Міоцен

Епоха характерна активним горотворенням. Відклади, що утворилися, становлять міоценовий відділ. В Україні вони поширені в Передкарпатті, Закарпатті, на Волино-Подільській плиті, Причорноморській западині та в Криму.

Міоцену дав це ім'я Чарльз Лаєлл. Ця назва означає «менш новий, старіший», тому що в цей час існувало лише 18 % сучасних морських безхребетних. Міоцен настав після теплішого олігоцену; за міоценом іде холодніший пліоцен. Міоцен — це перша епоха періоду неоген.

Віки міоцену — від молодіших до старіших^[2]:

Такий поділ обумовлений присутністю різних видів мікроорганізмів (одноклітинні коричневі водорості; форамініфери — найпростіші), що залишили вапняні відкладення. По два віки, відповідно, формують ранній, середній та пізній міоцен.

Клімат залишається помірно теплим, але глобальне охолодження, що веде до льодовикового періоду у плейстоцені, продовжується.

Міоценове потепління почалося 21 мільйон років тому і припинилося 14 мільйонів років тому. 8 мільйонів років тому температура впала знову; крижаний шар Антарктиди вже тоді мав сучасні площу та товщину. Можливо, крижаний шар Гренландії почав з'являтися теж 7—8 мільйонів років тому. Але на решті території клімат був досить теплим, що сприяло подальшому розвитку лісових екосистем у пліоцені.

Континенти продовжують свій рух у напрямку сучасного розташування. Не вистачало лише суходолу між Північною та Південною Америками. Почався ріст Анд.

На заході Північної Америки та у Європі у цей час теж формувалися гірські масиви.

Індія продовжувала свій рух у напрямку Азії. Африка теж почала приєднуватися до Євразії у турецько-арабському регіоні між 19 та 12 мільйонами років тому. Наприкінці міоцену такі рухи спричинили тимчасове висихання Середземного моря.

Глобальне похолодання призвело і до того, що клімат став менш вологим, особливо це було помітним у Австралії, де дощі стали рідкістю вже у пізньому міоцені.

Океани продовжували охолоджуватися. Полюси планети повністю вкрилися кригою.

Степи витіснили ліси у зв'язку із охолодженням та висиханням повітря. Трави також розділилися на безліч різних видів; це сприяло, у свою чергу, поширенню травоїдних тварин, у тому числі й жуйних.

Морська та наземна фауна була досить схожа на сучасну, але морські ссавці ще не були так поширені. Лише в ізольованих Південній Америці та Австралії фауна залишалася досить різноманітною. Ссавці теж мали сучасні риси — бобри, верблюди, вовки, єноти, кити, коні, та олені.

Серед птаства ворони, качки тощо теж з'явилися у міоцені. Вважають, що до кінця епохи усі сучасні біологічні родини птахів вже були сформовані. Морські птахи теж значно поширилися в цю епоху. Серед вимерлих нині видів виділявся своїми розмірами келенкен.

Розросталися і бурі водорості, завдяки чому підтримувалися все нові й нові види морських тварин, у тому числі різні риби та безхребетні. Китоподібні розвиваються; з'являються деякі сучасні роди цих тварин, наприклад, вже існували кашалоти (Physeter catodon). Ластоногі тварини, що з'явилися вже наприкінці олігоцену, стають залежнішими від води.

Важливим також є і те, що вже існували близько 100 видів мавп. Вони були поширені по усьому Старому Світу. Ці тварини розрізнялися за розміром, анатомією, живленням. Повністю не з'ясовано, які саме мавпи були пращурами гомінід, але молекулярні докази дають змогу твердити, що такі тварини жили вже між 15 та 12 млн років тому.

• Ogg, Jim; (2004): Overview of Global Boundary Stratotype Sections and Points (GSSP's). HTML fulltext [Архівовано 16 липня 2006 у Wayback Machine.]. Retrieved 2006-APR-30.
• Rohde, Robert A. (2005): GeoWhen Database [Архівовано 3 серпня 2004 у Wayback Machine.]. Retrieved 2006-SEP-23.
• Cox, C. Barry, and Moore, Peter D., Biogeography. An ecological and evolutionary approach. Fifth edition, Cambridge 1993 (1998)
• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.

• PBS Deep Time: Eocene [Архівовано 20 червня 2010 у Wayback Machine.]
• UCMP Berkeley Miocene Epoch Page [Архівовано 16 червня 2010 у Wayback Machine.]