Східна Нуса-Тенґара

Провінція включає понад 550 островів, розташованих навколо моря Саву: Сумба, Флорес, Комодо, Рінча, острови Солор (Солор, Адонара і Лембата (Ломблен)), острови Алор (Пантар і Алор), Саву, Роті, Семау, західна половина Тимору та багато дрібніших.

Східна Південно-Східна Нуса омивається морем Флорес на північному заході, морем Банда на північному сході, Тиморським морем на південному сході, Індійським океаном на півдні, протокою Сапе (індонез. Selat Sape) на заході.

Переважає гірський рельєф, багато вулканів. Найвищою вершиною островів є гора Мутіс (індонез. Gunung Mutis) на острові Тимор (2427 м), на другому місце стоїть вулкан Поко-Мандасаву (індонез. Gunung Poco Mandasawu) на острові Флорес (2370 м). На островах північно-східної частини провінції гірські вершини нижчі. Більшу частину вузьких прибережних низин оточують коралові атоли та рифи.

Місцевий клімат включає тривалий сухий сезон. На островах немає великих річок, мало постійних струмків. Поширені сандалові та евкаліптові ліси, чагарники та луки. На островах Комодо, Падар і Рінко, що на захід від Флореса, розташований всесвітньо відомий національний парк Комодо.

У XIV ст. острови, що зараз входять до складу провінції Східна Південно-Східна Нуса, були частиною яванської індуїстської імперії Маджапагіт. У XVI ст. вони перебували в залежності від яванського султанату Матарам.

У XVI ст. в регіоні з'явилися португальські, а в XVII ст. — голландські колонізатори. Між ними часто виникали конфлікти. 1859 року відбулося розмежування зон впливу, східний Тимор лишився за португальцями, решта островів увійшла до складу Нідерландської Ост-Індії. Серед місцевого населення стало поширюватись християнство.

Під час Другої світової війни (1939–45) територія провінції була окупована японцями. Після закінчення війни Східна Південно-Східна Нуса входила до складу держави Східна Індонезія, тоді Сполучених Штатів Індонезії. З 1950 року в складі незалежної Республіки Індонезія. 1958 року отримала статус окремої провінції.

Станом на 2010 рік провінція поділялася на 20 округів (кабупатенів) та 1 муніципалітет (місто, кота):

2012 року із південної частини округу Белу був утворений ще один округ — Малака (індонез. Malaka).

Населення Східна Південно-Східна Нуса відзначається сильною етнічною строкатістю. Абсолютну більшість становлять місцеві народи — 81,18 % за даними перепису населення 2010 року; ще 14,51 % припадало на так звані «інші народи Калімантану», також переважно місцеві народи (зокрема сумбанці, саву), невірно віднесені до цієї категорії. Єдиною значною «зовнішньою» етнічною групою є вихідці зі Східного Тимору (переважно тетуми). Східна Південно-Східна Нуса — єдина в Індонезії провінція, де яванці становлять менше 2 % населення і не входять до десятки найбільших етнічних груп. Серед інших мігрантів — буги, китайці, балійці^[3].

Атоні, найбільший народ провінції, займають західну частину острова Тимор. На схід від них живуть тетуми, кемаки та деякі інші народи, основний етнічний масив яких розташований на території Східного Тимору. На крайньому заході острова Тимор живуть гелонги, купанзькі малайці, на острові Роті — ротійці, на острові Саву — савуанці. Острів Сумба населяють сумбанці. Мангараї займають західну частину острова Флорес (округи Західний Мангарай, Мангарай та Східний Мангарай). В центральних районах цього острова живуть нгада (округ Нгада), наге, кео (округ Нагекео), енде, ліо (округ Енде), його східну частину та острови Адонара та Ломбок населяють сіка (округ Сіка), солорці та ларантуки (округи Східний Флорес і Лембата). Алорці розселені в прибережних районах островів Алор і Пантар. Всі ці народи говорять австронезійськими мовами.

Більшість населення островів Алор і Пантар (округ Алор) становлять алоро-пантарські народи (ламма, тева, недебанг, благар, абуї, кабола, келон, войсіка, кула, танглапуї), що розмовляють папуаськими мовами тиморо-алоро-пантарської гілки трансновогвінейської сім'ї. До цієї групи народів також належать бунаки, розселені в центральній частині острова Тимор.

Східна Південно-Східна Нуса відома як джерело робочої сили, її жителі в пошуках роботи мігрують до інших провінцій Індонезії та за кордон^[3].

Більшість населення провінції Східна Південно-Східна Нуса — християни, за даними перепису населення 2010 року тут проживало 2 535 937 католиків (54,1 % населення), 1 627 157 протестантів (34,7 % населення), 423 925 мусульман (9,1 % населення)^[2].

Основним заняттям населення провінції є землеробство, вирощують рис, кукурудзу, каву, бавовник, кокосові пальми, сандалове дерево. Тримають коней. Важливе значення має морське рибальство. Діють дрібні та середні промислові підприємства, які займаються виробництвом пряжі та тканин із бавовни, їх фарбуванням, дубленням шкіри, випускають ліки. Найбільше місто — Купанг. Автомобільні шляхи пролягають уздовж узбережжя островів. Найбільший аеропорт знаходиться в Купанзі, є ще більше десятка менших аеропортів по всій провінції.

• East Nusa Tenggara. Province, Indonesia. Encyclopædia Britannica (англ.)

• Офіційна сторінка