Сент-Люсія

Сент-Люсію відкрив Христофор Колумб 13 грудня 1502 року — у день святої Люсії (день пам'яті мучениці Луції Сіракузької). Перші спроби заснувати постійне поселення чинили англійці в період з 1605 по 1638 роки, однак вони були невдалі через опір місцевих жителів — войовничих індіанців-карибів.

Уклавши договір з аборигенами, французи заснували поселення в 1650 році. Із середини XVII століття почався масове завезення африканських рабів для робіт на цукрових плантаціях. Згодом у складі населення стали домінувати африканці й мулати.

До 1814 року, коли острів остаточно перейшов під британську юрисдикцію, Сент-Люсія була ареною безперервного конфлікту між Англією і Францією, вона переходила з рук у руки 14 разів, приваблюючи своєю зручною бухтою Кастрі.

У 1803 році, під час наполеонівських воєн, Сент-Люсію в черговий раз захопили англійці, і в 1814 році вона, відповідно до Паризької мирної угоди, відійшла до Великої Британії, перетворившись на її колонію.

У 1834 році британська влада скасувала рабство на острові.

З 1838 по 1958 роки Сент-Люсія входила до складу британської колонії Навітряних островів, з 1958-й по 1962-й — у Вест-Індську Федерацію.

В 1967 році Сент-Люсія отримала статус асоційованої з Великою Британією держави й отримала право самоврядування у внутрішніх справах.

Повна незалежність була надана Сент-Люсії 22 лютого 1979 р.

Сент-Люсія — член Співдружності націй, глава держави — король Великої Британії (зараз — Карл III), представлений генерал-губернатором. За конституцією, ним може бути будь-який громадянин Співдружності, який призначається з волі монарха. На практиці, на цей пост призначається зазвичай місцевий уродженець, за рекомендацією головиуряду країни.

Генерал-губернатор (з 2018 року Невілл Сенак, перед тим Калліопа Перлетт Луїзі) дає доручення сформувати уряд і його склад після схвалення парламентом, призначає членів Сенату, за рекомендацією прем'єр-міністра розпускає парламент і призначає нові вибори, підписує закони і затверджує призначення вищих державних чиновників.Законодавча влада — двопалатний парламент. Верхня палата — Сенат (11 місць). 6 сенаторів призначаються за рекомендацією прем'єр-міністра, 3 — за рекомендацією лідера опозиції, 2 — за рекомендацією релігійних, економічних і соціальних груп. Нижня — Асамблея Сент-Люсії (17 депутатів, що обираються населенням на 5-річний термін).

Виконавча влада належить уряду — кабінету міністрів. На чолі його стоїть прем'єр-міністр Сент-Люсії. На цей пост зазвичай призначається після виборів лідер партії або коаліції, яка має більшість в Асамблеї Сент-Люсії.

Основні політичні партії:

• Об'єднана партія робітників — 11 місць в Асамблеї Сент-Люсії.
• Лейбористська партія Сент-Люсії — 6 місць в Асамблеї Сент-Люсії.

Також є непредставлені у парламенті — Національний Альянс і Партія Свободи Сент-Люсії.

Відносини з Україною

Держава Сент-Люсія розташована на однойменному острові в складі архіпелагу Малі Антильські острови. На півночі межує з островом Мартиніка по протоці Сент-Люсія, на півдні — з островом Сент-Вінсент, що входить до складу держави Сент-Вінсент і Гренадини, по протоці Сент-Вінсент. Відстань до Мартіники близько 39 км, до Сент-Вінсента — 34 км. Зі сходу омивається водами Атлантичного океану, із заходу — Карибського моря (загальна протяжність берегової лінії 158 км).

Каплевидний у плані острів має розміри приблизно 44 км завдовжки і 23 км завширшки при загальній площі 616 км² (другий за величиною в південній групі Навітряних островів).

Острів Сент-Люсія має вулканічне походження, а тому більш гористий, ніж більшість інших островів Карибського моря. По суті, він являє собою вершину древньої вулканічної групи, чиї конуси утворюють основні гірські вершини країни.

По всій довжині острова, з півночі на південь, тягнеться центральний гірський ланцюг Барр-де-л'Іль-Рідж із висотами від 400 до 900 м, досягаючи найбільшої висоти на горі Жімі (950 м) і в вулканічному масиві Пітон (Грос-Пітон — 797 м, Пти-Пітон — 750 м, Морн-Бонін — 640 м) на південному заході. У цьому ж районі в достатку зустрічаються сліди активної вулканічної діяльності — гарячі сірчані джерела, еродовані лавові поля, виходи газу, відкладення сірки. Схили вулканічного масиву зарості пишними тропічними лісами, а численні короткі річки формують широкі і родючі долини.

Узбережжя острова утворено неширокою смугою прибережної низовини і сильно порізане. Південно-східні та північно-західні береги утворюють якусь подобу шхерного району з численними затоками і бухтами, обрамленими безліччю крихітних рифів.

Клімат тропічний пасатний; морські вітри пом'якшують жару. Середньомісячні температури 18—26 °С, опадів від 1500 до 3000 мм на рік. Сухий сезон із січня по квітень, сезон дощів — з травня по серпень. Будь-коли протягом року можливі потужні, але короткочасні зливи, що припадають зазвичай наприкінці дня. Нерідкі руйнівні тропічні урагани, особливо часті в кінці літа.

На острові росте близько 400 видів рослин, причому в багатьох місцях пальми, всілякі чагарники, орхідеї та інші екзотичні квіткові — наприклад, антуріум, утворюють щільний килим, що покриває схили гір, долини, русла річок і навіть узбіччя доріг. Південні і південно-східні схили гір вкриті сухими лісами з переважанням чагарникової субтропічної рослинності. До місцевої фауни належать такі види, як ендемічна земляна ящірка, Icterus laudabilis (сент-люсійська вивільга), Melanospiza richardsoni (сент-люсійська чорна зяблиця) і санта-люсійський амазон (зникаючий національний птах). По всьому острову поширені гризуни агуті і маніка.

Численні охоронні природні території:

• Національний парк Піджен-Айленд (заснований в 1979 р.), у якому зібрані практично всі рослини, які ростуть на острові, а також рідкісні види птахів;
• Заповідник Фрігет-Айленд, що лежить на середині східного узбережжя, в північній частині затоки Пралін-Бей, є ділянкою гніздування численних фрегатів, чапель і пари видів рідкісних місцевих птахів: голуба Рамьє і сент-люсійської вивільги;
• Заповідник Марія-Айленд, що лежить на схід від Вйо-Фор, є єдиним середовищем проживання коров'ячої змії «Куве», однією з рідкісних різновидів вужів, а також рідкісної ящірки земляний «зандоліті» (ящірка Марії);
• Національний парк Рейнфорест (Сент-Люсія-Сентрал-Форест-Ресерв-енд-Рейнфорест) охоплює 19 000 акрів пишних гір і долин біля підніжжя піку Морн-Гімі і є домом для гігантської папороті, орхідей, райських птахів та багатьох видів місцевих дерев.
• Заповідник Манкоте-Мангрув, розташований на південно-східному узбережжі острова, на північ Сейблз-Пойнт, є останнім місцем зростання природних мангрових лісів на острові.

Етнічні групи

Населення Сент-Люсії переважно африканського (141 216 в 2010 році; 85,3 % від загальної чисельності населення) або змішаного афро-європейського походження. (17 965; 10,8 %). Індійське походження має 2,2 % населення (або 3575 жителів у 2010 році) і 0,6 % білі (991). Сент-Люсія також має невелике число індіанців (карибів). Протягом останніх десятиліть кількість індіанців (карибів) збільшилася з 366 за переписом 1991 року (0,3 % населення), до 803 за переписом 2001 року (0,5 % населення) і до 951 в 2010 році (0,6 % населення). Решта 0,5 % населення: китайці (0,1 %) і вихідці з Близького Сходу (0,1 %).

Мови

Офіційною мовою є англійська. Французькою креольською, яку в просторіччі називають «Patwah» (говір), говорить 95 % населення. Ця креольська мова використовується в літературі і музиці, і поступово набирає офіційного статусу. Ця мова сформувалася в ранній період французької колонізації, креолізація відбувалася головним чином завдяки злиттю французької мови і Західно-африканських мов, з деяким впливом лексики корінних карибів та інших мов. Сент-Люсія є членом Франкофонії.

Релігія

За даними перепису 2010 року 90,2 % відсотків населення Сент-Люсії вважаються християнами, 2,3 % сповідують інші релігії і 5,9 % не сповідує жодної релігії і не вказали релігію (1,4 %) населення.

Приблизно дві третини християн є католиками (61,3 % від загальної чисельності населення), і третина протестантами. Адвентисти сьомого дня складають найбільшу протестантську групу, 10,4 % населення. Християни євангельської віри є другою за величиною групою (8,9 %). Наступною за величиною групою є євангелісти (2,2 % населення), за якими слідують баптисти (2,2 %). Інші християни включаючи англіканство становлять (1,6 %), Церква Божа (1,5 %), Свідки Єгови (1,1 %), методисти (0,5 %) і Армія Спасіння (0,2 %).

Кількість не християн мала, до цієї групи включають осіб, які сповідують растафаріанство (1,9 % населення), індуїзм (0,3 %) та іслам (0,1 %).

В адміністративному відношенні країна поділяється на 11 приходів. У кожному з них є органи місцевого самоврядування — міські та сільські ради та управління.

Приходи Сент-Люсії # Приход Площа (км²) Населення (перепис 2010) Густота населення (осіб/км²) 1 Анс-Лавуа 30,9 6 247 210 2 Канаріс 16,0 2 044 119 3 Кастрі 79,5 65 656 776 4 Шуазель 31,3 6 098 206 5 Деннер 69,7 12 599 182 6 Центральний лісовий заповідник 78,3 0 0 7 Грос-Айлет 101,5 25 210 196 8 Лабори 37,8 6 701 210 9 Мікуд 77,7 16 284 220 10 Суфрієр 50,5 8 472 144 11 Вйо-Фор 43,8 16 284 371 Сент-Люсія 617 165 595 256 Source: Saint Lucia Government Statistics Department

• Список ссавців Сент-Люсії
• Список національних девізів

• Сент-Люсія, каталог посилань Open Directory Project
• Saint Lucia: CIA World Fact Book(англ.)
• Government of Saint Lucia(англ.)
• Saint Lucia newspapers(англ.)
• St Lucia's Nature

• Сент-Люсія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Офшорна зона Сент-Люсія // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 2 : М — Я. — 536 с. — ISBN 978-617-7094-10-3.
• Saint Lucia (ISLAND COUNTRY, WEST INDIES) // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)