Освітленість

Освíтленість (англ. illuminance) — фізична величина, яка дорівнює відношенню світлового потоку ${\displaystyle d\Phi _{v}}$, що падає на малий елемент поверхні, до площі ${\displaystyle dS}$ цього елемента^[1]:

Освітленість
Світловий потік в 1 люмен, що падає на площу 1 м2, освітлює її (в середньому) на величину в 1 лк
Символи:	${\displaystyle E_{v}}$
Одиниці вимірювання
SI	лк
СГС	фот
У базових величинах SI:	кд·ср·м−2
Розмірність:	L−2⋅J
Освітленість у Вікісховищі

${\displaystyle E_{v}={\frac {d\Phi _{v}}{dS}}}$.

Одиницею вимірювання освітленості є люкс (лк). На відміну від освітленості, світловий потік, що випромінюється одиницею площі світної поверхні (яка випромінює, відбиває або пропускає світловий потік), називається світністю (англ. luminosity).

Освітленість прямо пропорційна силі світла джерела світла. При віддаленні його від освітлюваної поверхні, її освітленість зменшується обернено пропорційно до квадрата відстані.

Коли проміння світла падає похило до освітлюваної поверхні, освітленість змінюється залежно від косинуса кута падіння проміння.

Освітленість ${\displaystyle E_{v}\!}$ від точкового джерела знаходять за формулою закону обернених квадратів:

${\displaystyle E_{v}={I \over r^{2}}\cos i}$

де:

• ${\displaystyle I\!}$ — сила світла в канделах;
• ${\displaystyle r\!}$ — відстань до джерела світла;
• ${\displaystyle i\!}$ — кут падіння проміння світла.

По­ня­ття «освітленість» використовується переважно у сві­тло­тех­нічних розрахунках та при нор­муванні освітленості об'єк­тів.

Освітленість вимірюють за допомогою фотоелектричного експонометра та люксметра.