім.

В Смутний час Нижній Новгород, поряд з Троїце-Сергієвою лаврою, продовжував надавати підтримку Москві. Вирішальну роль у звільненні від польсько-литовських інтервентів зіграло Нижньогородське ополчення 1612 року, під проводом нижньогородського земського старости Кузьми Мініна і князя Дмитра Пожарського.

В XVII столітті церковний розкол, що стався в православній церкві при патріархові Никоні (який був родом з нижньогородського села) привів до того, що в околицях Нижнього Новгорода, а особливо на річці Керженці, утворилися численні поселення старообрядців. Для викорінення розколу в Нижньому в 1672 році була заснована Нижньогородська і Алатирська єпархія на чолі якої до 1719 року перебував митрополит^[8].

• 
  Нижній Новгород в першій половині XVII століття (з книги Адама Олеаріуса «Опис подорожі до Московії» (1656 рік)
• 
  Відозва Мініна до нижньогородців
• 
  Нижній Новгород на гравюрі П'єра ван дер Аа (1727 рік)

Губернське місто Російської імперії

В результаті адміністративно-територіальних реформ Петра I Нижній Новгород з 1714 року став губернським містом. У 1720-ті роки в місті відкриваються букварний, Слов'яно-Російська і Елліно-Грецька школи, а в 1737 році починає працювати Нижньогородська семінарія^[9].

Після відвідин Нижнього, Катериною II в 1767 році розробляється перший план забудови міста і з'являються різні установи соціально-культурного профілю: перша градская лікарня і перша аптека (1780 рік), перша в Поволжі губернська друкарня (1791 рік), перший загальнодоступний Миколаївський міський театр з трупою кріпаків акторів (1798 рік)^[10].

В 1817 році з міста Макар'єва на лівий берег Оки був перенесений найбільший в Росії ярмарок, завдяки якому почався швидкий економічний розвиток міста й прилеглих до нього поселень. Облаштування ярмаркового містечка на низькому піщаному березі Оки стало видатним містобудівним проектом, створеним під керівництвом О. Бетанкура: був виритий штучний канал, створена каналізаційна система. Комплекс Нижньогородського ярмарку мав у своєму складі Головний ярмарковий будинок, православні Староярмарочний (арх. О. Монферран) і Новоярмарочний собори, сунітську мечеть, вірменську церкву, Великий Ярмарковий театр, цирк. Завдяки ярмарку Нижній Новгород отримав прізвисько «Карман Росії».

У 1834—1841 рр. в Нижньому були проведені містобудівні перетворення, досі визначають вигляд та інфраструктуру історичного центру: було прокладено кілька з'їздів, що з'єднують Нижній і Верхній посади (з них один — Зеленський, виритий в схилі Кремлівської гори). Влаштовані нижня Сафроновська і верхня Георгіївська набережні. Із землі, зібраної при спорудженні Зеленського з'їзду, насипана Ликова дамба на місці старовинного дерев'яного моста через Почайну. З Кремля була остаточно винесена приватна житлова забудова. На кремлівської території стали розміщуватися різні органи місцевої та губернської влади^[11].

У середині XIX століття з'явилися великі промислові підприємства в довколишніх селах: Нижньогородський механічний завод у Сормові і металевий завод у Канавіні. В 1861 році сюди була проведена одна з перших в країні Московсько-Нижньогородська залізниця. В 1880 році була заснована Нижньогородська товарна біржа.

В 1896 році у в Канавіні пройшла найбільша, у дореволюційній Росії, Всеросійська художньо-промислова виставка, з нагоди якої в місті були проведені масштабні роботи з благоустрою: організовано рух електричного трамвая (першого в Росії в сучасних межах)^[12], побудовані фунікулери з Нижнього на Верхній посад (по-нижньогородськи звані елеваторами), нова будівля міського Миколаївського театру.

У грудні 1905 року у Сормові та Канавіні відбулося повстання робітників Сормовського заводу^[13].

Під час Першої світової війни Нижній Новгород наповнився біженцями із заходу імперії. Завдяки губернатору А. Ф. Гирсу в 1915 році під Нижнім Новгородом будується телефонний завод «Сіменс і Гальске», в 1916 році у тут відкривається Нижньогородський народний університет і евакуюється Варшавський політехнічний інститут (що став базою майбутнього Горьківського політехнічного інституту). У місто евакуюють підприємства, установи та оборонні заводи (у тому числі ризькі заводи «Фельзер» і «Етна»). Війна перешкодила здійсненню багатьох інфраструктурних та містобудівних проектів в Нижньому: не був побудований запланований розвідний міст через Оку, католицький собор у неоготичному стилі, комплекс будівель Політехнічного інституту.

На початку квітня 1917 був створений Нижньогородський губернський виконавчий комітет Тимчасового уряду. Також в середині березня був сформований губернська рада селянських депутатів, настав період двовладдя.

• 
  Казанський вокзал
• 
  Благовіщенська площа
• 
  Всеросійська виставка на ярмарці
• 
  Вулиця Велика Покровська

Панорама Благовіщенської площі і околиць. М. П. Дмитрієв

Панорама Нижньогородської ярмарці. М. П. Дмитрієв

Радянський період

Восени 1917 році в місті була встановлена радянська влада. Тоді його потрясала смута, громадянська і Перша світова війни. З 1921 по 1922 роки в місті пройшов страшний голод, викликаний неврожаєм. В 1929 у в місті був утворений Нижегородський крайовий комітет ВКП (б). У період НЕП а ненадовго відродився Нижньогородський ярмарок. Однак, з початком індустріалізації в 1930 році, ярмарок було закрито, як «соціально-вороже явище».

В 1929 році поселення Сормово і Канавіно були скасовані, їх територія разом з іншими поселеннями (селами Гордіївка, Карпівка, Високово, селами Високово, Копосова, лагодження, Бурнаковкою, Княжіхою, Ратманіхою, Костаріхою, Молитвочка, Борзовка, Монастирку та ін.) була включена до складу великого Нижнього Новгорода, який з тих пір став ділитися на райони. Цього ж року Нижньогородська губернія був знову закритий і Нижній Новгород став центром краю. 7 жовтня 1932 року місто було перейменовано в Горький^[14].

Тридцяті роки XX століття — час бурхливого зростання промисловості в Горькому. В 1932 році почало працювати найбільше промислове підприємство міста — Горьківський автомобільний завод, побудований за участі Ford Motor Co. У 1930—1940-ві роки місто навіть згадувалося як «Російський Детройт». Автозавод був важливим об'єктом оборонної промисловості в роки Другої Світової війни, поряд із заводом «Червоне Сормово», авіаційним заводом № 21, Горьківским жиркомбінат і евакуйованим сюди з Москви авіазаводом «Гідромаш». За радянських часів промисловість активно розвивається, а межі міста розширюються уздовж річок.

Друга світова війна

У Другу світову війну звання гвардійської отримує 137-а дивізія Горьківського формування, а промислові підприємства стають важливими постачальниками для фронту: тільки на Горьківському машинобудівному заводі випущено стільки ж артилерійських установок, скільки на всіх підприємствах Німеччини.

Горький піддавався масованим бомбардуванням з боку німецької авіації. За час війни ворожі бомбардувальники зробили 43 нальоту на Горький, з них 26 нальотів вночі. Їх метою було повне знищення оборонної промисловості міста та повного переходу його під контроль Німеччини. Сам місто ставало центром Генерального округу Нижній Новгород і вже було нанесене на німецьку мапу в складі Райхскомісаріату Московія.

Горький бомбили протягом трьох років з 1941 по 1943 роки, у різні пори року. Кілька разів німцям вдалося майже повністю знищити Горьківський автомобільний завод та інші підприємства міста. Місто сильно постраждало від масування авіаударів і тривалий час відновлювалося^[15].

Після війни

У радянський час транспортна мережа та інфраструктура будувалася без урахування можливості грамотного управління містом, що послужило основою сучасних транспортних та інфраструктурних проблем. Спальні квартали будувалися в Зарічній (нижній) частини міста, поблизу заводів, на яких в основному працювали їхні мешканці. Тоді не передбачалося щоденне переміщення працюючого населення в інші райони або на інший берег Оки. Горький 1930—1950 рр. представляв собою безпосередньо місто і кілька заводів з робочими селищами і селами навколо них, розділених між собою пустирями, які, до кінця XX століття, були вже забудовані багатоповерховими житловими кварталами. На рубежі XX—XXI століть проявилися недоліки такої схеми: значна кількість населення житлових мікрорайонів Зарічної частини стало працювати і вчитися в Нагорної (верхньої) частини і навпаки. В результаті чого чотири мости через Оку, три з яких побудовані в радянський період, досі залишаються вузькими місцями транспортної системи міста.

Через перебування в Горькому воєнних заводів, з 4 серпня 1959 року згідно з постановою Уряду Міністрів СРСР він став закритим містом для іноземців. Це згодом зумовило низький приплив у місто туристів і слабкий розвиток Горьківського аеропорту. Круїзні теплоходи по Волзі з іноземними туристами на борту проходили Горький вночі, без висадки на берег. У 1970 році Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Горький було нагороджене орденом Леніна^[16]

20 листопада 1985 року в місті запустили першу чергу метрополітену від станції Московська до станції Пролетарська.

• 
  Мітинг на Благовіщенської площі (1920 рік)
• 
  Військовий парад на Радянської площі перед відправкою на фронт (листопад 1941 року)
• 
  Магазин «Дитячий світ» (1982 рік)
• 
  Меморіал «Горьковчане — фронту» в Кремлі

Сучасний етап

22 жовтня 1990 року місту було повернуто найменування Нижній Новгород^[14]. А 6 вересня 1991 року він був знову відкритий для відвідування іноземними громадянами^[17][18].

З 1990-х років місто стало місцем проведення міжнародних спеціалізованих форумів та виставок на відродженому Нижньогородському ярмарку.

В 2000 році, з утворенням Приволзького федерального округу місто стало його столицею.

Діловий центр міста складається в його історичній частині, незважаючи на те що вузькі вулиці стають перешкодою для цього. На початку 2000-х історичний центр починає активно забудовуватися багатоповерховими житловими та офісними будівлями, при цьому часто здійснюється точкова забудова, що постійно привертає увагу громадськості. Підпали старовинної дерев'яної забудови також є проблемою центру міста. Деякі будівельні проекти, що почалися до кризи 2008—2009 років, у даний час залишаються замороженими, у результаті чого в центрі зустрічається чимало недобудованих торгово-офісних будівель.

В 2010 році міським урядом за участю громадськості був схвалений новий генеральний план розвитку^[19]. Проект планування центру Нижнього Новгорода був розроблений НДВП Генплану Москви. Нова концепція забудови увазі перенесення ділової активності з переобтяженого історичного центру в зарічну частина міста (таке перенесення передбачався ще радянськими генеральними планами 1980-х років), розвиток метрополітену, швидкісного трамваю та розширення міської території.

В даний час він є найбільшим центром річкового круїзного туризму в Росії^[20][21].

У 2021 року місто святкує своє 800-річчя на федеральному рівні. Починаючи з 12 червня на Нижньо-Волзької набережній проводиться фестиваль «Столиця заходів», де кожні вихідні виступають російські та зарубіжні виконавці, що завершуються феєрверком зі Стрілки — місця злиття річок Оки і Волги. Фестиваль переривався на короткий час через загострення ситуації з COVID-19 в області. Ведеться масштабна реставрація Кремля, через що він тимчасово закритий для відвідування.

• 
  Площа Мініна і Пожарського
• 
  Площа Народної єдності
• 
  Чкаловськи сходи
• 
  Вулиця Велика Покровська
• 
  Зеленський з'їзд

Місто розташоване на місці впадання Оки у Волгу, на правому березі Волги. Ока ділить місто на дві частини. У верхній — знаходиться історичний центр міста (Нижньогородський район, Радянський район, Приокський район), у нижній — Сормовський район, Канавінський район, Московський район, Автозаводський район, Ленінський район. Площа міста — 410 км².

Найближчі міста: Бор (на лівому березі Волги), Дзержинськ, Кстово, Богородськ, Балахна. Відстань до Москви близько 400 км.

У 1989 році в місті проживало 1435 тис. осіб, за чисельністю населення місто займало 4 місце в Росії. Тоді ж настав переломний момент, і приріст населення змінився на негативний. З 1990 років спостерігається зниження населення. У 2007 році чисельність населення склала 1278,3 тис. осіб (5 місце). Велика Нижньогородська агломерація нараховує 2020 тис. осіб (5 місце в Росії).

Залізниця

Місто обслуговує залізнична станція Нижній Новгород-Московський Горьківської залізниці.

З 1862 року між Нижнім Новгородом та Москвою відкрито залізничне сполучення.^[22] Нічні поїзди забезпечують доступ до Нижнього Новгорода з Москви, Санкт-Петербурга, Казані, Ярославля тощо. Менше ніж за чотири години швидкісним поїздом можна дістатися з Нижнього Новгороду до Москви. На схід від міста прямує Транссибірська магістраль, з прямими поїздами до великих міст на Уралі та Сибіру, а також до Пекіна, Пхеньяну та Улан-Батора.

Перший швидкісний залізничний потяг «Сапсан» до Москви (Москва-Пасажирська-Курська) та Санкт-Петербург (Санкт-Петербург-Головний) було запущено 30 липня 2010 року^[23] З 2015 року на маршруті використовують потяг «Стриж» .

Приміські потяги (електричка) сполучають Нижній Новгород з Владимиром, Дзержинськом, Муромом, Кіровом, Арзамасом, Заволжя тощо.

Водний транспорт

Нижній Новгород — важливий центр Волзького вантажного та пасажирського судноплавства. Влітку круїзні судна курсують між Нижнім Новгородом, Москвою, Санкт-Петербургом та Астраханню.

Автостради

Через місто проходять автодороги федерального М7, Р158^[24][25] та регіонального значення: Р125, Р152 та Р159^[24]. Траса М7 є частиною другого пан'європейського коридору^[26].

Міський громадський транспорт

Місто обслуговують наступні види міського громадського транспорту:

• Маршрутка
• трамвай
• тролейбус
• метрополітен
• міська електричка
• канатна дорога
• дитяча залізниця

Міжміські автобуси

Міжміські автобусні рейси стартують з автостанцій:

• Автостанція Канавіно, біля Московського вокзалу. Переважно обслуговує напрямки на захід і північний захід (на Москву)
• Автостанція Щербинки, у декількох кілометрах на південь від центру міста. Переважно обслуговує напрямки на схід і південь.

Авіація

Нижній Новгород обслуговує Міжнародний аеропорт Стригіно.^[27] Має прямі рейси до великих російських міст, Європи та Близького Сходу. Також дві військові авіабази розташовані біля міста: транспортної авіації — Сормово та база перехоплювачів — Правдинськ.

Мости

У місті є декілька мостів через Оку та через Волгу

• Через Оку:
  • Канавинський,
  • Молітовський,
  • Мизінській,
  • Метроміст
  • Сартаковський
  • Стригінський
• Через Волгу:
  • Борський
  • Другий Борський

Перша нижньогородська друкарня була заснована 19 грудня 1613 друкарем Аникітою Фофановим. Перша міська газета — «Нижньогородські губернські відомості» почала виходити 5 січня 1838 року за ініціативою нижньогородського військового губернатора Бутурліна для інформування присутствених місць і приватних осіб про урядові розпорядження.

Перша радіостанція почала мовлення в Нижньому Новгороді в серпні 1918 року, а перша голосова передача була випущена в ефір Нижньогородської радіолабораторії під керівництвом Бонч-Бруєвича 27 лютого 1919 року. Від 1920 року радіомовлення стало регулярним. 11 травня 1953 року вийшла перша телепередача, регулярне телемовлення Горьківського Телебачення почалося 29 вересня 1957 року, а від березня 1961 року почались ретрансляція в нижньогородський ефір передач Центрального телебачення СРСР.

Першим інтернет-виданням міста стало Нижньогородське телеграфне агентство, що почало роботу 18 серпня 1999 року.

Нині (2000-ні) у вільному доступі в Нижньому Новгороді є 19 телеканалів, 21 FM-радіостанцій. На 1 вересня 2008 року в місті зареєстровано 765 друкованих ЗМІ, зокрема 488 газет і 248 часописів.

Нижній Новгород — великий російський культурний осередок. Загалом у місті працюють близько 200 закладів культури обласного та муніципального значення — 8 театрів, 5 концертних залів, 97 бібліотек, 17 кінотеатрів, 25 закладів позашкільної дитячої освіти, 8 музеїв, виставки, перший в Росії цифровий планетарій, 8 комунальних парків, що обслуговуються спеціально створеними підприємствами, понад 50 ресторанів.

Нижньогородські театри:

• Нижньогородський державний академічний театр драми імені М. Горького;
• Нижньогородський державний академічний театр опери та балету імені О. С. Пушкіна;
• Нижньогородський державний академічний театр ляльок;
• Нижньогородський державний театр юного глядача;
• Нижньогородський камерний музичний театр імені В. Т. Степанова;
• Нижньогородський театр «Комедія»;
• Дитячий театр Віра

На території міста розташований музей Максима Горького, у який входять Літературний музей, і місце дії автобіографічної повісті «Дитинство» Будиночок Каширіна, музей-квартира, у якій велася робота над кількома творами письменника. У місті також розташовані єдиний у Росії музей М. О. Добролюбова в колишньому прибутковому будинку сім'ї Добролюбових, а також будинок-музей у флігелі садиби Добролюбових, де проминули дитячі та юнацькі роки критика; музей О. С. Пушкіна, музей-квартира А. Д. Сахарова, Російський музей фотографії.

У Нижньому Новгороді відкриті 3 обласні і 92 загальнодоступні муніципальні бібліотеки, також працюють бібліотеки при організаціях, навчальних закладах та підприємствах міста. Однією з найбільших є Нижньогородська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. І. Леніна, відкрита в 1861 році, на її базі створено центр правової інформації.

У теперішній час у місті відкрито понад 15 парків, для 8 з яких створені підприємства з обслуговування: 6 — для парків культури і відпочинку, по одному для ландшафтного і дитячого. Найбільш відомі парки: Сормовський, Автозаводський, «Швейцарія», Кулібіна, 1 Травня, «Дубки» і лісопарк Щелоковський хутір.

У місті базується жіноча хокейна команда «СКІФ».

Перебування Тараса Шевченка у Нижньому Новгороді

Тарас Шевченко мешкав на Верхньоволзькій набережній наприкінці 1857 — початку 1858 років, повертаючись із заслання.

У Нижньому Новгороді Шевченко познайомився із Миколою Аленниковим, Миколою Болтіним та Віктором Варенцовим, відвідував Олексія Бобржецького. У цьому місті минули підліткові роки уродженця Полтави, вченого-ентомолога Б. М. Шванвича.

Уродженці Нижнього Новгорода

• Преподобний Макарій Жовтоводський і Унженський, Чудотворець (1349—1444)
• Військовий діяч, організатор Народного ополчення 1612 року Кузьма Мінін (кінець XVI століття—1616)
• патріарх Московський і всея Русі Никон (1605—1681) (село Вєльдєманово, Пєрєвозький район)
• Іван Петрович Кулібін (1735—1818) — винахідник
• Микола Іванович Лобачевський (1792—1856) — математик
• письменник-мандрівник Василь Якович Баранщиков (XVIII століття)
• педагог Іван Іванович Кужелєв (XVIII—XIX століття)
• Микола Олександрович Добролюбов (1836—1861) — літературний критик, революційний демократ
• письменник, етнограф Мєльніков-Печерський (1818—1883)
• композитор, глава «Могутньої купки» Мілій Олексійович Балакірєв (1837—1910)
• революціонер, перший перекладач «Капіталу» Карла Маркса в Росії Герман Олександрович Лопатін (1845—1918)
• двічі міський голова Сіроткін, Дмитро Васильович (1865—1946)
• письменник Максим Горький (Олексій Максимович Пєшков, 1868—1936)
• філолог, пушкініст Мстислав Олександрович Цявловський (1883—1947)
• французький генерал і дипломат Зіновій Олексійович Пєшков (1884—1966)
• радянський і партійний діяч, голова ВЦВК Яків Михайлович Свердлов (1885—1919)
• військовий льотчик Петро Миколайович Нестеров (1887—1914)
• композитор, педагог, народний артист СРСР Олександр Олександрович Касьянов (1891—1982)
• піаніст, диригент, композитор Ісай Олександрович Добровейн (1891—1953)
• радянський політичний і військовий діяч Микола Олександрович Булганін (1895—1975)
• поет, драматург, письменник, мемуарист Анатолій Борисович Марієнгоф (1897—1962)
• мікробіолог Ірина Миколаївна Блохіна (1921—1999)
• народний артист СРСР Євстигнєєв Євген Олександрович (1926—1992)
• акторка, дресувальниця Маргарита Петрівна Назарова (1926—2005)
• диригент, піаніст Володимир Давидович Ашкеназі (1937)
• хірург Володимир Сергійович Земсков (1939—2002)
• супермодель Наталія Водянова (1982)
• Крейн Олександр Абрамович — композитор.
• український кінооператор Шуркін Георгій Олександрович
• Єрофєєв Олександр Гаврилович — головний диригент низки оперних театрів України і Росії. Фундатор Полтавського оперного театру. Заслужений артист УРСР
• Мокроусов Борис Андрійович (1909—1968) — радянський російський композитор
• Работнов Юрій Миколайович (* 1914) — учений у галузі механіки, академік АН СРСР (1958).
• Зимін Михайло Миколайович (1930—1991) — радянський актор театру і кіно.
• Хитяєва Людмила Іванівна (* 1930) — радянська, російська актриса.
• Ірина Славіна (1973—2020)— російська журналістка, громадська та політична діячка, яка вчинила акт самоспалення перед будівлею Нижньогородськой поліції.

У Нижньому Новгороді жила і працювала відома українська оперна співачка (сопрано) Старостинецька Василина Трифонівна.

1.  Австрія — Лінц;
2.  Куба — Матансас;
3.  Сербія — Нові Сад;
4.  Південна Корея — Сувон;
5.  Фінляндія — Тампере (з 1995 року);
6.  США — Філадельфія;
7.  КНР — Цзінань;
8.  Німеччина — Ессен;
9.  Білорусь — Мінськ;
10.  Литва — Вільнюс;
11.  Іспанія — Барселона;
12.  Іспанія — Сан-Бой-да-Любрагат;
13.  Грузія — Сухумі;
14.  Угорщина — Дьйор;
15.  Молдова — Бєльці;
16.  Україна — Сімферополь^[28].

• 7736 Нижній Новгород — астероїд, названий на честь міста.
• Успенська церква на Іллінській горі

• 
  Дмитровська вежа — головна вежа Кремля.
• 
  Коромислова вежа.
• 
  Георгіївська вежа.
• 
  Велика Покровська вулиця — головна вулиця міста.
• 
  Різдвяна (Строгановська) церква.
• 
  Нижньогородський ярмарок.
• 
  Пам'ятник Євгену Євстигнєєву біля Нижньогородського театру драми.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Нижній Новгород // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 550-552.