Š

Вперше символ з'явився у чеській мові в 15 столітті після реформ Яна Гуса («Чеська орфографія»^[1]). Звідси 1830 року літера була введена Людевитом Гаєм до альфабету хорватської мови («гаєвиця»)^[2], а згодом перейшла до таких мов, як боснійська, чорногорська, словенська, сербська, словацька, латиська, литовська^[3], карельська, північносаамська, сорбська та інших.

2007 року також було запроваджено новий альфабет вепської мови, що містила літеру Š.

Також š вживається у фінській та естонській мовах, проте лише в запозиченнях. Інколи допускається вживання sh замість š, якщо набрати діакритичний знак технічно неможливо.^[4]

Серед мов, поширених за межами Європи, š вживається у таких як північноамериканські лакота і шеєнська, а також африканські північна сото та сонгайські.

Літера також використовується для передачі латинським альфабетом кириличної ш у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.

Також при траслітерації шумерських та аккадських клинописних текстів літера š використовується для передачі звука [ʃ] або [t͡ʃ]. Відповідно до аккадської орфографії, ця літера передає хеттську фонему [s] та фонему [ʃ] у семітських мовах, позначену літерою шін.

• Діакритичний знак
• Č — відповідає українській кириличній літері ч.
• Ž — відповідає українській кириличній літері ж.