Станіслав Лем

Батьки письменника — Самуїл Лем (1879—1954; був військовим лікарем у австро-угорському війську^[5]) і Сабіна Лем (із дому Волнер, 1892—1979) — вважалися поляками єврейського походження. Вони взяли шлюб у синагозі і брали участь в житті єврейської громади Львова. Самуїл разом зі своїм братом Фредериком належав до товариства підтримки єврейської молоді в отриманні вищої освіти (так званого «Товариства риґоризантів у Львові»)^[6].

Більшість дядьків і тіток Станіслава Лема загинули під час Голокосту (у 1941—1942 роках).^[6]

Дитячі та юнацькі роки Станіслава Лема минули у Львові, про що він розповів у автобіографічній книжці «Високий Замок» (1966).

Навчався у 2-й львівській гімназії (нині Ліцей № 8 Львівської міської ради, розташована на вул. Підвальній, 2), де, зокрема, відвідував заняття з Мойсеєвої релігії (в атестаті зрілості він отримав з неї таку саму оцінку, як і зі всіх інших предметів — «дуже добре»).^[6]

Після закінчення гімназії (1939) майбутній письменник, прагнучи продовжити фах батька, вступив до новоствореного Львівського медичного інституту. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала його навчання.

Під час німецької окупації Львова Станіслав Лем як блондин «арійського» вигляду міг у міру безпечно ходити по вулицях із фальшивими паперами, через що врятувався від загибелі й зумів врятувати своїх батьків.

Лем уникав розмов про своє єврейське походження та про мученицьку смерть більшої частини своєї родини під час Голокосту. З його автобіографічних текстів (зокрема трилогії «Незагублений час») можна зробити висновок, що він виховувався на римо-католицький кшталт і лише під час війни усвідомив, що є євреєм. Коли інтерв'юери запитували його про життя в окупованому німцями Львові, він часто відмовлявся відповідати, посилаючись на те, що за такі спогади розплачується безсонними ночами. Свій твір «Серед померлих» (частина трилогії «Незагублений час»), присвячений подіям Другої світової війни, Лем згодом заборонив перевидавати.

Але, як доводить біограф Станіслава Лема Агнешка Гаєвська, власні дражливі спогади про часи Другої світової війни він зашифрував у своїх творах «Едем», «Повернення з зірок», «Голос Господа», «Соляріс», «Непереможний». Багато фактів біографії Лема, про які письменник волів не згадувати, Гаєвська встановила на підставі матеріалів, розшуканих в архівах Львова та Кракова: копії атестата Станіслава Лема, біографії його батька, долученого до подання на роботу, документів львівської єврейської ґміни тощо^[6].

17 липня 1945 родина Лемів репатріювалася до Кракова,^[6] де Станіслав вступив на медичний факультет Ягеллонського університету.

Ще студентом він 1946 року друкував оповідання, а в 1948 році написав роман «Шпиталь Преображення», який згодом включив до трилогії «Незагублений час», значно «обтесавши» його під тиском тодішньої догматичної критики. Але й це не допомогло, і опублікувати трилогію він зміг лише у 1955 році, коли змінилася політична ситуація в країні.

Можливо, саме невдача із реалістичною прозою наштовхнула молодого автора на думку про фантастику. 1951 року вийшла у світ його книга «Астронавти». Успіх додав снаги, і письменник почав працювати досить-таки інтенсивно, видаючи майже щороку нову книгу: «Сезам»^[pl] (1954), «Магелланова хмара» (1955), «Зоряні щоденники Йона Тихого» (1957), «Едем» (1959), «Вторгнення з Альдебарану» (1959), «Повернення з зірок» (1961), «Книга роботів» (1961), «Щоденник, знайдений у ванні» (1961), «Соляріс» (1961), «Вихід на орбіту» (1962), «Місячна ніч» (1963), «Казки роботів» (1964), «Непереможений» (1964), «Кіберіада» (1965), «Полювання» (1965), «Рятуймо космос» (1966), «Розповіді про пілота Піркса» (1968), «Ідеальна порожнеча» (1971), «Маска» (1976), «Нежить» (1976), «Повторення» (1979), «Голем XIV» (1981) та чимало інших творів. У 1988 році вийшов у світ ще один роман письменника «Фіаско».

Переважно це були твори класичної наукової фантастики (англ. Science Fiction) про космічні подорожі, роботів, далекі планети, а також твори сатирично-пародійні («Кіберіада», «Казки роботів», «Полювання», «Повторення»). Чимало зробив Лем у царині есеїстики, розмірковуючи над проблемами свого жанру, а через них — над шляхами розвитку науки, технічного прогресу і, зрештою, усього людства («Діалоги» (1957), «Сума технології»^[pl] («Summa Technologiae») (1964), «Філософія випадку» (1968), «Фантастика та футурологія» (у 2-х томах, 1970), «Уявна величина» (1973), «Роздуми та шкіци» (1975), «Бібліотека XXI століття» (1986)).

Брався С. Лем і за традиційний детективний жанр («Слідство», 1959).

Головні герої творів Станіслава Лема: Ійон Тихий^[pl], пілот Піркс, професор Тарантога, вчені роботи Трурль та Кляпавцій. Кожен із них має свою «шухлядку», слугуючи за «фірмовий знак» певного піджанру, і їх неможливо уявити собі героями одного й того ж твору (скажімо, пілота Піркса та конструктора Трурля). Виробивши спочатку у книгах-циклах «Зоряні щоденники», «Розповіді про пілота Піркса» та «Кіберіада» своєрідні чисті культури трьох напрямків літературної фантастики (класична Science Fiction, белетризована фантастико-футурологічна есеїстика, пародійно-сатиричні «Казки роботів»), Лем потім не раз повертається до згаданих циклів, додаючи нові й нові розповіді. Так, одна з його книг «Suplement» («Додаток») цілком складається з нових історій про Йона Тихого, Трурля та Піркса.

Перші новели циклу «Кіберіада», в якому автор об'єднав «Казки роботів», власне «Кіберіаду» та всі твори, що розповідають про пригоди конструкторів Трурля і Кляпавція, вийшли у світ у 1960-х роках. Шанувальники фантастики, які підійшли до книги з традиційною міркою, були, певно, здивовані. Адже сюжети більшості «казок роботів» цілком традиційні, фольклорні, із тих, що їх назбирав і розклав по структуралістичних поличках іще В. Пропп, хіба що де-не-де іронічно перекручені. «Фантастичність» книжки також була досить несерйозна, бурлескна — замість фольклорних вогнедишних зміїв у ній діяли якісь кібернетичні потвори, хоча і з цілком аналогічними функціями; місце «тридев'ятих царств» посіли віддалені галактики — оце й уся фантастика. Отже, спародійовані сюжети, спародійовані реалії, а що ж справжнє? Чи вся книга — лише пародія? Аж ніяк. Вдумливий читач знаходив у ній чимало дотепних спостережень цілком сучасної дійсності, гіркувато-іронічних, але досить глибоких роздумів про людину й людство.

Через кільканадцять років по виході «Кіберіади» Лем помістив у книзі «Маска» ще одну казку — розділ під назвою «Цифраньове виховання», що складається зі вступу та двох новел. Перша новела, що має назву «Розповідь першого розмороженого», незважаючи на увесь традиційний для «Кіберіади» антураж, не містить ані чогось фантастичного (навіть у фольклорному розумінні), ані навіть футурологічного, оскільки всі алюзії спрямовано тут винятково в минуле, давнє й недавнє. Отже, це своєрідна ретрологія у стилі Science Fiction. Лемові вдалося надрукувати її аж через десятиріччя після самої книги, бо «Розповідь…» — дошкульна, безжальна і насмішкувата пародія на сталінізм. Саме на сталінізм, як на втілену концепцію казарменого соціалізму, а не лише на «сталінщину», адже Лем не оминув своєю увагою ані ефемерних «відлиг», ані кишенькової гласності «у межах згори дозволеного», ані маріонеткових «демократизацій», які усе міняють, нічого не змінюючи.

«Цифраньове виховання» містить ще й «Розповідь другого розмороженого» — не менш гостру й дошкульну сатиру на сучасне суспільство, на дегуманізаційні процеси, що в ньому відбуваються. Це твір, який ніби стоїть на межі між пародійно-сатиричною фантастикою та белетризованою есеїстикою — жанром, до якого Лем звертався дуже охоче й досить успішно. Доказом цього є повість «Голос Неба». Твір, написаний як спогади вченого-математика Гоґарта про його участь у науковому проекті Master's Voice, розповідає про спробу розшифрування «зоряного листа» — таємничих сигналів, що напливають до Землі з певної точки Всесвіту у формі нейтринного випромінювання. Найвидатніші науковці — математики, фізики, хіміки, лінгвісти, філософи — об'єднують свої зусилля для розкриття таємниці «листа». Власне, це їх об'єднують, а не вони самі себе — урядовий проєкт під назвою Master's Voice тримається в цілковитій таємниці, його виконавці працюють ізольовано десь у пустелі, в лабораторіях, збудованих для якихось військових досліджень. Навіть назва проекту — «Голос Неба» — відбиває двозначність їхнього становища, бо не ясно, чийого голосу слід більше слухатися — Космосу чи Вашингтона, як жартує один із персонажів.

Вчені досягають безперечних успіхів — відкривають ряд нових явищ і законів у різноманітних сферах знань, навіть синтезують за допомогою «зоряного листа» дивовижну субстанцію. Але чи ці успіхи є успіхами в осягненні змісту «листа», чи «лист» просто послужив імпульсом для вивчення земної природи, земних законів? Та й не лише природи, а передусім людства: показово, що тільки-но синтезована субстанція розкриває можливість створення нової надпотужної зброї, одразу ж саме на цьому зосереджуються основна увага й зусилля, а коли ця надія зникає, послаблюється й урядовий інтерес до «зоряного листа». Гоґарт, від чийого імені ведеться розповідь, доходить до висновку, що космічне послання має за адресата цивілізацію зовсім іншого рівня, аніж земна, яку роздирають внутрішні конфлікти, яка витрачає свої сили у братовбивчих змаганнях.

Такою є видана по смерті письменника в липні 2006 року у видавництві «Wydawnictwo Literackie» (Краків, Польща) посмертна збірка останніх текстів Станіслава Лема — «Раса хижаків. Останні тексти» (Stanisław Lem, «Rasa drapieżców. Teksty ostatnie»).

Фактично це збірка останніх публікацій Лема, які двічі на місяць друкувалися у тижневику «Tygodnik Powszechny». Редактор Томаш Фіалковський у післямові так визначив жанр цих публікацій: «Ці статті не є політичною публіцистикою: це радше спроба діагностування стану світу у всій його складності, сплетіння різнорідних ниток, сусідство яких часто вражає, але завжди є вмотивованим».

Спектр зацікавлень пана Лема був дуже широким, йому була притаманна манера несподівано змінювати об'єкт обговорення. Тематика його виступів надзвичайно різноманітна: тенденції розвитку суспільства, роль інтелектуалістів у сучасному світі, тероризм, війни, стихійні лиха, політика і політики Польщі та світу, література і наука, деградація людства, конфлікт і співіснування цивілізацій, культур та релігій — це все переплітається в кожній з публікацій.

Це прискіплива хроніка подій, написана людиною небайдужою, мудрою і досвідченою.

Похилим текстом виділені офіційні переклади.

Романи

Цикли повістей і оповідань

Казки роботів

Казки роботів (пол. Bajki robotów) — серія з 12 оповідань, опублікована 1964 р. в однойменному збірнику (крім оповідання «Загадка»).

Кіберіада

Кіберіада (пол. Cyberiada) — низка філософських притч, які продовжують теми, підняті в циклі «Казки роботів». Оповідання публікувалися в декількох збірниках з 1964 по 1979 рр.

Розповіді про пілота Піркса

Розповіді про пілота Піркса (пол. Opowieści o pilocie Pirxie) — цикл науково-фантастичних оповідань, об'єднаних спільним героєм — пілотом Пірксом. До циклу входить роман «Фіаско». Перше окреме видання — 1968 рік; доповнене, з оповіданням «Ананке» — 1973.

Зоряні щоденники Йона Тихого

Зоряні щоденники (пол. Dzienniki gwiazdowe) — цикл фантастичних оповідань, присвячених вигаданому астронавту і дослідникові космосу Йоні Тихому^[pl].

До циклу також входять романи «Мир на Землі», «Огляд на місці», «Футурологічний конгрес», цикл «Зі спогадів Йона Тихого».

Зі спогадів Йона Тихого

Зі спогадів Йона Тихого (пол. Ze wspomnień Ijona Tichego) — цикл гумористичних оповідань про пригоди космонавта Ійона Тихого^[pl].

Абсолютний вакуум

Абсолютний вакуум (пол. Doskonała próżnia) — збірник рецензій на неіснуючі книги. Уперше повністю видано 1971 року.

Уявна величина

Уявна величина^[pl] (пол. Wielkość urojona) вперше видана польським видавництвом «Wydawnictwa Czytelnik» у 1973 році. Складається з оглядів вигаданих книжок і рекламного проспекту до вигаданої «Екстелопедії Вестранда»^[ru]. Продовжує серію «літературних містифікацій», розпочату в книзі «Абсолютний вакуум».

Бібліотека XXI століття

Бібліотека XXI століття^[pl] (пол. Biblioteka XXI wieku) видана 1986 року. Книга продовжує серію літературних вигадок.

Повісті і оповідання, що не ввійшли в цикли

П'єси

Філософія, футурологія та публіцистика

• Повернення з зірок. — Львів: Каменяр, 1965 (переклад Івана Бречака, А. Кисіля та Софії Скирти).
• Катар. — Львів: Каменяр, 1982. — 136 с. (переклад Івана Сварника).
• Голем XIV (у збірці «У сріблястій місячній імлі».) — Київ: Веселка, 1986 (переклад Юрія Попсуєнка).
• Професор Доньда // Всесвіт. — 1988. — № 4 (переклад Олега Короля).
• Одна хвилина людства // Всесвіт. — 1988. — № 4 (переклад Олександра Гриценка).
• Кіберіада (Збірка творів С. Лема, в тому числі: «Казки роботів», «Сім подорожей Трурля і Кляпавція», «Голем XIV», «Нежить», «Голос неба» та ін.). — К.: Дніпро, 1990. — 815 с. — ISBN 5-308-00727-6.
• Фіаско // Всесвіт. — 1990. — № 2—5 (переклад Дмитра Андрухіва).
• Соляріс. — Київ: ВВФ «Котигорошко» ЛТД, 1996 (переклад Дмитра Андрухіва), — 190 с. — ISBN 5-7707-7796-6
• Високий Замок. — Львів: ЛА «Піраміда», 2002. — 164 с. — ISBN 966-7188-67-1 (переклад Лариси Андрієвської).
• Апокрифи. — Львів: Літопис, 2002. — 456 с.
• Голем XIV. — Львів: Літопис, 2002. — 144 c. (переклад Андрія Поритка).
• Соляріс. — Львів: Кальварія, 2005. — 200 с. (переклад Дмитра Андрухіва) — ISBN 966-663-154-7.
• Мегабітна Бомба - Львів: Наутілус,^[7] 2005 - 240 с. (переклад Ірина Кияк)

Серія «П'ятикнижжя Лемове»

• Лем С. Казки роботів. Кіберіада. Маска. Пер. з пол.: Юрій Попсуєнко та інші^[8]. — Тернопіль: НК-Богдан, 2016. — 528 с. — ISBN 978-966-1045-32-2. («П'ятикнижжя Лемове», том 1)
• Лем С. Едем. Соляріс. Повернення із зірок. Непереможний. Пер. з пол.: Дмитро Андрухів та інші^[9] — Тернопіль: НК-Богдан, 2016. — 768 с. — ISBN 978-966-1045-35-3. («П'ятикнижжя Лемове», том 2)
• Лем С. Із зоряних щоденників Ійона Тихого. Зі спогадів Ійона Тихого. Мир на Землі. Пер. з пол.: Роман Терещенко та інші^[10]. — Тернопіль: НК-Богдан, 2017. — 608 с. — ISBN 978-966-10-4536-0. («П'ятикнижжя Лемове», том 3)
• Лем С. Футурологічний конгрес. Розповіді про пілота Піркса. Голем XIV. Фіаско. Пер. з пол.: Роман Терещенко та інші^[11]. — Тернопіль: НК-Богдан, 2017. — 880 с. — ISBN 978-966-10-4537-7. («П'ятикнижжя Лемове», том 4)
• Лем С. Високий замок. Шпиталь преображення. Людина з Марса. Ранні оповідання^[12]. Пер. з пол.: Ірина Шевченко та інші^[13]. — Тернопіль: НК-Богдан, 2017. — 720 с. — ISBN 978-966-10-4538-4. («П'ятикнижжя Лемове», том 5)

Серія «Шестикнижжя Лемове»

• Лем С. Слідство. Катар. Щоденник, знайдений у ванні. П'єси^[14]. Пер. з пол.: Іван Сварник, Олекса Негребецький, Олег Король</ref>. — Тернопіль: Богдан, 2021. — 632 с. — ISBN 978-966-10-6651-8. («Шестикнижжя Лемове», том 2)

• На честь Лема названа мала планета 3836 Lem, яку 22 вересня 1979 року відкрив Микола Черних у Кримській астрофізичній обсерваторії.
• 12 вересня 2021 року відбулося урочисте відкриття меморіальної таблиці Станіславу Лему на фасаді будинку на вул. Лепкого, 4 у Львові, де мешкала родина Лемів^[15]. Того ж дня у Львові відкрили мурал, присвячений Станіславу Лему. Він намальований на стіні компресорної станції старого трамвайного депо (нині — територія креативного простору «Lem Station») на вул. Вітовського, 57. Мурал відкрили у межах спільного проєкту з польським містом Катовиці «Нам не потрібні інші світи. Нам потрібні дзеркала». Його створили митці Віталій та Сергій Грехи^[16].
• 18 травня 2023 року Київська міська рада перейменувала провулок Ржевський на провулок Станіслава Лема.^[17]. 18 серпні 2022 року громадському простору на перехресті вулиць Сахарова та Вітовського біля креативного центру Lem Station присвоїли назву площа Станіслава Лема.^[18]