Міжнародний суд

Міжнародний суд ООН — один із шести головних органів ООН і головний судовий орган цієї організації. Заснований 1945 року замість Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП) при Лізі Націй, що існувала до Другої світової війни. У жовтні 1945 року вона на своїй останній сесії ухвалила рішення про передачу своїх архівів і майна Суду, який також мав засідати в Палаці миру в Гаазі.

31 січня 1946 року судді Палати пішли у відставку і 5 лютого 1946 року Генеральна Асамблея і Рада Безпеки ООН вибрали перших членів Міжнародного Суду. У квітні 1946 року Постійна палата була офіційно розпущена, і Суд, зібравшись на перше засідання, вибрав своїм Головою суддю Хосу Густава Герроро (Сальвадор), який був останнім головою попередньої міжнародної судової установи. Перше засідання було проведене 18 квітня 1946 року.

Суд формується і діє відповідно до свого Статуту, який є невід'ємною частиною Статуту ООН. Статут Міжнародного Суду був підписаний 26 червня 1945 року і набув чинності 24 жовтня 1945 року.

Сторонами в справах, що розглядаються Судом, можуть бути тільки держави. Суд уповноважений:

• розглядати правові суперечки між державами, що пов'язані з порушенням міжнародних договорів і зобов'язань або виникають при їх тлумаченні;
• ухвалювати обов'язкові до виконання рішення за всіма спорами, які передаються державами на його розгляд;
• давати консультативні, що не мають обов'язкової сили вироку з правових питань на прохання Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки і інших органів ООН з дозволу ГА ООН.

До суду можуть звертатися учасники його Статуту, до числа яких автоматично входять всі члени ООН. Держава, що не є членом ООН, може стати учасником Статуту на умовах, що визначаються у кожному окремому випадку ГА ООН за рекомендацією РБ ООН. Всі держави учасники Статуту Міжнародного Суду можуть бути сторонами в справах, що розглядаються ним. Інші держави можуть передавати на його розгляд справи на умовах, що визначає РБ ООН. Крім того, РБ ООН може рекомендувати передати на розгляд Суду будь-яку юридичну суперечку.

Розгляд порушується одним з двох таких способів:

1. За допомогою повідомлення про спеціальну угоду: спеціальна угода є двосторонньою за своїм характером, укладається державами, охочими спільно представити спір на розгляд Суду, і складається з одного тексту питань, які вони погодилися передати на розгляд Суду; будь-яка з цих держав може порушити розгляд, повідомивши Секретаріат про цю угоду;
2. За допомогою заяви: заява, яка є односторонньою за своїм характером, подається державою проти іншої держави на основі юрисдикційної статті в договорі або заяв в рамках системи «факультативної обмовки».

У документах, що супроводжуються листом міністра закордонних справ відповідної держави або його посла в Гаазі, має вказуватися точний предмет суперечки та назви сторін. Заява повинна бути докладнішою, ніж спеціальна угода: крім вищезазначених елементів, держава заявник повинно вказати підстави наявності, на його думку, у Суду юрисдикції. Воно повинне також вказати точний характер претензії та представити короткий виклад фактів і підстав, що лежать в основі цієї претензії.

Секретар негайно супроводить спеціальну угоду або заяву іншій стороні й суддям, а також Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй і всім державам членам, що мають право звертатися до Суду. Він включає справу в загальний список Суду та інформує пресу.

Рішення Суду є обов'язковим для відповідних сторін. У статті 94 Статути Організації Об'єднаних Націй передбачається, що «кожен член Організації зобов'язується виконати рішення Суду у тій справі, в якій він є стороною». Будь-яка держава, незалежно від того, чи є вона членом Організації Об'єднаних Націй чи ні, яка вважає, що інша сторона не виконала рішення Суду, може довести це питання до відома Ради Безпеки. Остання, якщо визнає це необхідним, може зробити рекомендації або вирішити про вживання заходів для виконання рішення.

Джерела права, що використовує Суд

При розгляді справи та винесення ухвал Суд застосовує джерела права, які визначені в статті 38 його Статуту, а саме:

• міжнародні конвенції та договори;
• міжнародний звичай;
• загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
• судові рішення і доктрини найкваліфікованіших фахівців з міжнародного права.

Крім того, у разі домовленості сторін суперечки, Суд може вирішувати справу на основі принципу ex aequo et bono, тобто по справедливості, не обмежуючи себе нормами міжнародного права, що діють.

Формування складу суду

У складі Суду 15 суддів. Вони обираються ГА ООН і РБ ООН, що голосують незалежно одна від одної. Для того, щоб бути обраним, кандидат повинен отримати абсолютне число голосів в обох органах. У цілях забезпечення спадкоємності у складі Суду не всі терміни повноважень 15 суддів закінчуються в один і той же час. Кожні три роки проводяться вибори однієї третини членів Суду.

Одним з головних принципів формування складу суду є принцип представництва в Суді найголовніших форм цивілізації й основних правових систем світу. Так, місця в Суді розподілені по головних регіонах світу: три члени від Африки, два члени від Латинської Америки, три члени від Азії, п'ять членів від Західної Європи й інших держав включаючи Канаду, Сполучені Штати, Австралію і Нову Зеландію і двох членів від Східної Європи (включно з Росією). З лютого 2018 року до складу Суду входять чотири судді з Групи західноєвропейських та інших держав і чотири з Групи держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону.^[3] У 2023 році, представника Росії вперше в історії не обрали до складу Міжнародного суду ООН^[4].

Члени Суду не можуть виконувати жодних політичних або адміністративних обов'язків і виступають як особи, а не як представники держав, громадянами яких вони є, проте серед суддів не може бути більше одного громадянина будь-якої держави. До роботи судді залучаються також тимчасові судді.

Судді ad hoc

Стаття 31 Статуту встановлює процедуру, відповідно до якої судді ad hoc розглядають спірні справи, що перебувають на розгляді суду. Система дозволяє будь-якій стороні у спірній справі (якщо вона не має у складі суду свого громадянина) обрати одну додаткову особу, яка буде суддею лише у цій справі. Таким чином, в одній справі може засідати до сімнадцяти суддів.

Ця система може здатися дивною у порівнянні з національними судовими процесами, але її мета полягає в тому, щоб заохотити держави подавати справи до суду. Наприклад, якщо держава знає, що вона матиме суддю, який може брати участь у дебатах і запропонувати іншим суддям місцеві знання та розуміння перспективи держави, вона може з більшим бажанням підкоритися юрисдикції цього суду. Хоча ця система не дуже добре узгоджується з судовою природою органу, вона, як правило, не має великого практичного значення. Судді ad hoc зазвичай (але не завжди) голосують на користь держави, яка їх призначила, і таким чином нівелюють один одного^[5].

Необхідність у введенні в судовий процес суддів ad hoc забезпечує дотримання одного з головних принципів функціонування Суду - принципу рівності сторін. Часто деякі судді ad hoc після завершення розгляду справи обиралися членами Суду.

Палати

Як правило, суд засідає у повному складі, але протягом останніх п'ятнадцяти років він іноді засідав у складі палати. Статті 26-29 статуту дозволяють суду утворювати менші палати, зазвичай з 3 або 5 суддів, для розгляду справ. Стаття 26 передбачає два типи палат: по-перше, палати для розгляду спеціальних категорій справ, а по-друге, створення спеціальних палат для розгляду конкретних спорів. Палати, за згодою сторін, можуть засідати та виконувати свої функції в інших місцях, крім Гааги.

У 1993 році відповідно до статті 26(1) Статуту Міжнародного Суду була створена спеціальна палата для розгляду конкретно екологічних справ, яка періодично відтворювалася до 2006 року. Протягом 13 років, однак, жодна держава ніколи не просила, щоб справа розглядалася нею. У зв'язку з цим у 2006 році Суд вирішив не проводити вибори до цієї Палати.

Спеціальні палати скликаються частіше. Наприклад, палати використовувалися для розгляду справи про затоку Мен (Канада/США). У цій справі сторони чітко заявили, що відкличуть справу, якщо суд не призначить суддів до складу палати, прийнятної для сторін. Рішення палати можуть мати або менший авторитет, ніж рішення повного складу Суду, або обмежувати належне тлумачення універсального міжнародного права з урахуванням різноманітних культурних і правових перспектив. З іншого боку, використання палат може сприяти більшій кількості звернень до суду і, таким чином, покращити вирішення міжнародних спорів^[6].

Забезпечення роботи суддів

Члени Суду користуються дипломатичними привілеями, імунітетами та пільгами. У Нідерландах Голова суду має старшинство перед усіма послами, акредитованими при короні Нідерландів.

Щорічний оклад членів Міжнародного суду становить 160 000 доларів США (станом на 2000 рік). Голова Суду отримує спеціальну надбавку. Після виходу на пенсію судді отримують щорічну пенсію, яка після дев'ятирічного терміну служби становить половину окладу. Судді, які пропрацювали 18 років і більше, мають право на пенсію в розмірі двох третин від їхнього окладу. Рішення про оклади та надбавки ухвалює Генеральна Асамблея ООН.

Чинні судді

Станом на 6 листопада 2021 року склад суду наступний:^[7][8]

Ім'я	Громадянство	Посада	Початок терміну	Кінець терміну
Петер Томка	Словаччина	Член	2003	2030
Патрік Ліптон Робінсон	Ямайка	Член	2015	2024
Юдзі Івасава	Японія	Член	2018	2030
Роні Абрахам	Франція	Член	2005	2027
Гіларі Чарльзворт  (замінила Джеймса Кроуфорда )	Австралія	Член	2021	2024
Мохамед Беннуна	Марокко	Член	2006	2024
Кирило Геворгян	Росія	Віцеголова*	2015	2024
Леонардо Немер Калдейра Брант (замінив Антоніу Аугусту Кансаду Тріндаді )	Бразилія	Член	2022	2027
Абдулкаві Юсуф	Сомалі	Член	2009	2027
Наваф Салам	Ліван	Член	2018	2027
Сюе Ханьцінь	КНР	Член	2010	2030
Джоан Донохью	США	Голова*	2010	2024
Георг Нольте	Німеччина	Член	2021	2030
Юлія Себутінде	Уганда	Член	2012	2030
Філіп Готьє	Бельгія	Реєстратор	2019	2026
*На 2021–2024 роки

Суд шляхом таємного голосування, в якому беруть участь всі 15 суддів Міжнародного суду ООН, обирає строком на три роки голову і віцеголову (заступника) Суду, які можуть бути переобрані. Суд призначає свого секретаря.

8 лютого 2021 року, на посаду голови Міжнародного суду ООН, була обрана американка Джоан Донохью (англ. Joan Donoghue). Заступником нового голови суду був вибраний 67-річний російський суддя Кирило Геворгян.

Голова суду

#	Голова суду	Початок терміну	Кінець терміну	Країна
1	Хосе Густаво Герреро	1946	1949	Сальвадор
2	Жюль Басдеван	1949	1952	Франція
3	Арнольд Макнейр	1952	1955	Велика Британія
4	Грін Хекворт	1955	1958	США
5	Хельге Клястад	1958	1961	Норвегія
6	Богдан Вінярський	1961	1964	Польща
7	Персі Спендер	1964	1967	Австралія
8	Хосе Бустаманте і Ріверо	1967	1970	Перу
9	Мухаммед Зафарулла Хан	1970	1973	Пакистан
10	Манфред Лакс	1973	1976	Польща
11	Едуардо Хіменес де Аречага	1976	1979	Уругвай
12	Хамфрі Волдок	1979	1981	Велика Британія
13	Таслім Еліас	1982	1985	Нігерія
14	Нагендра Сінгх	1985	1988	Індія
15	Хосе Руда	1988	1991	Аргентина
16	Роберт Дженнінгс	1991	1994	Велика Британія
17	Мохаммед Беджауї	1994	1997	Алжир
18	Стівен Швебель	1997	2000	США
19	Гілберт Гійом	2000	2003	Франція
20	Ши Цзюйонг	2003	2006	КНР
21	Розалін Хіггінс	2006	2009	Велика Британія
22	Хісаші Овада	2009	2012	Японія
23	Петер Томка	2012	2015	Словаччина
24	Ронні Абрахам	2015	2018	Франція
25	Абдулкаві Юсуф	2018	2021	Сомалі
26	Джоан Донохью	2021		США

Більша частина справ, які розглядає Суд, стосується територіальних і прикордонних суперечок. Значне число пов'язане з морськими суперечками та питаннями, що стосуються морського права. Інша група справ пов'язана з питаннями державної юрисдикції та дипломатичного і консульського права. Найважливіші суперечки в практиці Суду стосувалися тверджень про незаконне застосування сили. Крім того, до Суду поводяться з проханнями винести ухвалу по претензіях комерційного характеру або претензіям приватно-правового характеру до однієї держави, яка підтримує іншу державу.

• 1980: скарга Сполучених Штатів на те, що Іран затримує американських дипломатів у Тегерані в порушення міжнародного права.
• 1982: Суперечка між Тунісом і Лівією щодо розмежування континентального шельфу між ними.
• 1989: скарга Ірану після збиття рейсу 655 авіакомпанії Iran Air ракетним крейсером ВМС США^[9].
• 1984: Суперечка щодо морського кордону, що розділяє США та Канаду в районі затоки Мен.
• 1999: Скарга Федеративної Республіки Югославії проти держав-членів Організації Північноатлантичного договору щодо їхніх дій у війні в Косово. У цьому було відмовлено 15 грудня 2004 року через відсутність юрисдикції, оскільки СРЮ не була учасником статуту Міжнародного суду на момент подання заяви^[10].
• 2011: Скарга Республіки Північна Македонія (колишня Югославська Республіка Македонія) про те, що накладання Грецією вето на її вступ до НАТО порушує Тимчасову угоду від 13 вересня 1995  між двома країнами. Рішення по скарзі було прийнято на користь Північної Македонії 5 грудня 2011 року
• 2005: Скарга Демократичної Республіки Конго про те, що її суверенітет був порушений Угандою і що ДРК втратила ресурси на мільярди доларів  було вирішено на користь ДРК.
• 2017: Скарга Республіки Індія щодо вироку військового суду Пакистану щодо смертної кари щодо громадянина Індії Кулбхушана Джадхава (за звинуваченнями у шпигунстві та підривній діяльності)^[11].

Процес «Румунія проти України»

3 лютого 2009 року Міжнародний Суд ухвалив рішення по справі Румунії проти України стосовно делімітації чорноморського шельфу^[12].

Справа «Україна проти Російської Федерації» (Міжнародний Суд)

16 січня 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України^[13]. Серед скоєних російськими бойовиками актів тероризму на території України були згадане збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17, обстріли житлових районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік від Волновахи та смертоносний вибух під час мирного зібрання в Харкові^[13].

У січні 2024 року Міжнародний суд ООН оголосив рішення у справі Україна проти Росії та «Застосуванні Міжнародної конвенції щодо боротьби з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції щодо подолання усіх форм расової дискримінації».^[14][15]

Справа «Україна проти Російської Федерації» щодо інциденту у Керченській протоці

16 квітня 2019 року Україна подала позов до спеціального міжнародного суду ООН — Міжнародного трибуналу ООН з морського права (МТМП) — з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за Конвенцією ООН з морського права відповідно додатку VII Конвенції, щодо порушення імунітету трьох українських військово-морських суден та 24 членів їхніх екіпажів. 10 травня 2019 року відбулись попередні слухання та 25 травня 2019 МТМП виніс термінове рішення про «запобіжні заходи» — зобов'язав РФ негайно відпустити українських моряків, повернути катери, надати попередній звіт про виконання заходів щонайпізніше 25 червня 2019 року. 7 вересня 2019-го РФ звільнила полонених моряків.

Справа «Україна проти Російської Федерації» щодо зловживання Конвенції про геноцид (Міжнародний Суд)

26 лютого 2022 рік. Судовий процес проти РФ через вторгнення російських військ в Україну — позов України проти Росії за порушення Конвенції про геноцид 1948 року, сторонами якої є як Україна, так і Росія, через неправдиві заяви про геноцид як привід для вторгнення в Україну^[16]. Міжнародна асоціація дослідників геноциду підтримала Україну, яка просила про прискорені тимчасові заходи, які зобов'язали б Росію зупинити погіршення ситуації та захистити цивільне населення^[17]. Російські представники з'явитися відмовилися^[18]. 16 березня 2022 року, Міжнародний суд ООН наказав Росії «негайно припинити військові операції», проголосувавши 13 голосами проти 2, причому російські та китайські судді були в опозиції^[19][20]. Наказ є обов'язковим для Росії, але Міжнародний суд ООН не може його виконати^[21].

Позов Канади, Швеції, України та Сполученого Королівства щодо збиття літака рейсу PS752

5 липня 2023 року — спільний позов проти Ірану щодо відповідальності за дії та бездіяльність, які порушили міжнародне право, щодо збиття літака рейсу PS752 двома ракетами класу «земля-повітря», які випустили члени Аерокосмічних сил Корпусу вартових Ісламської революції. Відповідно до Конвенції про боротьбу з незаконними актами^[en], спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року^[22].

• Міжнародний трибунал