Гвінея-Бісау

Держава знаходиться в Західній Африці. На півночі межує з Сенегалом (спільний кордон — 338 км); на сході — з Гвінеєю (386 км). На заході омивається водами Атлантичного океану, берегова лінія 160 км.

Рельєф країни являє собою пласку прибережну рівнину, порослу лісом, що підіймається від узбережжя на схід і поступово переходить у савану.

←	Сенегал	→
↑		↑
Атлантичний океан	→	Гвінея

Колишня частина португальської колонії Гвінея і Зелений мис. Незалежність одержала 1974 року. Республіка Зеленого мису відмовилася об'єднатися в єдину державу. 1980 року президента державної ради було зміщено і встановлено революційну раду. Нову конституцію було прийнято 1984 року, згідно з нею, Жуан Бернарду Вієйра став главою держави й уряду.

Гвінея-Бісау за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент. Державний устрій — унітарна держава. Соціалістична багатопартійна республіка, яку довгий час (від 1980 року до своєї смерті у 2009 році) очолював Жуан Бернарду Вієйра.

Парламент

Політичні партії

На парламентських виборах 28 листопада 1999 року до парламенту Гвінеї-Бісау пройшли наступні політичні партії:

• Партія за соціальне оновлення — 38 місць (37 %);
• Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде — 28 місць (27 %);
• інші^[3].

Зовнішня політика

Українсько-гвінея-бісауські відносини

Уряд Гвінеї-Бісау офіційно визнав незалежність України 3 лютого 2003 року, дипломатичні відносини з Україною, у формі обміну нотами, встановлено 12 лютого 2009 року^[3]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Гвінеї-Бісау, що відає справами щодо України, знаходиться в Москві (Росія)^[3]. Справами України в Гвінеї-Бісау відає українське посольство в Сенегалі.

26 жовтня 2022 року президент Гвінеї-Бісау Умару Сісоку Ембало став першим лідером африканської держави, який відвідав Україну після 24 лютого 2022 року^[4].

Державна символіка

Державний прапор являє собою триколор у панафриканських кольорах: ліворуч червона вертикальна смуга із чорною п'ятипроменевою зіркою, верхня права смуга жовтого кольору, нижня права смуга — зеленого. Побудований за зразком прапора Гани і прийнятий 24 вересня 1973 року.

Державний герб являє собою чорну п'ятипроменеву зірку на червоному тлі і морську мушлю, облямовані двома гілками оливи. Знизу на стрічці національний девіз: «Єдність, Боротьба, Прогрес». Герб затверджено у 1973 році.

Державний гімн — пісня «Це наша чудова країна» написана Амілкаром Кабралом на мелодію китайського композитора Сяо Хе у 1963 році. Офіційно затверджений у 1974 році після проголошення незалежності. У 1976—1995 роках слугував також гімном Кабо-Верде.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 9 регіонів (8 континентальних + 1 округ Болама на архіпелазі Біжаґош), що входять до складу 3 провінцій за стандартом ISO 3166-2:GW. Столиця країни виділена в самостійний округ Бісау, найменший за площею, але найбільший за населенням. Острівний округ Болама заселений найменш усього.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 9,25 тис. військовослужбовців^[3]. Загальні витрати на армію склали 3 млн доларів США^[3]. Збройні сили частково комплектуються за призовом. Мобілізаційні ресурси 313,6 тис. чол.

Сухопутні війська: 6,8 тис. осіб у складі 6 батальйонів (1 танковий, 5 піхотних), 1 артилерійський дивізіон, розвідувальна і інженерна роти. На озброєнні армії стоять: 10 танків Т-34, 15 ПТ-76, 10 БРДМ-2, 55 БТРів, 8 120-мм мінометів, 34 ЗАУ, ПЗРК «Стріла-2».

У складі військово-повітряних сил 100 осіб. Парк літаків та вертольотів: 3 МіГ-17Ф, 1 SA-318, 2 SA-319.

Військово-морські сили складаються з 350 осіб на 2 прикордонних катерах.

Гвінея-Бісау — відстала аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 1,2 млрд доларів США (169-те місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 900 доларів (181-ше місце у світі)^[3]. Промисловість разом із будівництвом становить 12 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 62 %; сфера обслуговування — 26 % (станом на 2006 рік)^[3]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 82 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 18 % — промисловість і будівництво, сфера обслуговування (станом на 2006 рік)^[3]. Гвінею-Бісау вважають однією з найбідніших країн у світі, де 80 % населення є неписьменними і проживає нижче межі бідності. Ще однією проблемою є корумпованість органів влади і служб безпеки, що зробило державу раєм для наркоторговців, які переправляють через країну наркотики з Південної Америки до Європи.

Валюта

Національною валютою країни слугує франк КФА.

Промисловість

Головні галузі промисловості: харчова, деревообробна і будівельних матеріалів.

Гірнича промисловість

Енергетика

За 2004 рік було вироблено 58 млн кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 54 млн кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)^[3].

У 2004 році споживання нафти склало 2,5 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб^[3].

Агровиробництво

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 51 % площі держави^[3]. Головні сільськогосподарські культури: арахіс, просо, бавовна, рис, кукурудза.

Транспорт

Туризм

У 1996 році Гвінеї-Бісау, через брак відповідної інфраструктури, відвідало лише декілька тис. іноземних туристів США^[3].

Зовнішня торгівля

Основні торговельні партнери Гвінеї-Бісау: Індія, Італія, Нігерія, Сенегал, Португалія.

Держава експортує: деревина, арахіс, бавовна. Основні покупці: Індія (72 %); Нігерія (17 %); Еквадор (4 %). У 2006 році вартість експорту склала 116 млн доларів США^[3].

Держава імпортує: промислові вироби, харчові продукти. Основні імпортери: Італія (25 %); Сенегал (18 %); Португалія (15 %). У 2006 році вартість імпорту склала 176 млн доларів США^[3].

Населення держави у 2006 році становило 1,4 млн осіб (145-те місце у світі). Населення країни у 1950 році складало 551 тис. осіб, у 1970-му — 487 тис., у 1990-му — 983 тис. Густота населення: 36,4 особи/км² (132-ге місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік, народжуваність 37,2 ‰; смертність 16,5 ‰; природний приріст 20,7 ‰^[3].

Нація Гвінеї-Бісау відносно молода, вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 41,1 % (0,29 млн чоловіків, 0,29 млн жінок);
• дорослі (15-64 років) — 55,6 % (0,38 млн чоловіків, 0,42 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 3 % (0,018 млн чоловіків, 0,025 млн жінок).

Урбанізація

Рівень урбанізованості у 2000 році склав 26 % (майже 80 % міського населення припадає на столицю)^[3]. Головні міста держави: Бісау (388 тис. осіб), Бафата (22 тис. осіб), Габу (14 тис. осіб).

Етнічний склад

Головні етноси, що складають гвінея-бісауську націю: баланте — 25 %, фульбе — 20 %, манджара — 12 %.

Мови

Державна мова: португальська. В офіційному вжитку також кріоуло (діалект португальської) та місцеві африканські мови.

Релігії

Головні релігії держави: анімізм — 54 % населення, іслам — 38 %, християнство — 8 %.

Охорона здоров'я

Очікувана середня тривалість життя у 2006 році становила 46,9 року: для чоловіків — 45 років, для жінок — 48,8 року^[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 105 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 370 жителів; лікарями — 1 лікар на 3250 жителів (станом на 1995 рік)^[3].

У 1993 році лише 25 % населення було забезпечено питною водою^[3].

Освіта

Рівень письменності у 2003 році становив 42,4 %: 58,1 % серед чоловіків, 27,4 % серед жінок^[3].

Витрати на освіту в 1996 році склали 2,8 % від ВВП^[3].

Інтернет

У 2006 році всесвітньою мережею Інтернет у Гвінеї-Бісау користувались 26 тис. осіб^[3].

• Амілкар Кабрал

• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник. — К. : Наукова думка, 2004. — 202 с. — ISBN 966-00-0179-7.
• (англ.) Guinea-Bissau: Joint Staff Advisory Note on the Second Poverty Reduction Strategy Paper. — International Monetary Fund, Washington, D.C., 2011. — P. 9.
• (англ.) Halmigthon Pieterse. Democracy in Guinea-Bissau // BusinessWeek, 31 October 1999.
• (рос.) Лавренов Е. Л. Гвинея-Биссау. — М. : НИАЛ, 1977. — 209 с.
• (рос.) Летнев А. Б. Общественная мысль в Западной Африке. — М. : Новость, 1983. — 211 с.
• (рос.) Максимов С. А. Наименее развитые страны Африки. — М. : Терек, 1984. — 201 с.
• (рос.) Президент Гвинеи-Биссау убит в соответствии с конституцией // Коммерсантъ № 37, 3 березня 2009 року. — С. 26—29.

• Ґвінея-Бісау // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• В.В. Будяков. Гвінея-Бісау: національно-визвольна революція та шляхи становлення незалежності держави (1975)
• Роман Тиса. Революція в Гвінеї-Бісау 1963—1974 (2014) [Архівовано 29 березня 2014 у Wayback Machine.]