Короленко Володимир Галактіонович
Короленко Володимир Галактіонович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 27 липня 1853 Житомир | |||
Помер | 25 грудня 1921 (68 років) Полтава | |||
Поховання | Полтава | |||
Громадянство | Російська імперія УНР УРСР | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | новеліст, публіцист | |||
Alma mater | Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1879—1921 | |||
Жанр | оповідання, повість, нарис | |||
Членство | Петербурзька академія наук | |||
Брати, сестри | Короленко, Юліан Галактіоновичd | |||
У шлюбі з | Івановська Євдокія Семенівна | |||
Діти | Короленко Софія Володимирівна | |||
Автограф | ||||
Короленко Володимир Галактіонович у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Володи́мир Галактіо́нович Короле́нко (15 (27) липня 1853, Житомир — 25 грудня 1921, Полтава)[2] — російський[3][4][5] письменник українсько-польського походження[6], журналіст, публіцист, літературний редактор та громадський діяч. Серед найвідоміших творів письменника повісті «Сліпий музикант» (1886), «Діти підземелля» (скорочена версія повісті «В поганому товаристві»; 1886), «Хапун (Іом-кіпур)» (1890),[7] та «Без язика» (1895).
З 1990 року Національна спілка письменників України присуджує премію його імені за найкращий твір російською мовою в Україні[8].
Життєпис
Ранні роки
Народився у Житомирі, нині Україна (тоді Волинська губернія Російської імперії) у родині повітового судді. Батько письменника, Галактіон Панасович Короленко, вирізнявся в середовищі провінційного чиновництва різнобічністю культурних запитів та непідкупною чесністю, що робило його для навколишніх дивакуватою та навіть небезпечною людиною. Коли батько п'ятнадцятилітнього Володимира помер, він залишив сім'ю у скрутному фінансовому становищі, вдові судді довелось застосувати героїчні зусилля, щоб син мав можливість закінчити освіту.
На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Дитинство майбутнього письменника було багатобарвним. По суті воно й визначило подальшу долю сина суворого і непідкупного судді Галактіона Панасовича Короленка. Згодом Володю Короленка дуже приваблювали музика і мистецтво, історія, філософія, але ніщо не захоплювало його так, як література. Він був вражений, відкривши для себе твори Олександра Островського, Миколи Некрасова, Івана Тургенєва.
Навчання
Вчився Короленко в Житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного — у Рівненській гімназії[9].
Після її закінчення Короленко вступив до Санкт-Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Пішов працювати коректором та намагався знайти собі роботу у видавництві географічних карт. 1874 перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (нині Тімірязєвська академія). Його вчителем був Клемент Тімірязєв. Під прізвищем Ізборського К. Тімірязєв виведений в повісті рос. «С двух сторон», також йому присвячені сторінки в рос. «Истории моего современника». Через багато років Короленко писав Тімірязєву про навчання в академії[9]:
Ви вчили нас цінити розум, як святиню
Не дослуживши кілька місяців до пенсії, помер батько. Мати й п'ятеро дітей залишилися без будь-яких засобів до існування. У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключений з академії та висланий до Кронштадту під нагляд поліції. Він працював коректором у друкарнях і репетитором у багатих сім'ях; якийсь час був чоботарем і чорноробом.
Через рік Короленка звільнили від нагляду поліції й він, у 1877 році, намагаючись продовжити освіту, вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак й цей навчальний заклад закінчити не вдалося, оскільки навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили на заслання до міста Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі.
Заслання до Якутії
Цей розділ не містить посилань на джерела. (лютий 2018) |
За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір.[4]
Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте такі випробування не зламали його духу. Володимир Короленко вивчав побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, працював над художніми творами. Враження й спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину доробку письменника.
Початок літературної діяльності
Цей розділ не містить посилань на джерела. (лютий 2018) |
Початок літературної діяльності В. Г. Короленка датується 1879 роком, коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились «Епізоди з життя шукача». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань «Яшко», «Убивець», «Сон Макара», «Соколинець» та ін. На папір лягають рядки про наболіле, пережите й вистраждане.
Розквіт літературної діяльності, «Епоха Короленка»
Нижньогородське десятиліття (1885—1895) — час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника — справедливо назване сучасниками «епохою Короленка». У 1886 р. вийшла його перша книга «Нариси та оповідання», яка дістала захоплений відгук А. Чехова. Справжнім тріумфом став наступний твір — повість «Сліпий музикант» (1886). У ньому В.Короленко з великим знанням людської психології, по-філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму. Варто згадати оповідання цього періоду: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882—1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» (1899 — 2-га ред. 1903). У них читач зустрівся зі зрілим майстром, самобутнім художником, про талант якого вже заговорила вся Росія.
Смерть
Помер Короленко у голоді і злиднях, принципово відмовившись від призначеного окупаційною радянською владою Полтави продовольчого забезпечення[10][11].
Подорожі
У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В.Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В.Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.
Громадська діяльність та погляди
Погляди на російську монархію
Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи Володимира Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Саме він і Лев Толстой привернули увагу громадськості до голодомору 1891—1892 рр. (цикл нарисів «У голодний рік»). Володимир Галактіонович виступив на захист народу вотяків від огульного й наклепницького звинувачення у вбивстві людини (під час ритуалу), опублікувавши серію статей під рубрикою «Мултанська справа». Його викривальна промова в суді приголомшила всіх. Після чотирьох років бюрократичної тяганини несправедливий вирок було скасовано.
У роки реакції, Короленко не послабив своєї літературної й громадської діяльності й 1910 року була опублікована стаття «Побутове явище». Матеріалом для неї послугували реальні факти «урядової оргії царської влади Росії»: страт, розстрілів і поліцейських знущань після поразки революції 1905—1907 рр. Її негайно заборонила влада. Лев Толстой, зокрема, писав у листі до Короленка:
«Її треба передрукувати й розповсюджувати в мільйонах екземплярів. Ніякі думські промови, трактати, ніякі драми, роками не зроблять одної тисячної того благородного впливу, який зробила ця стаття» [12][13].
Ставлення до більшовицької влади
Як відомо, В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року і відкрито засуджував методи, що їх використовували більшовики для «побудови соціалізму». Великий громадський резонанс мали його клопотання на захист вітчизняних діячів культури. Позиція та настрої Володимира Галактіоновича того часу відбилися в мужніх і чесних «Листах до Луначарського» (1920, опубл. 1922 р.) та «Листах з Полтави» (1921). У них — гнівний протест проти «найбільшого озвіріння» нової доби й розстрілів, бажання великого правдошукача запобігти можливим помилкам. В. Короленко висловлювався проти будь-якого терору: як білого, так і червоного. «Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив, — писав він 1919 року.— І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману й першою згадає, що мужність у відкритім бою може йти поряд із людяністю й великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…».
Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.
Ставлення до України
Народившись на території України, більшу частину свого свідомого життя Короленко прожив поза її межами.[14][15] Ще в гімназійні роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника», що «і якщо пізніше я вже свідомо знайшов свою батьківщину, то це була… велика царина російської думки й російської літератури, царина, де панували Пушкіни, Лермонтови, Бєлінські, Добролюбови, Гоголі, Тургенєви, Некрасови, Салтикови… Ця царина цілковито взяла мою „різноплемінну душу“ саме тому, що вона примиряла й розв'язувала душевні конфлікти, не вимагаючи ані ворожнечі, ані посягань, ані зречень, а все охоплювала широкими формулами людської терпимості й свободи…».[14][15] Проте національне самоусвідомлення Короленка у бік Росії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед російських письменників; він виявляв повагу до всього українського протягом всього життя.[14][15]
Зокрема, Короленко підтримував українську мову, виступав на захист її прав і свобод[16]; виступав проти шовінізму та антисемітизму, терору й насильства, осуджував міжнаціональну ворожнечу[17]. Будучи громадянином УНР, підтримував Центральну Раду[18] і категорично не сприймав Гетьманату та більшовицького перевороту.
Володимир Короленко захищав від переслідувань царської влади українську культуру й мову, підтримував деяких українських письменників. Дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.[19]
Ось як в оповіданні «Без язика» Короленко змальовує постать старого запорожця:
Люди ще пам'ятали, як він розповідав про минулі роки, про Запоріжжя, про гайдамаків, про те, як і він пішов на Дніпро і потім з ватажками нападав на Хлібно і на Клевань, і як обложені в палаючій хаті гайдамаки стріляли з вікон, поки від спеки не лопалися у них очі й не вибухали самі собою порохівниці. І старий виблискував дикими, майже згаслими очима і казав: «Гей-гей! Був колись наш час... Була в нас воля!..» |
Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як прибічник селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні. 1905 року було завершене будівництво дачного будинку у Хатках (Миргородського повіту), поблизу Великих Сорочинців, де В. Короленко отримував пошту. 1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка боротьбою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського повіту. Прямолінійні різкі відповіді письменника на всі інсинуації чорносотенної преси дали цикл нарисів, відомих під назвою «Сорочинська трагедія».
1913 року Володимир Галактіонович брав участь у так званій «Справі Бейліса», аби допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському імперському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка статей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправдувальному вироку.
Журналіст Юрій Поташній називає ставлення Короленка до українців «неоднозначним». Критик зауважує, що відома повість «Сліпий музикант» рясніє обра́зами на адресу українців. Причому зневага притаманна не лише героям твору, а й самому Короленку. На українське село автор накладає російську кальку, вважає журналіст[21].
Увічнення пам'яті
В Україні
- Ім'я Володимира Короленка носила дитяча колонія (1919—1933), створена за його ініціативою в Полтаві.
- Ім'я В. Короленка носить Полтавський національний педагогічний університет.
- На могилі письменника в парку «Перемога» (Полтава) встановлено надгробок з портретом письменника[22].
- Бібліотеки, що названі на пошану письменника: Харківська ДНБУ (з 1922), Чернігівська ОУНБ (з 1922), Краматорська бібліотека-філія, Маріупольська ЦМБ (з 1923), Рівненська ЦМБ (з 1953).
- Музеї Короленка є у Полтаві (1928)[23][24], та у Житомирі (1973), у будинку, де народився автор. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.
- 1946 року Полтавська школа № 10 отримала назву імені Володимира Галактіоновича Короленка.
- На честь нього названо вулиці у населених пунктах: Дніпрі, Луганську, Полтаві, Рівному, смт Чутове, Черкасах, с. Червоному, Харкові. В Житомирі названо майдан, на якому розташовано музей і пам'ятник письменнику.
- 1996 року створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Короленкова дача» (Шишацький район, Полтавська область). На території заказника знаходиться двоповерховий дерев'яний будиночок, в якому у 1905—1919 рр. майже щоліта відпочивав і працював Володимир Короленко.
- За те, що Короленко в роки війни 1917—1922 років в Україні і терору військового комунізму виступав проти погромів, заступався як за євреїв, так і за людей інших національностей, репресованих радянською владою, йому розпорядженням Єврейської ради України від 27.07.1998 р. за № 48 присвоєно звання «Праведник України».[25]
- 2003 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив пам'ятну монету «Володимир Короленко».
- 1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Володимира Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України.
- Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка у Житомирі.
- Пам'ятник В. Г. Короленку в Житомирі
- Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г. Короленка
- «Володимир Короленко», пам'ятна монета НБУ, 2003. Реверс.
- Могила Короленка. Полтава.
- Могила Короленка. Полтава
- Вечір пам'яті Володимира Короленка (Полтава, 2016)
У Росії
Сучасники назвали Короленка «совістю Росії» і його пам'ять високо шанується в Росії.
Портрет письменника при житті в подяку за літературну і громадську діяльність намалював відомий художник Ілля Рєпін.
Ім'я Короленка надано Глазовському державному педагогічному інституту (Удмуртія), школам у Нижньому Новгороді. Велика кількість бібліотек носить ім'я Короленка.
У 1956 році йому було присвячено документальну стрічку «Пам'яті Володимира Короленка».
- Дім-музей «Дача Короленка», селище Джанхот, 20 км від Геленджика.
- Марка пошти СРСР на честь 100-річчя від дня народження В. Короленка
Бібліографія
Екранізації творів
У СРСР було знято цілу низку фільмів за сюжетом творів Короленка. Так, за повістю «Довгий шлях» створено однойменний фільм (СРСР, 1956, режисер: Леонід Гайдай), за повістю «Поліська легенда» створено однойменний фільм (СРСР, 1957, режисери: Петро Василевський, Микола Фігоровський), за повістю «Сліпий музикант» знято однойменний фільм (СРСР, 1960, режисер: Тетяна Лукавневич), а за повістю «В поганому товаристві» створено фільм «Серед сірих каменів» (1983, режисер: Кіра Муратова).
В Україні у січні 2018 в широкий прокат вийшов повнометражний фільм «Казка про гроші», сценарій якого базується на повісті Короленка «Хапун (Іом-кіпур)».[7]
Переклади українською
Твори Короленка широко перекладалися українською як наприкінці 1890-х на початку 1900-х у Австро-Угорській Україні у львівських часописах та окремими книгами, так і в Радянській Україні. Українською перекладено практично всі твори Короленка, зокрема:[26][27][28]
Примітки
{{cite book}}
: Перевірте значення |isbn=
: контрольна сума (довідка)Див. також
- Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка в Житомирі
- Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка в Полтаві
- Народний дім імені Володимира Короленка в Полтаві
- 3835 Короленко — астероїд, названий на честь цього чоловіка.
- Короленкова дача — ландшафтний заказник
Посилання
- Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 4 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — С. 361. — ISBN 966-7492-03-6.
- Короленко Володимир [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 729-730. — 1000 екз.
- Твори В. Г. Короленко на сайті lib.ru
- «Діти підземелля» на Читанці [Архівовано 3 травня 2015 у Wayback Machine.]
- Произведения писателя в электронной библиотеке bookz.ru [Архівовано 26 вересня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
- 165 років тому народився Володимир Короленко [Архівовано 18 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- Короленко Володимир в Електронній бібліотеці «Культура України» [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
Джерела
- Волковинський В. М. Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 170. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Енциклопедія «Черкащина» / упоряд. Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 448—449.
- Дитинство Володимира Короленка у м. Житомирі [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- До 155-річчя з дня народження В. Г. Короленка
- Музей-садиба В. Г. Короленка у Полтаві (неофіційна сторінка) [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.];
- Короленко В. Г. «…Что написано — неопровержимо» — «…Що написано — неспростовне» / Володимир Короленко. — К.: Персонал, 2010. — 468 с. (Бібліотека українознавства; вип. 18). — рос., укр.
- Машкова К. Є. Короленко Володимир Галактіонович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Короленко В. В. Г. Короленко в его письмах: письма В. Г. Короленко к И. П. Белоконскому : 1883—1921 гг. — М. : Задруга, 1922. — 115, 1 с. [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]