Боги

Слово «бог», як і його відповідники в стародавніх індоєвропейських мовах, первісно вживалось у значенні «благий», «багатий», тобто сила, що контролює певні блага. Споріднене з давньоіндійським bhágas — «дарувальник, господар», давньоперським baga-, авестійським baɣa — «господь», «бог», що походять від давньоіндійського bhájati, bhájatē — «наділяє, ділить», чи авестійського baχšaiti — «бере участь», що в свою чергу походить відповідно від давньоіндійського bhágas — «надбання, щастя», чи авестійського baɣa-, baga- «доля, участь»^[1].

У романських мовах слова на позначення богів (наприклад, англійське deity) походять від латинського deus — «бог», а воно від праіндоєвропейського *deiwos із тим же значенням. Воно ж утворене від *dyeu-  — «сяяти». У різних індоєвропейських мовах від *dyeu- також походять слова, що означають «день»^[2].

В усіх індоєвропейських культурах виділяються божества чоловічого та жіночого роду^[3].

Кожне божество зазвичай керує певним одним явищем чи об'єктом — Сонцем, вітром тощо, або діяльністю — ковальством, війною, та/або уособлює їх^[4][5]. Традиційно божества уявляються як люди (див. антропоморфізм), хоча часто наділяються рисами тварин, що відображають їхні якості (див. зооморфізм)^[6]. Наприклад, давньоєгипетський бог-уособлення сонця Гор зображався з головою сокола за гострий зір цього птаха, що символізує всевидющість бога, або й цілком як сокіл, що подібно до сонця перебуває в польоті високо над землею. Зображення божества називається ідолом^[7][8].

Під богами могли розумітися як втілені сили природи та суспільства, так і люди (правителі). Зокрема, традиція вважати правителів богами притаманна східним релігіям. Богами вважалися єгипетські фараони, царі Межиріччя, японські імператори, а також імператори Римської імперії^[9]. В той же час багато монархів (наприклад, царі Стародавньої Греції), не будучи богами, вважалися нащадками богів^[10]. Особа, народжена від зв'язку божества з людиною, чи наділена силою божества, має назву напівбог^[11].

Зазвичай боги уявляються безсмертними, проте мають ті ж потреби, що й люди: харчуються, розважаються, розмножуються. Боги можуть відчувати емоції: гніватися, радіти, бути доброзичливими або неприязними і мстивим^[5][12]. Цим визначається характер ритуальної взаємодії людей з ними: прославляння, принесення тих чи інших жертв, традиції їх іменування та зображування^[13].

Сукупність богів певної релігії зветься пантеоном. У багатьох традиціях у пантеоні виділяється верховне божество, або найбільш гідне поклоніння. Іноді буває важко провести межу між монотеїзмом і політеїзмом, як у випадках, коли різні божества уявляються проявами єдиної сутності^[14].

Історію появи богів і створення ними світу таким, який він відомий тепер, описують міфи. Зазвичай перелік і функції богів уявляються сталими. Будь-які зміни в цьому плані відбувалися в невизначеному міфічному минулому^[15].

Боги зазвичай уявляються як невидимі або недоступні людям; головним чином мешкають в надприродних місцях (Небеса, потойбічний світ тощо)^[16][17] або в святинях (храмах, священних місцевостях, ідолах)^[18][8].

Згідно з Едвардом Тайлором, віра в богів є наслідком антропоморфізації довкілля — наділення істот, явищ людськими якостями. Таким чином людина намагається зрозуміти влаштування світобудови та виробити доцільні шляхи взаємодії з довкіллям або впливу на нього^[19].

Еміль Дюркгайм вважав, що релігія взагалі, і віра в богів зокрема, має соціальну природу. Вона слугує для об'єднання суспільства, задання загальних цінностей та норм. Функції богів та відносини між ними відображають структуру суспільства, а його єдність символізує тотем, який слугує предметом поклоніння. Що складніше суспільство, то більше в уяві людей виникає богів, змінюються приписувані їм заняття. Стосунки людей і богів та богів з богами також уявляються за зразком людського суспільства. На думку Дюркгейма, віра в богів успадкована і сучасною цивілізацією, тільки проявляється і інших культах, наприклад, політичних^[20]. Сергій Токарев стверджував, що образи та функції богів виникають з відображення умов життя людей^[21].

Герберт Спенсер виводив походження віри в богів з культу предків, яким для покровительства живим потрібні жертвопринесення. На основі «годування» померлих розвинулися уявлення про духів і богів, які вимагають жертв. Конрад Прейс вбачав у богах втілення магічних сил. Пізніший прояв цього — середньовічні уявлення про диявола як джерело чаклунства та покровителя відьом^[21].

Згідно з Мірча Еліаде, поява поняття сакрального передує появі релігії. Людське життя визначається розділенням часу, простору, діяльності на сакральне і профанне. Ієрофанія, тобто входження сакрального до буденного профанного життя, уособлюється в духах, богах і зрештою єдиному Богові^[22].

Теорія природної теології стверджує, що людина від природи володіє знанням про Бога, чи здатна прийти до нього, виходячи з загальнодоступних відомостей. Таким чином віра в багатьох богів чи духів є викривленим або недосконалим знанням про єдиного Бога. Подібні ідеї відомі в неоплатонізмі та стоїцизмі, веданті, йозі, в середньовічних християнських (напр. Юстин Філософ, Василій Великий), мусульманських (мутазиліти, ашарити, арабомовні перипатетики,) і юдейських (Маймонід) мислителів. Теорію природної теології розробляли Готфрід Ляйбніц, Христіан Вольф, Іммануїл Кант. Сучасним провідним прихильником природної теології є Річард Свінберн^[23].

• Політеїзм
• Дух
• Демон

• Deity [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] в Encyclopedia.com
• Dynamism, Polytheism, Henotheism: Understanding Religious Traditions [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] в The Great Courses Daily

Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про божество. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.