Голод у Бенгалії (1943)
Голод Бенгалії 1943 року (бенг. পঞ্চাশের মন্বন্তর) — події в британській Бенгалії, під час яких від недоїдання і хвороб померло, за різними оцінками, від 2,1 до 3 мільйонів людей із 60,3 мільйона населення.
Природні причини
Безпосередньою причиною голоду стало скорочення продовольства, при деякому збільшенні попиту. У період Другої світової війни в Бенгалії вирощували три основні культури рису: «аман», що заготовляється зимою, «аус», що заготовляється восени, та «боро» — що збирається у весняний період. На частку амана припадало близько 70% загального обсягу виробництва рису, але зимовий циклон 1942 року знищив більшу частину цієї культури в південних прибережних районах, а подальші надмірні дощі і повені завдали ще більшої шкоди[1]. Всього постраждало 3 200 квадратних миль землі, з яких 450 квадратних миль були зметені припливними хвилями, а 400 квадратних миль постраждало від повені[2]. Ще більшої шкоди завдав грибок, знищивши від 50% до 90% деяких сортів рису[3].
Вплив Другої світової війни
Водночас Японська окупація Бірми виключила можливість імпорту рису, на частку якого припадало близько 20% бенгальського ринку[1].Держава Бірма також викликала збільшення цін на рис, оскільки спекулянти почали скуповувати бенгальський урожай. Вартість рису зросла майже втричі за шість місяців після грудня 1942 року. Паніка з приводу дефіциту рису тільки змусила рости ціни далі. Однак аналіз статистики показує, що рівень доступності рису був лише на 5% нижче у порівнянні з попереднім роком і на 13% вище, ніж в 1941 році[1]. Крім того, збільшення експорту пшениці компенсувало зменшення врожаю рису, тому в 1943 році в Бенгалії не було реальної нестачі продовольства. Ціни ж піднялися через чутки про брак рису, а не через неврожай, голод викликали ринкові спекуляції[1].
Роль британської колоніальної адміністрації
Як одну з причин голоду часто називаються дії британської адміністрації. За перші сім місяців 1943 року з голодуючої Бенгалії було вивезено 80 000 тон продовольчого зерна[4]. Влада, що побоювалася вторгнення японців, застосовували тактику випаленої землі. Зокрема були конфісковані всі човни, здатні перевозити понад 10 осіб (всього 66 500 суден)[5]. Це порушило систему внутрішнього водного транспорту, оскільки жителі використовували човни для лову риби і доставки продуктів на ринки. Індійський економіст Амартія Сен стверджує, що голод в Бенгалії був викликаний економічним бумом в містах, який підняв ціни на харчові продукти і тим самим прирік мільйони сільських працівників, чий дохід залишився незмінним, на голодну смерть[6]. Британський уряд міг допомогти колонії продовольчою допомогою, але він, на думку Сена, був мало зацікавленим в допомозі бідним верствам населення[6].
