Курт Гедель
Курт Ге́дель (нім. Kurt Gödel; 28 квітня 1906, Брюнн, Австро-Угорщина (тепер Брно, Чехія) — 14 січня 1978, Принстон, США) — австрійський логік і математик, філософ, приват-доцент Віденського університету (1933–1938).
Біографія
Народився 28 квітня 1906 р. у Брюнні (нині місто Брно, Чехія). Закінчив Віденський університет, де захистив докторську дисертацію. 1940 року, після аншлюсу емігрував до США.
З 1953 року професор Принстонського інституту перспективних досліджень, член Національної АН США та Американського філософського товариства.
В пізньому житті у Геделя були періоди психічної нестабільності та хвороб. Після вбивства його близького друга Моріца Шліка[11] у Геделя розвинувся нав'язливий страх бути отруєним, і він їв лише їжу, яку готувала його дружина Адель. Адель була госпіталізована наприкінці 1977 року, і за її відсутності Гедель відмовлявся їсти;[12] він важив 29 кілограмів на момент смерті від «недоїдання, спричиненого розладом особистості» в Принстонській лікарні 14 січня 1978 року.[13] Він був похований на Принстонському кладовищі. Адель померла у 1981 році[14].
Доробок
Гедель був логіком і філософом науки. Найвідоміше досягнення Геделя — це сформульовані й доведені ним теореми про неповноту, опубліковані 1931 року[15]. Теореми Геделя стосувалися перш за все формальної системи, яка описує основу основ математики — формальної арифметики. Перша теорема стверджує: якщо формальна арифметика несуперечлива, то вона неповна. Друга теорема стверджує: несуперечливість формальної арифметики не може бути доведена засобами самої формальної арифметики. Отримані результати було поширено на найбільш відомі формально-аксіоматичні системи: Рассела—Вайтхеда, Цермело—Френкеля, Гільберта тощо. Стало зрозуміло, що будь-яка досить потужна несуперечлива система необхідно неповна. Більше того, така неповнота має принциповий характер, її не можна усунути поступовим приєднанням до системи нових аксіом[16]. Узагальнюючи це твердження можна сказати, що будь-яка мова, досить «потужна» для визначення натуральних чисел (наприклад, логіка другого порядку чи українська мова), є неповною, тобто містить висловлювання, які не можна ані довести, ані заперечити з аксіом мови. Доведені Геделем теореми мають широкі наслідки як для математики, так і для філософії (зокрема, для онтології й філософії науки).
Крім того Геделю належать роботи в галузі диференціальної геометрії й теоретичної фізики. Зокрема, він написав працю про загальну теорії відносності, в якій запропонував варіант розв'язку рівнянь Ейнштейна, з якого випливає, що Всесвіт може бути влаштований таким чином, що перебіг часу в ньому закільцьований (метрика Геделя)[17]. Теоретично такий розв'язок припускає подорожі в часі. Більшість сучасних фізиків вважають, що цей розв'язок є правильним лише формально й не має фізичного сенсу.
Релігійні погляди
Гедель вірив, що Бог[18] був особистим, і називав свою філософію «раціоналістичною, ідеалістичною, оптимістичною і теологічною»[19].
Гедель вірив у потойбічне життя, кажучи: «Звичайно, це передбачає, що існує багато взаємозв'язків, про які сьогоднішня наука і отримана мудрість не мають жодного уявлення. Але я переконаний у цьому [потойбічному житті], незалежно від будь-якої теології». Він вважав, що «сьогодні можна усвідомити чистим розумом», що це «цілком узгоджується з відомими фактами». «Якщо світ раціонально побудований і має сенс, то така річ [як потойбічне життя] повинна існувати»[20].
В неопублікованій відповіді на анкету Гедель описав свою релігію так: «Я хрещений лютеранин (але не член жодної релігійної громади). Моя віра є теїстичною, а не пантеїстичною, слідує за Лейбніцем, а не за Спінозою»[21]. Загалом про релігію (релігії) він казав: «Релігії здебільшого погані, але релігія — ні».[22] За словами його дружини Адель, «Гедель, хоча й не ходив до церкви, був релігійним і читав Біблію в ліжку щонеділі вранці»,[23] а про іслам він говорив: «Мені подобається іслам: це послідовне і відкрите уявлення про релігію»[24].
Праці
- Gödel, K. Collected Works. Vol. I. Publications 1929—1936. ― Oxford: Oxford University Press, 1986.
- Gödel, K. Collected Works. Vol. II. Publications 1938—1974. ― Oxford: Oxford University Press, 1990.
- Gödel, K. Collected Works. Vol. III. Unpublished essays and lectures. ― Oxford: Oxford University Press, 1995.
- Gödel, K. Collected Works. Vol. IV. Correspondence A-G. ― Oxford: Oxford University Press, 2003.
- Gödel, K. Collected Works. Vol. V: Correspondence H-Z. ― Oxford: Oxford University Press, 2003.
Визнання
Почесний доктор Єльського й Гарвардського університетів, член Американського наукового товариства[джерело?].
1951 року Курт Гедель удостоївся найвищої нагороди США — Ейнштейнівської премії. У статті, присвяченій цій події, Джон фон Нейман написав[джерело?]:
Внесок Курта Геделя до сучасної логіки воістину монументальний. Це – більше, ніж просто монумент. Це віха, що поділяє дві епохи… Без жодного перебільшення можна сказати, що роботи Геделя докорінно змінили сам предмет логіки як науки. |
Переклади українською мовою
Гьодель, К. Нотатка про взаємозв'язок між теорією відносності та ідеалістичною філософією. — Пер. з англ. — У публ.: Юрій Олійник. Обертові світи і відносність існування: сім кроків до філософії Курта Гьоделя. — Е-ресурс: www.tureligious.com.ua (також рос. мовою, у публ.: Юрий Олейник. Вращающиеся миры и относительность существования: семь приближений к философии Курта Геделя. — Е-ресурс: www.academia.edu)
Примітки
Gödel had a happy childhood, and was called "Mr. Why" by his family, due to his numerous questions. He was baptized as a Lutheran, and re-mained a theist (a believer in a personal God) throughout his life.
Посилання
- Голяндин, А. Гёдельwelt, Гёдeльworld, Гёдельgott // «Знание ― сила», 2005. — N 2.
- Глава 8 п.3 книги А. К. Сухотина «Філософія Математики» про праці Геделя (рос.)
- Юрій Олійник. Обертові світи і відносність існування: сім кроків до філософії Курта Гьоделя. — Е-ресурс: www.tureligious.com.ua
- Музыкантский, A. Теория противоречивости бытия. // «В мире науки», 2007. — N 3.
Література
- Гедель, Курт // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.