Баку

За загальновідомою версією назва Баку походить від розм. перс. باد كوبه‎ — «Бадкубе» — «удар вітру», що найімовірніше пов'язано з пануючими там сильними вітрами^[5], і послужило зародженню вкоріненого епітета «Баку — місто вітрів». Однак фахівці відзначають, що ця перська форма назви дуже пізня і засвідчена лише з XVII століття.

Місто розташоване в південній частині Апшеронського півострова, на березі Каспійського моря.

Найбільші міста однієї довготи або широти
	Північ: Самара Казань
Захід: Нью-Йорк Мадрид Неаполь		Схід: Ташкент Пекін
	Південь: Манама

Клімат Баку — м'який континентальний і напівпустельний (Класифікація кліматів Кеппена: BSk)з жарким сухим літом, прохолодною зимою і рідкими опадами. У деякі роки випадає багато снігу, а невеликі скупчення снігу трапляються практично щозими. Опади влітку бувають рідко. Середня річна кількість опадів становить близько 210 мм.

Стародавній світ

Мабуть, ще на початку нашої ери сучасний Апшеронський півострів лежав на дні моря, оскільки через трансгресію Каспію рівень моря був набагато вищим, і низовина нижньої течії Кури перебувала під водою (на що вказують античні карти).^[9] Відомості про Баку з'являються в ранньому середньовіччі.

Причиною виникнення міста на Апшеронському півострові послужили фізико-географічні умови міста Баку, розташування його в центрі перетину міграційних і торгових шляхів, простягнутих з півночі на південь, із заходу на схід («Великий шовковий шлях»), кліматичні умови та паливне і енергетичне багатство, що з найдавніших часів виходить на поверхню землі, і зветься «нафта».^[3]

Середньовіччя

Перша письмова згадка — VI століття. В багатьох історичних джерелах місто згадувалося завдяки наявності нафти. Баку також було одним з торгових центрів регіону, куди приїжджали слов'янські, хазарські, китайські, сирійські, вірменські, іранські купці.

З другої половини IX століття Баку потрапив під володіння Ширваншахів і став одним з основних міст Ширвану. Населення займалося ремеслами, торгівлею, рибальством, садівництвом і нафтовидобутком. У 1191 році ширваншах Ахситан I тимчасово переніс столицю держави з Шемахи в Баку. У XII столітті місто було оточене кріпосною стіною і ровом.

В період нашестя монголів у XIII столітті місто занепало. Але вже в наступному столітті економічне життя Баку знову пожвавилося. Каспійське море в деяких джерелах навіть згадувалося як Бакинське море. З Баку вивозилися різні товари в Золоту Орду, російські князівства, Іран і Середню Азію. У Баку досі збереглися історико-архітектурні пам'ятки — Бухарський і Мултанський (Індійський) карвансараї, що свідчить про торгові зв'язки Баку з вказаними регіонами. В період правління ширваншаха Халіллулаха I (1417–1462) в Баку проводилися істотні будівельні роботи. Комплекс палацу Ширваншахів (який входить до світової спадщини ЮНЕСКО) був створений в цей період. З 1501 року Баку стало частиною Севфевідської держави.

Баку як торговий центр став привертати увагу Росії. Петро I направив експедицію на Південний Кавказ. 26 липня 1723 року російські війська зайняли Баку, але пізніше в результаті укладеного договору між Росією та Іраном в 1735 році росіяни покинули місто. З російськими військами пішла значна кількість вірменського населення.

Нафта Баку

У часи високого Середньовіччя (з VIII по XIII ст.) спостерігаємо численні письмові згадки бакинської нафти в працях арабських учених (Баладзорі, Масуді, Істахрі-Абу, Абу-Дулаф, Бекран та ін.), які описували самовилив нафти на поверхню та ранній колодязний видобуток на Апшеронському півострові. Так, Масуді у своєму трактаті «Середня книга» (перша половина Х ст.) відзначає, що « …в Баку було два головних джерела: з одного добувалася жовта і біла нафта, а з іншого — чорна і синя. Прибуток з кожного джерела становив понад тисячу дирхемів на рік». Масуді та Істахрі, котрі відвідали район Баку в Х ст., зазначали, що нафта й газ використовувалися для нагрівання води, приготування їжі, обпалення вапна, у військових та медичних цілях.

У X—XIII ст. в селі Балахани добувалася «легка нафта», а в Сурахани — «важка». Географ XIII століття Ібн Бекран пише, що нафту в Баку очищали, щоб позбутися від її поганого запаху і зробити нафту більш придатною для лікування.У 1264 р. під час подорожі через Баку до Персії венеційський купець і мандрівник Марко Поло став свідком видобутку нафти, що просочується на поверхню. На берегах Каспійського моря на території сучасного Азербайджану він бачив як збирали цю нафту. Марко Поло писав у своїй «Книзі про різноманітність світу» про великі ставки, заповнені нафтою, якими, як він писав, можна було б заповнити сто суден. Він також відзначав, що нафту застосовували для освітлення будинків і лікування шкірних захворювань. Він також згадує про спорудження нафтових колодязів і черпання з них нафти.

Новий час

В середині XVIII століття було створено Бакинське ханство. Баку було знов захоплене росіянами в 1796 році, але через рік Катерина II відкликала війська.

14 травня 1805 правитель Баку Гусейн Кулі визнав російське підданство, проте, коли в 1806 році російська армія на чолі з Павлом Циціановим підійшла до Баку, Циціанов був убитий за наказом правителя. Незабаром російська армія почала акцію відплати і в кінці того ж року захопила Баку, а Гусейн Кулі втік до Персії.

Незважаючи на владу Російської імперії, Баку став одним з промислових і культурних центрів Кавказу. Промислове видобування нафти сприяло розвитку міста. У 1847 році на Бібі-Ейбатському родовищі вперше в світі механічним шляхом була пробурена нафтова свердловина. В Баку почався приплив іноземного капіталу, відкрилися офіси Ротшильдів, братів Нобелів та інших. Крім нафтової промисловості розвивалося ткацьке виробництво, відкривалися механічні заводи, тютюнові фабрики, млини, обробні підприємства тощо.

8 травня 1883 року була відкрита залізниця Баку — Тбілісі. У 1899 році відкрили конку, був заснований паровий флот у Бакинському порту. До міста з'їхалося багато мігрантів — росіян, євреїв, німців, вірмен, іранських азербайджанців тощо.

З нафтовим бумом розцвіло культурне життя, відкрилися театри, була побудована будівля опери. Баку стало відоме як «Париж Кавказу»^[10]. Толерантність місцевих жителів викликало багато позитивних відгуків. Дослідник Том Рейсс відзначав, що Баку було єдиним місцем у Російській імперії, де євреї могли себе відчувати в безпеці^[11].

1873 року в Баку діяло 80 нафтопереробних заводів. Їхній дим так забруднював повітря, що міська влада ввела заборону будівництва нових підприємств у межах міста. За 2 км від Баку було відведено спеціальний район для промислових виробництв, який дістав назву «Чорне місто».

Радянський період

За радянських часів Баку стало столицею Азербайджанської РСР і перетворилося на один з адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР.

В середині квітня 1920 року частини 11-ї Армії РСЧА, розбивши залишки військ Денікіна, підійшли до північних кордонів Азербайджану. 27 квітня радянські війська перейшли азербайджанський кордон і, не зустрівши опору, 28 квітня увійшли в Баку.^[12]

У радянський час Баку стало столицею Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки і перетворилося на один з найбільших адміністративних, промислових, наукових і культурних центрів СРСР. У роки Німецько-радянської війни 1941—1945 років Баку був основним стратегічним центром забезпечення паливом військової авіації та бронетехніки, що було одним з найважливіших чинників перемоги СРСР. У той же час Німеччина будувала плани з метою захоплення бакинської нафти, але завдяки поразці Вермахту в битві за Кавказ Баку не був захоплений. У післявоєнні роки Баку також залишався значущим нафтоносним регіоном СРСР. Однак політична та економічна криза в 80-х роках породила нові реалії в житті радянського Азербайджану і Баку, що призвело до серії страшних трагедій і розколу в суспільстві.

Чорний січень

З початком вірмено-азербайджанського конфлікту в 1988–1989 роках в Баку прибула велика кількість азербайджанських біженців з Вірменії. У 1989–1990 роках в місті відбулися безпрецедентні заворушення, що переросли у вірменські погроми в Баку^[13][14]. До січня 1990 року в місті залишалося лише близько 27 тисяч жителів-вірмен, переважно немолодих^[15]. Погроми відбувалися 13-15 січня 1990 року, коли вигнані з Вірменії азербайджанські біженці стали нападати на місцевих жителів вірменської національності^{[16][17][18][19]}. За час погромів було убито 48 жителів міста вірменської національності.^{[20][21][22][23]} Більше 100 тисяч жителів було вимушено покинути місто^[24]. При цьому розквартирований в місті 12-тисячний контингент внутрішніх військ і частини радянської армії не втручалися в те, що відбувається, обмежуючись тільки охороною урядових об'єктів.^{[25][26][27][28]} Після введення додаткових частин Радянської Армії, які зустріли озброєний опір, у період з 20 січня по 11 лютого 1990 року було убито близько 40 військовослужбовців і 140 місцевих жителів, включаючи жінок, дітей і людей похилого віку.^{[29][30][31][32]} Метою військової операції був розгром антикомуністичного Народного Фронту Азербайджану і збереження влади Компартії.^[20]

З 1995 по 1998 роки у Баку виходила незалежна газета «Компас».

Наші дні

Оговтавшись від економічної і соціальної криз важких пострадянських років кінця 20-го сторіччя, Баку переживає нині своє нове народження як найбільший економічний і культурний центр Закавказзя.

Регіональний план розвитку Баку охопить період до 2030 року.

Держкомітету з містобудування та архітектури Джахангір Годжаєв: Підготовлений в період Радянського Союзу план не відповідає вимогам вільної економіки, і тому за підтримки Світового Банку готується план розвитку Баку. Це буде основою для створення нового генерального плану.Це буде більш довгостроковий документ, що визначає також параметри розвитку всього Баку і оточуючих його селищ і Абшеронського півострова в загальному. Під час підготовки плану буде використана світова практика, прийняті до уваги параметри розвитку міста Сумгайит і Абшеронського району. Поряд з цим проводяться роботи з планування центральної частини міста Баку.

У травні 2012 року в Баку пройшов 57-й конкурс пісні Євробачення.

У вересні-жовтні 2012 року в Баку відбулися матчі Чемпіонату світу з футболу серед дівчат віком до 17 років.

• Азербайджанський інститут нафтової промисловості
• Азербайджанська державна нафтова академія
• Азербайджанський технічний університет
• Азербайджанський медичний університет
• Азербайджанський державний економічний університет
• Азербайджанська державна морська академія
• Бакинська музична академія
• Бакинський державний університет
• Університет «Хазар»

Міста-побратими

Наразі, Баку має двадцять сім міст-побратимів.^[42]

Місто	Країна	Рік
Амман	Йорданія	З 1965
Анкара	Туреччина	З 1974
Басра	Ірак	З 1981
Бордо	Франція	З 1987
Вунгтау	В'єтнам	З 1992
Вашингтон	США	З 1993
Гонолулу	США	З 1993
Дакар	Сенегал	З 1994
Джидда	Саудівська Аравія	З 1995
Ізмір	Туреччина	З 1995
Москва	Росія	З 1995
Київ	Україна	З 1995
Конья	Туреччина	З 1996
Лондон	Сполучене Королівство	З 1996
Майнц	Німеччина	З 1997
Неаполь	Італія	З 1997
Санкт-Петербург	Росія	З 1998
Сараєво	Боснія і Герцеговина	З 1998
Стамбул	Туреччина	З 1998
Тебриз	Іран	З 1998
Х'юстон	США	З 2001
Балаково	Росія	З 2002

Міста-партнери

Міста, з якими Баку має зв'язки на різних рівнях.^[42]

Місто	Країна	Рік
Абердин	Шотландія	З 2002
Мінськ	Білорусь	З 2002
Ставангер	Норвегія	З 2002
Тбілісі	Грузія	З 2002

Дипломатичні та консульські представництва

У місті знаходяться 50 посольств і 4 представництва.

Членство в місті Баку

Місто є членом таких міжнародних організацій:^[42]

• Всесвітньої Федерації Міст-побратимів
• Всесвітньої Організації Міст спадщини (ЮНЕСКО)
• Всесвітньої Організації Міст Енергетики
• Міжнародного інституту «Євроград»
• Союзу Столиць Країн Чорноморської Економічної Співдружності

• Атешгях
• Дівоча вежа
• Палац Ширваншахів
• Старе місто
• Приморський бульвар

Пам'ятники

• Пам'ятник Ніколі Теслі (Баку)

• 
  Споруджувані будівлі Flame Towers
• 
  Дівоча вежа
• 
  Головна будівля Азербайджанської державної залізниці
• 
  Бакинська Фортеця (Ічері Шехер)
• 
  Ворота в Ічері Шехер
• 
  Палац Ширваншахів
• Бакинська бухта
  Бакинська бухта
• 
  Баку вночі

• Арабський трактат XIII ст.:

«Баку — це місто в області Ширвана на березі моря. Всю ніч земля його горить, як вогонь: ставлять на неї котел, і вода на землі його закипає. Його товари: нафта чорна, біла, зелена і сіль».

• Діамантова рука
• І цілого світу мало
• Людина-амфібія
• Мій добрий тато
• Тегеран-43

• Азіза Мустафа Заде — азербайджанська джазова піаністка, співачка та композитор.
• Аллегрова Ірина Олександрівна — радянська та російська естрадна співачка, актриса.
• Аллілуєва Надія Сергіївна — радянський партійний діяч, друга дружина Генерального секретаря ЦК ВКП (б) І. В. Сталіна.
• Алмасзаде Гамер Гаджиага кизи — азербайджанська балерина.
• Афаг Башіргизи — заслужена артистка Азербайджану
• Афаг Масуд — кавалер ордена «Слава», народна письменнця Азербайджану, заслужена діячка мистецтв Азербайджану
• Бахрамов Тофік Бахрам-огли — азербайджанський радянський футбольний арбітр.
• Вагіф Мустафазаде — азербайджанський джазовий композитор і піаніст.
• Ванников Борис Львович — радянський державний діяч.
• Говорухін Лев Олексійович — Герой Радянського Союзу
• Давид Нурієв — відомий російський репер і актор. Більш відомий своїм творчим псевдонімом Птаха.
• Доліна Лариса Олександрівна — радянська і російська естрадна і джазова співачка, актриса.
• Єременко Костянтин Андрійович — радянський і український диригент.
• Валентин Женевський — азербайджанський та український камерний і естрадний співак, композитор і педагог. «Заслужений діяч естрадного мистецтва України»
• Ібрагімбеков Рустам Ібрагімович — азербайджанський і російський письменник, сценарист, кінодраматург і кінорежисер.
• Ісмаїлов Тельман Марданович — російський підприємець.
• Кара Караєв (1918—1982) — азербайджанський радянський композитор.
• Каспаров Гаррі Кімович — радянський і російський шахіст, письменник і політик.
• Ландау Лев Давидович — радянський фізик.
• Мамед Гасан Гаджинський — азербайджанський державний і політичний діяч.
• Мешаді Азізбеков — діяч революційного руху в Азербайджані.
• Омелянович-Павленко Іван Володимирович — генерал-хорунжий Армії УНР
• Петросян Євген Ваганович — радянський і російський артист естради, письменник-гуморист і телеведучий.
• Раджабов Теймур Борисович — азербайджанський шахіст, гросмейстер.
• Ріхард Зорге — професійний журналіст, розвідник-шпигун.
• Ростропович Мстислав Леопольдович — російський віолончеліст, диригент.
• Саакянц Роберт Аршавірович — відомий вірменський кінорежисер-мультиплікатор
• Салманов Салман Мамед Огли — український музикант, перкусіоніст, учасник гурту Мандри (1997—2009).
• Тагиєв Гаджи Зейналабдін — азербайджанський підприємець і філантроп.
• Франгіз Алізаде — азербайджанська композиторка, піаністка, музикознавець і педагог.
• Шрамченко Святослав Олександрович — військовий і громадський діяч, капітан-лейтенант УНР
• Закаріадзе Серго Олександрович (1909—1971) — радянський грузинський актор, читець, педагог
• Еріка Ферда (1914—1997) — латвійська актриса, хореограф і театральний педагог
• Тимофєєв Микола Дмитрович (1921—1999) — радянський російський актор театру і кіно
• Нагорний Олексій Петрович (1922—1984) — російський письменник, сценарист
• Мелік Дадашев (1924—1996) — азербайджанський актор
• Зорін Леонід Генріхович (1924—2020) — російський письменник, поет, перекладач, драматург і сценарист
• Агамірова Тамілла Суджаївна (1928—2021) — радянська і російська актриса театру і кіно
• Троцюк Богдан Якович (1931—2009) — радянський, російський композитор
• Кажлаєв Мурад Магомедович (* 1931) — російський композитор
• Юргенс Наталія Микитівна (* 1932) — російська актриса
• Меліков Аріф Джангір огли (1933—2019) — азербайджанський композитор
• Лаферов В'ячеслав Гаврилович (1939—1996) — радянський і український художник по гриму
• Меньшов Володимир Валентинович (1939—2021) — російський актор, кінорежисер.
• Віторган Еммануїл Гедеонович (* 1939) — радянський та російський актор театру і кіно
• Кулієв Ельдар (1941—2021) — радянський та азербайджанський кінорежисер, сценарист і актор
• Терентьєва Нонна Миколаївна (1942—1996) — радянська, російська актриса театру і кіно
• Магомаєв Муслім Магометович (1942—2008) — радянський азербайджанський оперний та естрадний співак, композитор
• Фарадж Караєв (* 1943) — азербайджанський композитор
• Полад Бюльбюль огли (* 1945) — радянський і азербайджанський естрадний співак (ліричний тенор), композитор, педагог, актор, доктор мистецтвознавства
• Агаджанов Ґрант Карапетович (* 1948) — інженер. Доктор економічних наук (1995), професор (1995)
• Азер Ірина Абдуррезаївна (* 1949) — актриса радянського кіно
• Омарова Гаміда Мамед-кизи (* 1957) — азербайджанська актриса
• Газаров Сергій Ішханович (* 1958) — радянський і російський актор і режисер театру і кіно, сценарист, продюсер
• Савкін Олег Володимирович (* 1965) — український актор театру і кіно.

• Азербайджанський Державний Академічний Драматичний Театр
• Азербайджанський державний музей килима і народного прикладного мистецтва імені Лятіфа Керімова
• Азербайджанський державний музей мистецтв імені Рустама Мустафаєва
• Азербайджанський державний музей музичної культури
• Азербайджанський державний російський драматичний театр імені Самеда Вургуна
• Азербайджанський Державний Театр ляльок імені Абдулли Шаїга
• Азербайджанський державний театр юного глядача
• Азербайджанська державна філармонія
• Азербайджанська національна бібліотека
• Центральна міська бібліотека імені Мірзи Алекпера Сабіра
• Азербайджанський театр опери і балету
• Бакинський зоопарк
• Бакинський музей сучасного мистецтва
• Вілла Петролеа
• Музей Азербайджанської літератури імені Нізамі Гянджеві
• Музей історії Азербайджану
• Музей мініатюрних книг
• Пам'ятник Тарасові Шевченку в Баку

• baku.ru [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Azerbaijan Travel Guide (англ.)
• Baku Hotels Directory (англ.)
• Готелі Баку (англ.)
• Фотографії Баку [Архівовано 30 липня 2012 у Wayback Machine.]