Бронхіальна астма
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (грудень 2018) |
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (березень 2019) |
Бронхіальна астма (лат. asthma bronchiale, від грец. ἅσθμα — «ускладнене дихання») — поширене хронічне запальне захворювання дихальних шляхів легень.[1] Типові симптоми включають хрипи, кашель, стиснення у грудях та задишку.[2]
Вважається, що причиною астми є сполучення двох факторів — генетичного та зовнішнього середовища[3]. Діагностування хвороби зазвичай базується на основі клінічної картини, реакції на лікування з плином часу та спірометрії.[4] Клінічно хвороба визначається за частотою повторюваності симптомів, за об'ємом форсованого видиху за секунду (ОФВ1), а також за піковою швидкістю видиху.[5] До того ж астма ще буває атопічною (зовнішньою) та неатопічною (внутрішньою),[6] де про атопію говорить схильність до розвитку реакції підвищеної чутливості 1-го ступеню.[7]
У лікуванні гострих симптомів зазвичай використовують інгаляції швидкої дії бета агоністом (таким, як сальбутамол) та пероральні кортикостероїди.[8] У тяжких випадках можуть знадобитись кортикостероїди внутрішньовенно, сульфат магнію та госпіталізація.[9] Симптоми можна попередити уникненням алергенів[10] та подразників, а також інгаляцією кортикостероїдами.[11] Бета-агоністи тривалої дії (ТДБА) чи антагоністи лейкотрієна можуть вживатися додатково до інгаляцій кортикостероїдами, якщо симптоми астми не вдається взяти під контроль.[12] Значне поширення астми припадає на 70-ті рр. XX ст. Станом на 2011 рік у світі нараховувалось 235—300 мільйонів людей, хворих на астму,[13][14] включаючи близько 250 000 смертельних випадків.[14]
Ознаки та симптоми
Астма характеризується повторюваністю епізодів із хрипами, задишкою, стисненням у грудях та кашлем.[15] Мокротиння може виділитись із легень кашлем, але досягти цього часто важко.[16] Через високий рівень еозинофілів (білих кров'яних тілець) під час одужання після нападу може з'явитись гнійна маса.[17] Зазвичай, симптоми погіршуються уночі та рано вранці або ж як реакція на фізичне навантаження чи холодне повітря.[18] Деякі астматики рідко переживають симптоми, зазвичай у вигляді реакції на подразники, тоді як інші можуть мати яскраво виражені та стійкі симптоми.[19]
Пов'язані хвороби
Існує ряд певних захворювань, що часто зустрічаються у хворих на астму, наприклад:хвороба шлунково-стравохідного рефлюксу (ХШСР), риносинусит та синдром зупинки дихання уві сні.[20] Психологічні розлади також трапляються частіше[21] разом із тривожним неврозом, що складає 16-52 % і разом із афективними розладами — 14-41 %.[22] Однак, невідомо, чи то астма призводить до психологічних проблем, чи навпаки.[23]
Чинники
Астму спричиняє поєднання комплексної та не зовсім зрозумілої взаємодії факторів зовнішнього середовища та генів.[3][24] Ці фактори впливають як на важкість протікання хвороби, так і на реакцію на лікування.[25] Вважається, що недавній підйом рівня захворюваності на астму спричинений епігенетичними змінами (спадковими факторами, що не пов'язані з послідовністю ДНК) та мінливим середовищем проживання.[26]
Фактори, спричинені середовищем
Багато факторів, спричинених середовищем, призводять до розвитку астми та її загострення, як то: алергени, забруднення повітря та різні хімікати, що забруднюють довкілля.[27] Куріння під час вагітності та після народження сприяє збільшенню ризику появи симптомів, схожих на астму.[28] Низька якість повітря від транспортного забруднення чи високого рівня озону[29] викликає як розвиток астми, так і підвищує важкість протікання хвороби.[30] Вплив летких органічних сполук у приміщенні може стати збудником астми; вплив формальдегіду, наприклад, має позитивний зв'язок із астмою.[31] Також, ефір талієвої кислоти у ПВХ пов'язаний з астмою як у дорослих, так і у дітей,[32][33] як і вплив високих рівнів ендотоксину.[34]
На астму впливає наявність алергенів у приміщені.[35] Типові алергени у приміщенні: пиловий кліщ, тарган, шерсть тварин та цвіль.[36][37] Засоби зменшення кількості пилового кліща виявились неефективними.[38] Певні вірусно-респіраторні інфекції можуть підвищити ризик розвитку астми у малих дітей, такі як[39] респіраторно-синцитіальний вірус та риновірус.[40] Проте, деякі інфекції можуть знизити ризик.[40]
Гіпотеза гігієни
Гіпотеза гігієни — теорія, що намагається пояснити підвищення рівня захворюваності на астму у світі як прямий та непередбачуваний наслідок зниження впливу незаразних бактерій та вірусів у дитинстві.[41][42] Було запропоновано твердження, що зниження впливу бактерій та вірусів частково викликане підвищенням чистоти та зменшенням розміру сім'ї у сучасному суспільстві.[43]До доказів на підтвердження гіпотези гігієни включають низький рівень астми у фермерських господарствах та родинах із домашніми тваринами.[43]
Вживання антибіотиків у ранньому віці пов'язують із розвитком астми.[44]Також народження через кесарів розтин пов'язане з підвищеним ризиком астми (приблизно 20-80 %) — такий підвищений ризик викликаний недостатньою колонізацією груп корисних бактерій, яких мало б набути немовля, проходячи родовими шляхами.[45][46] Існує зв'язок між астмою та рівнем фінансового благополуччя.[47]
Генетичні чинники
| Рівні ендотоксину | Генотип CC | Генотип TT |
|---|---|---|
| Високий рівень впливу | Низький ризик | Високий ризик |
| Низький рівень впливу | Високий ризик | Низький ризик |
Сімейний анамнез — фактор ризику для набуття астми, тому що задіяно багато різних генів.[49] Якщо один із ідентичних близнюків набуває астми, то імовірність іншого захворіти — приблизно 25 %.[49] За даними на 2005 р., у шести або більше окремих популяцій з астмою було пов'язано 25 генів, включаючи:GSTM1, IL10,CTLA-4, SPINK5,LTC4S, IL4R, ADAM33 та інші.[50] Багато з цих генів пов'язані з імунною системою або модулюють запалення. Навіть серед генів цього списку, який підтверджується результатами численних повторюваних досліджень, результати ніколи ще не були стабільними у всіх досліджуваних популяцій.[50] На 2006 рік більше ста генів було пов'язано з астмою лише в одному дослідженні у генетичної асоціації;[50] дедалі більше генів продовжують виявляти у ході досліджень.[51]
Деякі генетичні варіанти можуть викликати астму лише тоді, коли вони поєднуються з певним впливом середовища.[3] За приклад можна взяти одиночний нуклеотидний поліморфізм у районі CD14 та вплив ендотоксину (продукту бактеріального походження). Вплив ендотоксину можуть спричинити декілька джерел навколишнього середовища: тютюновий дим, собаки та ферми. Ризик виникнення астми у цьому випадку залежить як від генетики людини, так і від рівня впливу ендотоксину.[48]
Медичні умови
Тріаду, до якої входять атопічна екзема, алергічний риніт та астма, називають атопією.[52] Найсильнішим фактором ризику для розвитку астми є наявність історії атопічної хвороби;[39] особи, хворі на екзему чи алергічний риніт найбільшою мірою схильні до астми.[53] Астму пов'язували із синдромом Чорджа-Стросс, автоімунним захворюванням, та васкулітом. Особи із певними типами алергічних висипів також можуть переживати симптоми астми.[52]
Існує взаємозв'язок між ожирінням та ризиком розвитку астми, оскільки рівень розповсюдження обох захворювань виріс за останні роки.[54][55] У цьому випадку роль можуть зіграти певні фактори, включаючи зниження респіраторної функції через накопичення жиру, а також той факт, що жирова тканина призводить до прозапального стану.[56]
Препарати групи бета-адрено-блокаторів, такі як пропранолол, можуть викликати астму у чутливих до цих препаратів осіб.[57] Однак кардіоселективні бета-адрено-блокатори виявились безпечними для осіб із середньою та помірною важкістю захворювання.[58] Інші препарати, які можуть викликати проблеми: аспірин, НПЗП, та інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту.[59]
Загострення хвороби
У деяких хворих астма може стабільно тривати тижнями чи місяцями, а потім може раптово статися гострий напад астми. Різні хворі по-різному реагують на певні фактори.[60] У більшості з них стан може загостритись від ряду збудників.[60]
Наявність пилу, шерсті тварин (особливо котів та собак), алергенів тарганів та цвілі у приміщенні може призвести до загострення астми.[60]Парфум є типовою причиною гострих нападів у жінок та дітей. Також можуть погіршити протікання хвороби вірусна чи бактеріальна інфекції верхніх дихальних шляхів.[60] До цього ж списку збудників входить і психологічний стрес. Вважається, що стрес змінює імунну систему і, таким чином, підвищує запальну реакцію дихальних шляхів на алергени та подразники.[30][61]
Патофізіологія
Астма є результатом хронічного запалення дихальних шляхів, яке згодом підвищує скорочуванність навколишніх гладких м'язів. Така дія призводить, серед інших факторів, до різкого звуження дихальних шляхів та класичних симптомів хрипу. Зазвичай звуження є оборотним, незалежно від того, чи проводиться лікування. Часом дихальні шляхи змінюються самі.[15] Типові зміни дихальних шляхів включають підвищення еозинофільних лейкоцитів та потовщення сітчастої мембрани. При хронічному захворюванні гладкі м'язи дихальних шляхів можуть збільшитись у розмірі разом із збільшенням кількості слизових залоз.Інші види клітин, залучені до описаних процесів, включають: T- лімфоцити, макрофагоцити, танейтрофільні лейкоцити. До цього ж може відбутися залучення наступних компонентів імунної системи: цитокінів, хемокінів, гістаміну, лейкотринів та ін.[40]
Діагностика
Навіть враховуючи те, що астма є станом, який легко діагностується, все ж не існує єдиного універсального узгодженого її визначення.[40] Визначення астми, сформульоване Всесвітньою ініціативою боротьби з бронхіальною астмою наступним чином: «Це — хронічне запальне порушення функції дихальних шляхів, у якому залучені різноманітні клітини та клітинні елементи. Хронічне запалення пов'язане з гіперреакцією дихальних шляхів, що призводить до хрипів, задишки, стиснення у грудях та кашлю, що переважно трапляється уночі або рано вранці. Вказані епізоди типово асоціюють із широко поширеною, але мінливою закупоркою дихальних каналів у легенях; часто цей процес є оборотним за наявності або відсутності лікування».[15]
На даний час не існує точного аналізу, і діагностика астми зазвичай базується на певному ряді симптомів та реакції на лікування з плином часу.[4][40] Астму можна підозрювати за наявності в анамнезі рецидивуючих хрипів, кашлю чи важкості дихання, і коли вказані симптоми проявляються або загострюються через фізичну активність, вірусні інфекції, алергени чи забруднене повітря.[62] За таких умов вдаються до спірометрії для діагностування хвороби.[62] Дітям до шести років важко діагностувати астму за допомогою спірометрії через їхній вік.[63]
Спірометрія
Спірометрія рекомендована як засіб діагностування та контролю за хворобою.[64][65] Цей аналіз є єдиним найкращим для визначення астми. Якщо об'єм форсованого видиху за 1 секунду, визначений за цією технікою, покращується більше, ніж н 12 % після вживання такого бронхорозширювача, як сальбутамол, діагноз вважають підтвердженим. Проте такий показник є нормальним для хворих із середньою важкістю астми, яка на даний момент часу не проявляється. За допомогою визначення дифузійного об'єму одиночного дихання можна відрізнити астму від ХОХЛ.[40] Вважається резонним вдаватися до спірометрії щороку або один раз на два роки задля з'ясування належного контролю за астмою.[66]
Інше
Провокаційна проба з метахоліном — це інгаляція з підвищеною концентрацією речовин, які викликають звуження дихальних шляхів в осіб, які чутливі до цього. Негативний результат даного тесту вказує на те, що особа не хвора на астму; проте, і позитивний результат не є точним у визначенні хвороби.[40]
Інші докази, що свідчать про наявність хвороби: ≥20 % різниця у піковій швидкості видиху за вимірюваннями мінімум трьох днів на тиждень протягом двох тижнів, ≥20 % покращення пікового видиху як реакція на лікування сальбутамолом та інгаляціями з кортикостероїдами чи преднізоном, або ж ≥20 % погіршення пікового видиху як реакція на вплив збудника.[67] Аналіз пікової швидкості видиху більш варіабельний, ніж спірометрія, тому не рекомендується для стандартного діагностування. Даний аналіз можна застосувати хворим для щоденного самоконтролю хвороби середнього та важкого ступенів, а також для перевірки ефективності нових ліків. До того ж такий може допомогти у лікування осіб із різкими загостреннями.[68]
Класифікація
| Важкість | Частота симптомів | Симптоми у нічний час | % об'єму форсованого видихуза 1 секунду від передбаченого | об'єм форсованого видиху за 1 секунду Різниця | Вживання КДБА |
|---|---|---|---|---|---|
| Перерви | ≤2/тиждень | ≤2/місяць | ≥80 % | <20 % | ≤2 дні/тиждень |
| Середній ступінь | >2/тиждень | 3-4/місяць | ≥80 % | 20-30 % | >2 дні/тиждень |
| Помірний ступінь | Щоденно | >1/тиждень | 60-80 % | >30 % | щоденно |
| Важкий ступінь | Безперервно | Часто (7×/тиждень) | <60 % | >30 % | ≥ двічі/день |
Астму класифікують клінічно відповідно до частоти симптомів, форсованого об'єму видиху за 1 секунду (форсований об'єм видихуза 1 секунду) та пікової швидкості видиху.[5] Астму також можна класифікувати як атопічну (зовнішню) чи неатопічну (внутрішню), базуючись на симптомах, спровокованих алергенами (тоді мова йде про атопічну астму) чи іншими збудниками (неатопічна астма).[6] Астму класифікують за ступенем важкості, але на даний час не існує точної методики, за якою можна було б виокремити підгрупи поза даною класифікацією.[69] Сучасною метою досліджень астми є визначення підгруп згідно з реакцією на різні типи лікування.[69]
Незважаючи на те, що астма є хронічним обструктивним станом, її все ж не відносять до хронічної обструктивної хвороби легень, оскільки цей термін вживають лише до сполучень хвороби, що є необоротними, як то бронхоектазія, хронічний бронхіт та емфізема.[70] На противагу згаданим хворобам, обструкція дихальних шляхів при астмі зазвичай оборотна; однак якщо хворобу не лікують, хронічне запалення, спричинене астмою, може призвести до незворотної обструкції легень через видозміну дихальних шляхів.[71] На відміну від емфіземи, астма вражає бронхи, а не альвеоли.[72]
Загострення астми
| Near-fatal | Високий рівень PaCO2 та/або необхідна механічна вентиляція | |
|---|---|---|
| Загроза життю (будь-який із) | ||
| Клінічні ознаки | Виміри | |
| Змінений рівень свідомості | Піковий видих < 33 % | |
| Виснаження | Насичення киснем < 92 % | |
| Аритмія | PaCO2 < 8 кПа | |
| Низький кров'яний тиск | «Нормальний» PaCO2 | |
| Цианоз | ||
| Відсутність дихальних шумів | ||
| Слабкі дихальні спроби | ||
| Різке ускладнення (будь-якого з чинників) | ||
| Піковий видих 33-50 % | ||
| Швидкість дихання ≥ 25 подихів на хвилину | ||
| Серцевий ритм ≥ 110 ударів на хвилину | ||
| Неспроможність закінчити речення на одному диханні | ||
| Помірний | Погіршення симптомів | |
| Піковий видих 50-80 % від максимального або передбаченого | ||
| Немає ознак різкого ускладнення астми | ||
Різке загострення астми зазвичай називають нападом астми. При цьому класичні симптоми — задишка, хрипіння та стиснення у грудях.[40] Хоча ці симптоми астми є первинними,[74] у деяких хворих первинним є кашель, а у важких випадках рух повітря може настільки погіршитися, що хрипи чи свист не будуть прослуховуватися.[73]
Ознаки, наявні при нападі астми, включають застосування придаткових дихальних м'язів (грудинно-ключичний-соскоподібний та сходові м'язи шиї), може бути парадоксальний пульс (пульс, що стає слабшим у момент вдихання повітря та сильнішає при видиху), а також надмірне наповнення грудної клітки повітрям.[75] Посиніння шкіри та нігтів може трапитись від нестачі кисню.[76]
При помірному загостренні пікова швидкість видиху (ПШВ) сягає ≥200 л/хв або ≥50 % передбаченого максимуму.[77] Середнє загострення ПШВ визначається як 80—200 л/хв або 25 % — 50 % передбачуваного максимуму, а важке загострення визначають як ПШВ ≤ 80 л/хв або ≤25 % передбачуваного максимуму.[77]
Різке ускладнення астми, раніше відоме як астматичний стан, є різким загостренням астми, що не реагує на стандартне лікування бронходиляторами та кортикостероїдами.[78] Половина випадків загострення відбувається через запалення, спричинене алергенами, забрудненням повітря чи через недостатнє або неналежне вживання ліків.[78]
Лабільна астма — це різновид астми, що розрізняється за періодично повторюваними важкими нападами.[73] Лабільна астма типу 1 — це захворювання з широким діапазоном пікових видихів, незважаючи на інтенсивне вживання ліків. Лабільна астма типу 2 — це попередньо добре контрольована астма із раптовими важкими загостреннями.[73]
Астма фізичного напруження
Фізичне напруження може викликати бронхостеноз у людей з астмою та без астми.[79] Він з'являється у більшості людей з астмою та до 20 % людей без астми.[79] Серед спортсменів він більше поширений у професійних атлетів, рівень становить від 3 % серед бобслеїстів, до 50 % серед представників велоспорту та 60 % серед представників лижного кросу.[79] Незважаючи на те, що він може з'явитися за будь-яких погодних умов, він найбільш поширений у суху та холодну погоду.[80] Інгаляція бета-2-агоністами не покращує стан спортсменів, у яких немає астми,[81] проте пероральні ліки покращують витривалість та силу.[82][83]
Професійна астма
Астма в результаті впливу робочого середовища (або ускладнена ним) є поширеним зареєстрованим професійним захворюванням.[84] Проте багато випадків не реєструються або не визнаються як такі.[85][86] Було встановлено, що 5-25 % випадків астми у дорослих пов'язані з роботою. Вони викликані декількома сотнями речовин, найбільш поширеними з яких є: ізоціанати, зерновий та дерев'яний пил, каніфоль, паяльний флюс, латекс, тварини та альдегіди. До роботи, пов'язаної з найвищим ризиком виникнення проблем, відносять: людей, що працюють з розпилюванням фарби, пекарів та людей, що переробляють продукти харчування, медсестер, хіміків, людей, що працюють з тваринами, зварювальників, перукарів та теслярів.[84]
Диференційний діагноз
Багато інших захворювань можуть викликати симптоми, подібні до астми. У дітей слід розглянути можливість інших захворювань верхніх дихальних шляхів, таких як алергічний риніт та синусіт, а також порушення прохідності дихальних шляхів, включаючи: аспірацію чужорідного тіла, стеноз трахеї або ларінготрахеомаляцію, судинне кільце, збільшені лімфатичні вузли або пухлини шиї. У дорослих слід також розглянути можливість ХОХЛ, застійної серцевої недостатності, пухлини дихальних шляхів, кашлю, викликаного ліками, через прийом інгібіторів АПФ. В обох популяціях однаково може бути присутня дисфункція голосових зв'язок.[87]
Хронічна обструктивна хвороба легенів може співіснувати з астмою, а може з'являтися як ускладнення хронічної астми. Люди віком старше 65 років з обструктивним захворюванням легень мають астму та хронічна обструктивна хвороба легенів (ХОХЛ). У такому оточенні ХОХЛ можна встановити за підвищеною кількістю нейтрофілів у дихальних шляхах, аномально підвищеною товщиною стінок та зростанням гладких м'язів бронхів. Проте таке дослідження не проводиться, оскільки ХОХЛ та астма мають однакові принципи лікування: кортикостероїди, бета-агоністи тривалої дії та припинення паління.[88] Вона дуже нагадує астму за симптомами та пов'язана з більшим впливом тютюнового диму, похилим віком, меншою оборотністю симптомів після введення брохолітичних засобів та зменшеною імовірністю сімейного анамнезу атопії.[89][90]
Профілактика
Докази ефективних засобів запобігання розвитку астми недостатні.[91] Деякі з них багатообіцяючі, в тому числі: обмеження впливу тютюнопаління в утробі та після народження, годування груддю та перебування у дитсадку або у великій родині, проте жодні з них не мають достатнього підтвердження, щоб бути рекомендованими для цього показання.[91] Спілкування з домашніми тваринами з малого віку може бути корисним.[92] Результати контакту з домашніми тваринами в іншому віці не свідчать на їхню користь,[93] тому рекомендується виключити домашніх тварин з дому, якщо у людини є алергічні симптоми на цю тварину.[94] Ефективність дієтичного харчування під час вагітності або годування грудьми не була підтверджена, тому воно не рекомендується.[94] Ефективним засобом може бути виключення з робочого місця речовин, до яких у людей може бути підвищена чутливість.[84]
Лікування
| Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Незважаючи на відсутність ліків проти астми, її симптоми зазвичай можна покращити.[95] Слід розробити індивідуальний план активного моніторингу та лікування симптомів. Цей план повинен включати зменшення впливу алергенів, тести для оцінки ускладнення симптомів та застосування ліків. Необхідно скласти план лікування і рекомендується корегування терапії відповідно до зміни симптомів.[96]
Найбільш ефективним лікуванням астми є встановлення її причин, наприклад, дим цигарок, домашні тварини або аспірин, та виключення їхнього впливу. Якщо виключення причини недостатньо, рекомендується застосовувати ліки. Фармацевтичні препарати підбираються з урахуванням, окрім іншого, ступеню важкості захворювання та частоти симптомів. Препарати від астми класифікують як препарати швидкої та тривалої дії.[97][98]
Бронхолітичні засоби рекомендують як короткочасний засіб послаблення симптомів. Хворі з нечастими нападами не потребують інших ліків. За наявності помірної постійної хвороби (більш двох нападів за тиждень) рекомендують інгаляції кортикостероїдів у невеликих дозах або приймання антагоністів лейкотрієну чи стабілізаторів тучних клітин перорально. Для людей зі щоденними нападами застосовують підвищені дози інгаляцій кортикостероїдів. У разі помірного або серйозного ускладнення до цієї терапії додають кортикостероїди перорально.[8]
Зміна стилю життя
Виключення причин — це головна умова покращення контролю та запобігання нападів. Серед найпоширеніших причин є алергени, дим (тютюновий або інший), забруднення повітря, неселективні бета блокатори та продукти харчування, що містять сульфіти.[99][100] Тютюновий та вторинний дим (пасивне паління) може послабити ефективність таких ліків, як кортикостероїди.[101] Засоби контролю пилу у повітрі, включаючи провітрювання, застосування хімічних речовин для знищення кліщів у повітрі, прибирання пилососом, наматрацники та інші засоби не мають жодного впливу на симптоми астми.[38]
Ліки
Ліки, що застосовуються для лікування астми, розділяють на два загальні класи: ліки швидкого полегшення, що застосовують для лікування гострих симптомів; та ліки тривалої дії, що застосовують для запобігання ускладнень.[102]
- Ліки швидкої дії
- Ліки короткої дії бета2-адреноміметики (КДБА), такі як сальбутамол (альбутерол USAN) є терапією першої лінії для лікування симптомів астми.[8]
- Антихолінергічні ліки, такі як бромід іпраторію, надають більше користі, коли використовуються у поєднанні з КДБА у хворих з середніми та серйозними симптомами.[8] Антихолінергічні бронхолітики також можуть бути корисними, коли людина не переносить КДБА.[70]
- Давніші адренергічні агоністи, що мали більш вибіркову дію, такі як інгалятор епінефрин, мали ефективність, аналогічну КДБА.[103] Вони, однак, не рекомендуються через проблеми з надмірною серцеву стимуляцію.[104]
- Довгостроковий контроль
- Кортікостероїди вважаються найбільш ефективним засобом лікування для довгострокового контролю.[97] Зазвичай використовують інгалятори, окрім випадків серйозної хронічної хвороби, для лікування якої можуть знадобитися пероральні кортікостероїди.[97] Зазвичай рекомендується вдаватися до інгаляторів один раз чи двічі на день, залежно від серйозності симптомів.[105]
- B2-агоністи довготривалої дії (БАДД) такі як сальметерол и формотерол можуть покращити контроль над астмою, принаймні у дорослих, коли супроводжуються прийомом інгаляторів-кортикостероїдів.[106] У дітей ефективність їхньої дії не доведена.[106][107] При отриманні разом із стероїдами вони підвищують ризик суворих побічних ефектів[108] і навіть у поєднанні з кортикостероїдами вони можуть дещо підвищити ризик.[109][110]
- Антагоністи лейкотрієна (такі як монтелукаст і зафірлукаст) можна використовувати на додачу до інгаляторів-кортікостероїдів, в основному також у комбінації з БАДД.[97] Доказів ефективності цих препаратів при загостреннях хвороби існує недостатньо.[111][112] У дітей віком до п'яти років ці препарати є додатковою терапією вибору після інгаляторів-кортікостероїдів.[113]
- Стабілізатори тучних клітин (наприклад, кромолін натрію, недокроміл натрію) є ще однією не найкращою альтернативою кортекостроїдів[97], застосовуються зазвичай на початкових стадіях захворювання, при тимчасовому зменшенні доз гормону.
- Методи приймання
Ліки зазвичай приймають у вигляді дозуючого інгалятора (ДІ) у поєднанні з астматичним спейсером або порошковим інгалятором. Спейсер — це пластиковий циліндр, що змішує ліки з повітрям для отримання повної дози препарату. Можна також застосовувати розпилювачі. Розпилювачі та спейсери однаково ефективні для людей з помірними симптомами, проте доказів для встановлення, чи існує різниця у лікуванні ускладнених симптомів, недостатньо.[114]
- Побічні ефекти
Довготривале застосування інгаляцій кортикостероїдів у звичайних дозах має незначний ризик побічних ефектів.[115] До таких ризиків належить розвиток катаракти та незначне зменшення зросту.[115][116]
Інше лікування
Коли астма не реагує на звичайні ліки, як альтернативні варіанти можна застосовувати невідкладну терапію та запобігання нападів. До засобів невідкладної терапії належать:
- Кисень для запобігання гіпоксії, якщо насичення менше 92 %.[117]
- Сульфат магнію внутрішньовенно показав бронхолітичний ефект при використанні з іншими засобами лікування при гострих нападах астми.[118][119]
- Геліокс, суміш гелію та кисню, також можна спробувати у важких випадках захворювання, що не реагує на інші ліки.[118]
- Немає доказів на користь сальбутамола внутрішньовенно, тому його використовують у крайніх випадках.[117]
- Метилксантіни (наприклад теофілін) колись широко використовувалися, але вони значно не покращують ефекту інгаляторів-бета-агоністів.[117] Їхнє використання при гострих нападах сумнівне.[120]
- Дисоціативний анестезійний кетамін теоретично є корисним при інтубації та механічній вентиляції, необхідний людям, яким загрожує зупинка дихання; однак немає доказів у вигляді результатів клінічних досліджень на користь цього.[121]
Хворим з ускладненою формою хронічної астми, яка не регулюється інгаляційними кортикостероїдами та бета-2-агоністами тривалої дії, можна запропонувати бронхіальну термопластику.[122] Вона передбачає постачання контрольованої теплової енергії на стінки дихальних шляхів під час серії бронхоскопій.[122] Незважаючи на те, що це може збільшити кількість випадків загострення протягом перших кількох місяців, вона зменшує подальше ускладнення. Наслідки через проміжок часу більше одного року невідомі.[123]
Альтернативна медицина
Багато людей з астмою, наприклад, люди з іншими хронічними порушеннями, застосовують альтернативне лікування; дослідження показали, що приблизно 50 % застосовують деякі види нетрадиційного лікування.[124][125] Кількість даних, що підтверджує ефективність більшості з таких лікувань, обмежена. Докази на підтримку вживання вітаміну С недостатні.[126] Акупунктура не рекомендується для лікування, враховуючи недостатню кількість доказів на підтримку її застосування.[127][128] Іонізатори повітря не мають доказів того, що вони покращують симптоми астми або сприяють функції легень; це також стосується генераторів позитивних та негативних іонів.[129]
Існує недостатньо доказів, що підтримують застосування засобів «мануальної терапії», включаючи остеопатичні методи, хіропрактику, фізіотерапевтичні методи та респіраторно-терапевтичні методи при лікуванні астми.[130] Метод дихання Бутейко для контролю гіпервентиляції може призвести до зменшеного застосування ліків, проте він не має ніякого впливу на функцію легень.[98] Тому група експертів вирішила, що кількість доказів на підтримку його застосування недостатня.[127]
Прогноз
Прогноз щодо астми загалом позитивний, особливо для дітей із помірним захворюванням.[131] Смертність зменшилась за останні декілька десятиліть через покращення діагностування та поліпшення лікування.[132] В глобальному сенсі вона спричиняла помірну або серйозну непрацездатність у 19,4 мільйонів людей станом на 2004 р. (16 мільйонів з яких знаходяться у країнах з низьким та середнім рівнем доходу).[133] З усіх випадків астми, діагноз яких було встановлено у дитинстві, у половини людей такий діагноз зникає через десять років.[49] Спостерігається реструктуризація шляхів дихання, але невідомо, чи це зміни є на користь чи на шкоду.[134]Терапія кортікостероїдами на ранніх стадіях запобігає або покращує стан зменшення функції легень.[135]
Епідеміологія
Станом на 2011 р. 235—300 мільйонів людей у світі хворіє на астму,[13][14] і близько 250 000 людей помирають щороку від цієї хвороби.[15] Статистика у різних країнах різна та становить від 1 до 18 %.[15] Захворювання більше поширене у розвинутих країнах, ніж у країнах, що розвиваються.[15] При цьому ми спостерігаємо нижчі показники астми в Азії, Східній Європі та Африці.[40] В розвинутих країнах вона більш поширена серед економічно незабезпечених людей, тоді як у країнах, що розвиваються, вона поширена серед заможних людей.[15] Причина такої різниці невідома.[15] На країни з низьким та середнім рівнем доходів припадає більше ніж 80 % смертельних випадків від цього захворювання.[136]
Тоді як астма вдвічі більше поширена серед хлопців у порівняння з дівчатами,[15] гостра астма трапляється однаково часто.[137] І навпаки, серед дорослих жінок випадки астми трапляються частіше, ніж серед чоловіків[15], і вона більш поширена у молодому, ніж у похилому віці.[40]
Глобальні показники астми значно зросли у період з 1960-х рр. до 2008 р.,[138][139], й астму було визнано значною проблемою у сфері охорони здоров'я, починаючи з 1970-х рр.[40] Показники астми вирівнялися у розвинутому світі з середини 1990-х рр., тоді як у світі, що розвивається, спостерігається з недавнього часу зростання кількості випадків.[140] Від астми потерпає приблизно 7 % населення Сполучених Штатів[108] та 5 % населення Об'єднаного Королівства.[141] Рівень захворюваності у Канаді, Австралії та Новій Зеландії становить приблизно 14-15 %.[142]
Історія
Астму було виявлено у Давньому Єгипті, її лікували напоєм ладану, настоєм під назвою кіфі.[143] Астму було визнано проблемою дихальних шляхів Гіппократом приблизно у 450 році до н. е., основу нашої сучасної назви становить грецький термін «важке дихання».[40] У 200 р. до н. е. люди вважали, що вона, принаймні частково, пов'язана з емоціями[22].
У 1873 р. в одному з перших досліджень сучасної медицини з цього предмету намагались пояснити патофізіологію захворювання, тоді як в результаті одного дослідження у 1872 р. було встановлено, що астму можна вилікувати, натираючи груди лініментом з хлороформом.[144][145] Медична терапія у 1880 р. включала застосування внутрішньовенних доз препарату під назвою пілокарпін.[146] В 1886 р. Ф. Г. Босуорт теоретично припустив зв'язок між астмою та алергією[147]. Епінефрин вперше віднесли до лікування астми у 1905 р.[148] Пероральні кортикостероїди почали застосовувати у 1950-х рр., тоді як інгаляційні кортикостероїди та селективні бета-агоністи короткочасної дії набули широкого поширення у 1960-х рр[149][150].
У 1930—1950-х рр. астма була відома як одна з «семи святих» психосоматичних захворювань. Її причину відносили до психології, а терапія часто була заснована на психоаналізі та інших словесних видах терапії.[151] Оскільки психоаналітики сприймали астматичні хрипи як подавлений плач дитини за матір'ю, вони вважали лікування депресії особливо важливим для хворих на астму[151].
А́стма бронхіа́льна (грец. ασθμα — тяжке дихання, ядуха) — алергічне, запальне захворювання, що спричиняє задишку.
Астматик — це людина, що є хворою на бронхіальну астму. Астма частіше всього з'являється у віці 2-3[джерело?] років.
На відміну від астми серцевої (напад серцевої недостатності), — бронхіальна астма є самостійним захворюванням, не зв'язаним з хворобами серця.
За даними ВООЗ, станом на 2019 рік астму має близько 235 мільйонів людей. Це поширене захворювання серед дітей. Більшість смертей, пов'язаних з астмою, трапляються в країнах з низьким та середнім рівнем доходу.
За останніми підрахунками ВООЗ, опублікованими в грудні 2016 року, внаслідок астми у 2015 році загинуло 383 000 смертей. Найсильнішими факторами ризику розвитку астми є інгаляційні речовини та частинки, які можуть спровокувати алергічні реакції або подразнювати дихальні шляхи. Ліки може контролювати астму. Уникнення тригерів астми також може зменшити тяжкість астми.[152]
Етіологія
Приступи астми бронхіальної зумовлюються спазматичним скороченням м'язів стінок дрібних і середніх бронхів. Спазм виникає внаслідок рефлекторного подразнення блукаючого нерва. Одночасно підвищується виділення слизу, що виробляється внутрішнім шаром стінки бронхів, настає гострий набряк слизової оболонки бронхіальних шляхів і звуження просвіту бронхів .
Групи ураження
Астма бронхіальна спостерігається переважно у молодому віці (до 30 років), іноді у людей, що працюють з деякими хімічними речовинами, в запиленому повітрі. [джерело?] А також у випадку ускладнень таких хвороб як запалення легень та бронхіт. Існує також астма «фізичних зусиль».
Перебіг приступу
Приступи бронхіальної астми виникають переважно вночі, тривалість їх — від одної до кількох годин. Приступ може викликати перевтома, нервові переживання, вдихання алергену, фізичне навантаження.
Ознаки приступу: задуха, явища кисневого голодування організму, виділення склоподібної мокроти; в легенях вислуховуються свистячі хрипи, підвищене серцебиття.
Припинення приступу
| Інформація в цьому розділі застаріла. (грудень 2018) |
Лікування приступу бронхіальної астми: підшкірне впорскування адреналіну, атропіну або астмолізину, гарячі ванни для рук та ніг, прийом всередину відповідних медикаментів тощо.
Див. також
Примітки
Література
- Бронхіальна астма / Регеда М. С., Федорів Я.-Р. М., Трутяк І. Р. — Вид. четверте, доп. та перероблене. — Львів, 2009. — 172 с.
- Бронхіальна астма. Монографія [Архівовано 16 січня 2017 у Wayback Machine.] / Регеда М. С., Регеда М. М., Фурдичко Л. О., Колішецька М. А., Мироненко С. І. — Вид. п'яте, доп. та перер. — Львів, 2012. — 147 с.
- Бронхіальна астма в практиці сімейного лікаря / Л. В. Беш, Т. С. Ласиця, О. М. Беш. — Львів: Простір-М, 2018. — 116 с. — ISBN 617-7501-48-9.
- Бронхіальна астма у дітей: навч. посіб. / [В. Г. Майданник та ін.] ; за ред. В. Г. Майданника, О. І. Сміяна. — Суми: Сум. держ. ун-т, 2017. — 243 с. : іл., табл. — ISBN 978-966-657-663-0
- Бронхіальна астма у практиці сімейного лікаря / Ласиця О. Л., Ласиця Т. С. — К.: ЗАТ «Атлант UMS», 2001. — 263 с.
- Фізична реабілітація дітей, хворих на бронхіальну астму: Метод. рек. для фахівців з фіз. реабілітації / Н. О. Івасик; Львів. держ. ін-т фіз. культури, Львів. міська дит. клін. лікарня. — Л., 2003. — 64 c. — Бібліогр.: 50 назв.
Посилання
- Астма(укр.)
