Португальці

Етнонім португальці походить від топоніму Португалія, який в свою чергу, походить від назви форту римлян Portus Cale. Кале було давнім поселенням — карфагенська колонія у гирлі річки Дору. Приблизно 200-го року до н. е. в результаті Пунічних вієн римляни відвоювали його і перейменували на Портус Кале («Порт Кале»). Поступово назва, трансформуючись у Портукале- Португале (Portucale-Portugale) поширюється на оточуючий регіон, і протягом Х-ХІІ століття остаточно закріплюється за територію сучасної Португалії і народом, який на ній проживає.

Поетичні назви португальців — «лузіта́ни» (від античного племені лузітан), або «народ Луза» (від імені легендарного короля Луза). Вони освячені в національній епопеї «Лузіади» Луїша де Камоенша.

• Лузітани
• Кельти: Кельтики, Галлики
• Римляни
• Карфагеняни
• Германці: Готи (візиготи), Свеби, Франки
• Араби, Бербери
• Сефарди (Португальські євреї)
• Галісійці, Іспанці (Кастильці), Арагонці
• Мосараби
• За правління Саншу I (1185—1211) спустошені або малозаселені португальські терени заселяли з дозволу королівської влади вихідці з Фландрії та Бургундії.

Генетика

Згідно з генетичним дослідженням гаплогрупи людської Y-хромосоми серед португальців, проведеними 2005 року, чоловіки з континентальної Португалії, Азорських островів і Мадейри на 78—83% належали до «західноєвропейської» гаплогрупи R1b (до 50%), та середземноморських J та E3b^[2].

• Гаплогруппа H (мтДНК): H3 (6776) — 61% лівійських туарегів, 25% португальців, 25% басків, 20% марокканських берберів, 18% фінів, 13% росіян, 9,9% українців

У порівняльній таблиці наведена статистика за гаплогрупами чоловіків Португалії з чоловіками європейських країн, регіонів (*) та спільнот^[3].

За різними підрахунками загальна чисельність португальців у світі становить від 42 до 270 мільйонів осіб^[4][5][6][7]

Понад 10 мільйонів осіб португальців складають абсолютну більшість населення Португалії (понад 97 %), що робить Португалію однією з небагатьох моноетнічних європейських держав. Значне число португальців живе у Бразилії — понад 1,2 млн осіб і у Франції — близько 1 млн осіб. Португальці живуть також у США (0,75 ~ 1,2 млн осіб), Канаді (бл. 250 тис. осіб), Німеччині (бл. 150 тис. осіб), Іспанії (понад 100 тис. осіб), багатьох державах — колишніх португальських колоніях у Африці (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау тощо), країнах Західної Європи та Латинської Америки тощо.

Взагалі судити хоча б про приблизну кількість португальців у світі досить важко. По-перше, слід розрізняти саме кількість португальців (як представників португальської нації) та кількість носіїв португальської мови, адже остання належить до найпоширеніших у світі, і кількість осіб, що активно володіють нею (як першою, другою, а нерідко і третьою мовою), тобто застосовують її у повсякденному житті, за оцінками може сягати 200 млн осіб — див..

По-друге, португальські вчені часто включають бразильців (як португальців у другому, третьому і т. д. поколіннях) або значно перебільшують кількість португальців Бразилії, тобто осіб з португальською національною ідентичністю.

Вертаючись до проблематики загальної чисельності португальців у світі варто приблизно оцінити чисельність португальців у основних ареалах проживання, пам'ятаючи, що зараз португальці живуть по всьому світу, включаючи Азію (в Індії понад 20 тис. осіб, Макао та Східному Тиморі та в Австралії та Океанії (Нова Зеландія) — до 5 тис. осіб — див. дані про португальську еміграцію у світі.

Отже, чисельність португальців У Португалії — 10 млн чол. (умовно всі португальці, хоча у їх складі є незначна кількість «повторних емігрантів» з Бразилії, африканських держав — колишніх колоній тощо) — див.. Португальці у країнах Євросоюзу, включаючи Францію і Німеччину, де існують найбільші португальські діаспори нараховують понад 1,5 млн осіб. У Бразилії та інших країнах Латинської Америки, включаючи Венесуелу, еміграція до якої в 40-50-і роки XX століття значної кількості португальців (до 200 тис. осіб разом з нащадками) лишається справжнім феноменом, можна нарахувати близько 2 мільйонів осіб; ще півтора мільйона португальців оціночно живе у Північній і Центральній (Кариби) Америці (передовсім у США та Канаді), у країнах Африки — до 200 тис. осіб.

Таким чином, загальна чисельність португальців у світі за приблизним підрахунком — 15 ~ 16 млн осіб.

Португальці розмовляють португальською мовою західно-романської підгрупи романської групи індоєвропейської мовної родини. Діалекти португальської мови — центральний, північний, південний, острівний (говори Азорських островів і острову Мадейра) і звичайно бразильський варіант португальської мови.

Серед інших романських португальська є найспорідненішою до гальєго (в межах 85 % лексичної близькості — див.), і на думку деяких лінгвістів за Середньовіччя являла з нею спільну португальсько-галісійську мову. Португальська — не лише основа сучасного бразильського варіанту мови, а й є кістяком деяких креольських мов, зокрема Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсипі, Ґвінеї-Бісау тощо.

Писемність на основі латинки. Найдавніша писемна пам'ятка португальською мовою належить до ХІІ століття.

За віросповіданням переважна більшість португальців — католики, але є і протестанти (ієговісти, баптисти, п'ятидесятники тощо).

Античність

Основою португальців є іберійське плем'я лузітани. Протопортугальці зазнали впливу кельтів, які вторглися на Піренейський півострів у І тисячолітті до н. е.

Римляни намагалися завоювати лузітанів 200 (219 р. до н. е. - 19 р. до н. е.) років і навіть мали приказку: "В Іберії є плем'я, яке не керує собою, але і не дозволяє собі керувати".^[20]

З ІІ століття до н. е. і до V століття н. е. португальські землі входили до складу провінції Лузитанія Римської імперії, що зумовило мовну і культурну романізацію місцевого населення. У V столітті н. е. на територію сучасної Португалії проникають візіготи, які поступово були асимільовані. У 711 році португальські землі зазнали арабо-берберської навали — територія Португалії майже на три століття виявилася під контролем маврів.

В результатті Реконкісти землі Північної Португалії були захоплені сусідніми іспанськими королівствами наприкінці Х — середині ХІ століть. Як вдячність за допомогу у війні з маврами кастильський король Альфонсо I подарував Генріху Бургундському у 1093 році титул графа Португальського. Після смерті кастильського короля Генріх Бургундський відмовився визнати владу Кастильського королівства і розпочав війну. У 1143 році син Генріха Альфонсо Енрікес був проголошений португальськими лицарями королем Португалії Альфонс І Великий. 1179 року Папа римський визнав незалежність Португалії.

Королівство

До часу утворення незалежної португальської держави у ХІІ столітті вже були закладені підвалиини португальської народності і її самобутньої культури. Період з ХІІІ до XVI століття є «золотим» в історії Португалії, коли продовжилося формування португальської нації і були досягнуті значні військові-політичні і економічні (на той час) успіхи.

Піднесення і розквіт Португалії пов'язується перш за все активністю і цілковитим пануванням у зазначений період португальців на морі. Зокрема, у 1415 році португальці захопили заможне арабське торгове місто Сеута у Африці; у 1419 році у Атлантичному океані була відкрита Мадейра; у 1427 році до португальських володінь приєднані Азорські острови, у 1460 році — острови Зеленого Мису. У 1488 році Бартоломеу Діаш обійшов мис Доброї Надії і вперше увійшов на кораблі в Індійський океан. У 1498 році Васко да Гама відкрив Португалії морський шлях до Індії, а у 1500 році Педру Алваріш Кабрал — до Бразилії, яка пізніше стане одним з основних фінансових джерел підтримки існування Португальського королівства.

У цей час триває й не припиняється до ХХ століття значна португальська еміграція, найбільша за всю етнічну історію португальців, яка в тому числі стала основою формування молодої нації бразильців. Відтік населення із Португалії був таким значним, що нещасливий історичний збіг обставин — у 1580 році Португалія лишилася без короля, і права на португальську корону пред'явив іспанський король Філіп ІІ призвели до того, що починається тривалий занепад Португалії — іспанське панування 1580—1640 років, економічна залежність від Британії у XVIII—XIX століттях. До того ж Португалія потерпає від природних катаклізмів — землетрус у Лісабоні 1755 року вщент зруйнував місто. На довершення у 1807 році Португалія була тричі окупована наполеонівськими військами, а 1822 року змушена визнати незалежність Бразилії.

Республіка

На початку ХХ століття в країні зароджується республіканський рух. Після революції 1910 року Португалію було проголошено республікою, проте упродовж наступних 16 років у країні змінюється 44 уряди.

У 1933 році міністр економіки Антоніу Салазар здійснює державний переворот і встановлює в країні профашистську диктатуру (Нова держава). Встановлений жорсткий порядок рятує економіку країни, але призводить до повної ізоляції Португалії від Європи і всього світу, а також переслідування будь-якої опозиції. Салазар відійшов від справ у 1968 році, а диктаторський режим протримався ще 7 років за його послідовників Марселу Каетану і Амеріку Томаша.

25 квітня 1974 року в країні відбулася «Революція гвоздик», в результаті якої було повалено півстолітню диктатуру і відкрився шлях до демократії, а 25 квітня став національним святом — днем свободи.

Португалія поступово втрачала свої останні колонії: у 1961 році вона втратила Гоа, а її африканські колонії (Мозамбік, Ангола, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде та Сан-Томе і Принсіпі) стали незалежними в 1975 році.

Новообраним парламентом у 1976 році була прийнята конституція, що забезпечувала поворот до громадянського правління. Нова конституція була прийнята в 1982 році, у ній обмежуються права президента.

Світової слави набула «королева фаду» Амалія Родрігіш, ставши послом португальської культури у всьому світі.

У 1986 Маріу Суаріш був обраний першим за 60 років цивільним президентом. У тому ж році Португалію прийнято в Європейський Союз, що сприяло її стабільному економічному зростанню. Після вступу в ЄС, в основному завдяки субсидіям, економіка Португалії розвивається досить швидко. Будуються сучасні дороги та автомагістралі, здійснюється планомірне оновлення житлового фонду. У 1999 році повернуто незалежність останній з колоній Макао, яка була передана Китаю. У 2002 країна перейшла на євро, а у 2004 році прийняла Чемпіонат Європи з футболу.

Португалія, яку ще недавно називали найбіднішою країною Західної Європи, сьогодні розвивається дуже динамічно, маючи високий рівень інфраструктури.

• 
  Дівчина з Міню
• 
  Португалка
• Португалка
  Португалка
• 
  Португалки з Віани
• 
  Португалка з Віани
• 
  Горянин з Дору
• 
  Одяг з Віани

• 
  Портвейн (Вино з Порту)
• 
  Сушена тріска
• 
  Калу-верде (зелений суп)
• 
  Португальський гаспаччо
• 
  Ковбаси
• 
  Устриці
• 
  Мадера

• Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: «Советская энциклопедия», 1988, стор. 372—373 (стаття «Португальцы») (рос.)
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Португальці

• Стаття Карлуша Фонтеша про португальську еміграцію у світі
• Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Portuguese. A language of Portugal, архів оригіналу: (англ.)
• Християнський етнолоґічний сайт з розподіленням етносів по країнам — народи Португалії (англ.)
• Португальські народні танці (порт.)
• Португальські національні костюми (англ.)