Глухів

За однією з версій про назву «Глухів» є походження її від слів «глухий, глушина», тобто поселення в глухих, малонаселених місцях, непрохідних лісах і болотах. Однак, цей факт не підтверджений та легко спростовується так, як місцевість в околицях нинішнього Глухова була щільно заселена ще за часів епохи неоліту — бронзи (6000—2600 роки до н. е.). Пізніше сюди прийшли скіфи. До нашого часу збереглися залишки їх укріплених городищ, які розташовані неподалік від міста. Відштовхуючись від даних отриманих шляхом археологічних розкопок, вважається, що періодом становлення і розквіту скіфських городищ (мова йде про довготривалі поселення), був час переселення скіфів з Передкавказзя в Нижнє Придніпров'я, а потім і на північ — приблизно в VI ст. до н. е. І тоді скіфські племена, просунувшись до кордонів «Дикого Степу», дійшли до території нинішньої Сумщини.

В епоху Київської Русі та наступні століття Глухів був значним удільним містом Чернігівського князівства. Місто розташовувалося на стародавньому торговому та військовому шляху і знаходилось у сфері інтересів київських і чернігівських князів, які часто суперничали і ворогували між собою, і тому Глухів був ретельно укріплений. Тоді початкова назва «Глухів» отримала нове значення — «міцний, неприступний в обороні». Таким місто не раз поставало перед загарбниками протягом своєї багатовікової історії.^[5]

Розташування

Місто розташоване у північно-східній частині України, у межах найбільш низинної частини Українського Полісся, образ якого довершує річка Есмань на берегах якої розкинувся Глухів. На річці є кілька великих загат. Територія міста знаходиться в межах Воронезького кристалічного масиву, а саме на його південно-західному схилі. Тому тут присутні хвилясто-горбисті форми поверхні, складені переважно піщаними і супіщаними льодовиковими відкладами.^[6] Центр міста — це високий пагорб з крутими схилами.

Відстань до обласного центру (місто Суми) фізична 105 км, автошляхами 143 км.

Координати міста: 51°40′29″ пн. ш. 33°54′48″ сх. д. Висота над рівнем моря: 166 м.

Площа міста 83,74 км², з них понад 20 км² — це площа забудованих земель.

Через північно-західну частину міста протікає річка Чернеча, яка впадає у річку Есмань.

Клімат

На околиці міста розташована метеорологічна станція держкомгідромету України «Глухів» створена у 1999 році. На станції ведуться спостереження та реєстрація кліматичних умов.^[7]

Клімат Глухова помірно континентальний, зими помірно холодні.

Середньодобова температура найхолоднішого місяця (січня) — 6,7 С°. Середньодобова температура найтеплішого місяця (липня) + 19,6 С°.

Середньорічна кількість опадів у місті склала 646,8 мм.

Найбільша швидкість вітру — взимку, найменша — у липні-серпні. У січні вона в середньому становить 4,4 м/с, у липні — 3,1 м/с.

Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, мінімальна вона у червні (64 %), максимальна ж — у грудні (89 %).^[8]

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Глухів перебуває у південних межах зони мішаних лісів у східній частині Українського Полісся. Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, галявинні і болотні види. Серед лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові (діброви). На початку XXI століття лісистість становить близько 30 %.

Для прилеглих до Глухова угідь, як і для всього Полісся, характерні типово лісові види тварин: сарна європейська, кабан дикий, вовк, лисиця звичайна, рись євразійська, куниця лісова, заєць сірий, вивірка звичайна, з птахів — тетерук, глушець, орябок. Водяться коловодні ссавці бобер та видра.^[9]

Екологічний стан

Ліси, лісові насадження, парки та сади займають значну частину території міста. На одного мешканця припадало набагато більше площ зелених насаджень, ніж передбачено міжнародними нормами (за якими цей показник має бути не меншим за 20 м²).^[10] Місто розташоване посеред зони хвойно-широколистяних лісів.

Станом на 2005 рік забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами від транспортних засобів у місті становило 1,9 тони, що становить 3,8 % від загального показника області.^[11]

За підсумками 2009 року Глухів визнаний містом з найчистішим повітрям в Україні.^[12]

Стан водних ресурсів міста характеризується як стабільний. У наш час стікання шкідливих речовин до озер практично нівельоване. В річці та озерах водиться різноманітна риба: карась сріблястий (малоцінний інвазійний вид, потребує винищення), карась золотий (занесений до Червоної книги, значно кращий на смак від карася сріблястого), короп, лин, окунь та багато інших; також є раки, змії, жаби та інше.

Середньовіччя

Глухів — одне з найдавніших міст України. Перша згадка про нього як про місто Чернігівського князівства є в Іпатіївському літописі за 1152 рік.^[13] Непрямі історичні джерела (церковна література) згадують місто 992 роком^[14], коли було створено Чернігівську єпархію й Глухів ввійшов до її складу. Першими поселенцями тут були сіверяни, які в цих лісових та болотистих місцях залишили після себе Глухівське городище — VI-VIII ст.^[15]

Першим відомим нам глухівським князем у 1247 році був Сімеон Михайлович, син чернігівського князя Михайла Всеволодовича. Глухівським князям належали розлогі землі між Глуховом і Новосілем, а також землі на північ від Новосіля верхоріччям Оки з містами Мценськ, Бєлєв, Воротинськ, Одоєв (тепер Росія).

У середині XIII ст. Глухів захопили татаро-монголи.

У першій половині XIV ст. Литва приєднала Чернігівсько-Сіверську землю, куди входив і Глухів (існує припущення, що це могло статися 1320 року одночасно з підкоренням Великим литовським князем Гедиміном Києва та лівого берега Дніпра).

В 1352 році містом і краєм прокотилася смертоносна хвиля чуми. Мор на довгі роки перекреслив перспективи міста, перетворивши його в одне з багатьох поселень, які переходили від однієї держави до іншої.

1503 року місто увійшло до Московської держави.

За умовами Деулінського перемир'я 1618 року, Глухів відійшов до Речі Посполитої. Опісля Поляновського миру, завдяки переселенцям з Поділля, значно відновлений магнатом Олександром Пісочинським^[16]. 1644 року одержав Маґдебурзьке право.

Новий час

Внаслідок національно-визвольної війни 1648–1654 років Глухів одержав статус сотенного міста Ніжинського полку^[17][18]. У 1663–1665 рр. існував Глухівський полк на чолі з полковниками Кирилом Гуляницьким та Василем Черкащеницею^[19][20].

У січні 1664 року польсько-татарська армія короля Яна II Казимира зазнала тяжкої поразки від російсько-козацького гарнізона Глухова.

8 лютого 1668 року московський воєвода Кологривов сповіщав із Глухова Шереметьєву, що з приходом до міста 1500 кінних і піших запорожців глухівці відразу ж почали радитися, як вигнати царських ратників. «Літопис Самовидця» про той 1668 рік засвідчує: «также и в Прилуці, Миргороді, Батурині воєвод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого и новгородского и стародубовского подостававши в замках приступами, запорозскіе козаки з мещан усіх побили».

У 1670 році в м. Глухів за універсалом гетьмана Дем'яна Многогрішного було засновано Глухівський Успенський монастир, що проіснував до 1930‑го року.

У XVIII ст. Глухів опинився в центрі найважливіших історичних і політичних подій, пов'язаних із Північною війною (1700–1721). А політичний відхід гетьмана Івана Мазепи від російського царя Петра І спонукав останнього на перенесення столиці з Батурина до Глухова, що був на межі з кордонами тогочасної Росії. Під тиском царя Петра новим гетьманом обрали Івана Скоропадського.

Глухівський період в історії Гетьманщини

У період з 1708 по 1764 рік, опісля знищення Батурина, місто було столицею Гетьманщини й стало резиденцією українських гетьманів. Це так званий Глухівський період в історії Гетьманщини. Початково, через недовіру до козаків, гарнізон складався з російських військ^[21].

У Глухові протягом 15 років правники працювали над проєктом зводу законів Гетьманщини «Права, за якими судиться малоросійський народ». Його представлення відбулось 8 (19) липня 1743 р. в м. Глухові. Члени кодифікаційної комісії на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, підписали проєкт Кодексу під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ»^[22][23].

Дмитро Яворницький в одній із своїх праць наводить рядки із довідки, складеної як відгук на прохання запорожців 1746 року до імператриці Єлизавети Петрівни про пожалування їм артилерії: «лиття артилерії виробляють лише малоросійські козаки, у місті Глухові, під наглядом військової генеральної канцелярії на їхньому власному кошті» (рос. литье артилерии производят только малороссийские козаки, у городе Глухове, под смотрением войсковой генеральной канцелярии на их собственном коште).

У лютому 1750 року на старшинській раді у Глухові гетьманом Лівобережної України обрали Кирила Розумовського.

А наприкінці 1763 р. було ухвалено складену Кирилом Розумовським і старшиною записку «Про відновлення старовинних прав Малоросії». У відповідь Катерина II усунула К. Розумовського з посади гетьмана та передала управління Україною другій Малоросійській колегії, «щоб вік і ім'я гетьманів зникло, ні токмо б персона, котра була зведена в тоє достоїнство».

Після ліквідації гетьманської держави в 1764 році з частини Лівобережної України була створена 1765 року Малоросійська губернія^[24] з адміністративним центром у Глухові.

Саме в цей час, влітку 1765 року, до України прийшла картопля, коли до Глухова з Петербурга надіслали інструкцію про вирощування земляних яблук, тобто картоплі, а восени — 12 пудів насіннєвої картоплі.[25]

Після скасування полкового й сотенного поділу (1782) Глухів став повітовим містом.

Замість козацьких військових сотень 1784 року сформували Глухівський карабінерський полк (з 1796 р. — кирасирський). Глухівські кирасири відзначились у французько-російській війні 1812 р., особливо в битві за Шевардинський редут під Бородіном.

1813 року полк нагороджено Георгіївськими штандартами з написом «За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России 1812 г.»

У 40-ві роки XIX ст. Глухів, завдяки розташуванню на головному шляху між Києвом і Москвою, зайняв ключові позиції в торговій справі. Місто стало центром хлібної торгівлі всієї Лівобережної України.

У другій половині XIX століття починається архітектурне й культурне відродження міста в основному коштом місцевих меценатів, перш за все відомого українського цукрозаводчика Миколи Артемовича Терещенка. Глухів стає найкращим повітовим містом Чернігівщини.^[26]

У 1895 році до міста була прокладена залізниця, що поліпшило економічне становище міста, його зв'язок з іншими районами України та Росії.

Глухів увійшов в історію не лише як столиця Гетьманщини, а й як визначний культурний центр. 1730 року з ініціативи гетьмана Данила Апостола в місті було створено Глухівську співочу школу, у якій навчалися Г. Сковорода, композитори М. Березовський та Д. Бортнянський, майбутній фаворит імператриці Єлизавети Петрівни О. Розумовський, старший брат гетьмана К. Розумовського. Навчання в Глухівській школі тривало 2 роки. Крім співу, учні опановували гру на музичних інструментах, зокрема на бандурі, скрипці, цимбалах. Вихованці школи потрапляли до кращих хорів та оркестрів імперії та придворних капел Петербурга. А композитори Бортнянський та Березовський працювали в Італії й зробили значний внесок в італійську музичну культуру.

Новітній період

З осені 1910 р. 175-й піхотний Батуринський полк прибув на квартирування до Глухова. Спочатку підрозділи розміщувались здебільше у найманих приміщеннях. Тим часом у південному передмісті Глухова, що мало назву «Солдатська Слобідка», для потреб полку розпочалось будівництво казарм. Ще у травні-серпні 1910 р. чернігівським губернським правлінням та міською владою були затверджені креслення та кошториси на побудову казарм. Всього було зведено три будівлі: дві з них — триповерхові, одна — одноповерхова.^[27]

25 грудня 1917 почалася Українсько-більшовицька війна. 30-тисячна російська армія під проводом В. Антонова-Овсієнка чотирма групами вирушила з Гомеля та Брянська в Україну в напрямах Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. 19 січня 1918 року Брянська група захопила Глухів.

З 1920-х років — місто стає окружним та районним центром Новгород-Сіверського округу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 768 жителів міста^[28]. Тоді, 1932 року, у місті було створено історичний архів, метою якого було впорядкування архівних матеріалів та поширення науково-дослідної роботи. А у грудні 1938 року відбулася передача архівів до НКВС.^[29].

У роки Другої світової війни, з 7 вересня 1941 по 30 серпня 1943 року, Глухів був окупований німецькими військами. Саме тут був створений партизанський загін, очолюваний П.Кульбакою, який входив до легендарного з'єднання під командуванням С. А. Ковпака. 30 серпня 1943 року в ході Чернігівсько-Прип'ятської операції радянські війська відвоювали місто. Найменування Глухівських отримали 70-та гвардійська стрілецька дивізія, 226-та стрілецька дивізія, 23-тя танкова бригада, 1-ша гвардійська артилерійська дивізія прориву^[30]. З цього приводу 1 вересня в Глухові святкується День міста.

Глухів був відбудований протягом 1943–1950 рр. У 1950-х рр. у місті розвинулася харчова, легка, переробна промисловість та нові галузі: електротехнічна, машинобудівна, електронна. В цей період населення Глухова стрімко зростає.^[13]

На початку 1960-х років заступив на бойове чергування 668 ракетний полк (в / ч 54294), позивний «Інтеграл», озброєний ракетним комплексом Р-14.

На початку 70-х років почалося активне будівництво нового мікрорайону на території колишнього садового господарства «Трофимів сад».^[31]

1992 року на державному рівні Глухів відзначив своє тисячоліття.

1994 року в місті створено Державний історико-культурний заповідник.

З приходом нового століття в Глухові починається капітальний ремонт комунального господарства та реставрація історико-культурних об'єктів.

6 листопада 2008 року місто відсвяткувало 300 років з дня проголошення його столицею Гетьманщини та Лівобережної України.^[32]

У жовтні 2016 року Глухів став місцем постійної дислокації 16-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади сухопутних військ України^[33].

Російсько-українська війна

У 1897 році в місті проживало 14828 мешканців (7115 чоловіків, 7713 жінок)^[34], з них: 58,1 % українці, 25,9 % євреї, 15,0 % росіяни, 0,2 % поляки, 0,2 % німці, 0,2 % білоруси.

На початок XX століття (1904 рік) в Глухові євреї становили 33 відсотки.^[35]

Згідно з переписом населення 1959 року у Глухові проживало 22962 мешканці (10060 чоловіків, 12902 жінки)^[36].

Населення міста у 1989 році становило 35869 мешканців (16512 чоловіки, 19357 жінок)^[37]. Національний склад населення станом на цей рік:

• Українці 29233 особи, або 81,5 %
• Росіяни 6098 осіб, або 17 %
• Білоруси 143 особи, або 0,4 %
• Євреї 143 особи, або 0,4 %
• Інші національності 252 особи, або 0,7 %

Станом на 2001 рік, згідно з офіційними даними Всеукраїнського перепису, чисельність населення міста склала 35 768 осіб. З них більшість — українці, наступні за чисельністю — росіяни.

Згідно з даними облуправління статистики, переломним моментом у демографічному розвитку міста став проміжок часу між 1955 та 1989 роками. Населення Глухова на 1 серпня 2011 року становило 35 115 осіб і в порівнянні з 1989‑им роком воно, відповідно, зменшилося на 2,1 %.

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[42]:

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[43][44]:

Місцеві органи влади представлені Глухівською міською радою, яка входить до складу Сумської області України. Також, окрім Глухова, міській раді підпорядковується село Сліпород, що розташоване на південному заході від міста.

Міський голова — Надія Олексіївна Вайло. Секретар міської ради — Людмила Григорівна Васянович.

До 1991 року в місті була розвинена машинобудівна, легка та харчова промисловості. Найбільшими підприємствами міста були — відкриті акціонерні товариства: «Завод агрегатних вузлів»; «Завод засобів обчислювальної техніки»; «Електропанель»;^[45] «Глухівська текстильна фабрика»; «Глухівський хлібокомбінат»; «Глухівський маслосирзавод»; «Глухівський м'ясокомбінат»; «Глухівтехволокно»; «Сател» (найбільшвідомий Глухівський завод за радянських часів); завод продовольчих товарів та інші підприємства.

Розвиток ринкових відносин у 1990-ті роки дав поштовх для виникнення в місті нових підприємств: заводу автопричепів, науково-виробничої фірми «Модуль», МП «Мобус», приватних підприємств малого бізнесу. Зараз в місті також діють: «Зернозаготівельний завод»; «Асфальтовий завод»; «Глухівтехволокно»; «Глухівський хлібокомбінат»; Глухівський завод «Електропанель», що входить до складу концерна Укрросметал (5 червня 2010 заводу виповнилося 50 років).

Торгівля та сфера послуг

Глухів має давні традиції торговельного осередку Лівобережної України. До кінця XVIII ст. купці з далеких і ближніх країв цілий рік заповнювали восьмитисячне місто своїми товарами. Двічі на тиждень на базарах і тричі на рік на великих ярмарках у Глухові можна було купити що завгодно. У XIX ст. тут відбувалися вже чотири рази на рік ярмарки, де продавалися великі партії зерна, худоби, шкіри, вовни, дьогтю, льону, тканин, ремісничих виробів та інше. Виторг на такому ярмарку становив 300 тис. рублів. До 30-х років XX ст. ярмарки проводилися на «Ярмарковищі». Сюди приїздили люди з кількох районів. Майстри з с. Шатрище, тоді Середино-Будського району привозили гончарний посуд у великому асортименті та жаростійку цеглу «шатрінку» для подів і перекатів російських печей. У продажу у великій кількості було домотканне полотно й сукно, можна було купити всілякі чекмені, свитки, кожухи, самокатанні валянки, ялові чоботи, худобу, зерно, борошно, крупи та ін. На ярмарку обов'язково були каруселі, але найбільше дітей цікавили маківники.

Зараз велику частину торгівлі та сфери послуг складає роздрібна торгівля, представлена міськими ринками й складами, гуртова — мережами магазинів, та ресторанний бізнес — декілька ресторанів і численні бари. Готельні послуги надають готелі «Європа», «Озерний», «Гетьманський двір», «Победа»^[46] та «Постоялый двор».

Автомобільний транспорт поширений на всій території Глухівського району. Особливе значення мають дороги з твердим покриттям, які проходять через більшість сіл. Основні магістралі такі: Київ — Москва М02E101; Глухів — Курськ E38; Глухів — Суми Р44, яка далі продовжується до Харкова, Глухів — Орел E381, Глухів — Тросна E391.

У Глухові працює автобусна станція та автопарк, який здійснює пасажирські перевезення Глухівським районом, а також до міст Суми, Харків, Полтава, Київ, Чернігів, Шостка, Конотоп тощо.Є також п'ять служб радіотаксі.

У 2008‑му році вперше був запроваджений рух маршрутних таксі. Наразі перевезення містом здійснюється за 6 маршрутами. ^{[джерело?]}

У місті працює залізнична станція — Глухів.

Також є аеродром, який у 2010‑му році частково відновив роботу. На літаку Ан-2 можна здійснювати політ над містом.

У 1879 році в місті відкрито безкоштовну лікарню Святої Єфросинії. Будівля була побудована на кошти братів Федора та Миколи Терещенків на пам'ять матері Єфросинії Григорівні й розміщувалася на Києво-Московській вулиці. На її утримання бра́ти виділяли щорічно 2 % від свого прибутку. У наші дні будівля лікарні — КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глухівської міської ради.^[48][49]

Зараз медичне обслуговування мешканців міста забезпечує Глухівська центральна районна лікарня, у якій працює 150 лікарів та 587 працівників середнього медичного персоналу. 13 лікарів мають вищу категорію, 35 — першу. Із середнього медичного персоналу мають категорію 226 осіб, з них вищу — 28, першу — 25.^[50] Також у Глухові знаходиться 3-тя обласна спеціалізована психіатрична лікарня.

Дошкільна, шкільна та позашкільна освіта

Дошкільна освіта міста представлена дитячими садками. В Глухові їх налічується 6: Журавка (Адреса: Пушкіна вул., 80), Зірочка (Адреса: Терещенка вул., 19), Ромашка (Адреса: Інститутська вул., 48), Світлячок (Адреса: Ковпака вул., 4а), Фіалка (Адреса: Суворова вул., 69), Чебурашка (Адреса: Вознесенська вул., 21).^[51]

Учні міста й району можуть навчатися в 7 загальноосвітніх закладах Глухова: Глухівська ЗОШ I—III ст. № 1, Глухівська ЗОШ I—III ст. № 2, Глухівська ЗОШ I—III ст. № 3, Глухівська ЗОШ I—III ст. № 4, Глухівська ЗОШ I—III ст. № 5, Глухівська ЗОШ I—III ст. № 6, а також Глухівський ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Позашкільні заклади освіти Глухова:

• дитяча музична школа;
• школа юних техніків;
• школа мистецтв;
• автошкола для водіїв (ДОСААФ).

Заклади спеціальної та вищої освіти

Також в місті діють Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка та педагогічний коледж при університеті, Глухівський коледж СНАУ, медичне училище, професійно-технічне училище.

Значний вклад в науку вносить колектив Глухівського науково-дослідного інституту луб'яних культур.^[52]

Вперше в Україні в Глухові було започатковано аматорські вистави при дворах можновладців на свята, зокрема на Масницю, у 1730-ті в Глухові, у палаці І. Миклашевського.

Зараз у місті знаходиться низка музеїв, серед них:^[53]

• Міський краєзнавчий музей;^[54]
• Народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака;
• Народний історико-педагогічний музей Глухівського національного педагогічного університету;
• Музей Миколи Івановича Жужоми Глухівської спеціалізованої школи-інтернат I-III ступенів ім. М. І. Жужоми;
• Музей історії євреїв Глухівщини;
• Виставка археологічних знахідок при Національному державному історико-культурному заповіднику «Глухів».

Музична культура

У 1738 році у місті була відкрита спеціальна музична школа.^[55]

Нині в Глухові діє народний камерний хор духовної музики міського палацу культури, керівником якого є Катерина Миколаївна Кобзар.

Найбільшу кількість парафій у Глухові має Українська православна церква Московського патріархату^[56], вони належать до Конотопсько-Глухівської єпархії.^[57] Правлячим архієреєм є митрополит Конотопський і Глухівський Роман (Кимович). У лісі поблизу Глухова - чоловічий монастир УПЦ МП "Глинська пустинь". Відбудовуються та реставруються старовинні храми.

Також існує 14 інших релігійних громад.^[58] Є два «Дома Євангелія» — Церква Євангельських Християн-баптистів та один «Зал Царства Свідків Єгови» і будинок П'ятидесятників.

Глухів має всі ресурси для розвитку як професійного, так і аматорського спорту. Проте перш за все на професійному рівні місто славиться своїми біатлоністами^[59], боксерами та важкоатлетами^[60]. Тут народився неодноразовий переможець першостей та Чемпіонатів України з біатлону Сергій Седнєв та чемпіон світу з жиму штанги лежачи Микола Колтаков.

Вихідці з міста беруть активну участь у численних Всеукраїнських універсіадах та змаганнях з волейболу, футболу, боксу та інших видів спорту.^[61] У Глухівському коледжі СНАУ щорічно проводиться міжнародний турнір з волейболу пам'яті чемпіона Європи та світу Костянтина Реви, на який приїжджають команди з різних куточків України та Росії.^[62]

У місті є стадіон «Дружба», на якому грає футбольний клуб «Спартак Глухів», тут проходять спортивні заходи, зокрема й серед інвалідів.^[63] Є також декілька міністадіонів зі штучним покриттям.

У Глухові щорічно проходять змагання з судномодельного спорту.У місті є багато спортзалів, працює багато спортивних гуртків.

У XVIII ст. Глухів був своєрідною містобудівною лабораторією, де розроблялись і втілювались різні проєктні рішення.Відбулось розпланування фортеці і обнесення центру міста земляними валами бастіонного типу з чотирма брамами. Для тогочасного гетьмана Скоропадського був збудований дерев'яний двоповерховий палац. Поряд була Анастасіївська церква.В межах бастіонів були: дівочий монастир, Михайлівська церква із дзвіницею, Миколаївська церква (єдина тогочасна пам'ятка, що збереглася) — (всі — кам'яні); Святодухівська церква (в районі Радіонівки), Церква Різдва (на Веригіно), Спасо-Преображенська церква, собор Святої Трійці — (всі — дерев'яні).Всі ці споруди були зафіксовані на кресленні від 1724 року іноземного інженера на ім'я Валлен (Wallin), що перебував на російській службі.

Проте пожежа 1748 року значно пошкодила місто, а також усі дерев'яні церкви і помешкання.

Відбудова міста почалась, коли гетьман Кирило Розумовський з дозволу імператриці Єлизавети запросив у місто архітектора Андрія Квасова (1720? — після 1770).Під керівництвом Квасова, який став генеральним архітектором Глухова, місто було відновлене з урахуванням нових вимог аристократично налаштованого гетьмана. Були збудовані: палац для К.Розумовського, припалацова церква, театральна зала для опер, бібліотека, два пансіонати для «благородного малоросійського шляхетства» та багато іншого. А після скасування гетьманства при Катерині ІІ військовий генерал-губернатор П. О. Рум'янцев-Задунайський домігся в імператриці дозволу на побудову в Глухові Малоросійської колегії на три поверхи, одного з найкращих у місті.

Але нова пожежа в серпні 1784 року знову спустошила місто.

Символи міста
Національний педагогічний університет	Трьох-Анастасіївська церква і водонапірна башта	Миколаївська церква	Спасо-Преображенська церква

До середини XIX ст. значної забудови місто не зазнало, а всі нові будівлі були другорядними. Проте нового поштовху до створення шедеврів подарував Глухову меценат М. Терещенко. За його кошти в місті було побудовано одну з перлин Сумської області — Трьох-Анастасіївську церкву, чоловіче училище, жіночу гімназію, учительський інститут та багато іншого.

Пам'ятки архітектури і пам'ятники міста

До історико-архітектурних пам'яток Глухова належать:

• Миколаївська церква — головна споруда Радного майдану, у якій наставляли на гетьманство Д.Апостола та К.Розумовського, а раніше виголосили анафему І.Мазепі. Є пам'яткою історії та архітектури національного значення, 1693–1695;^[64]
• Трьоханастасіївська церква (1884—1897) — споруджена завдяки місцевим меценатам братам М. Л. та Ф. А. Терещенкам.
• Спасо-Преображенська церква (1765) — тетраконховий храм;^[65]
• Вознесенська церква — збудована в 1767 році архітектором А. В. Квасовим та перебудована у 1811 році;
• Міський краєзнавчий музей розташований у будинку колишнього Дворянського зібрання і є пам'яткою архітектури XIX ст., (1811 рік);
• Київська брама міської фортеці — пам'ятка історії, архітектури та містобудування XVIII ст., (1766–1769 роки);^[66]
• Архітектурний ансамбль на Києво-Московській вулиці («стометрівка») — на місці якого знаходилася будівля другої Малоросійської Колегії, збудована за проєктом архітектора А. Квасова в 1768—1782 роках

У місті встановлено низку пам'ятників, зокрема: композиторові Д. Бортнянському та М.Березовському (скульптор — Інна Коломієць), Пам'ятний знак та пам'ятник Тарасові Шевченку, а також, загиблим солдатам у роки Другої Світової війни і багато інших.

Недалеко від Глухова (14 км) знаходиться Свято-Різдва Богородиці Глинська Пустинь — чоловічий монастир (ставропігійний).

Пам'ятки природи

На північно-західній околиці Глухова створено заказник місцевого значення Чернечі джерела. Здавна вони славляться як цілющі. За переказами, був у цій місцевості монастир, тому й річечка, яка протікає в мальовничій долині, називається Чернечою. А про лікувальні властивості тутешньої води слава поширилася далеко за межі Глухівщини. Тож не мілів потік вірян та мирян, які вирушали сюди з усіх усюд з молитвою на вустах і непереборним бажанням припасти до життєдайної вологи. Кілька років тому у цьому святому місці за підтримки підприємств, організацій міста й району, приватних підприємців, небайдужих жителів було зведено й освячено храм-каплицю, встановлено хрест, облаштовано купальню та споруджено східці й містки для зручного доступу до цілющої води. Сюди приходять поодинці, родинами, дружними колективами. Але не задля гучного відпочинку (правилами, які прикріплено на видному місці, забороняється галасувати), а для того, щоб у молитві просити в Бога здоров'я й благополуччя.^[67]

Див. також

• Дендропарк Глухівського держлісгоспу

Див. також: Категорія:Персоналії:Глухів.

• У Глухові народились і здобули початкову музичну освіту в музично-співацькій школі видатні діячі світової музичної культури, засновники хорового співу українські композитори XVIII ст. Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Є припущення, що в ній навчався великий український філософ і поет Григорій Сковорода. Співак Головня Гаврило Матвійович.
• З містом тісно пов'язані імена священників-просвітників: Данила Туптала (Дмитра Ростовського) — автора «Четьї-Мінеї», духовного наставника гайдамацького повстання Мельхиседека Значко-Яворського, професора Київської академії Данила Нащинського, що познайомив Європу з творами Феофана Прокоповича.
• Тут народились: ботанік і фармаколог Г. Ф. Соболевський, медик і громадський діяч П. Рощинський, український письменник, педагог та етнограф І. Г. Кульжинський (1803–1884), який навчав М.Гоголя і Є.Гребінку в Ніжинській гімназії, російський державний діяч канцлер О.Безбородько, відомий дипломат А.Розумовський, український живописець, педагог, директор Петербурзької академії мистецтв А. П. Лосенко (1737–1773), композитор Ю. О. Шапорін, астрофізик і радіоастроном Й. С. Шкловський, психіатр О. І. Ющенко, економіст М. Б. Гуревич, історик В. О. Романовський, технолог Андрій Малченко, гігієніст, мікробіолог та імунолог Степан Васильович Коршун художники К. М. Ломикін та М. І. Мурашко, археолог М. В. Сібільов, актриса Ада Роговцева, журналіст, науковець і громадський діяч Є. Д. Онацький (1894 — 1979), вчений-мовознавець К. М. Тищенко, авіаконструктор О. Д. Карпека, освітянка Л. В. Тихоненко, вчений-механік М. М. Філоненко-Бородіч, меценатка В. Н. Ханенко, футболіст Р. В. Луценко, історик, музеєзнавець, журналіст С. М. Єсюнін, журналіст, краєзнавець В. В. Бубнов, історик української та російської філософії, бібліограф Я. М. Колубовський, підполковник Армії УНР Янов Микола.
• Мосципанов Максим Климентович, архітектор, добудовував в Глухові Троїцьку церкву і дзвіницю після смерті А. Квасова.
• З Глуховом пов'язане життя дослідника української старовини, голови управління у справах мистецтва і національної культури в уряді П. Скоропадського П. Я. Дорошенка (1857–1919).

Випускники ЗВО м. Глухова

• У закладах освіти Глухова навчались: український історик Я. М. Маркевич, художник Г. І. Нарбут, поет В. І. Нарбут (1888–1904), український історик мистецтва Ф. Л. Ернст (1891–1942), дослідник Криму М. Л. Ернст (1889–1956), історик, другий президент Української академії наук М. П. Василенко, ботанік Г. М. Висоцький, геній світового кіномистецтва О. Довженко

Загиблі під час російсько-української війни

• Абрамчук Віталій Васильович (1983—2022) — штаб-сержант Державної прикордонної служби України, закінчив факультет технологічної і професійної освіти Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка у 2006 році.
• Авраменко Юрій Олександрович (1993—2022) — солдат ЗСУ, закінчив ГАТІ СНАУ^[68].
• Аносов Ігор Анатолійович (1975—2023) — заочно навчався на факультеті технологічної і професійної освіти ГНПУ^[69].
• Антоненко Сергій Миколайович (1988—2022) — доброволець полку «Азов», навчався у ППК ГНПУ, а у 2014 році здобув вищу освіту на факультетві технологічної і професійної освіти Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка^[70][71].
• Асмаковський Микола Михайлович (псевдо «Морті») (1997—2022) — український військовий, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, в 2020 році закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка за спеціальністю Середня освіта (Історія).
• Білевич Ігор Володимирович (1971—2022) — український майстер-різьбяр на дереві, педагог, викладач Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, закінчив Глухівський педагогічний інститут у 1993 році.
• Бережний Віталій Дмитрович (2001—2022) — український військовий, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року.
• Бондаренко Данило Олександрович (7 грудня 1990 — 29 липня 2023) — український військовослужбовець, випускник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка^[72].
• Бузовський Володимир Олександрович (1992 — 2018) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У 2014—2015 рр. служив за мобілізацією в НГУ. З 2016 року знову проходив військову службу за контрактом. У вересні 2017 року вступив на факультет педагогіки та психології Глухівського національного педагогічного університету імені Довженка.
• Вавелюк Сергій Володимирович (1992 - 21 січня 2024) - військовослужбовець ЗСУ, уродженець Шостки, кулеметник батальйону спецпризначення «Донбас», молодший сержант. Закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка за спеціальністю Середня освіта (Фізична культура), грав у футбол.
• Веретьонник Ігор Олексійович (2001—2023) — гранатометник механізованого батальону в/ч А4007, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ.
• Вознюк Олександр Олегович (1992—2017) — український військовослужбовець морської піхоти, молодший сержант Військово-морських сил Збройних сил України, учасник російсько-української війни. 2011 року вступив до Глухівського національного педагогічного університету імені Довженка на факультет фізико-математичної і природничої освіти. Після першого курсу у 2012 році пішов на строкову військову службу, згодом підписав контракт.
• Волк Андрій Васильович (1975—2023) — військовослужбовець ЗСУ, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ^[73].
• Володченко Микола Герасимович — військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР.
• Волошин Олег Валерійович (11 серпня 1994 — 20 липня 2022, поблизу Соледара на Донеччині) — відповідальний патрульний поліції України в м. Києві, випускник факультету природничої і фізико-математичної освіти Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка).
• Гладушка Роман Миколайович (1981—2023) — військовослужбовець ЗСУ, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ.
• Громак Василь Миколайович (1973—2023) — військовослужбовець Державної прикордонної служби України, навчався в Глухівському технікумі^[74].
• Демченко Олександр Іванович (1987—2022) — солдат ЗСУ, закінчив ГАТІ СНАУ^[75].
• Дорошенко Віталій Миколайович (1992—2022) — головний сержант, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ.
• Жук Олександр Віталійович (1983—2023) — військовослужбовець ЗСУ, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ.
• Жуль Олександр Володимирович (2000—2022) — військовослужбовець ЗСУ, навчався у Глухівському агроколеджі СНАУ^[76].
• Загута Юрій Григорович (1991—2023) — військовослужбовець ЗСУ, закінчив Глухівську ЗОШ № 2, навчався у місцевому агроколеджі, ГНПУ^[77][78].
• Кабаєв Микола Володимирович (1988-2023) - військовослужбовець ЗСУ, закінчив Глухівську НВК №4, навчався у ВПУ, у колежді СНАУ та закінчив ГНПУ^[79].
• Ковальчук Євген Володимирович (1992—2022) — капітан 15-го мотопіхотного батальйону «Суми» 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського ЗСУ, навчався у Глухівському агротехнічному коледжі імені С. А. Ковпака.
• Короткий Валерій Миколайович (* 1937) — український лікар-хірург, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України.
• Кравець Артем Олексійович (нар. 02.01.1996) — заслужений юрист України, переможець багатьох настільних ігор.
• Кривенко Іван Іванович (1987—2023) — після закінчення ППК ГНПУ і служби в армії пов'язав свою долю із Держприкордонслужбою.
• Курятник Віталій Володимирович (1985—2023) — навчався у школі-інтернаті, ППК ГНПУ, заочно закінчив коледж СНАУ, з червня 2022 року добровільно мобілізувався до лав ЗСУ^[80][81][82].
• Литвиненко Олег Ігорович (1998—2023) — солдат ЗСУ, навчався у Глухівському агротехнічному коледжі^[83].
• Лукунін Сергій Віталійович (1993—2022) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. У 2015 році закінчив дошкільний факультет Глухівського національного педагогічного університету імені Довженка за спеціальністю "Фізична культура").
• Максимов Микола Валерійович (1987–2022) — український військовий, сержант 15-го окремого мотопіхотного батальйону «Суми» 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Збройних Сил України. У 2018 році вступив на дошкільний факультет Глухівського національного педагогічного університету імені Довженка, який закінчив за спеціальністю "Фізична культура").
• Нечипоренко Максим Олександрович (1996—2023) — головний сержант Луганського прикордонного загону. Закінчив Глухівський агротехнічний коледж СНАУ, отримав ступінь магістра у Глухівському педуніверситеті (факультет технологічної і професійної освіти)^[84][85][86].
• Пархоменко Андрій Олександрович (1980-2024) - український військовослужбовець, санінструктор медичного пункту, закінчив Глухівське медичне училище^[87].
• Пластун Богдан Ігорович (1995—2022) — український військовослужбовець, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, в 2017 році закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка.
• Подставка Євгеній Іванович (1984—2022) — український військовий, майстер-сержант 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава» 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, навчався у Глухівському агротехнічному коледжі.
• Понирко Володимир Миколайович (1975-2024) - український військовий, навчався у Глухівському агротехнічному коледжі.
• Приймачок Олександр Петрович (1978—2023) — військовослужбовець, закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж Сумського національного аграрного університету в 1997 році^[88].
• Приймачок Юрій Петрович (1988—2023) — військовослужбовець, закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка^[89][90].
• Проневич Сергій Іванович (1991—2022) — тренер-викладач спортивного клубу «Олімпієць» Боромлянської сільської ради. Закатований росіянами 12 березня 2022 року в Боромлі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно)^[91][92].
• Реп'ях Станіслав Панасович (* 1938) — український поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч, літературний критик, перекладач та журналіст.
• Рознятовський Олександр Володимирович (1987—2023) — військовослужбовець, закінчив факультет технологічної і професійної освіти ГНПУ^[93][94].
• Свіргун Ольга Анатоліївна (1988—2023) — українська військовослужбовиця 9 ОМПБ «Вінницькі скіфи» 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗС України, закінчила Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка.
• Сердюк Олександр Олександрович (1981—2022) — військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону, закінчив факультет технологічної і професійної освіти Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка^[95][96].
• Сидоренко Руслан Петрович (1977—2023) — військовослужбовець, закінчив факультет технологічної і професійної освіти ГНПУ.
• Скоренцов Валерій Анатолійович (1987—2022) — майстер спорту України з панкратіону, майстер спорту міжнародного класу з військово-спортивного багатоборства, український військовий, що трагічно загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, в 2013 році закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка.
• Ступаченко Олександр Олександрович (1986—2022) — старший сержант ЗСУ, заочно навчався у Глухівському коледжі СНАУ^[97].
• Табірца Іван Іванович (1989—2023) — санітарний інструктор медичного пункту 61 ОМБр, учасник АТО, закінчив Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка^[98][99].
• Тригуб Станіслав Вікторович (1997—2022) — військовослужбовець, закінчив факультет фізико-математичної і природничої освіти ГНПУ^[100][101]
• Тюльпа Ігор Володимирович (1990—2023) — військовослужбовець, у 2009 році закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ.
• Хиро Володимир Юрійович (1972—2023) — військовослужбовець, закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ.
• Чалий Віталій Володимирович (1976—2022) — військовослужбовець, закінчив факультет технологічної і професійної освіти ГНПУ.
• Щербаков Денис Сергійович (1986—2022) — сапер-мінер 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського ЗСУ, закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ.
• Іваницький Олександр Григорович (1978—2023) — військовослужбовець 67-ї бригади, закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж СНАУ^[102].

У Глухові збереглося старовинне єврейське кладовище, де похований прогресивний єврейський письменник-просвітитель і педагог Лазар Цвейфель (1815—1888).

Загиблі у російсько-українській війні

2014-2021

• 24 червня 2014, Приходько Олексій Олегович (нар. 1992, мешкав у м. Ромни; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).

1. 11 липня 2014, Ткаченко Олександр Григорович (нар. 06.11.1970, мешкав у м. Суми; повний кавалер ордена «За мужність»).
   • 29 грудня 2014 Абрютін Сергій Миколайович (нар. 1983 у с. Ходине на Глухівщині, навчався в Глухівському СПТУ-31; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
2. 12 лютого 2015, Комаров Олексій Миколайович (нар. 23.09.1973; поховали у м. Глухів, де живуть його батьки; лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня).
   • 17 грудня 2018, Гребенюк Олексій Михайлович (1987 закінчив Глухівське СПТУ-15; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
3. 13 квітня 2020, Лазаревич Олексій Миколайович (нар. 26.03.1965; уродженець Глухова, технік 1-ї мінометної батареї 16 ОМПБ 58 ОМПБр. Похований у Глухові на Усівському кладовищі).

2022

• 24 лютого 2022, неподалік Глухова — Герой України Несольоний Михайло Михайлович (нар. 08.06.1988 у Харківській області).
• 24 лютого 2022, неподалік Глухова — Герой України Івашко Андрій Олександрович (нар. 1980 у Кролевці).
• 24 лютого 2022, неподалік Харкова — Громадський Олег В'ячеславович (очолював 16-й окремий мотопіхотний батальйон «Полтава» протягом 2015—2017 років, з 2016 року у Глухові)).

1. 24 лютого 2022, поблизу м. Щастя Луганської області — Чалий Віталій Володимирович (нар. 23.03.1976 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
   • 24 лютого 2022, біля Олешків Херсонської області — Свіргун Ольга Анатоліївна (нар. 19.01.1988 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
2. 7 березня 2022, під Києвом — Бережний (Бережной) Віталій Дмитрович (нар. 02.04.2001 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
3. 9 березня 2022, біля села Лукашівка Чернігівської області — Подставка Євгеній Іванович (нар. 05.03.1984 у с. Полошки Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
4. 9 березня 2022, біля села Лукашівка Чернігівської області — Приходько Максим Анатолійович (нар. 13.06.1983, мешканець с. Некрасове Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня)^[103].
   • 9 березня 2022, в с. Лукашівка Чернігівської області — Назаров Вадим Анатолійович (нар. 20.05.1998; мешканець м. Глухова, з 2021 року, розвідник розвідувального взводу 16 ОМпБ 58 ОМпБ імені Івана Виговського в складі в/ч А4590, в/ч А1376; кавалер ордена «За мужність» III ступеня)^{[104][105][106][107][108][109][110]}.
5. 12 березня 2022, біля села Грабівка Чернігівської області — Максимович Олександр Володимирович (нар. 07.04.1978 у Глухові).
6. 13 березня 2022, поблизу м. Щастя Луганської області — Абрамчук Віталій Васильович (нар. 12.05.1983 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
7. 18 березня 2022, під Києвом — Короткий Анатолій Михайлович (нар. 18.03.1968 у с. Обложки Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
8. 21 березня 2022, під Черніговом — Вашук Олександр Миколайович (нар. 21.12.1980 у Глухові); кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
9. 1 квітня 2022, під Черніговом — Ковальчук Євген Володимирович (нар. 06.09.1992 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
10. 25 квітня 2022, на Харківщині — Дорошенко Віталій Миколайович (нар. 09.02.1992 у с. Обложки Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
11. 5 травня 2022, під Попасною на Луганщині — Максимов Микола Валерійович (нар. 18.07.1987 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня.
12. 10 травня 2022 — Ступаченко Олександр Олександрович (нар. 14.02.1986 у Глухові; медаль «Захиснику Вітчизни»).
13. 10 травня 2022, на Луганщині — Єременко Володимир Олексійович (нар. 30.08.1962 с. Кучерівка Глухівського району).
14. 16 травня 2022, біля с. Студенок — Поповченко Олександр Володимирович (нар. 03.01.1978 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
15. 1 червня 2022 — Сердюк Олександр Олександрович (нар. 04.05.1981 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
16. 2 червня 2022 — Тищенко Ігор Володимирович (нар. 17.10.1998 с. Дунаєць Глухівського району; лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня).
17. 30 липня 2022 — на околицях міста Бахмут Донецької області — Щербаков Денис Сергійович (нар. 07.10.1996 у Глухові; кавалер ордена «За мужність» III ступеня)^[111].
18. 6 серпня 2022 — поблизу м. Бахмут Донецької області Демченко Олександр Іванович (нар. 10.01.1987 у с. Сваркове Глухівського району).
19. 7 серпня 2022 — у м. Бахмут Донецької області Авраменко Юрій Олександрович (нар. 24.01.1993 у с. Білокопитове Глухівського району).
    • 8 серпня 2022 — поблизу м. Бахмут Донецької області Жуль Олександр Володимирович (нар. 30.11.2000 у с. Чернево Глухівського району)^[112].
20. 29 серпня 2022 — у Запорізькій області — Антоненко Сергій Миколайович (нар. 20.12.1988 у Глухові).
21. 14 вересня 2022 — біля с. Кленове Донецької області — Шалуханов Михайло Ілліч (нар. 03.04.1972 у Глухові).
22. 25 вересня 2022 — біля м. Красногорівка Донецької області — Манжос Андрій Миколайович (нар. 16.10.1976 у Шостці, сини Ярослав та Максим).
23. 29 вересня 2022 — біля смт Ямпіль Донецької області — Білевич Ігор Володимирович (нар. 04.10.1971 у Шостці, проживав у Глухові).
    • 1 жовтня 2022 — на Херсонському напрямку. — Костюченко Олександр Петрович (нар. 09.02.1984 у с. Слоут Глухівського району, похований 3 серпня 2023).
24. 10 жовтня 2022 — на Харківщині — Сидоренко Володимир Євгенович (нар. 05.03.1977 в с. Уздиця Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня)^[113].
25. 6 листопада 2022 — поблизу м. Бахмут Донецької області — Васильченко Олександр Миколайович (нар. 30.01.1978 у Глухові).
26. 9 листопада 2022 — поблизу м. Бахмут Донецької області — Шалбаєв Сергій Жаксиликович (нар. 14.05.1969 в с. Уздиця Глухівського району).
27. 13 листопада 2022 — поблизу м. Бахмут Донецької області — Мітін Юрій Олександрович (нар. 05.07.1985 у Глухові) - старший сержант стрілецького батальйону 58Омб, сини Дмитро та Єгор.

2023

1. 5 січня 2023 — у результаті нещасного випадку в пункті тимчасової дислокації свого підрозділу — Грудінін Дмитро Миколайович (нар. 09.11.1989 у Глухові).
2. 8 січня 2023 — навчальний полігон на Чернігівщині — Кириченко Павло Олександрович (нар. 07.12.1996 у Глухові).
   • 8 січня 2023 — біля Мар'їнки Донецької область — Литвиненко Олег Ігорович (нар. 1998 у с. Чернево Глухівського району, медаль «За військову службу Україні» (2023)).
3. 18 січня 2023 — поблизу с. Водяне Донецької області — Заярний Анатолій Володимирович («Захар»; нар. 13.01.1987 у с. Усок Ямпільського району, похований у м. Глухів).
   • 22 січня 2023 — поблизу с. Новоселівка Друга Покровського району Донецької області — Веретьонник Ігор Олексійович (нар. 06.03.2001 у с. Слоут Глухівського району)^[114][115].
4. 27 січня 2023 — поблизу с. Іванівське Бахмутської міської громади Донецької області — Нечипоренко Максим Олександрович (нар. 06.07.1996 у м. Глухів; кавалер ордена «За мужність» III ступеня^[116], медаль «Захиснику Вітчизни»^[117]).
   • 6 лютого 2023 — помер у Бердичівській міській лікарні — Юрченко Володимир Вікторович (нар. 1987 у смт Шалигине Глухівського району).
5. 25 лютого 2023, під Вугледаром на Донеччині — Лебедєв Олександр Віталійович (нар. 20.04.1977 у Глухові).
6. 14 березня 2023, поблизу с. Кузьмине на Луганщині — Коваленко Юрій Олександрович (нар. 22.03.1966 у с. Некрасове Глухівського району; кавалер ордена «За мужність» III ступеня).
   • 30 березня 2023, поблизу м. Кремінної на Луганщині — Лавренченко Олег Володимирович (нар. 02.03.1997, похований у с. Слоуті).
7. 4 квітня 2023, на Чернігівщині — Жук Олександр Віталійович (нар. 30.08.1983 у с. Глухові, похований у с. Будищі; кавалер ордена «За мужність» III ступеня)^[118][119].
8. 4 квітня 2023, на Чернігівщині — Ющенко Катерина Юріївна (нар. 23.10.1997 на Луганщині; кавалерка ордена «За мужність» III ступеня)^[120][121].
9. 21 травня 2023 — помер у шпиталі — Гладушка Роман Миколайович (нар. 16.06.1981 в с. Успенка на Буринщині, похований у Глухові).
10. 22 травня 2023 — поблизу с. Іванівське під Бахмутом Донецької області — Приймачок Юрій Петрович («Сокіл»; нар. 04.04.1988 в с. Уздиця Глухівського району, випускник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка); кавалер ордена «За мужність» III ступеня.
11. 22 травня 2023 — поблизу смт Велика Писарівка — Терещенко Віталій Вікторович (нар. 01.03.1989 у м. Глухів, похований 14 червня 2023 у м. Суми).
12. 26 травня 2023 — поблизу м. Куп'янська на Харківщині — Рознятовський Олександр Володимирович (нар. 13.02.1987 у м. Білопілля, випускник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка); кавалер ордена «За мужність» III ступеня.
13. 31 травня 2023 — помер від серцевого нападу — Стрельцов Анатолій Володимирович (нар. 19.12.1970 у м. Глухів).
14. 4 червня 2023 — поблизу с. Новоочеретувате Комарської сільської громади Волноваського району Донецької області — Приймачок Олександр Петрович (нар. 01.12.1978 в с. Кременець на Волині, проживав у с. Уздиця, похований 14 червня 2023 у с. Дунаєць, дружина, 4 дітей, онук).
15. 6 червня 2023 — поблизу с. Новосілка Донецької області — Скіпа Павло Олександрович (нар. 04.12.1986 в с. Кісточківка Нижньогірського району у Криму, проживав у с. Слоут, похований 17 червня 2023 у с. Слоут).
16. 11 червня 2023 — поблизу м. Бахмут Донецької області — Тюльпа Ігор Володимирович (нар. 10.04.1990 у с. Привілля Глухівського району).
17. 5 липня 2023 — у Луганській області — Єрмоленко Олександр Павлович (нар. 15.02.1992 у м. Глухів).
18. 7 липня 2023 — на Авдіївському напрямку — Зеніков Сергій Леонідович (нар. 14.07.1981 у м. Глухів, похований у с. Некрасове).
19. 12 липня 2023 — Запорізька область — Осіпкін Максим Євгенійович (нар. 26.08.1986 у Запорізькій області, проживав у с. Землянка на Глухівщині).
20. 17 липня 2023 — на Куп'янському напрямку — Кривенко Іван Іванович (нар. 05.07.1987 у с. Студенок Глухівського району).
21. 18 липня 2023 — поблизу с. Рівнопіль Хлібодарівської сільської громади Волноваського району Донецької області — Хиро Володимир Юрійович (нар. 28.06.1972 у м. Глухів).
    • 22 липня 2023 — біля с. Роботине у Токмацькій міській громаді Пологівського району Запорізької області Бадулін Дмитрій Олександрович (нар. 28 листопада 1988, житель смт Есмань), поховали 12 січня 2023 на кладовищі Лісове м. Києва^[122].
22. 29 липня 2023 — біля с. Роботине у Токмацькій міській громаді Пологівського району Запорізької області Бондаренко Данило Олександрович (нар. 7 грудня 1990), поховали 18 вересня 2023 на Веригинському кладовищі Глухова^[72][123].
23. 30 липня 2023 — у Харківській обласній лікарні — Коробов Ігор Степанович (нар. 19.03.1964 у сел. Червоне Глухівського району (з 2020 року — Есмань Шосткинського району), проживав у м. Кролевець, похований у Глухові).
24. 25 серпня 2023 — у Глухові (помер від серцевої недостатності перебуваючи у відпустці) — Веллер Федір (нар. 1989 у м. Глухів, проживав у с. Шевченкове, похований на Усівському кладовищі Глухова)^[124][125].
    • 25 серпня 2023 — на між селами Мишутине Конотопського району та Ходине на Глухівщині внаслідок мінометного обстрілу загинуло четверо військовиків 101-ї окремої бригади територіальної оборони:
      • Бровчук Микола Степанович (нар. 14.07.1976 в с. Чорні Тиса, проживав у с. Кваси Ясінянської територіальної громади на Закарпатті^[126][127].
      • Матвійчук Олександр Олександрович (нар. 1998) з с. Заболоття Вараського району на Рівненщині
      • Марчук Олександр Сергійович (нар. 1991) з Вараша
      • Касянчик Ігор Олександрович (нар. 1994) з Вараша^[128][129]
25. 6 вересня 2023 — у Баничах (помер перебуваючи у відпустці) — Іваницький Олександр Григорович (нар. 05.11.1978 у с. Баничі на Глухівщині, похований у рідному селі)^[102][130].
26. 10 вересня 2023 — на околицях міста Бахмут Донецької області — Аносов Ігор Анатолійович (нар. 06.09.1975)^[69].
27. 14 вересня 2023 — поблизу с. Вербове у Пологівській міській громаді Пологівського району Запорізької області — Зюкін Олександр Олексійович (нар. 3 червня 1995 у с. Заруцьке Глухівського району)^[131][132].
28. 25 вересня 2023 — під Вугледаром у Волноваському районі Донецької області — Шекера Остап Олегович (нар. 23 липня 1973 у м. Глухів, похований 22 грудня 2023 у Глухові)^[133][134].
29. 5 жовтня 2023 — поблизу сел. Новодонецьке Краматорського району Донецької області — Дрогальчук Віталій Васильович (нар. 23 травня 1981 у с. Князівка Путивльського району, проживав та похований 14 жовтня 2023 року в с. Некрасове)^[135].
    • 5 жовтня 2023 — на Донеччині — Моргунов Олександр Іванович (нар. 12.12.1992 у с. Сопич Глухівського району, похований 15 жовтня 2023 року в рідному селі)^[136].
30. 19 жовтня 2023 — поблизу села Першотравневе Куп'янського району Харківської області Сидоренко Руслан Петрович (нар. 26.05.1977 у м. Глухів), закінчив ЗОШ № 2, проживав у м. Суми. Похований 25 жовтня 2023 на Алеї Слави Ново –Баранівського кладовища м. Суми^[137][138].
31. 24 жовтня 2023 — на Запоріжжі — Мартиненко Юрій Миколайович (нар. 23 вересня 2001, с. Баничі на Глухівщині, похований в рідному селі 3 листопада 2023)^[139][140].
32. 24 жовтня 2023 — у Куп'янському районі на Харківщині — Зіятдінов Андрій Ваітович (нар. 7 грудня 1983, м. Глухів, проживав у с. Сліпород^[141][142], похований 2 листопада 2023 року в с. Горіле на Глухівщині)^[143].
    • 29 жовтня 2023 — на Сумщині (в боях на кордоні) — Кудряшов Максим Миколайович (нар. 11 лютого 1996, с. Первомайське Березівської громади на Глухівщині, похований 31 жовтня 2023 року в смт Ямпіль, де проживав)^{[144][145][146]}.
33. 3 листопада 2023 — поблизу с. Іванівське Бахмутського району — Курятник Віталій Володимирович (нар. 18 березня 1985, м. Глухів; поховали 7 грудня 2023 року в Глухові)^[80][81].
    • 21 листопада 2023 — Смик Олександр Вікторович (нар. 20 лютого 2000 у с. Уланове Есманьської громади, поховали у с. Полошки Глухівської громади, куди переїхала родина)^[147][148].
    • 21 листопада 2023 — поблизу с. Іллінка Покровського району Донецької області — Приходцов Олександр Миколайович (нар. 26 лютого 1984, с. Будищі Глухівського району, проживав з родиною в с. Коршачина, згодом — с. Веселе Конотопського району)^[149]
34. 23 листопада 2023 — біля с. Діброва Сєвєродонецького району на Луганщині — Загута Юрій Григорович (нар. 1 лютого 1991, у Глухові)^[77][78].
35. 28 листопада 2023 — помер — Громак Василь Миколайович (нар. 6 квітня 1973, у с. Уздиця Глухівського району, проживав у с. Баничі)^[74].
36. 29 листопада 2023 — під Вугледаром на Донеччині — Волк Андрій Васильович (нар. 10 березня 1975, у Глухові)^[73].
37. 13 грудня 2023 — поблизу с. Вільшана Куп'янського району Харківської області — Здебський Олександр Олександрович (нар. 2 липня 2004, с. Баничі Глухівського району)^[150].
    • 15 грудня 2023 — на Донеччині — Тур Ігор Олегович (нар. 25 жовтня 2004, с. Слоут Глухівського району)^[151].
38. 21 грудня 2023 — на Донеччині — Кабаєв Микола Володимирович (нар. 11 березня 1988, у Глухові)^[79].

2024

1. 2 січня 2024 — унаслідок серцево-легеневої недостатності - Пархоменко Андрій Олександрович (нар. 16 червня 1980)^[87][152].
2. 20 січня 2024 — помер під час відпустки вдома Козел Микола Миколайович (нар. 30 листопада 1974, с. Перемога Глухівського району, поховали 24 січня 2024 в Перемозі)^[153].
   • 30 січня 2024 — помер унаслідок гострої серцево-судинної недостатності у навчальному центрі Бабій Іван Васильович (нар. 9 жовтня 1978, проживав у с. Шевченкове, поховали 6 лютого 2024 в Шевченковому^[154].
   • 30 січня 2024 - Картавий Олександр Григорович (нар. 22 лютого 1979, проживав на території Есманьської селищної громади)^[155].
   • 31 січня 2024 - поблизу с. Синьківка Куп'янського району Харківської області - Фещенко Василь Миколайович (нар. 22 січня 1986, проживав у с. Есмань, похований 6 лютого 2024 в с. Есмань)^[155][156].
   • 6 лютого 2024 — поблизу м. Авдіївка Донецької області — Понирко Володимир Миколайович (нар. 9 березня 1975, с. Кривенкове Глухівського району, похований 12 лютого 2024, в с. Береза)^[157].

У сучасному Глухові продовжує розвиватися мережа ЗМІ — як друкованих, так і електронних^[158]

Друковані медіа

Обласні та регіональні суспільно-політичні періодичні видання міста: «Неделя», «Глухівщина», «Глухов», «Данкор-Глухів», «Курьер + ТРК Глухов».

Є своя друкарня в Глухівському національному педагогічному університеті, де виходять видання з педагогічних наук.

Електронні медіа

Глухів перебуває у зонах мовлення 6 всеукраїнських радіостанцій та 1 місцевої (УКВ1 і УКВ2)^[159] На жаль, своїх передавачів нема, тому сигнал не завжди достатньо сильний та стабільний:

Поштові послуги надають: філія національного оператора УДППЗ «Укрпошта», Нова Пошта, ІнТайм та інші компанії.

У Глухові 5-значні телефонні номери. Код міста 05444 . Основний оператор фіксованого зв'язку — ВАТ «Укртелеком». Також послуги фіксованого зв'язку надають Київстар і Лайфселл.

Послуги стільникового зв'язку надають три оператори: Київстар, Vodafone Україна та lifecell. У 2008 році компанії ввели в повному обсязі телефонні системи цифрової комутації. Місто має покриття 3G та 4G мобільного зв'язку.

Банківська система представлена 4 філіями та відділеннями: «Райффайзен Банк Аваль», відділення ВАТ «Державний ощадний банк України», СФ «ПриватБанк».

Дії давніх московитів

Саме у Глухові була здійснена злочинна анафема на гетьмана Івана Мазепу, і також язичницький шабаш з плюндруванням його воскової ляльки.

Вулиця Глухівська

За назвою міста Глухів у багатьох містах України та ближнього закордону є або була Глухівська вулиця: у Києві, Чернівцях, Макіївці, Москві, Пермі, Ногінську, Вічугі, Єгор'євську. А в Рильську Глухівську вулицю за радянської влади було перейменовано на Урицького.

• Бажан О. Г. Глухів [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 121. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Неофіційний сайт міста Глухова, hlukhiv.com.ua [Архівовано 18 січня 2021 у Wayback Machine.] (Перевірено 16 серпня 2011)
• Сайт Верховної Ради України, Облікова картка м. Глухів Сумська область^{[недоступне посилання з липня 2019]} (Перевірено 16 серпня 2011)
• Місто на кордоні [Архівовано 13 листопада 2011 у Wayback Machine.]

• Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967.
• Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.: «Укр. енцикл.», 1998.
• ІМіС УРСР. Сумська область. К., 1973; Ткаченко В. К. Глухів. Х., 1974; Белашов В. И. Глухов — забытая столица гетманской Украины. К., 1992; Глухів і Глухівщина в історії українського національного відродження. К., 1999.
• Г. Г. Леонтьева, В. О. Тюленева Географія рідного краю // загал. освіт. школа — «Ромео», 2000. — стор. 76.
• Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. С.-Петербургъ, 1890—1907.
• Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины. — Х.: Прапор, 1989.

• Глухів [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 251. — 1000 екз.
• Розклад руху автобусів в місті Глухів [Архівовано 30 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.) (Перевірено 16 серпня 2011)
• Розклад руху автобусів в місті Глухів на сайті «Сумиоблтрансу» (Перевірено 16 серпня 2011)
• Сайт глухівського дельтапланерного клубу «Авіакомпанія» [Архівовано 7 лютого 2012 у WebCite] (рос.) (Перевірено 16 серпня 2011)
• Карта Глухова [Архівовано 7 лютого 2012 у WebCite] (Перевірено 16 серпня 2011)
• Телерадіокомпанія «Глас»,, Фільм про Храми Глухова [Архівовано 7 лютого 2012 у WebCite] (Перевірено 16 серпня 2011)
• YouTube, Маловідома Україна. Глухів [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.] (Перевірено 16 серпня 2011)
• YouTube, Звільнення Глухова 1943. Є що згадати [Архівовано 3 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (Перевірено 28 серпня 2011)
• YouTube, Глухів — Свій крок до незалежності [Архівовано 6 липня 2015 у Wayback Machine.] (Перевірено 20 жовтня 2011)