Халькозин
Халькози́н (дав.-гр. χαλκός — мідь), мідний блиск, халькоци́т — мінерал з класу сульфідів, сульфід міді[en].
| Халькозин | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Cc[2] |
| Хімічна формула | Cu₂S |
| Клас мінералу | Сульфід міді |
| Nickel-Strunz 10 | 2.BA.05[3] |
| Dana 8 | 2.4.7.1 |
| Генезис | Екзогенний |
| Ідентифікація | |
| Колір | Індиговосиній, сірий, чорний, сіро-чорний |
| Сингонія | моноклінна сингонія |
| Спайність | Недосконала |
| Злам | Нерівний до раковистого |
| Твердість | 2,5—3,0 |
| Блиск | Металічний |
| Прозорість | Непрозорий |
| Колір риси | Сірий, темносірий |
| Густина | 5,5-5,8 г/см³ |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | мідь (давньогрецька мова)[4] |
 Халькозин у Вікісховищі | |
Назва походить від дав.-гр. χαλκός «халькос» — мідь (F.S.Beudant, 1832).
Синоніми: мідний блиск, кіприт, купреїн, редрутит, халькоцит (Дена, 1868), ципріт. Мідна руда.
Загальний опис
Хімічна формула: Cu2S.Вміст міді (Cu) становить 79,8 %, сірки (S) — 20,2 %.Як домішки наявні Ag, інколи Fe.
Низькотемпературний (нижче 103 °С) різновид — моноклінний (α-Cu2S) або ромбічний при полісинтетичному двійникуванні. Високотемпературний (вище 103 °С) різновид гексагональний (β-Cu2S). При більш високих температурах переходить у кубічну модифікацію — дигеніт (Cu9S5). Форми виділення: масивні, щільні або зернисті аґреґати, короткопризматичні кристали, дещо витягнуті по осі, псевдогексагональні, товстотаблитчасті, рідше дипірамідальні і короткопризматичні, примазки. Спайність по (110) недосконала. Густина 5,5-5,8. Тв. 2,5-3,5. Свинцево-сірого кольору з металічним блиском. Синя або зелена гра кольорів. Риса темно-сіра. Непрозорий. Злом раковистий. Крихкий. Добрий провідник електрики. Слабо анізотропний. Ріжеться ножем. Слабко-ковкий. Є гол. рудним мінералом мідистих пісковиків.
Кристалографія
При температурі нижчій від 103 °C халькозин кристалізується в моноклінній сингонії з параметрами ґратки a = 11.881, b = 27.323, c = 13.491 Å, Z = 48; β = 116,35° та просторовій групі P 21/c[5]. При вищій температурі переходить у гексагональну форму з просторовою групою P63/mmc та параметрами ґратки a = 3,95 Å, c = 6,75 Å, Z = 2[6].
Агрегати і габітус
Халькозин звичайно утворює зернисті скупчення або вкрапленники, характерні різні зростки; у вигляді кристалів зустрічається рідко. Кристали мають товстотаблитчастий або короткостовбчастий габітус. Головними формами на кристалах є призма {110}, {021}, {011}, {023}, біпіраміди {111}, {112}, {113}, а також пінакоїд {001}.Відмічаються двійники по {110}, псевдогексагональні зірчасті форми та «хрестоподібні» проростання по {032} i {112}.
Фізичні властивості
Колір — індиговосиній, сірий, чорний, сіро-чорний. Злам — нерівний до раковистого. Спайність — недосконала. Твердість — 2,5—3,0. Блиск — металічний. Прозорість — непрозорий. Колір риски — сірий, темносірий. Густина — 5,5-5,8 г/см³. Слабо ковкий. Добрий провідник електрики.
Утворення і поширення
Халькозин — один з поширених сульфідів, присутній у рудах всіх родовищ, що містять сульфіди міді, але рідко утворює великі скупчення. Походження зазвичай гіпергенне (у зоні вторинного сульфідного збагачення родовищ, що містять первинні сульфіди міді), рідше контактово-метасоматичні (у скарнах) і низько-температурне гідротермальне, можливо, також осадове (у мідистих пісковиках).У зоні окислення переходить в куприт, малахіт, азурит та інші вторинні мінерали міді; іноді (при обмеженому доступі кисню) — в самородну мідь. Спостерігається разом з ковеліном (CuS), аргентином (Ag2S), самородним сріблом тощо.У менших кількостях зустрічається в гідротермальних низькотемпературних утвореннях разом з ендогенним борнітом (Cu5FeS4).
Зустрічається в деяких гідротермальних, багатих на мідь і бідних на сірку сульфідних рудах разом з гіпогенним борнітом. Основна маса утворюється при гіпергенних процесах у зонах вторинного сульфідного збагачення мідних сульфідних руд. У великих кількостях відомий у шт. Монтана, Аризона, Коннектикут, Нью-Джерсі та на Алясці (США), у пров. Квебек (Канада). Інші знахідки: Галле, Тюрингія (ФРН), Ріо-Тінто (Іспанія), Браден, Чукікамата (Чилі), Алмалик (Узбекистан), Коунрад (Казахстан). Є на території України, зокрема в Карпатах, на Волині.
Родовища
Великі родовища халькозинових руд трапляються рідко. У значних кількостях халькозин зустрічається у зонах вторинного збагачення сульфідних родовищ (північноамериканські родовища Б'ютт у Монтані і Бісбі в Аризоні) де утворює значні скупчення як ендогенний[7] мінерал. Особливе промислове значення мають бідні вкраплені руди, відомі під назвою «porphyry copper[недоступне посилання з липня 2019]», які виявляються дуже рентабельними, бо займають великі площі і легко піддаються масовому збагаченню. Такі родовища відкриті в США, у штатах Юта, Невада, Аризона.
Практичне значення
Халькозин — найбагатший рудний мінерал міді. Халькозинвмісні руди належать до найбільш високоякісних типів мідних руд.
Різновиди
Розрізняють:
- халькозин білий (зайва назва халькозину),
- халькозин ізометричний (зайва назва дигеніту — (Cu2-x1+Cu1/2x2+)S, де х = 0,10-0,22),
- халькозин кубічний (зайва назва дигеніту),
- халькозин пластинчастий (різновид халькозину з родовища Цумеб, Намібія, у вигляді пластинчастих аґреґатів),
- халькозин ромбічний (зайва назва халькозину),
- халькозин синій та халькозин сірий (зайва назва дигеніту),
- α-халькозин (зайва назва дигеніту),
- β-халькозин (зайва назва халькозину),
- γ-халькозин (гексагональна модифікація халькозину).
Див. також
Примітки
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Халькозин // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Халькозин // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Лазаренко Є. К. Курс мінералогії. Ч. 2. Львів, Вид. Львів. ун-ту. — 1959. — 654 с.
- Хёрлбат Н., К. Клейн. Минералогия по системе Дэна. Пер. с англ. — М. Недра, 1982. — 728 с.
