ß

• Есце́т (нім. Eszett, МФА: [ɛsˈt͜sɛt], або гостра S (нім. scharfes S)^[1][2]
• подвійна S (нім. Doppel-S)
• горбувата S (нім. Buckel-S)
• S-наплічник (нім. Rucksack-S)
• трійчаста S (нім. Dreierles-S)
• S-крендель (нім. Ringel-S)

ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її діалектів, і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.

З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z^[3]. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах^[4].

За давньоверхньонемецького пересування приголосних у VII-VIII століттях германські звуки /t/ і /tː/ змінилися на щілинний приголосний /s/ і африкат /ts/, які спочатку обидва передавалися на письмі за допомогою zz.

Починаючи з давньоверхньонімецької мови, для кращого розрізнення звуків почали використовувати sz для /s/ і tz для /ts/.

Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови^[5] та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії^[6], Данії (Південна Ютландія)^[7], Італії (Південний Тіроль)^[8] та Намібії^[9] використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі^[10].

До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг^[11], а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.

З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису^[12]. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.

Питання про те, як записувати німецьке ß українською мовою, неврегульоване. Український правопис 2019 року у § 128 зазначає, що у загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо (§ 128.1), але подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах (§ 128.3). Як приклад наведено прізвище Гаусса (нім. Gauß, лат. Gauss)^[13].

• Brekle, H. E. Zur handschriftlichen und typographischen Geschichte der Buchstabenligatur ß aus gotisch-deutschen und humanistisch-italienischen Kontexten // Gutenberg-Jahrbuch. Mainz, 2001, Jg. 76, S. 67–76.
• Gallmann, P. Warum die Schweizer weiterhin kein Eszett schreiben // Sprachspiegel. 1996, S. 124–130. [1] [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Gallmann, P. Zur Neuregelung der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1997.
• Maas, U. Grundzüge der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1992, S. 310–317.
• Michel, W. D. Die graphische Entwicklung der s-Laute im Deutschen // Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 1959, S. 456–480.
• Poschenrieder, T. S-Schreibung – Überlieferung oder Reform? // Die Rechtschreibreform, Pro und Kontra. Berlin, 1997.
• Rüdebusch, F. Das ß // Sprachdienst 4–5, 2017, S. 243–245.
• Stötzner, U. Die Geschichte des versalen Eszetts // Das große Eszett.(Signa: Beiträge zur Signographie, Band 9), Grimma 2006, S. 21–37.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ß

• Eszett, Umlaute und deren Sortierung [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] (FAQ-Liste des Usenet-Forums de.etc.sprache.deutsch)
• Wilfried Kürschner: Der Buchstabe ß – Form und Name [Архівовано 23 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Eberhard Dilba: Typografie-Lexikon [Архівовано 11 лютого 2021 у Wayback Machine.]