Ž (латиниця)

Близько 1406 року «Ž» увійшла до чеської абетки за посередництва Яна Гуса («Чеська орфографія»^[1]). 1830 року Людевит Гай («Коротка основа хорвато-слов'янського правопису»^[2]) на базі латиниці для хорватської мови створив нову абетку («гаєвиця»), в якій, зокрема була й літера «Ž». Пізніше хорватська гаєвиця разом з літерою «Ž» була запозичена іншими народами — Боснії та Герцеговини, Сербії, Словенії, Чорногорії. Літера «Ž» присутня також в абетці словацької мови.

1901 року Йонас Яблонскіс опублікував у «Граматиці литовської мови»^[3] оновлену литовську абетку, в який також було додано літеру «Ž».

У 1920-і роки було модифіковано білоруську «латинку». Зокрема замість запозиченої з польської «Ż» для шиплячої [Ж] було запроваджено літеру «Ž».

У другій половині XX століття літера «Ž» з'являється також у латиській абетці.

В естонській та фінській мовах літера «Ž» використовується в словах іноземного походження, зокрема для передачі звуку [ж] в словах, запозичених з мов, що використовують не латинську графіку (зокрема, кирилицю). Наприклад, назва українського міста Житомир передається як Žõtomõr.

З 1989 по 2007 року літера «Ž» була представлена в абетці ліввікського діалекту карельської мови^[4]. Нова єдина абетка, запроваджена з 2007 року^[5], для всіх діалектів карельської мови також містить літеру «Ž».

2007 року було також затверджено нову абетку вепської мови, що містить літеру «Ž».

У 1990-і роки в туркменській мові було запроваджено нову абетку на базі латиниці з літерою «Ž».

Літера також використовується для передачі латинською абеткою кириличної ж у системах наукової транслітерації та ISO 9, тобто вживається в латинізаціях української, білоруської, македонської, болгарської, сербської та башкирської мов.

• Діакритичний знак
• Č — відповідає українській кириличній літері ч.
• Š — відповідає українській кириличній літері ш.