Збірна Ісландії з футболу

Ранні роки

Футбол зародився в Ісландії в 1910-х роках, коли острів ще перебував під контролем Данії. У 1912 році було створено чемпіонат Ісландії^[2]. Втім збірна Ісландії тривалий час не збиралась і лише в 1930 році провела свій перший матч, зігравши з Фарерськими островами^[3], іншою територією Королівства Данія, вигравши 1:0. Втім цей матч мав статус неофіційного, оскільки обидві збірні на той час ще не були членами ФІФА^[4].

Ісландія проголосила свою повну незалежність від Данії 17 червня 1944 року, і вже незабаром після цього збірна провела перший матч, офіційно визнаний ФІФА, який відбувся в Рейк'явіку 17 липня 1946 року^[5], програвши колишній метрополії Данії з рахунком 0:3^[6].

26 березня 1947 року було засновано Футбольну федерацію Ісландії, яка приєдналася до ФІФА. Також у 1947 році Альберт Гудмундссон став першим ісландським гравцем, який грав у футбол на професіональному рівні після підписання контракту з французтким «Нансі». 24 липня він став автором першого голу в історії своєї збірної, коли відзначився дублем у матчі проти Норвегії (2:4). В цьому ж матчі дебютував вісімнадцятирічний Ріхардур Йонссон, який став одним із лідерів ісландців на наступні роки. Саме він 2 липня 1948 року приніс першу перемогу Ісландії завдяки дублю проти Фінляндії^[7].

29 червня 1951 року у своєму п'ятому офіційному матчі Ісландія зіграла проти Швеції. На той час у шведів були сильні гравці, які виграли футбольний турнір на Олімпійських іграх у Лондоні в 1948 році та посіли 3 місце на чемпіонаті світу 1950 року. Незважаючи на те, що шведи відправили до Ісландії неосновний склад, частина з них якими були дебютантами, саме вони були фаворитами, але ісландці несподівано виграли цей матч з рахунком 4:3^[8]. Надалі знадобилося майже п'ятдесят років, коли в матчі чемпіонату Північної Європи у 2000 році Ісландія вдруге змогла здобути перемогу над Швецією.

У тому ж 1951 році чемпіоном Ісландії вперше в історії став клуб з іншого міста, крім Рейк'явіка, «Акранес». Молодий клуб поклав край гегемонії столиці та створив обличчя збірної на наступне десятиліття, оскільки саме «Акранес» став забезпечувати збірну великим контингентом гравців. Так, під час матчу проти Норвегії в 1954 році із «Акранеса» зіграло у збірній Ісландії зіграло сім гравців, допомігши команді виграти 1:0^[9]. Під час цього ж матчу капітан Карл Гудмундссон, який єдиним зіграв у всіх 10 офіційних іграх Ісландії, завершив кар'єру у збірній і став її головним тренером.

Загалом перші роки Ісландія зіграла мало матчів, матчі проходили виключно на товариській основі і в основному проти скандинавських країн — Норвегії, Швеції, Фінляндії та Данії. У серпні 1955 року збірна США стала першим суперником за межами Скандинавії в офіційному міжнародному матчі для Ісландії. Знову сім гравців «Акранеса» допомогли ісландській команді перемогти під час першого протистояння проти неєвропейської країни з рахунком 3:2^[10]. Рік потому їх було навіть дев'ять під час матчу з аматорською збірною Англії, але цього разу ісландці поступились 2:3^[11]. Це був лише 15 матч збірної за 10 років.

Початок виступів у кваліфікаціях (1950-ті—1970-ті)

У 1954 році Ісландія подала заявку на участь у кваліфікації до чемпіонату світу 1954 року, але заявку було відхилено^[3]. Лише за чотири роки вони отримали шанс зіграти у кваліфікації до чемпіонату світу 1958 року.

2 червня 1957 року на ісландці в гостях зазнали розгромної поразки 0:8 від збірної Франції у своєму першому матчі відбору. Провальний старт продовжився через три дні новою поразкою від третього учасника групи, Бельгії. На стадіоні «Ейзель» «червоні дияволи» також забили вісім голів, але цього разу ісландці змогли тричі відповісти^[12]. Матчі-відповіді відбулися в Рейк'явіку через три місяці, на новому національному стадіоні «Лаугардалсволлур», який було побудовано спеціально для потреб збірної. Арену було урочисто відкрито 8 липня 1957 року під час програного матчу проти Норвегії (0:3)^[13]. Так само на новій арені острів'янам не вдалося нічого протиставити і суперникам по відбору: 1:5 проти Франції та 2:5 проти Бельгії. В результаті Ісландія посіла останнє місце у своїй групі без жодного очка, пропустивши 26 голів^[3].

У 1959 році збірна грала у відбірковому турнірі до Олімпійських ігор у Римі, де Ісландія потрапила до групи зі збірними Данії та Норвегії. Ісландія не змогла перешкодити Данії виграти перший матч з рахунком 4:2. У другому матчі Ісландія виграла з рахунком 1:0 проти Норвегії перед 11 000 глядачів на «Лаугардалсволлурі» завдяки пізньому голу Ріхардура Йонссона^[14]. Це була перша перемога Ісландії за чотири роки і загалом перша в рамках турнірів. Надалі підопічні Карла Гудмундссона завершили турнір нічиєю проти Данії, а потім поразкою від Норвегії і завершили відбір на другому місці та не вийшли на турнір.

Надалі Ісландія не брала участь у кваліфікації на перший чемпіонат Європи 1960 року, а також у відборі на наступний чемпіонат світу 1962 року, тому протягом 1960—1961 років грала лише товариські ігри. У 1962 році ісландці взяли участь у відборі до Євро-1964. Відбір проходив за системою на виліт і Ісландії випала Ірландія, всі гравці якої грали у чемпіонаті Англії. У першому матчі ісландці програли з рахунком 2:4 у Дубліні. Тодішній президент федерації Бйоргвін Схрам заявив по радіо після матчу, що його співвітчизники «билися як герої»^[15], але ісландці все ж поступились 2:4^[16]. Матч-відповідь відбувся через кілька тижнів і підтвердив чудову гру команди Карла Гудмундссона, яка здобула нічию 1:1 у Рейк'явіку^[17]. Незважаючи на цю чудову гру, Ісландія не змогла пройти далі і наступний рік матчі не проводила.

Наступного року команда зіграла лише два матчі у відбірковому турнірі до Олімпійських ігор у Токіо. У вересні 1963 року проти збірної Великої Британії Ісландія на домашньому полі розгромно поступилась з рахунком 0:6 у першому матчі, а потім 0:4 у матчі-відповіді. Однак ця остання зустріч набула особливого значення, оскільки серед гравців, які почали той матч, було три брати Феліксони — Хордур, Б'ярні та Гуннар. Це єдиний зафіксований випадок, коли три брати зіграли разом за ісландську збірну. У наступні роки ісландська збірна знову перестала брати участь у офіційних змаганнях і лиш зрідка збиралась для проведення товариських матчів, серед яких виділяється екзотичний матч 10 серпня 1964 року з Бермудськими островами (4:3), який для бермудців був історичним першим матчем в історії.

У середині 1960-х років найстарші гравці поступово покидали збірну. Так Свенн Тейтссон зіграв останній 23-ій матч у 1964 році проти Фінляндії (0:2)^[18], а у серпні 1965 року, після нульової нічиєї проти Ірландії, Хельгі Даніельссон і Ріхардур Йонссон також завершили свою міжнародну кар'єру, залишивши свій відбиток у команда, оскільки були дому гравцями з найбільшою кількістю проведених ігор за збірну на той момент (25^[19] та 33^[20] матчі відповідно). Крім того, Ріхардур був найкращим бомбардиром своєї команди з 17 голами, рекорд, який побив лише Ейдур Гудьйонсен у 2007 році. А Арні Ньялссон, який успадкував капітанську пов'язку, теж завершив кар'єру в 1967 році, зігравши загалом 21 гру. В останніх двох матчах він протистояв Іспанії у відбірковому двобої на Олімпійські ігри в Мексиці, але остров'яни знову не змогли пробитись на турнір, оскільки зазнали поразки за сумою двох матчів (1:1, 3:5).

Тепер без усіх своїх досвідчених гравців, а також тренера Карла Гудмундссона, заміненого Рейніром Карлссоном, Ісландія зазнала найбільшої поразки у своїй історії. 23 серпня 1967 року у Копенгагені данці відсвяткували 300-й матч своєї збірної, розгромивши збірну Ісландії з рахунком 14:2^[21]. У 1969 році, після двадцяти одного року існування, збірна Ісландії нарешті зіграла свій п'ятдесятий матч, знову зустрівшись проти Бермудських островів, і вигравши на цей раз з рахунком 2:1^[22].

1971 року Ісландія після перерви знову взяла участь у передолімпійського турніру, де зустрілась із олімпійською збірною Франції, яка складалась з гравців клубів місцевого чемпіонату. Маючи лише дві перемоги з 1965 року (Бермудські острови та Норвегія) і незважаючи на різке збільшення кількості зіграних матчів на рік, Ісландія показала хорошу гру^[23]. Перший матч у Рейк'явіку був досить нудним, завершившись нульовою нічиєю, а матч-відповідь проходив на майже порожньому стадіоні імені Жана-Буена, і Франція перемогла з рахунком 1:0^[24].

Через два місяці острів'яни вперше зустрілися з азійською командою, а саме з Японією. Японці виграли з рахунком 2:0 завдяки дублю Рюїті Сугіями, що засмутило ісландську пресу. Газета Timinn навіть написала про «чисту катастрофу» під час опису гри^[25]. Після цього матчу тренер Ріхардур Йонссон покинув збірну.

Початок стабільних виступів у кваліфікаціях (1972—2000)

З 1972 року Ісландія стала стабільно брати участь у відбіркових турнірах до чемпіонатів Європи і світу, але програла всі 6 матчів відбору до чемпіонату світу 1974 року. Ісландія також фінішувала на останньому місці у кваліфікації до чемпіонату Європи 1976 року, але зіграла внічию і перемогла міцну збірну НДР, а також набрали одне очко проти зіркової Франції (0:0) з Анрі Мішелем та Жоржем Берета^[26]. У відборі на чемпіонат світу 1978 року команда знову стала останньою і здобула лише одну перемогу над Північною Ірландією (1:0)^[27].

У кваліфікації до чемпіонату Європи 1980 року ісландці вперше за тривалий час не набрали жодного очка в групі, програвши усі ігор. Втім надалі у 1980-х роках Ісландія почала покращувати свої результати, оскільки багато гравців відправились грати за кордон, з яких плеймейкер Асгейр Сігурвінссон, який грав у Західній Німеччині за «Баварію», а потім «Штутгарт», був найвідомішим. У відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1982 року Ісландія вперше не посіла останнього місця у відбірковій групі, двічі обігравши Туреччину, завдяки чому обійшла її у таблиці. У цьому ж циклі вона також зіграла внічию проти Чехословаччини та Уельсу. Хоча Ісландія не проходила кваліфікації до фінального турніру, тепер вона постійно набирала очки у кожному відборі — у відборі на чемпіонат Європи 1984 року команда зіграла внічию з Нідерландами (1:1)^[28] та перемогла Мальту (1:0)^[29], обійшовши її у підсумковій таблиці, а у кваліфікації на чемпіонат світу 1986 року Ісландія перемогла Уельс (1:0)^[30], хоча цього і не вистачило аби покинути останню сходинку групи. У кваліфікації до чемпіонату Європи 1988 року ісландці зіграли на одному рівні з Францією, двічі вигравши у Норвегії та двічі зігравши внічию проти Франції та Радянського Союзу.

Результати відбіркових турнірів залишалися незмінними протягом решти двадцятого століття, і Ісландія не наближалася до фінального турніру, однак регулярно видаючи сенсації і несподівані результати проти сильних суперників. Так у вересні 1991 року Іспанія зазнала поразки від ісландців з рахунком 2:0 у кваліфікації до чемпіонату Європи 1992 року, а збірна Угорщини двічі програла Ісландії у відборі до чемпіонату світу 1994 року. За результатами тої кваліфікації ісландці посіли третє місце у групі, що на той момент було найкращим результатом всіх часів для команди. Втім результати наступних відбіркових турнірів у 1990-х роках були невтішними: у віборі на чемпіонат Європи 1996 року вони фінішували на останньому місці, а у кваліфікації на чемпіонат світу 1998 року вони виграли лише у Ліхтенштейну.

Товариський матч зі збірною Естонії, який відбувся в Таллінні 24 квітня 1996 року, увійшов в футбольні аннали завдяки цікавому факту: в другому таймі гравець Ейдур Ґудьйонсен вийшов на заміну своєму батькові Арнору. Це був перший офіційний міжнародний матч, в якому одночасно брали участь батько й син.

У відборі на Євро-2000 Ісландія вперше мала реальні шанси на потрапляння на турнір, оскільки після восьми матчів проти сильних суперників вони мали стільки ж очок, скільки Росія та чинний чемпіон світу Франція, і відставали від України на одне очко. Серед значних результатів того відбору були 1:1 проти Франції, перемога 1:0 над Росією та нічия 1:1 у Києві з українцями. Втім у двох останніх іграх справи пішли невдало — Ісландія програла вдома Україні з рахунком 0:1 і Франції з рахунком 2:3, завершивши той відбір на 4 місці.

Початок 21 століття (2000—2014)

Схожий сценарій мав місце у відборі на чемпіонат світу 2002 року, де у сьомому турі Ісландія перемогла з рахунком 3:1 Чехію і знову мала шанс на друге місце. Але і цього разу у двох останніх турах ісландці зазнали двох поразок від Північної Ірландії (3:0) і Данії (6:0) і фінішували на четвертому місці.

Значною віхою в ісландському футболі була перемога 2:0 в товариському матчі проти Італії 18 серпня 2004 року; цей матч відвідали 20 034 вболівальника — рекордна кількість для Ісландії, населення якої становить лише 290 000 осіб.

Надалі під керівництвом нового тренера Асгейра Сігурвінссона (2003—2005) Ісландія була близька до кваліфікації на чемпіонат Європи 2004 року, коли збірна деякий час навіть посідала перше місце в своїй відбірній групі, коли перемогла в чотирьох матчах і навіть змогла відстояти нульову нічию в домашньому матчі проти збірної Німеччини. Перед останнім туром Ісландія посідала друге місце у своїй групі, випереджаючи Шотландію на два очки^[31]. Однак Німеччина і Шотландія мали тоді одну гру в запасі і скористалися своїм шансом: Шотландія перемогла Литву, а Німеччина — Ісландію, через що Німеччина посіла перше місце, а Шотландія потрапила до плей-оф, набравши на одне очко більше за ісландців^[32].

Однак наступні кваліфікаційні кампанії стали набагато гіршими для Ісландії, яка опинялась на останніх місцях у своїх відповідних групах. У відборі на чемпіонат світу 2006 року ісландці зазнали болючих поразок 0:4 від Хорватії та 1:4 проти Швеції, посівши передостаннє місце, а під час кваліфікації до Євро-2008, де, незважаючи на дві несподівані перемоги над Північною Ірландією (3:0 на виїзді, 2:1 вдома) і героїчний опір як вдома, так і на виїзді проти іспанців, майбутніх переможців турніру (нічия вдома 1:1 після ведення в рахунку і мінімальна поразка на виїзді 0:1), ісландці зазнали кількох несподіваних поразок, серед яких дві від Латвії (0:4 на виїзді, 2:4 вдома), і одна від Ліхтенштейну (0:3 на виїзді після нічиєї 1:1 вдома). В результати острів'яни знову стали лише передостанніми.

Причини невдачі національної команди були пов'язані з відсутністю професіоналів на острові — в Ісландії футбол досі залишався аматорським. Крім того, ворожий клімат, де зима триває 8 місяців, не сприяв розвитку спорту. У країні було було лише два синтетичних поля, що змушувало футболістів тренуватися на гравійній або сніжній підстилці. У 2000-х роках ісландський футбол пережив справжню революцію. Економічний бум дозволив владі створити важливі структури з критими полями із синтетичним покриттям, що призвело до можливості грати у футбол протягом всього року, не зважаючи на погодні умови. Ці нові структури також стимулювали молодь звернути увагу на спорт і навіть викликали зниження споживання алкоголю та тютюну серед підлітків^[33].

Ця революція у спортивній інфраструктурі країни супроводжувалась поліпшенням системи навчання. Незважаючи на обмежений бюджет, основний акцент робився на підготовці тренерів. Ці події призвели до професіоналізації ісландських гравців, які все більше вирушали грати у професіональні чемпіонати, такі як в Норвегії, Швеції, навіть в Англії. Прихід Ларса Лагербека на посаду головного тренера у 2011 році також сприяв відродженню ісландського футболу. Він допоміг поліпшити стиль гри та тренувань.

Поступово результати ісландської збірної покращувалися, й у відборі на Чемпіонат світу 2014 ісландці зупинилися за крок до виходу на свій перший великий міжнародний турнір, дійшовши до стадії плей-оф, після того, як посіли 2-е місце у своїй відбірковій групі після Швейцарії^[34]. 15 листопада 2013 року, на своєму полі Ісландія зіграла внічию (0:0) проти збірної Хорватії^[35][36], але у матчі-відповіді в гостях ісландці програли з рахунком 0:2 і не потрапили на чемпіонат світу в Бразилії^[37].

Дебютний вихід на чемпіонати світу та Європи (2014—2018)

Євро-2016

Втім чекати історичного дебюту своїх гравців у фінальних частинах футбольних чемпіонатів вболівальникам збірної Ісландії лишалося недовго — вже 2015 року очолювана шведським спеціалістом Ларсом Лагербеком команда посіла друге місце у своїй групі відбору на Євро-2016, чим забезпечила собі вихід до фінальної частини цього турніру. При цьому скандинави до останнього туру взагалі очолювали турнірну таблицю групи і опустилися на другий рядок, лише програвши в останньому турі збірній Туреччини, яка втім змушена була задовільнитися третім місцем. По ходу турніру ісландці стали авторами низки сенсаційних результатів, зокрема двічі обіграли півфіналістів попереднього мундіалю збірну Нідерландів, яка в результаті неочікувано опинилася за бортом чемпіонату Європи уперше з 1984 року^[38]. Під час кваліфікації вони досягли найвищого на той момент місця у світовому рейтингу ФІФА — 23-го^[39][40].

У своїй першій грі на чемпіонаті Європи 2016 року Ісландія, склад якої повністю складався з гравців із іноземних чемпіонатів, зуміла уникнути поразки в матчі з португальцями. Автором першого гола збірної на чемпіонатах Європи став Біркір Б'яднасон. У другому матчі ісландці зіграли внічию з угорцями (1:1), а в третьому матчі обіграли австрійців (2:1), завдяки голам Йоуна Даді Бодварссона і Арноура Трейстасона^[41]. Ісландці вийшли з групи з другого місця і в 1/8 фіналу сенсаційно обіграли англійців (2:1). Найкращим гравцем цього матчу був визнаний автор першого м'яча у ворота англійців захисник Рагнар Сігурдссон^[42]. 3 липня ісландці в чвертьфіналі зіграли з господарями чемпіонату — французами, і поступилися з рахунком 2:5, програвши перший тайм з рахунком 0:4^[43]. Незважаючи на таку поразку Ісландія стала одним із сюрпризів турніру, і гравців зустріли вдома як героїв^[44].

Чемпіонат світу 2018

Після Євро Ларс Лагербек залишив свою посаду тренера, і команду очолив його помічник Геймір Гадльгрімссон. Наступною метою Ісландії було вперше потрапити на чемпіонат світу. Ісландія підтвердила свою репутацію домашньої команди, вигравши всі п'ять домашніх ігор у відборі на чемпіонат світу 2018 року, в тому числі проти міцних Туреччини, Хорватії та України. Після восьми ігор Ісландія мала однакову кількість очок з Хорватією і на два очки випереджаючи Туреччину та Україну. У передостанньому турі Ісландія перемогла з рахунком 3:0 турків, а нічия між Хорватією та Фінляндією дозволила Ісландії відірватись на два очки. Перемоги над останньою командою Косово з рахунком 2:0 було достатньо для кваліфікації на чемпіонат світу 2018 року з першого місця у групі^[45]. Таким чином ісландці встановили рекорд, оскільки стали найменшою країною (335 000 жителів), яка потрапила на цей турнір, раніше рекорд належав Тринідаду і Тобаго^[46].

Ісландія потрапила до групи з Хорватією, Аргентиною та Нігерією, яку багато хто вважав «групою смерті»^[47][48]. Незважаючи на складну групу, кілька веб-сайтів припускали, що Ісландія може вийти з групи, спираючись на їх вражаючу гру на Євро-2016^[49]. Ці думки лише посилились після дебютного матчу проти чинного віцечемпіона світу, збірної Аргентини, проти якого Ісландія зуміла зіграти внічию 1:1^[50][51]. Дебютний гол команди на чемпіонатах світу забив Альвред Фіннбогасон, швидко відповівши на гол від Серхіо Агуеро. Незважаючи на цей перший подвиг, Ісландія зазнала несподіваної поразки від Нігерії (0:2) у другому турі, не реалізувавши кілька чудових моментів у першому таймі, а підсумував гру нереалізований пенальті від Гільві Сігюрдссона в самому кінці матчу^[52][53]. Тепер для проходу далі Ісландії потрібна була лише перемога над хорватами, які вже достроково вийшли у плей-оф. Цього разу Сігюрдссон реалізував пенальті, забивши другий гол в історії країни на чемпіонатах світу, але його команда поступилась 1:2 і посіла лише останнє місце у групі^[54][55]. Тренер збірної Гадльгрімссон подав у відставку після турніру, а його наступником став Ерік Гамрен, швед, який раніше керував збірною своєї країни в період 2009—2016 років.

Наш час

Після чемпіонату світу Ісландія дебютувала у новоствореному турнірі, Лізі Націй, де вона потрапила до Ліги А, найвищого дивізіону, разом з Швейцарією та Бельгією. Але острів'яни провалили цей турнір, зазнавши 4 поразок у 4 матчах, зокрема, велику поразку відразу у першому матчі у Швейцарії (0:6). Багато матчів Ісландії були позначені відсутностями деяких ключових гравців, часто через травми, а ісландська оборона, яка часто була непробивною на попередніх важливих матчах, почала мати все більше труднощів заміняти своїх лідерів на нове покоління молодших захисників. Ісландці мали вилетіти з вищого дивізіону^[56], але внаслідок зміни правил від УЄФА залишилась у Лізі А на сезон 2020/21, але і цього разу не змогла уникнути вильоту до Ліги Б, оскільки у групі з Бельгією, Данією та Англією, зазнали поразок у всіх шести матчах^[57].

У відборі на Євро-2020 ісландці потрапили до групи разом із чемпіонами світу з Франції, а також Туреччиною, Албанією, Андоррою та Молдовою. У відборі вони програли три матчі, включаючи досить очікувані обидва протистояння з Францією (4:0 на «Стад-де-Франс» та 1:0 вдома через пенальті після години гри у напруженому матчі). Крім того вони зазнали поразки на виїзді від Албанії 2:4. Однак вони до останнього боролись за другу путівку проти Туреччини, здобувши 4 очки з 6 можливих проти цієї команди, ставши єдиною командою, яка змогла перемогти турків у цьому відбірковому циклі. Втім цього не вистачило і ісландці посіли третє місце та потрапили в плей-оф. У першому раунді проти Румунії ісландцям вдалося перемогти 2:1 завдяки дублю Гільві Сігюрдссона, після чого для виходу на Євро їм треба було у гостях обіграти Угорщину, яка показала себе добре у групі відбору, перемігши віцечемпіона світу Хорватію (2:1) та Уельс (1:0). 12 листопада 2020 року у цьому матчі Ісландія ледь не забезпечила собі кваліфікацію на Євро-2020, вівши з рахунком 1:0 протягом більшої частини матчу завдяки прямому штрафному удару все того ж Сігюрдссона на 11 хвилині. Однак Угорщина забила два голи менш ніж за п'ять хвилин до кінця матчу — перший на 88-й хвилині, а другий на другій хвилині доданого часу, тим самим не дозволивши Ісландії вийти на турнір^[58]. Після цього тренер Ерік Гамрен подав у відставку^[59]

Ісландія також невдало розпочала відбір на чемпіонат світу 2022 року, зазнавши двох поразок на початку турніру, у гостях проти Німеччини (0:3) та Вірменії (0:2). Підготовка до вересневих ігор, де Ісландія мала перевагу зіграти всі три гри вдома після кількох виїзних ігор і зіграла кілька вдалих товариських матчів у червні, була зірвана позаспортивними справами, пов'язаними з Колбейнном Сігторссоном і Гільві Сігюрдссоном, звинуваченими в сексуальних злочинах^[60][61]. Ці випадки призвели до відставки кількох вищих посадових осіб Ісландської футбольної асоціації, включаючи її президента^[62], а гравці, які були одними із лідерів команди, були виключені зі збірної. Після цих подій Ісландія програла Румунії (0:2), зіграла внічию проти Північної Македонії (2:2) і зазнала важкої поразки від Німеччини (0:4), опинившись на передостанньому місці за чотири тури до кінця. У двох жовтневих іграх Ісландія зіграла внічию проти Вірменії (1:1) і перемогла Ліхтенштейн (4:0) і надалі мали обов'язково виграти свої два останні матчі і сподіватися на невдачі своїх прямих конкурентів, щоб завершити 2-місце в групі. Втім вже у першому з цих матчів на виїзді проти Румунії вони зіграли внічию 0:0 і достроково втратили шанси на вихід на другий для себе «мундіаль». Ця серія низьких результатів пояснюється декількома факторами, як спортивними, так і позаспортивними: пізнє оновлення поколінь, процес, який частково перешкоджає обмеженій кількості футболістів через демографічну ситуацію в Ісландії; сумнівність тактичних виборів нового тренера, що призвело до відсутності автоматизму у нових гравців, які не звикли грати разом, та відсутності справжнього основного складу; і скандали із сексуальним насильством, які фактично відсторонили деяких із найкращих гравців команди^[63][64].

Відбір на Євро-2024 також почався невдало для Ісландії — з поразки в Боснії (0:3), але потім ісландці здобули свою найбільшу офіційну перемогу в історії, обігравши Ліхтенштейну 7:0. Після цього головний тренер ісландської збірної Арнар Відарссон був звільнений і замінений норвезьким фахівцем Оге Гарейде^[65]. Втім команда і під керівництвом нового тренера не змогла покращити результат, здобувши до кінця відборі лише дві перемоги, проти Аутсайдерів групи боснійців і ліхтенштейнців, посівши підсумкове 4 місце у групі. Втім завдяки хорошим результатам у Лізі націй, де ісландці посіли друге місце у групі, вони отримали право зіграти у плей-оф кваліфікації^[66]. Там у першому матчі острів'яни розтрощили в гостях Ізраїль 4:1 — ізраїльтяни зуміли вийти вперед на 31-й хвилині завдяки голу Ерана Захаві з пенальті, проте втримати перевагу не вдалось і Альберт Гудмундссон оформив хет-трик, а ще один м'яч на рахунку Арнора Траустасона^[67]. В результаті у вирішальному матчі за путівка ну Євро ісландці зустрілись проти України. Там Ісландія вийшла вперед на 30-й хвилині зустрічі завдяки точному удару Гудмундссона з межі карного майданчика, але у другому таймі українці забили двічі і залишили Ісландію за бортом змагання^[68].

Чемпіонати світу

Фінальний етап											Кваліфікація
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	Склад		І	В	Н	П	ГЗ	ГП
1930 — 1950	Не були членом ФІФА										Не були членом ФІФА
1954	Не були допущені										Не були допущені
1958	Не кваліфікувались										4	0	0	4	6	26
1962	Не брали участь										Не брали участь
1966
1970
1974	Не брали участь										6	0	0	6	2	29
1978											6	1	0	5	2	12
1982											8	2	2	4	10	21
1986											6	1	0	5	4	10
1990											8	1	4	3	6	11
1994											8	3	2	3	7	6
1998											10	2	3	5	11	16
2002											10	4	1	5	14	20
2006											10	1	1	8	14	27
2010											8	1	2	5	7	13
2014											12	5	3	4	17	17
2018	Груповий етап	28	3	0	1	2	2	5	Склад		10	7	1	2	16	7
2022	Не кваліфікувались										10	2	3	5	12	18
2026	В процесі										В процесі
2030
2034
Всього	Груповий етап	1/18	3	0	1	2	2	5	—		116	30	22	64	128	233

Матчі у фінальній стадії
Рік	Раунд	Суперник	Рахунок	Дата	Місце
2018	Група D	Аргентина	1–1	16 червня 2018	Москва, Росія
		Нігерія	2–0	22 червня 2018	Волгоград, Росія
		Хорватія	1–2	26 червня 2018	Ростов-на-Дону, Росія

Чемпіонати Європи

Фінальний етап											Кваліфікація
Рік	Раунд	Місце	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	Склад		І	В	Н	П	ГЗ	ГП
1960	Не брали участь										Не брали участь
1964	Не кваліфікувались										2	0	1	1	3	5
1968	Не брали участь										Не брали участь
1972
1976	Не кваліфікувались										6	1	2	3	3	8
1980											8	0	0	8	2	21
1984											8	1	1	6	3	13
1988											8	2	2	4	4	14
1992											8	2	0	6	7	10
1996											8	1	2	5	3	12
2000											10	4	3	3	12	7
2004											8	4	1	3	11	9
2008											12	2	2	8	10	27
2012											8	1	1	6	6	14
2016	Чвертьфінал	8	5	2	2	1	8	9	Склад		10	6	2	2	17	6
2020	Не кваліфікувались										12	7	1	4	17	14
2024											12	4	1	7	22	19
2028	В процесі										В процесі
2032
Всього	Чвертьфінал	1/14	5	2	2	1	8	9	–		110	35	19	66	120	179

Матчі у фінальній стадії
Рік	Раунд	Суперник	Рахунок	Дата	Місце
2016	Група F	Португалія	1–1	14 червня 2016	Сент-Етьєн, Франція
		Угорщина	1–1	18 червня 2016	Марсель, Франція
		Австрія	2–1	22 червня 2016	Париж, Франція
	1/8 фіналу	Англія	2–1	27 червня 2016	Ніцца, Франція
	Чвертьфінал	Франція	2–5	3 липня 2016	Париж, Франція

Ліга націй

Груповий етап
Сезон	Дивізіон	Група	І	В	Н	П	ГЗ	ГП	+/-	Місце
2018–19	A	2	4	0	0	4	1	13		12
2020–21	A	2	6	0	0	6	3	17		16
2022–23	B	2	4	0	4	0	6	6		23
2024–25	B	4	В процесі
Всього			14	0	4	10	10	36	12

Статистика по роках

Місце у рейтингах

Поточний склад

Заявка збірної на матчі кваліфікаційного плей-оф до Євро-2024 із збірними Ізраїлю та України у березні 2024 року. Статистика вказана станом після завершення тих ігор.

№	Поз.	Гравець	Дата народження (вік)	Ігри	Голи	Клуб
1	1ВР	Еліас Олафссон	11 березня 2000 (24 роки)(20000311)	6	0	«Мафра»
12	1ВР	Хакон Валдімарссон	13 жовтня 2001 (22 роки)(20011013)	9	0	«Брентфорд»
13	1ВР	Патрик Гуннарссон	15 листопада 2000 (23 роки)(20001115)	4	0	«Вікінг»
2	2ЗХ	Альфонс Сампстед	6 квітня 1998 (26 років)(19980406)	21	0	«Твенте»
3	2ЗХ	Гудмундур Торарінссон	15 квітня 1992 (32 роки)(19920415)	15	0	ОФІ
4	2ЗХ	Віктор Палссон	30 квітня 1991 (32 роки)(19910430)	44	1	«Ейпен»
5	2ЗХ	Свєррір Інгасон ( )	5 серпня 1993 (30 років)(19930805)	49	3	«Мідтьюлланн»
6	2ЗХ	Гьйортюр Гєрманнссон	8 лютого 1995 (29 років)(19950208)	27	1	«Піза»
14	2ЗХ	Колбейнн Фіннссон	25 серпня 1999 (24 роки)(19990825)	10	0	«Люнгбю»
18	2ЗХ	Даніель Гретарссон	2 жовтня 1995 (28 років)(19951002)	17	0	«Сеннер'юск»
7	3ПЗ	Йоганн Берґ Ґудмундссон	27 жовтня 1990 (33 роки)(19901027)	91	8	«Бернлі»
8	3ПЗ	Мікаель Еллертссон	11 березня 2002 (22 роки)(20020311)	15	1	«Венеція»
16	3ПЗ	Мікаель Андерсон	1 липня 1998 (25 років)(19980701)	26	2	«Орхус»
17	3ПЗ	Гакон Арнар Гаральдссон	10 квітня 2003 (21 рік)(20030410)	17	3	«Лілль»
19	3ПЗ	Ісак Бергманн Йоуганнессон	23 березня 2003 (21 рік)(20030323)	25	3	«Фортуна» (Дюссельдорф)
21	3ПЗ	Адноур Інгві Трейстасон	30 квітня 1993 (30 років)(19930430)	56	6	«Норрчепінг»
23	3ПЗ	Крістіан Глінссон	23 січня 2004 (20 років)(20040123)	1	0	«Аякс»
	3ПЗ	Стефан Тейтур Тордарсон	16 жовтня 1998 (25 років)(19981016)	19	1	«Сількеборг»
	3ПЗ	Арноур Сігюрдссон	15 травня 1999 (24 роки)(19990515)	31	2	«Блекберн Роверз»
9	4НП	Йон Дагур Торстейнссон	26 листопада 1998 (25 років)(19981126)	35	4	«Ауд-Геверле Левен»
10	4НП	Альберт Гудмундссон	15 червня 1997 (26 років)(19970615)	37	10	«Дженоа»
11	4НП	Альвред Фіннбогасон	1 лютого 1989 (35 років)(19890201)	73	18	«Ейпен»
15	4НП	Віллюм Тор Віллюмссон	23 жовтня 1998 (25 років)(19981023)	9	0	«Гоу Егед Іглз»
20	4НП	Оррі Оскарссон	29 серпня 2004 (19 років)(20040829)	8	2	«Копенгаген»
22	4НП	Андрі Гудйонсен	29 січня 2002 (22 роки)(20020129)	22	6	«Люнгбю»

Рекордсмени

Найбільша кількість виступів за збірну

Десять гравців з найбільшою кількістю виступів за збірну, станом на 26 березня 2024 р.:

Жирним виділено гравця, який ще не закінчив активну ігрову кар'єру, грає за збірну чи може бути до неї викликаний.

Найкращі бомбардири

Десять найкращих бомбардирів збірної Ісландії станом на 26 березня 2024 р.:

Жирним шрифтом позначені гравці, які ще не закінчили активну ігрову кар'єру, грають за збірну або можуть бути до неї викликані.

Перші чотири тренери (1946—1949) готували команду лише до єдиного матчу.

Роки Тренер 1946 Фредерік Стіл Мердо Макдугал 1947 Роланд Бергстрем 1948 Джо Дівайн 1949 Фріц Бухло 1951 Олі Б. Йонссон 1953 Франц Келер 1954-1956 Карл Гудмундссон 1957 Алекс Вейр 1958 Олі Б. Йонссон 1959 Карл Гудмундссон 1960 Олі Б. Йонссон 1961 Карл Гудмундссон 1962 Рікхардур Йонссон 1963-1966 Карл Гудмундссон 1967 Рейнір Карлссон 1968 Вальтер Пфайфер 1969-1971 Рікхардур Йонссон 1972 Данкан Макдауел 1972 Еггерт Йоганнессон 1973 Геннінг Еноксен 1974-1977 Тоні Кнапп

Роки Тренер 1978-1979 Юрій Іллічов 1980-1981 Гудні Кьяртанссон 1982-1983 Йоганнес Атласон 1984-1985 Тоні Кнепп 1986-1989 Зігфрід Гельд 1989 Гудні К'яртанссон 1990-1991 Бу Йоханссон 1991-1995 Асгейр Еліасон 1996-1997 Логі Олафссон 1997-1999 Гудйон Тордарссон 2000-2003 Атлі Едвальдссон 2003-2005 Асгейр Сігюрдвінссон Логі Олафссон 2006-2007 Ейолфюр Сверіссон 2007-2011 Олафур Йоганнессон 2011-2013 Ларс Лагербек 2013-2016 Ларс Лагербек Геймір Гадльгрімссон 2016-2018 Геймір Гадльгрімссон 2018-2020 Ерік Гамрен 2020-2023 Арнар Відарссон 2023- Оге Гарейде

Домашня

2010—2011

2014

2016—2017

2017—2018

2018—2020

2020—2022

2022—

Гостьова

2010—2011

2014

2016—2017

2017—2018

2018—2020

2020—2022

2022—

Воротарська

2016 (перша)

2016 (друга)

2016 (третя)

2018

Постачальник

Період	Постачальник
Umbro	1975
Adidas	1976–1991
ABM	1992–1996
Reusch	1996–2001
Erreà	2002–2020
Puma	2020–

• RSSSF Archive of international results 1986- (list of results)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• RSSSF Archive of international Goals and Caps [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Як Президент України Зеленський згадав у своїй промові збірну Ісландії з футболу // ВІДЕО