Абдулразак Гурна
Абдулраза́к Гурна́ (англ. Abdulrazak Gurnah; нар. 20 грудня 1948, Занзібар, Танзанія) — англомовний британський прозаїк танзанійського походження; член Королівського літературного товариства. Найвідоміші з його романів — «Рай» (1994), який потрапив до короткого списку Букерівської премії і премії Вітбріда, «Дезертирство» (2005) та «Біля моря» (2001), який отримав книжкову премію газети Лос-Анджелес Таймс.[10] Був удостоєний Нобелівської премії 2021 року «за безкомпромісне та співчутливе вивчення наслідків колоніалізму та долі біженця у прірві між культурами та континентами».[11]
Абдулразак Гурна | ||||
---|---|---|---|---|
Abdulrazak Gurnah | ||||
Ім'я при народженні | Abdulrazak Gurnah | |||
Народився | 20 грудня 1948[1][2][…] (75 років) Занзібар (місто), Занзібар, Танзанія[4] | |||
Громадянство | Велика Британія[5] | |||
Національність | занзібарець[6] | |||
Діяльність | прозаїк-романіст, викладач університету, прозаїк, редактор, письменник | |||
Сфера роботи | postcolonial literatured[7], літературна діяльністьd[7] і редагування[7] | |||
Alma mater | Кентський університет і Лондонський університет | |||
Заклад | Кентський університет і Bayero University Kanod | |||
Мова творів | англійська | |||
Роки активності | 1987 — тепер. час | |||
Жанр | проза | |||
Magnum opus | Desertiond, Paradise[d], Gravel Heartd, By the Sead, The Last Giftd, Pilgrims Wayd, Admiring Silenced, Dottied і Memory of Departured | |||
Членство | Королівське літературне товариство[8] | |||
Нагороди | ||||
Абдулразак Гурна у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Життя і кар'єра
Абдулразак Гурна народився 20 грудня 1948 року[12] на острові Занзібар[13] біля узбережжя Східної Африки. Переїхав до Великої Британії студентом у 1968 р. Спочатку навчався в Коледжі Крайст-Черч, Кентербері[en], дипломи якого на той час присуджував Лондонський університет.[14]
Гурна керував дослідницькими проектами, присвяченими творчості Рушді, Найпола, Г. В. Десані[en], Ентоні Берджеса, Джозефа Конрада, Джорджа Ламмінга[en] та Ямайки Кінкейд[en].
У жовтні 2021 року він був удостоєний Нобелівської премії з літератури 2021 ріку «за безкомпромісне та співчутливе вивчення наслідків колоніалізму та долі біженця у прірві між культурами і континентами».[11]
Твори
Романи
- «Пам’ять про відбуття» (Memory of Departure — 1987)[15]
- «Шлях паломників» (Pilgrims Way — 1988)[16]
- «Дотті» (Dottie — 1990)[17]
- «Рай» (Paradise — 1994)[18] (у шортлисті на Букерівську премію та Costa Book Awards)
- «Милуючись тишею» (Admiring Silence — 1996)[19]
- «Біля моря» (By the Sea — 2001)[18] (в лонглисті на Букера та шортлисті премії «Лос-Анджелес таймс»)
- «Дезертирство» (Desertion — 2005)[20]
- «Останній подарунок» (The Last Gift — 2011)[21]
- «Рінисте серце» (Gravel Heart — 2017)[22]
- «Посмертя» (Afterlives — 2020)[23]
Оповідання
- «Моя мати жила на фермі в Африці» (My Mother Lived on a Farm in Africa — 2006)
Переклади українською
Примітки
Посилання
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Абдулразак Гурна |
- Ганна Улюра: Хто отримав літературну Нобелівку? Абдулразак Ґурна воліє не називатися письменником (07.10.2021) [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- Богдана Романцова: Біженці, відчай і ностальгія. Хто такий Абдулразак Ґурна і за що він отримав Нобелівську премію з літератури (07.10.2021) [Архівовано 7 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
Література
- Ілля Прокопенко. Маємо пережити свої історичні травми, виписати їх і осмислити // Країна. — 2021. — 28 жовтня. — С. 10-12.