Референдум про статус Криму (2014)
Референдум про статус Криму (рос. Референдум про статус Крыма, крим. Къырым статусы референдумы; російська назва — загальнокримський референдум, рос. общекрымский референдум, крим. умумкъырым референдумы) — незаконний[1][2][3] сфальсифікований референдум про статус Криму із зазделегідь сформованими результатами та завищеною явкою[4][5], який відбувся 16 березня 2014 року[6][7]. Був призначений 27 лютого Верховною Радою Криму; спочатку був запланований на 25 травня, згодом дату проведення перенесли на 30 березня[8], а потім — на 16 березня. На референдумі було поставлено два питання: про відновлення конституції Криму 1992 року і про входження Криму до складу Росії. ООН, СНД, ЄС та ОБСЄ своїх офіційних спостерігачів не надсилали[9][10][11][12].
На референдумі було поставлено питання:
- Про входження Криму до складу Росії на правах суб'єкта Російської Федерації.
- Про відновлення Конституції Республіки Крим від 1992 року і залишення Криму у складі України.
Псевдореферендум був проведений за допомогою російських військ[13] та російських козачих загонів. За свідченням учасника подій Ігоря Гіркіна, депутатів Верховної ради Криму ухвалювати рішення для входження півострова до складу Росії примушували «ополченці» за підтримки БТР російської морської піхоти[14]. Правоохоронні органи Криму і підрозділи Збройних сил України, розташовані на півострові, не сприяли приєднанню до Росії.
За оголошеними організаторами результатами референдуму, за приєднання до Росії у Криму (крім Севастополя) буцімто проголосувало 96,77 % учасників голосування[15], у Севастополі — 95,6 %. На сайті ради при президентові Росії з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини[ru] на короткий час з'явилася інформація, що у референдумі брало участь не більше 30 %, з яких близько 50 % висловилося за приєднання до Російської Федерації[16][17], дані про 30—40-відсоткову явку оприлюднив і Меджліс кримськотатарського народу[18].
У Севастополі проходив окремий референдум, оскільки місто не входить до Автономної Республіки Крим.
Оголошення референдуму
27 лютого 2014 року Верховна Рада Криму за підтримки проросійського мітингу зібралася на позачергове засідання в захопленій озброєними людьми, будівлі. На цьому засіданні було поставлене питання про призначення референдуму на 25 травня 2014 року, запитанням якого мало стати таке: «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод». Як признався в ефірі однієї з російських телепередач російський диверсант і терорист Ігор Гіркін, депутатів Верховної Ради Криму голосувати за рішення про відділення Криму від України зганяли насильно так звані «ополченці», а він особисто був одним з командирів цього «ополчення»[19]. За офіційними даними, за призначення референдуму проголосував 61 депутат із 64, присутніх на засіданні[20]. Натомість існують свідчення окремих депутатів про те, що реально голосували 40—41 депутатів, тоді як голоси інших були сфальсифіковані шляхом використання карток-дублікатів[21]
Пізніше, референдум було перенесено спочатку на 30 березня[22], а потім — на 16 березня[23]. Головою комісії з проведення референдуму був призначений Михайло Малишев[24].
Питання
За першим проєктом референдуму ставилися питання:
- «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод» (так чи ні).
6 березня стало відомо, що на референдум будуть винесені два питання[25]:
- Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?
- Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?[26]
При цьому бюлетенем передбачена відповідь лише на одне з цих питань і лише «так» — шляхом позначки у відповідному квадраті. Будь-яка позначка трактується як відповідь «так», дві позначки — бюлетень вважається недійсним. Таким чином, зазначені питання є не питаннями, а варіантами відповіді (це зазначено і в самому тексті бюлетеня). Крім того, вибір не є вичерпним — відсутній варіант статусу Криму як частини України на умовах чинної Конституції України і чинної Конституції АРК, що свідчить про профанацію волевиявлення і грубе порушення прав громадян.
Заступник голови ЦВК України Андрій Магера зазначив, що питання щодо повернення до Конституції АРК 1992 року є некоректним, оскільки кримська Конституція 1992 року існувала у двох редакціях: травневій та вересневій[27].
Результати соціологічних опитувань
За результатами соціологічного дослідження «Суспільно-політичні, міжнаціональні та міжконфесійні відносини в АР Крим: стан, проблеми, шляхи вирішення», проведеного у 2008 році Центром Разумкова спільно з Інститутом Європи Університету Базеля, настрої мешканців Криму були суперечливими та невизначеними. Так 53,8 % мешканців підтримували розширення прав АР Крим у складі України, 35,1 % підтримували створення російської національної автономії в складі України, 34.5 % підтримували проголошення незалежності АР Крим. Водночас включення півострова до складу Російської Федерації підтримувало 63,8 % мешканців Криму (в етнічному розподілі 75,9 % серед росіян, 55,2 % серед українців та 13,8 % серед кримських татар)[28][29][30].
За опитуваннями, проведеними компанією International Republican Institute (IRI) у листопаді 2011 і травні 2013 року, за приєднання півострова до складу Росії виступало 23—33 % мешканців Криму, 49—53 % виступали за збереження статусу автономії у складі України[31].
За даними соцопитування, проведеного з 8 до 18 лютого 2014 року Київським міжнародним інститутом соціології, 41 % жителів Криму бажали об'єднання України з Російською Федерацією в єдину державу (2013 — 35,9 %)[32].
Перебіг голосування
Голосування тривало з 8 до 20 години 16 березня на 1205 виборчих дільницях в Автономній Республіці Крим та у місті Севастополь[33]. На території Бахчисарайського району у місцях проживання кримських татар виборчі дільниці не було створені, оскільки не знайшлося добровольців для роботи у виборчих комісіях[34].
Голосування пройшло без участі міжнародних спостерігачів. ООН не визнав його результати. На референдумі як так звані міжнародні спостерігачі були помічені відомі своїми фашистськими, нацистськими і неосталіністськими поглядами особи[35][36]
Явка виборців
За даними організаторів референдуму, станом на 12 годин явка виборців становила 44 %, на 15 годин — 64 %[37][38].
Станом на 20 годин явка за даними організаторів референдуму становила 81,4 % на території АР Крим та 89,5 % у Севастополі[39]. За незалежними оцінками явка склала 32,4 %[40].
| Територія | 12:00[41] | 15:00[42] | 18:00[43] | 20:00[44] |
|---|---|---|---|---|
| Сімферополь, Залізничний район | 44,7 | 80,2 | 85,0 | 86,6 |
| Сімферополь, Київський район | 39,3 | 65,5 | 76,8 | 90,0 |
| Сімферополь, Центральний район | 41,3 | 63,6 | 76,2 | 88,5 |
| Керч | 64,3 | 75,6 | 88,2 | 94,6 |
| Алушта | 38,6 | 67,5 | 75,8 | 81,8 |
| Армянськ | 43,7 | 62,3 | 74,6 | 87,2 |
| Джанкой | 45,5 | 67,8 | 84,5 | 89,8 |
| Євпаторія | 43,2 | 60,1 | 67,8 | 84,8 |
| Красноперекопськ | 46,6 | 67,7 | 80,4 | 87,5 |
| Саки | 40,6 | 54,5 | 67,5 | 73,0 |
| Судак | 47,1 | 64,1 | 72,4 | 80,3 |
| Феодосія | 51,7 | 70,5 | 79,5 | 89,7 |
| Ялта | 40,0 | 60,8 | 73,4 | 86,6 |
| Бахчисарайський район | 39,8 | 55,4 | 56,7 | 59,2 |
| Білогірський район | 40,8 | 53,5 | 59,5 | 63,8 |
| Джанкойський район | 41,0 | 57,6 | 67,7 | 76,5 |
| Кіровський район | 36,6 | 51,1 | 53,8 | 57,6 |
| Красногвардійський район | 38,4 | 56,2 | 66,8 | 72,2 |
| Красноперекопський район | 24,4 | 58,8 | 74,0 | 81,5 |
| Ленінський район | 44,4 | 60,7 | 72,4 | 80,3 |
| Нижньогірський район | 43,9 | 59,8 | 69,8 | 77,1 |
| Первомайський район | 38,2 | 60,3 | 63,6 | 72,8 |
| Сакський район | 39,9 | 63,8 | 71,2 | 76,7 |
| Сімферопольський район | 41,9 | 71,0 | 78,2 | 85,2 |
| Совєтський район | 37,8 | 53,0 | 59,9 | 64,0 |
| Роздольненський район | 41,2 | 61,2 | 68,4 | 77,9 |
| Чорноморський район | 43,5 | 59,4 | 93,7 | |
| Загалом | 44,27 | 63,97 | 73,4 | 82,71 |
Порушення
У день референдуму на території АРК було багато білбордів та сіті-лайтів з агітаційними матеріалами, які закликали голосувати за возз'єднання з Росією[45].
У кримському відділенні Комітету виборців України зазначили, що голосування відбувається за застарілими списками виборців[46].
Повідомлялося про можливість голосування особами, яких не було попередньо включено до списків виборців: російська журналістка з сімферопольською реєстрацією проголосувала на референдумі[47]. Інший експеримент здійснив журналіст телекомпанії ATR, котрий ходив по дільницях з вимогою включити його до списків. У результаті йому було відмовлено лише одного разу і тричі журналіст отримав бюлетень та мав можливість проголосувати[48]. ЗМІ повідомляли про порушення під час голосування у психіатричній лікарні у Ялті, де пацієнтам «допомагали правильно проголосувати»[47].
Підтримали приєднання до Російської Федерації 474 137 осіб із Севастополя, хоча населення міста відповідно до даних міського управління статистики становило на 1 листопада 2013 року 383 499 осіб; тобто за від'єднання Севастополя від України проголосували 123 % жителів міста[49]. Однак на брифінгу в Сімферополі, присвяченому явці виборців станом на 20:00 місцевого часу, були озвучені інші дані — в Автономній Республіці Крим (без Севастополя) явка становила 1 250 427 осіб, з урахуванням Севастополя 1 524 563. Деякі блогери і ЗМІ поширили жарт, що у Севастополі явка становила 123 % (за даними Управління статистики Севастополя на 1 січня 2014 року в місті всього проживало 385 870 осіб, і через помилкові цифри сумарної явки в Севастополі нібито проголосували 1 724 563 − 1 250 427 = 474 136 осіб).
Інформація Ради при Президенті РФ з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини
На початку травня на сайті Ради при Президентові Росії з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини з'явилось повідомлення, що за попередніми оцінками на березневий референдум про статус Автономної Республіки прийшли 30—50 % громадян, і лише половина з тих, хто з'явився на референдум, проголосували за приєднання до Росії[50][51]. Тобто долю українського Криму визначила проросійська меншість: від 15 % до 30 % населення. Приблизно такі ж дані явки і голосування раніше оприлюднював Меджліс кримськотатарського народу[52]. Після оприлюднення в мас-медіа, новину з вебсторінки швидко прибрали, а ще пізніше вона знову з'явилась там з роз'ясненням, що це є неофіційна доповідь члена Ради і голови Комісії з міграційної політики та захисту прав людини у сфері міжнаціональних відносин Євгенія Боброва[53].
Результати
За даними єдиного екзит-полу, проведеного окупаційною владою за участі військових, щодо так званого «входження Криму до складу РФ як суб'єкта федерації» проголосувало 93 % виборців, за «відновлення конституції Криму 1992 року» — 7 %[54].
За результатами тимчасової окупаційної влади РФ окупацію Криму проголосувало 96,77 % виборців, за «збереження Криму у складі України і відновлення конституції Криму 1992 року» — 2,51 %, недійсних бюлетенів — 0,73 %[55].
| Питання | Кількість голосів | Відсотки |
|---|---|---|
 Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації? | 1 233002 | 96,77 % |
 Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року й за статус Криму як частини України? | 31 997 | 2,51 % |
| Недійсні бюлетені | 9 097 | 0,72 % |
| Явка виборців | 1 274 096 | 83,10 % |
| Загальна кількість виборців | 1 533 208 | 100,00 % |
| Питання | Кількість голосів | Відсотки |
|---|---|---|
| Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації? | 262 041 | 95,60 % |
| Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року й за статус Криму як частини України? | 9 250 | 3,37 % |
| Недійсні бюлетені | 2 810 | 1,03 % |
| Явка виборців | 274 101 | 89,50 % |
| Загальна кількість виборців | 306 258 | 100,00 % |
Математичні розбіжності та співпадіння
Оголошені окупаційною владою офіційні дані голосування в Севастополі мають певні неточності та співпадіння, а саме:
- Оголошена кількість виборців Севастополя, які взяли участь у голосуванні, була 274 101 або 89,5000 % від загальної кількості виборців (306 258).
- Оголошена кількість виборців Севастополя, які проголосували «за», — 262 041 або 95,6001 % від загальної кількості.
- Оголошена кількість виборців Севастополя, які проголосували «проти», — 9250 або 3,5299 %, однак 9250 — це 3,5299 % від 262 041, а не від загальної кількості виборців (274 101)[58].
Питання легітимності
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 3 Закону України «Про всеукраїнський референдум», ратифікаційний референдум про зміну території України може бути проведено за наслідками всеукраїнського референдуму[59].
На момент підготовки і проведення референдуму в Криму, за даними української влади, перебувало близько 30 тисяч російських військовослужбовців без розпізнавальних знаків[60]. Кримські татари заявляли про спроби залякування їх групою російськомовних людей[61]. Було відключено 5 канал і 1+1[62].
Голова Центральної виборчої комісії Курултаю кримськотатарського народу Заїр Смедляєв заявив 16 березня про масові порушення під час проведення референдуму та фальсифікацію його результатів.[63] Зокрема він заявив, що
 | У Бахчисарайський район на автобусах завезли «летючих голландців», які, очевидно, роз'їжджатимуть по дільницях і вкидатимуть бюлетені. У голосуванні беруть участь і громадяни Росії. У Білогірському районі на дільницю не допускали журналістів телеканалу АТР. Отже, один скоєний злочин (незаконний референдум) підштовхує до скоєння іншого (фальсифікації результатів) з метою уникнення відповідальності. |  |
Згідно доповіді, розміщеної на сайті Ради з прав людини при Президенті РФ, явка по Криму на референдум склала 30—50 % виборців, 50—60 % з яких проголосували за приєднання до РФ.[64][65]
Позиція української влади
За Конституцією та українськими законами цей референдум є нелегітимним[1][2]. У Центральній виборчій комісії України наголосили, що в українському законодавстві не передбачене проведення «місцевих референдумів»[1]. Проти Аксьонова та Костантинова порушено низку кримінальних справ за спробу повалення конституційного та державного ладу і сепаратизм.
Юлія Тимошенко зазначила, що проводити референдум під дулами автоматів неможливо, охарактеризувавши це насиллям, а не референдумом[66]. Міністр юстиції України Павло Петренко заявив, що рішення про референдум щодо статусу Криму і про відставку уряду АР Крим були нелегітимними, оскільки приймалися з грубим порушенням Конституції та законів України[2].
Головне слідче управління Служби безпеки України розпочало розслідування за ознаками частини 3 статті 110 Кримінального кодексу України — зазіхання на територіальну цілісність і недоторканність України[67].
7 березня 2014 виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов підписав указ про призупинення рішення кримського парламенту про референдум щодо статусу Криму[68]. У Верховній Раді Криму заявили, що ця заява Турчинова не тягне за собою правових наслідків[69].
14 березня 2014 року Конституційний Суд України розглянув справу за конституційними поданнями виконувача обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» від 6 березня 2014 р. № 1702-6/14 та вирішив[70]:
| |
| |
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Позиція російської влади
Росія визнала референдум, посилаючись на прецедент з визнанням одностороннього проголошення незалежності Косова[71]. Російське керівництво посилається на закріплене в Статуті ООН невід'ємне право народів на самовизначення[72] і заявляє, що російське втручання в Криму проводилося з метою забезпечення безпеки громадян і сприятливих умов для їх волевиявлення[73]. Такі паралелі оскаржуються західними вченими[74][75][76].
28 лютого депутат Держдуми Росії Сергій Миронов вніс законопроєкт про спрощення процедури прийняття нових суб'єктів до складу РФ. За поточним російським законодавством, прийняття нового суб'єкта можливе тільки зі згоди Росії і держави, якій територія належить; причому ініціатива повинна виходити саме від цієї держави. Миронов запропонував процедуру, за якою приєднання регіону до Росії стало можливим за ініціативою цього регіону за зверненням органів влади регіону і результатами місцевого референдуму — без згоди держави, до якої входить регіон. Сергій Миронов підтвердив, що пропозиція була внесена саме для приєднання Криму[77].
Спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко під час візиту до Криму заявила, що верхня палата російського парламенту підтримає входження регіону до складу Росії, якщо відповідне рішення буде підтримане на референдумі[78].
Президент Російської Федерації В. В. Путін в інтерв'ю 4 червня 2014 року заявив, що російські війська, що знаходилися в Криму відповідно до міжнародного договору про наявність там російської військової бази, дійсно допомогли жителям Криму провести референдум про свою незалежність і бажання приєднатися до Російської Федерації[13]. Також він зазначив, що Росія не могла дозволити, щоб «історична російська територія з переважним етнічним російським населенням» пішла у НАТО[79].
Міжнародна реакція
| У Вікіджерелах є |
- Рада безпеки ООН оголосила, що вважає референдум нелегітимним[3].
- Президент США Барак Обама заявив, що проведення референдуму порушить український суверенітет і міжнародне право[80].
- На думку канцлера Німеччини Ангели Меркель, референдум «нелегітимний і не сумісний з конституцією України»[80].
- Прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер оголосив, що канадська влада не ви́знає результати референдуму, бо Крим перебуває під «незаконною військовою окупацією»[80].
- Організація з безпеки і співробітництва в Європі вважає референдум неконституційним, тому відмовилася відправити своїх спостерігачів на нього[81].
- Венеціанська комісія визнала референдум у Криму нелегітимним, мотивуючи це тим, що можливість проведення такого референдуму не передбачено ні українською, ні кримською конституціями, а також тим, що умови його проведення не відповідають демократичним стандартам[82].
- Казахстан заявив, що кримський референдум був «вільним волевиявленням народу» та «з розумінням поставився» до подального фактичного включення Криму до складу РФ[83].
- Президент Вірменії констатував, що кримський референдум — зразок реалізації права народів на самовизначення[84].
- Туреччина заявила, що ніколи не визнає анексію Криму та результати так званого «референдуму».
- У пункті 15 Резолюції від 1 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі проголосила, що даний референдум є «нелегітимним і незаконним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили»[85].
Наслідки
17 березня на окупаційна влада оголосила, що підставі так званої Декларації про незалежність і «результатів референдуму» проголошена Республіка Крим як незалежна і суверенна держава з Севастополем (місто з особливим статусом). Республіка Крим в особі свого вищого органу влади, Державної Ради Республіки Крим[86], «звернулася» до РФ з пропозицією про прийняття Криму до складу РФ зі статусом республіки. Того ж дня президент РФ підписав формальний указ про визнання Крим як незалежної держави. 18 березня підписаний договір про так зване «прийняття» Криму і Севастополя до складу Росії.
Див. також
Примітки
Література
- Головко В. В. Кримський референдум // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: «Наукова думка», 2021. — С. 322—323. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.
Посилання
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Референдум про статус Криму (2014) |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Референдум про статус Криму 2014 |
