Вест Гем Юнайтед

Походження

Перше загальноприйняте втілення «Вест Гем Юнайтед» було засновано в 1895 році як «Темз Айронворкс», командою робітників найбільшого і останнього суднобудівника на Темзі, «Thames Ironworks and Shipbuilding Company», а саме бригадиром і арбітром місцевої ліги Дейвом Тейлором і власником Арнольдом Гіллсом^[4], про що було оголошено в газеті «Thames Ironworks Gazette» за червень 1895 року. Компанія базувалася на пристані Лімут у Блекволі та Каннінг-Тауні на обох берегах річки Леа, де Леа впадає в Темзу. Thames Ironworks побудувала багато кораблів, найвідомішим з яких є HMS Warrior. Останнім кораблем, побудованим тут, був дредноут HMS Thunderer у 1912 році, і незабаром після цього корабельня закрилася.

Корабельня судноплавної компанії Castle Shipping Line була дуже близьким сусідом, і їхня робоча команда, спочатку відома під назвою «Олд Касл Свіфтс», об'єдналася з командою «Темз Айронворкс» після збанкрутування.

Команда грала на суто аматорських засадах, в ній грали кілька працівників заводу. Томас Фрімен був судновим пожежником, а Волтер Паркс – клерком. Джонні Стюарт, Волтер Трентер і Джеймс Ліндсей були кочегарами. Серед інших працівників були Вільям Чепмен, Джордж Сейдж і Фред Чемберлен, а також учень клепальника Чарлі Дав, який згодом мав великий вплив на майбутнє клубу.

У 1895 році «Темз Айронворкс» виграв Благодійний кубок Вест Гема, який розігрували клуби з району Вест-Гем, а в 1897 році виграв Лондонську лігу. Команда стала професійною у 1898 році, вступивши до Другого дивізіону Південної ліги, і з першої спроби вийшла до Першого дивізіону^[5]. Наступного року вона посіла друге місце, але вже зарекомендувала себе як повноцінна конкурентоспроможна команда. Наприкінці квітня 1900 року вони впевнено перемогли місцевих суперників «Фулхем» у плей-оф на виліт з рахунком 5:1 і зберегли за собою статус учасника Першого дивізіону.

Спочатку команда грала у темно-синій формі, який отримують спортсмени в деяких університетах і школах за участь у змаганнях найвищого рівня, але наступного сезону змінила колір, перейшовши на небесно-блакитні сорочки та білі шорти, які носили з 1897 по 1899 рік.

Після зростальних суперечок щодо управління та фінансування клубу, у червні 1900 року «Темз Айронворкс» було розформовано, а потім майже одразу відновлено як «Вест Гем Юнайтед» (на честь лондонського району Вест-Гем, де вони грали) 5 липня 1900 року з Сідом Кінгом на посаді менеджера та його асистентом Чарлі Пейнтером. Через початкове коріння та зв'язки з «робітничим колективом», серед вболівальників та ЗМІ вони все ще відомі як «Залізні» або «Молоти».

Народження Вест Гем Юнайтед (1901–1961)

«Вест Гем Юнайтед» приєднався до Західної ліги в сезоні 1901 року^[6], водночас продовжуючи грати в Південному дивізіоні 1. У 1907 році «Вест Гем» став чемпіоном Дивізіону 1В Західної ліги, а потім переміг чемпіона Дивізіону 1А «Фулхем» з рахунком 1:0 і став абсолютним чемпіоном Західної ліги. Відроджений клуб продовжував грати на Меморіал Граундс в Плейстоу, але в 1904 році переїхав на поле в районі Аптон-Парк, на стадіон «Болейн Граунд». Перша гра «Вест Гем» на новому стадіоні була проти запеклих суперників «Міллволла» (які самі були командою металургійного заводу, хоча і працювали на конкуруючу компанію), яка зібрала 10 000 глядачів і завершилася перемогою «Вест Гема» з рахунком 3:0. 2 вересня 1904 року газета «Дейлі міррор» писала: «Завдяки погоді, що встановилася після ранкового дощу, «Вест Гем Юнайтед» вчора ввечері дуже вдало розпочав сезон, обігравши «Міллволл» з рахунком 3:0 на новому стадіоні в Аптон-Парк».

У 1919 році, ще під керівництвом Кінга, «Вест Гем» вийшов до Другого дивізіону Футбольної ліги, зігравши внічию 1:1 з «Лінкольн Сіті», а в 1923 році отримав підвищення до Першого дивізіону, а також потрапив до першого в історії фіналу Кубка Англії, який відбувся на старому стадіоні «Вемблі». Їхнім суперником був «Болтон Вондерерс». Цей матч був також відомий як «Фінал Білого Коня», названий так тому, що приблизно 200 000 людей прийшли на нього подивитися; на поле, яке потрібно було розчистити перед початком матчу, вийшов «Біллі», гігантський білий кінь (насправді сірий), на якому їхав констебль Джордж Сорі. Сам фінальний матч кубка закінчився з рахунком 2:0 на користь «Болтон Вондерерс». Команда з перемінним успіхом виступала в Першому дивізіоні, але зберегла свій статус протягом десяти років і дійшла до півфіналу Кубка Англії в 1933 році^[7].

У 1932 році клуб вилетів до Другого дивізіону^[8], а багаторічний менеджер Сід Кінг був звільнений після того, як прослужив клубу 32 роки, і в тому числі як гравець з 1899 по 1903 рік. Після вильоту Кінг мав проблеми з психічним здоров'ям. Він з'явився п'яним на засіданні ради директорів і невдовзі покінчив життя самогубством. Його замінив помічник менеджера Чарлі Пейнтер, який сам працював у «Вест Гемі» на різних посадах з 1897 року і прослужив команді на цій посаді до 1950 року, провівши загалом 480 ігор. Більшу частину наступних тридцяти років клуб провів у цьому дивізіоні, спочатку під керівництвом Пейнтера, а потім під керівництвом колишнього гравця Теда Фентона.

Фентону вдалося повернути клуб до вищого дивізіону англійського футболу в 1958 році, завдяки значному внеску Малкольма Еллісона. Фентон допоміг розвинути як початкову групу майбутніх зірок «Вест Гема», так і підхід «Вест Гема» до гри^[9].

Роки слави (1961–1986)

Рон Грінвуд був призначений наступником Фентона в 1961 році і незабаром привів клуб до двох головних трофеїв, вигравши фінал Кубка Англії 1964 року. Команду очолив молодий Боббі Мур. Наступного року «Вест Гем» також виграв Кубок володарів кубків^[10]. Під час чемпіонату світу 1966 року ключовими гравцями збірної Англії були гравці «Вест Гему», включаючи капітана Боббі Мура, Мартіна Пітерса (який забив у фіналі) та Джеффа Герста, який зробив перший хет-трик у фіналі чемпіонату світу. Всі троє гравців пройшли через молодіжну команду «Вест Гема».

На Баркінг-роуд, навпроти таверни Болейн, стоїть статуя «Чемпіони» на честь «трьох синів» «Вест Гема», які допомогли виграти чемпіонат світу 1966 року: Боббі Муру, Джеффу Херсту та Мартіну Пітерсу. На статуї також зображений Рей Вілсон з «Евертона».

Після важкого початку сезону 1974-75 Грінвуд отримав підвищення, ставши генеральним менеджером, і не повідомивши правління, призначив свого помічника Джона Лаєлла тренером команди. Результатом став миттєвий успіх - команда забила 20 голів у перших чотирьох матчах і виграла Кубок Англії, ставши останньою командою, яка виграла Кубок Англії, маючи у складі повністю гравців з Англії, обігравши у фіналі 1975 року «Фулгем» з рахунком 2:0. У складі «Фулгема» грали два колишні капітани збірної Англії, Алан Маллері та легенда «Вест Гема» Боббі Мур^[11]. 1976 року Лаєлл вивів «Вест Гем» до ще одного фіналу Кубка володарів кубків, хоча команда програла матч бельгійському «Андерлехту» з рахунком 4:2. Перебування Грінвуда на посаді генерального менеджера тривало менше як три роки, оскільки його було призначено новим тренером збірної Англії після відставки Дона Реві в 1977 році.

У 1978 році «Вест Гем» знову вилетів до Другого дивізіону, але Лаєлл залишився на посаді менеджера і привів команду до перемоги у фіналі Кубка Англії 1980 року з рахунком 1:0 проти «Арсеналу», що стало останнім випадком, коли команда не з вищого дивізіону виграла Кубок Англії^[12]. Вони дійшли до фіналу, перемігши «Евертон» у півфіналі. У 1981 році «Вест Гем» вийшов до Першого дивізіону і протягом наступних трьох сезонів фінішував у першій десятці Першого дивізіону, а у 1985-86 роках посів третє місце, досягнувши найвищого результату в історії ліги; група гравців стала відома як «Хлопці 86-го» (англ. The Boys of 86).

Злети та падіння (1986–2005)

Однак «Молотобійці» знову вилетіли в 1989 році, що призвело до звільнення Лаєлла^[13]. Він отримав ex gratia у розмірі 100 000 фунтів стерлінгів, але покинув клуб за обставин, які Лаєлл назвав «прикрими», заслуживши лише 73 слова у короткому визнанні його заслуг у клубній програмці. Лаєлл залишив «Вест Гем» після 34 років в команді.

Після Лаєлла команду недовго очолював Лу Макарі, але він пішов у відставку після менш ніж одного сезону, щоб відбілити своє ім'я від звинувачень у нелегальних ставках, коли був менеджером «Свіндон Таун»^[14]. Його замінив колишній гравець Біллі Бондс. У першому повному сезоні Бондса, 1990–91, «Вест Гем» знову забезпечив собі вихід до Першого дивізіону. Повернувшись до вищого дивізіону, Бондс провів «Вест Гем» через один з найсуперечливіших сезонів. Коли клуб планував запровадити систему облігацій, почалися масові заворушення. «Вест Гем» посів останнє місце і вилетів назад до Другого дивізіону лише через один сезон. Проте, у 1992–93 роках вони сильно змінились. З Тревором Морлі та Клайвом Алленом, які забили 40 голів, вони гарантували собі друге місце в останній день сезону домашньою перемогою 2:0 над «Кембридж Юнайтед», а разом з ним і вихід до Прем'єр-ліги^[15].

Оскільки команда вийшла до Прем'єр-ліги, виникла потреба в оновленні складу. Гравець «Оксфорд Юнайтед» Джоуї Бошамп був придбаний за 1,2 мільйона фунтів стерлінгів. Однак невдовзі після прибуття до клубу він став незадоволеним, назвавши причиною тугу за рідним Оксфордом. Бондсу, зокрема, було важко зрозуміти таку позицію гравця у порівнянні з його власним підходом «ніколи не здавайся», що стало ще одним доказом занепаду сучасної гри та сучасного гравця^[16]. 58 днів потому Бошама підписав «Свіндон Таун» за рекордну для клубу суму у 800 000 фунтів стерлінгів, яка включала захисника Адріана Вітбреда, що пішов у зворотному напрямку. Вітбред був оцінений в 750 000 фунтів стерлінгів.

Асистент менеджера Гаррі Реднапп також став відігравати більшу роль у трансферах гравців за згодою клубу. Після чуток про те, що його колишній клуб «Борнмут» готовий запропонувати йому посаду, правління «Вест Гему» та їхній виконавчий директор Пітер Сторрі зробили суперечливий крок. Правління прагнуло не втратити Реднаппа і запропонувало Бондсу місце в раді директорів «Вест Гему», віддалене від повсякденних справ клубу. Це дозволило б їм призначити Реднапа менеджером. Бондс відмовився від запропонованої посади і пішов з клубу. Його звинувачення в обмані і маніпуляціях з боку ради директорів і Реднапа продовжують викликати недоброзичливе ставлення. Пітер Сторрі стверджував, що вони впоралися з ситуацією, кажучи: «Якби Гаррі пішов у «Борнмут», була велика ймовірність того, що Білл пішов би у відставку в будь-якому випадку, так що ми опинилися в без виграшній ситуації. Ми засмучені тим, що Білл йде, і це великий удар, але настав час рухатися далі, і ми призначили чудового менеджера». 10 серпня 1994 року Реднапп став менеджером.

Час перебування Реднаппа у «Вест Гемі» відзначився ротацією гравців під час його перебування на посаді, а також рівнем привабливого футболу та успіху, якого не бачили з часів керівництва Джона Лаєлла. За час його керування клубом через нього пройшло 134 гравці, що призвело до чистого дефіциту трансферних платежів у розмірі 16 мільйонів фунтів стерлінгів, незважаючи на продаж Ріо Фердинанда в «Лідс Юнайтед» за 18 мільйонів фунтів стерлінгів^[17]. Деякі з них були особливо успішними, наприклад, підписання Стюарта Пірса, Тревора Сінклера, Паоло Ді Каніо, Джона Гартсона, Еяла Берковича та Іана Райта.

Тим часом, деякі з них були надто дорогими гравцями, які не змогли досягти успіху у «Вест Гемі», такі як Флорін Редучою, Давор Шукер, який заробив стільки ж, скільки дохід від цілої трибуни, і все ж зробив лише вісім виходів на поле, Крістіан Бассіла, який коштував 720 000 фунтів стерлінгів і зіграв лише 86 хвилин, Тіті Камара, Гарі Чарльз, чия заробітна плата становила 4,4 мільйони фунтів, але він зіграв лише тричі за клуб, Рігоберт Сонг, Пауло Футре та Марко Бугерс, гравець, якого часто називають одним з найбільших невдах Прем'єр-ліги^[18][19]. У його перший сезон на посаді тренера «Вест Гема» боровся із загрозою вильоту до останніх тижнів^[20], тоді як у третьому сезоні він також буде боротися за збереження прописки. Завжди готовий виходити на трансферний ринок, Реднапп придбав у зимове трансферне вікно Джона Гартсона та Пола Кітсона, які додали імпульсу, необхідного наприкінці сезону.

У 1999 році «Вест Гем» посів п'яте місце, що стало найвищою позицією у вищому дивізіоні з 1986 року. Вони також виграли Кубок Інтертото, обігравши французький «Мец» і потрапивши до Кубка УЄФА 1999-2000 рр. Справи у Реднаппа пішли на спад після продажу Ріо Фердинанда за 18 мільйонів фунтів стерлінгів до «Лідса» в листопаді 2000 року. Реднапп невдало використав трансферні гроші, придбавши таких гравців, як Рагнвальд Сома, який коштував 800 000 фунтів стерлінгів і зіграв лише сім матчів чемпіонату, Камара та Сонг. Реднапп відчував, що йому потрібно більше коштів для роботи на трансферному ринку^[21]. Голова правління Террі Браун втратив терпіння до Реднаппа через його вимоги щодо трансферних коштів. У червні 2001 року, викликаний на зустріч з Брауном для обговорення контрактів, він був звільнений. Його помічник Френк Лемпард (старший) також пішов, що зробило продаж його сина, Френка Лемпарда-молодшого, неминучим влітку 2001 року він приєднався до «Челсі» за 11 мільйонів фунтів стерлінгів^[22].

Маючи кілька імен, таких як Алан Кербішлі, Браун зробив вибір на користь асистента Реднапа Гленна Редера та призначив менеджером 9 травня 2001 року. Він вже зазнав невдачі в управлінні «Джиллінгем», де програв 22 з 35 матчів, і з «Вотфордом». Його першими великими підписаннями були повернення Дона Гатчісона за 5 мільйонів фунтів^[23] і чеського центрального захисника Томаша Ржепки. Фінішувавши сьомим у своєму першому сезоні, Редер у своєму офісі на «Болейн Граунд» зазнав закупорки кровоносної судини в мозку. Оскільки Редер потребував медичної допомоги та відновлення, колишній гравець Тревор Брукінг став тимчасово виконуючим обов'язки менеджера^[24]. Незважаючи на те, що «Молотобійці» не програли жодної гри, в останній день сезону вилетіли, набравши рекордні для клубу, що вилетів, 42 очки за 38 матчів сезону. Десять сезонів футболу в Прем'єр-лізі були закінчені^[25]. Багато найкращих гравців, включаючи Джо Коула, Ді Каніо та Кануте, покинули клуб.

Наступного сезону, вже у другому дивізіоні, Редер відновив свою роботу на посаді менеджера. Однак результати все ще були поганими, і після виїзної поразки від «Ротергем Юнайтед» він був звільнений 24 серпня 2003 року. Брукінг знову зайняв посаду тренера. Він програв лише одну гру, 2:0 на виїзді «Джиллінгему», і відомий як «найкращий менеджер, якого «Вест Гем» ніколи не мав».

Колишній гравець «Крістал Пелес» і менеджер «Редінга» Алан Пард'ю був наступним босом. Однак «Редінг» та його голова, Джон Мадейскі, не хотіли його відпускати. Після того, як «Вест Гем» виплатив «Редінгу» 380 000 фунтів стерлінгів компенсації, 18 жовтня 2003 року він був призначений менеджером^[26]. Пард'ю вирішив перебудувати команду, запросивши Найджела Рео-Кокера, Марлона Гарвуда та Брайана Діна. У свій перший сезон на посаді тренера «Вест Гем» дійшов до фіналу плей-оф, але програв «Крістал Пелас»^[27]. Завдяки підписанню Боббі Замори, Меттью Етерінгтона та ветеранів Кріса Пауелла і Тедді Шерінгема «Вест Гем» посів 6-те місце, а згодом завдяки голу Замори у фіналі плей-оф 2005 року переміг «Престон Норт-Енд» з рахунком 1:0 і повернувся до Прем'єр-Ліги^[28]. Забезпечивши собі підвищення в класі, Пард'ю сказав: «Це командна робота. Ми добре захищалися і ми повернулися туди, де нам належить бути»^[29].

Останні роки на Болейн Граунд (2005–2016)

Повернувшись до вищого дивізіону, «Вест Гем» посів дев'яте місце, але головною подією сезону 2005-06 став вихід у фінал Кубка Англії, де після нічиєї 3:3 у серії післяматчевих пенальті програв фавориту «Ліверпулю». «Вест Гем» програв, але, тим не менш, здобув путівку до Кубка УЄФА наступного сезону, оскільки Ліверпуль вже кваліфікувався до Ліги Чемпіонів. У серпні 2006 року «Вест Гем» здійснив великий переворот в останній день трансферного вікна, підписавши Карлоса Тевеса та Хав'єра Маскерано^[30]. У листопаді 2006 року клуб був куплений ісландським консорціумом на чолі з Еггертом Магнуссоном^[31]. Менеджер Пард'ю був звільнений після поганої форми протягом сезону^[32] і замінений колишнім менеджером «Чарльтон Атлетік>» Аланом Кербішлі^[33].

Підписання Маскерано і Тевеса було розслідувано Прем'єр-лігою, яка була стурбована тим, що деталі трансферів були відсутні в офіційних документах. Клуб був визнаний винним і оштрафований на 5,5 мільйонів фунтів стерлінгів у квітні 2007 р. Однак «Вест Гем» уникнув зняття очок, що, зрештою, стало вирішальним для уникнення вильоту в кінці сезону 2006-07. Після цієї події голова правління «Віган Атлетік» Дейв Вілан, підтриманий іншими командами, яким загрожував виліт, зокрема «Фулгемом» і «Шеффілд Юнайтед», пригрозив судовим позовом^[34]. «Вест Гем» уникнув вильоту, вигравши сім з останніх дев'яти матчів, включаючи перемогу над «Арсеналом» з рахунком 1:0, а в останній день сезону здолав новоспечених чемпіонів ліги «Манчестер Юнайтед» з рахунком 1:0 завдяки голу Тевеса, і фінішував на 15-му місці.^[35]

У сезоні 2007-08 «Вест Гем» досить стабільно залишався у верхній половині турнірної таблиці, з Фредді Юнгбергом у команді, незважаючи на низку травм; Крейг Белламі пропустив більшу частину кампанії^[36], а Кірон Даєр вибув з серпня 2007 р. В останньому матчі сезону на «Болейн-Граунд» «Вест Гем» зіграв внічию 2:2 з «Астон Віллою», забезпечивши собі десяте місце, випередивши принципових суперників з «Тоттенгем Готспур» на три очки. Це було вище на п'ять місць у порівнянні з попереднім сезоном, і що найважливіше, «Вест Гем» не перебував під реальною загрозою вильоту під час сезону.

Після сварки з правлінням через продаж захисників Антона Фердінанда і Джорджа Маккартні в «Сандерленд», менеджер Алан Кербішлі подав у відставку 3 вересня 2008 р.^[37] Його наступником став колишній нападник «Челсі» Джанфранко Дзола, який очолив клуб 11 вересня 2008 р., ставши першим менеджером клубу, який не є британцем.^[38] У сезоні 2008-09 «Вест Гем» фінішував дев'ятим, покращивши свій результат на одну позицію.

У сезоні 2009-10 «Вест Гем» впевнено стартував з перемоги 2:0 над нещодавно підвищеним у класі «Вулвергемптон Вондерерз», голи забили Марк Нобл і новопризначений капітан Метью Апсон.^[39] Матч Кубку Ліги проти старих суперників «Міллволла» призвів до жорстоких заворушень за межами стадіону, а також до вторгнення на поле і масових заворушень на «Болейн Граунд»^[40]. У серпні 2009 року фінансові проблеми материнських компаній, що є власниками клубу, призвели до того, що теперішні власники клубу були позбавлені можливості виділяти гроші на підтримку клубу, доки не було знайдено нового власника. Титульний спонсор клубу SBOBET надав клубу допомогу в придбанні вкрай необхідного нападника, італійця Алессандро Діаманті.

«Вест Гем» провів невдалий сезон, який включав тривалу боротьбу за місце в Прем'єр-Лізі. Нарешті вони забезпечили собі місце в лізі за дві гри до кінця сезону, перемігши «Віган Атлетік» 3:2^[41]. Клуб зумів взяти 35 очок з 38 ігор, що на сім менше, ніж у них було, коли вони вилетіли сім років тому. 11 травня 2010 року, через два дні після закінчення сезону 2009-10, «Вест Гем» оголосив про розірвання контракту з Дзолою з негайним вступом в силу. 3 червня 2010 року Аврам Грант підписав чотирирічну угоду, щоб стати наступним менеджером «Вест Гема» за умови отримання дозволу на роботу^[42]. Форма «Вест Гема» продовжувала залишатися поганою, команда рідко виходила за межі зони вильоту та програвала з розгромними рахунками^[43], що ставило майбутнє Гранта на посаді менеджера під серйозні сумніви. Перемога у чвертьфіналі Кубку Футбольної ліги над «Манчестер Юнайтед» з рахунком 4:0 стала яскравою крапкою у невтішному сезоні^[44]. Виступ у Прем'єр-лізі ніяк не позначився на його грі в обох національних Кубках. «Молотобійці» дійшли до півфіналу Кубку Ліги, де були вибиті переможцем «Бірмінгем Сіті»^[45], а також до чвертьфіналу Кубку Англії, де зазнали поразки з від «Сток Сіті»^[46].

15 травня 2011 року виліт «Вест Гема» до Чемпіоншипу був підтверджений після гостьової поразки від «Віган Атлетік». Після перерви «Вест Гем» вів 2:0 завдяки двом голам Демба Ба, але «Віган» вирвав перемогу 3:2 завдяки удару Шарлья Н'Зогбіа в доданий час. Після поразки «Вест Гем» оголосив про звільнення менеджера Аврама Гранта, який пропрацював на посаді лише один сезон^[47]. 1 червня 2011 року на посаду менеджера замість Гранта було призначено Сема Еллардайса.

Клуб посів третє місце в Чемпіоншипі в сезоні 2011-12 з 86 очками і взяв участь у плей-оф. У півфіналі плей-оф вони обіграли «Кардіфф Сіті» з рахунком 5:0 і вийшли у фінал проти «Блекпула» на «Вемблі» 19 травня 2012 року. Карлтон Коул відкрив рахунок, і хоча «Блекпул» зрівняв рахунок на початку другого тайму, Рікарду Ваш Те забив переможний для «Вест Гем» гол на 87-й хвилині^[48].

Після повернення до Прем'єр-ліги «Вест Гем» підписав колишніх гравців Джеймса Коллінза та Джорджа Маккартні на постійній основі, також встановив трансферний рекорд клубу підписавши Метта Джарвіса та підписав на правах оренди Енді Керролла. Свою першу гру в сезоні вони виграли 18 серпня 2012 року з рахунком 1:0 проти «Астон Вілли» завдяки голу Кевіна Нолана. Кульмінацією першої половини сезону стала домашня перемога над чинним чемпіоном Ліги Чемпіонів «Челсі» з рахунком 3:1, 1 грудня 2012 року, яка вивела команду на восьму позицію. 22 березня 2013 року «Вест Гем» уклав угоду про оренду «Олімпійського стадіону» на 99 років, який планується використовувати як домашній стадіон, починаючи з сезону 2016-17. Наприкінці сезону команда посіла десяте місце, здобувши дев'ять домашніх перемог і лише три на виїзді. На виїзді було забито лише 11 голів, що є найнижчим показником у всій лізі.

У сезоні 2013-14 «Вест Гем» посів 13-те місце в Прем'єр-лізі. Вони також дійшли до півфіналу Кубка ліги, де програли з загальним рахунком 9:0 майбутнім володарям кубка «Манчестер Сіті»^[49]. Особливістю сезону стала критика менеджера Сема Еллардайса з боку вболівальників, пов'язана з його ігровою тактикою^[50][51]. У сезоні 2014-15 «Вест Гем» посів 12-те місце в Прем'єр-лізі, на одну сходинку вище, ніж у минулому сезоні. Через кілька хвилин після останньої гри сезону, 24 травня 2015 року, клуб оголосив, що контракт Аллардайса не буде продовжений і що вони шукають нового менеджера. Зайнявши перше місце в рейтингу Fair Play УЄФА, «Вест Гем» кваліфікувався до Ліги Європи УЄФА 2015-16 в перший кваліфікаційний раунд^[52].

9 червня 2015 року колишній гравець «Вест Гема» Славен Билич був призначений менеджером з контрактом на три роки^[53]. При Биличі команда перемогла на «Емірейтс» «Арсенал» з рахунком 2:0, вперше перемогла «Ліверпуль» на «Енфілді» з 1963 року. 19 вересня Билич привів «Вест Гем» до третьої поспіль перемоги з рахунком 2:1 на виїзді проти «Манчестер Сіті». Це був перший випадок, коли «молотобійці» виграли три поспіль виїзних матчі в Прем'єр-лізі з вересня 2007 року. За підсумками сезону клуб посів 7-ме місце в Прем'єр-лізі. Команда побила кілька рекордів клубу в еру Прем'єр-ліги, включаючи найбільшу кількість очок (62), найбільшу кількість голів за сезон (65), найменшу кількість програних ігор за сезон (8) і найменшу кількість виїзних поразок (5). Сезон також став останнім, коли команда грала на «Болейн Граунд», з наступного сезону вона переїжджає на «Олімпійський стадіон», завершуючи своє 112-річне перебування на стадіоні.

Переїзд на Олімпійський стадіон та європейський успіх (2016–)

Після перемоги «Манчестер Юнайтед» у фіналі Кубка Англії 2016 року, «Вест Гем» отримав місце в Лізі Європи і пройшов до третього кваліфікаційного раунду 2016-17. Наприкінці першого сезону на лондонському стадіоні команда посіла 11-те місце, а також була змушена мати справу з відходом зіркового гравця Дімітрі Паєта. Команда невдало розпочала сезон, здобувши лише дві перемоги в перших 11 матчах. Після поразки 4:1 від «Ліверпуля» вдома, коли команді загрожував виліт, Билич був звільнений 6 листопада 2017 року. Його замінив колишній бос «Сандерленда» Девід Моєс, який підписав контракт до кінця сезону. Команда боролася з нестабільною формою до кінця сезону, але зуміла уникнути вильоту і фінішувати 13-ю. Новий контракт Моєсу не був запропонований, і він покинув клуб після закінчення терміну його дії 16 травня 2018 року^[54].

22 травня 2018 року клуб призначив колишнього боса «Манчестер Сіті» Мануеля Пеллегріні новим менеджером за трирічним контрактом^[55]. У його першому сезоні на посаді «молотобійці» фінішували 10-ми, знову страждаючи від нестабільної форми. Однак після невдалої першої половини наступного сезону Пеллегріні був звільнений у грудні 2019 року, коли команда була лише на одне очко вище зони вильоту. Його останньою грою на посаді тренера стала домашня поразка від «Лестер Сіті» з рахунком 2:1^[56]. Його замінив Девід Моєс, який повернувся на посаду тренера на наступний день^[57].

22 липня 2020 року клуб забезпечив собі місце в Прем'єр-лізі ще на один сезон, зігравши внічию 1:1 на виїзді з «Манчестер Юнайтед»^[58]. Напередодні сезону 2020-21 керівництво «Вест Гема» викликало критику, в тому числі з боку капітана клубу Марка Нобла, який публічно розкритикував продаж перспективного випускника академії Грейді Діангана. Попри програш у двох стартових матчах сезону, форма «Вест Гема» покращилася, і до кінця листопада клуб посів п'яте місце. Клуб не вилетів з зони єврокубків до кінця сезону і отримав кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА 2021-22, посівши 6-те місце^[59]. 12 червня 2021 року Моєс підписав новий трирічний контракт^[60].

«Вест Гем» виграв свої перші три матчі 2022 року, тимчасово піднявшись на четверте місце в Прем'єр-лізі. В єврокубках команда перемогла «Севілью» з рахунком 2:1 і вийшла до першого європейського чвертьфіналу за 41 рік, після чого перемогла Ліон з рахунком 4:1 і потрапила до півфіналу вперше з 1976 року^[61]. Граючи з тим самим суперником, з яким вони зустрічалися у півфіналі Кубка володарів кубків 1976 року, «Айнтрахтом», «молотобійці» були вибиті з Ліги Європи після поразки з рахунком 3:1 від німецької команди^[62]. Наприкінці сезону 2021-22 «Вест Гем» підтвердив другий поспіль сезон у європейському футболі, кваліфікувавшись до Ліги Конференцій, зайнявши сьоме місце. Сезон також відзначився тим, що став останнім для Марка Нобла як гравця «Вест Гема»: півзахисник пішов з футболу завершив кар'єру після 18 років виступів у команді, провівши 550 матчів у всіх змаганнях і забивши 62 рази.

Сезон 2022-23 був для «молотобійців» неоднозначним. Клуб посів 14-те місце в Прем'єр-лізі, лише за дві гри до фінішу забезпечивши собі статус команди Прем'єр-ліги та вилетівши з Кубка ліги від суперника з нижчого дивізіону, на менеджера Девіда Моєса чинився тиск^[63]. У січні 2023 року Марк Нобл повернувся до клубу на посаду спортивного директора^[64]. Незважаючи на невдачі у внутрішній кампанії, «Вест Гем» досягнув успіху в Лізі Конференції. Клуб дійшов до фіналу непереможеним, вигравши 13 матчів і лише одного разу зігравши внічию. Перемігши у фіналі «Фіорентину» з рахунком 2:1 клуб здобув свій перший великий трофей з 1980 року та перший європейський трофей за 58 років^[65].

Темз Айронворкс

Команда «Темз Айронворкс» (1895–1900) використовувала прапор Сполученого Королівства як емблему.

Вест Гем Юнайтед

Основним елементом гербу є перехрещена пара заклепочних молотків - інструментів, які використовувалися в суднобудівній промисловості. Райони Блекволл і Каннінг-Таун, що оточували Темзський металургійний завод, відлунювали звуками молотків: парових, кувалд і заклепочних.

Жовта або біла вежа була додана, починаючи з 1950-х рр. Основною причиною було бажання зобразити вежу Анни Болейн, найпомітнішу особливість Грін-стріт-хаусу, тюдорівської групи будівель, які стояли поруч з «Болейн-Граунд», поки не були знесені в 1955 році. Грін-стріт-хаус був також відомий як замок Болейн через асоціацію з Анною Болейн.

Початковим кольором команди був темно-синій, оскільки власник компанії «Thames Ironworks and Shipbuilding Company» Арнольд Гіллз був колишнім студентом та спортсменом Оксфордського університету, а спортсмени університету на змаганнях одягалися у темно-синю форму (зараз цей колір позначається як Оксфордський синій). Однак команда використовувала різноманітні комплекти, включаючи бордовий і небесно-блакитний кольори, а також блакитний або білий комплект.

У 1903 році «Вест Гем» назавжди обрали бордовий та небесно-блакитний як домашні кольори.

Одна з легенд свідчить, що правий півзахисник «Темз Айронворкс» Чарлі Дав отримав форму «Астон Вілли» від Вільяма Белтона, який був професійним спринтером з національною репутацією, а також працював тренером у «Темз Айронворкс». Белтон був на ярмарку в Бірмінгемі, недалеко від Вілла Парку, домашньої арени Астон Вілли, і його викликали на забіг проти чотирьох гравців Вілли, які поставили гроші на те, що один з них виграє. Белтон переміг їх, а коли вони не змогли сплатити ставку, один з гравців «Вілли», який відповідав за прання форми команди, запропонував Белтону повний комплект футбольної форми команди в якості оплати. Згодом гравець «Астон Вілли» повідомив своєму клубу, що форма «зникла», а «Вест Гем» перейняв їхні кольори, але ніяких підтверджень цьому немає.

«Темз Айронворкс», а пізніше «Вест Гем Юнайтед», зберегли бордовий та небесно-блакитний кольори для своїх домашніх комплектів, а також продовжували використовувати інші кольори для виїзних комплектів.

Станом на 6 лютого 2024^[66]

№ Поз. Нац. Гравець 1 ВР Лукаш Фабіанський 2 ЗХ Бен Джонсон 3 ЗХ Аарон Крессвелл 4 ЗХ Курт Зума 5 ЗХ Владімір Цоуфал 7 ПЗ Джеймс Ворд-Праус 9 НП Майкл Антоніо 10 ПЗ Лукас Пакета 11 ПЗ Калвін Філліпс (орендований у «Манчестер Сіті») 14 НП Мохаммед Кудус 15 ЗХ Константінос Мавропанос 17 НП Максвел Корне

№ Поз. Нац. Гравець 18 НП Денні Інгз 19 ПЗ Едсон Альварес 20 НП Джеррод Боуен 21 ЗХ Анджело Огбонна 22 НП Саїд Бенрахма (в оренді у «Олімпік (Ліон)») 23 ВР Альфонс Ареола 24 ЗХ Тіло Керер (в оренді у «Монако») 27 ЗХ Наєф Агерд 28 ПЗ Томаш Соучек 33 ЗХ Емерсон Палміері 45 НП Дівін Мубама 49 ВР Джозеф Ананг

• Другий дивізіон/Чемпіонат Футбольної Ліги (другий рівень):
  • Переможці (2): 1958, 1981
  • Друге місце (3): 1923, 1991, 1993
  • Переможець плей-оф (2): 2005, 2012

• Кубок Англії:
  • Переможець (3): 1964, 1975, 1980
  • Фіналіст (2): 1923, 2006

• Суперкубок Англії:
  • Переможець (1): 1964

• Кубок Футбольної Ліги:
  • Фіналіст (2): 1966, 1981

• Кубок володарів кубків УЄФА:
  • Переможець (1): 1965
  • Фіналіст (1): 1976

• Кубок Інтертото:
  • Переможець (1): 1999

• Ліга конференцій:
  • Переможець: (1): 2023

За свою історію «Вест Гем Юнайтед» змінив 17 постійних менеджерів, та 2 тимчасових.^[67]

Тренер	Дата призначення	Дата звільнення	Зіграно ігор	Перемог	Нічиї	Поразки	% перемог
Сід Кінг	1 квітня 1902	1 листопада 1932	638	248	146	244	38.87%
Чарлі Пейнтер	1 листопада 1932	1 серпня 1950	480	198	116	166	41.25%
Тед Фентон	1 серпня 1950	31 березня 1961	484	193	107	184	39.88%
Рон Грінвуд	1 квітня 1961	16 серпня 1974	658	236	174	248	35.87%
Джон Лаєлл	16 серпня 1974	5 червня 1989	770	308	194	268	40.00%
Лу Макарі	3 липня 1989	18 лютого 1990	39	14	13	12	35.9%
Біллі Бондс	23 лютого 1990	10 серпня 1994	227	99	61	67	43.61%
Гаррі Реднапп	10 серпня 1994	9 травня 2001	327	121	85	121	37.00%
Гленн Редер	9 травня 2001	24 серпня 2003	86	27	23	36	32.53%
Алан Пард'ю	20 жовтня 2003	11 грудня 2006	163	67	38	58	41.1%
Алан Кербішлі	13 груденя 2006	3 вересня 2008	71	28	14	29	39.44%
Джанфранко Дзола	15 вересня 2008	11 травня 2010	80	23	21	36	28.75%
Аврам Грант	3 червня 2010	16 травня 2011	47	15	12	20	31.91%
Сем Еллардайс	1 червня 2011	25 травня 2015	181	68	46	67	37.57%
Славен Билич	9 червня 2015	6 листопада 2017	111	42	30	39	37.84%
Девід Моєс	7 листопада 2017	16 травня 2018	31	9	10	12	29.03%
Мануель Пеллегріні	22 травня 2018	28 грудня 2019	64	24	11	29	37.50%
Девід Моєс	29 грудня 2019		191	88	35	68	46.07%

Тимчасові головні тренери

Тренер	Дата призначення	Дата звільнення	Зіграно ігор	Перемог	Нічиї	Поразки	% перемог
Кевін Кін	3 вересня 2008 16 травня 2011	15 вересня 2008 1 червня 2011	2	0	0	2	0%
Тревор Брукінг	24 квітня 2003	20 жовтня 2003	14	9	4	1	64.29%

Результати матчів^[68]

Рекордна перемога

Прем'єр-Ліга

• Вдома: 6-0 проти «Барнслі», 10 січня 1998

• На виїзді: 5-0 проти «Дербі Каунті», 10 листопада 2007

Перший дивізіон

• Вдома: 8-0 проти «Сандерленд», 19 жовтня 1968

• На виїзді: 6-1 проти «Манчестер Сіті», 8 вересня 1962

Другий дивізіон

• Вдома: 8-0 проти «Ротергем Юнайтед», 8 березня 1958

• На виїзді: 6-0 проти «Лестер Сіті», 15 лютого 1923

Європейські турніри

• Вдома: 5-0 проти «Фрайбург», Ліга Європи УЄФА, 14 березня 2024

• На виїзді: 3-0 проти «Стяуа», Ліга конференцій УЄФА, 3 листопада 2022

Кубок Англії

• Вдома: 8-1 проти «Честерфілд», 10 січня 1914

• На виїзді: 3-0 проти «Чатем», 28 листопада 1903

Кубок Ліги

• Вдома: 10-0 проти «Бері», 25 жовтня 1983

• На виїзді: 5-1 проти «Волсолл», 13 вересня 1967

Рекордна нічия

• Вдома: 5-5 проти «Астон Вілла», Перший дивізіон, 3 січня 1931

• На виїзді: 5-5 проти «Челсі», Перший дивізіон, 17 грудня 1966

Рекордна поразка

Прем'єр-Ліга

• Вдома: 0-6 проти «Арсенал», 11 лютого 2024

• На виїзді: 1-7 проти «Блекберн Роверс», 14 жовтня 2001

Перший дивізіон

• Вдома: 2-8 проти «Блекберн Роверс», 26 лютого 1963

• На виїзді: 0-7 проти «Шеффілд Венсдей», 28 листопада 1959

Другий дивізіон

• Вдома: 0-6 проти «Шеффілд Венсдей», 8 грудня 1951

• На виїзді: 0-7 проти «Барнслі», 1 вересня 1919

Європейські турніри

• Вдома: 1-4 проти «Динамо (Тбілісі)», Кубок європейських чемпіонів, 4 березня 1981

• На виїзді: 0-3 проти «Палермо», Кубок УЄФА, 28 вересня 2006

Кубок Англії

• Вдома: 0-5 проти «Манчестер Сіті», 6 січня 2017

• На виїзді: 0-6 проти «Манчестер Юнайтед», 26 січня 2003

Кубок Ліги

• Вдома: 2-5 проти «Барнслі», 6 жовтня 1987

• На виїзді: 0-6 проти «Манчестер Сіті», 8 січня 2014

• Офіційний сайт [Архівовано 18 грудня 2012 у Wayback Machine.]