Đ (латиниця)

Đ
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Ð,ð	Ď,ď	Đ,đ	È	É	Ê
Ë	Ē	Ė	Ę	Ě	Ə	Ĝ
Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ	Ĥ	Ħ	Ì
Í	Î	Ï	Ī	Į	İ	I
IJ	Ĵ	Ķ	Ḱ	Ǩ	Ƙ	Ⱪ
Ļ	Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ	Ñ	Ń
Ņ	Ň	N̈	Ɲ	Ƞ	Ŋ	Ò
Ó	Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő
Œ	Ơ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř	Ɍ
Ɽ	ß	ſ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş
Š	Þ	Ţ	Ť	Ŧ	Ⱦ	Ƭ
Ʈ	T̈	Ù	Ú	Û	Ü	Ū
Ŭ	Ů	Ű	Ų	Ư	Ŵ	Ⱳ
Ẋ	Ý	Ŷ	Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ
Ẕ	Ȥ	Ⱬ	Ź	Ż	Ƶ	Ž

Đ, đ (D з штрихом) — літера розширеної латиниці, яка зазвичай використовується в латинізованому варіанті сербохорватської мови для позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката схожого на український [дж] (скоріше схожого на польський Dź і Dz перед i), але пом'якшений. До складу «гаєвиці» (хорватського та латинського сербського алфавіту), літеру ввів Людевит Гай в 1830 році, де є аналогом кириличної літери Ђ/ђ.

Крім того, використовується в водській абетці, де позначає звук ʲ [d], північносаамській абетці для позначення звуку МФА: [ð] і в в'єтнамській абетці, де позначає звук МФА: [d] (на відміну від «традиційної» D/d, що позначає звук МФА: [z]).

У період з 1929 по 1939 рік символ використовувався в латинізованій абетці башкирської мови для позначення звуку МФА: [ð], де у літери була велика форма . З 1939 з прийняттям алфавіту на основі кирилиці для позначення звуку МФА: [ð] був введений новий знак Ҙ.