Список лауреатів Нобелівської премії з хімії
Нобелівська премія з хімії (швед. Nobelpriset i kemi) — вища нагорода за наукові досягнення в області хімії, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі. Кандидати в лауреати премії висуваються Нобелівським комітетом з хімії. Премія є однією з п'яти заснованих згідно із заповітом шведського хіміка Альфреда Нобеля (пом. в 1896 році) від 1895 року, що присуджуються за видатні досягнення в хімії, фізиці, літературі, фізіології та медицини та за внесок у встановлення миру.[1]
Перша Нобелівська премія з хімії була присуджена в 1901 році Якобу Вант-Гоффу з Нідерландів. Кожен лауреат отримує медаль, диплом та грошову винагороду, сума якої змінюється протягом років.[2] Нагорода присуджуються в Стокгольмі на щорічній церемонії 10 грудня — в річницю смерті Нобеля.[3]
Лауреати
Щонайменше 25 лауреатів отримали Нобелівську премію за свій внесок в галузь органічної хімії — це більше, ніж в будь-який інший хімічний розділ.[4] Двом лауреатам — німцям Ріхарду Куну (1938) та Адольфу Бутенандту (1939) — їхній уряд не дозволив прийняти премію. Пізніше вони отримали медалі та дипломи, але не гроші. Двоє хіміків отримували Нобелівські премії з хімії двічі: Фредерік Сенгер — в 1958 та 1980 і Баррі Шарплесс — у 2001 і 2022 роках. Ще двоє отримали по дві Нобелівські премії з різних дисциплін — Марія Кюрі (з фізики в 1903 році та з хімії в 1911 році) та Лайнус Полінг (з хімії в 1954 році та миру в 1962 році).[5] Зі 189 лауреатів (станом на 2022 рік) семеро — жінки: Марія Кюрі, Ірен Жоліо-Кюрі, Дороті Ходжкін, Ада Йонат, Френсіс Арнольд, Емманюель Шарпантьє, Дженніфер Дудна та Каролін Бертоцці.[6] За всю історію Нобелівської премії з хімії було вісім перерв її присудження: у 1916, 1917, 1919, 1924, 1933 та 1940—1942 роках.
1901–1910 •1911–1920 •1921–1930 •1931–1940 •1941–1950 •1951–1960 •1961–1970 •1971–1980 •1981–1990 •1991–2000 •2001–2010 •2011—2020 •2021—сьогодення
1901—1910
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1901 | Якоб Хендрік Вант-Гофф (1852—1911) | Нідерланди | «На знак визнання величезної важливості відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску в розчинах»[8] | |
1902 | Герман Еміль Фішер (1852—1919) | Німеччина | «За експерименти з синтезу речовин з сахароїдними і пуриновими групами»[9] | |
1903 | Сванте Август Арреніус (1859—1927) | Швеція | «Як факт визнання особливого значення теорії електролітичної дисоціації для розвитку хімії»[10] | |
1904 | Вільям Рамзай (1852—1916) | Велика Британія | «На знак визнання відкриття їм в атмосфері різних інертних газів і визначення їх місця в періодичній системі»[11] | |
1905 | Адольф фон Байер (1835—1917) | Німеччина | «За заслуги в розвитку органічної хімії і хімічної промисловості завдяки роботам з хімії органічних барвників і гідроароматичних сполук»[12] | |
1906 | Анрі Муассан (1852—1907) | Франція | «За отримання елементу фтору і введення в лабораторну і промислову практику електричної печі названої його ім'ям»[13] | |
1907 | Едуард Бюхнер (1860—1917) | Німеччина | «За проведену науково-дослідну роботу з біологічної хімії і відкриття позаклітинної ферментації»[14] | |
1908 | Ернест Резерфорд (1871—1937) | Велика Британія Нова Зеландія | «За дослідження в області розпаду елементів в хімії радіоактивних речовин»[15] | |
1909 | Вільгельм Оствальд (1853—1932) | Німеччина | «Знак визнання виконаної ним роботи з вивчення каталізу, а також за дослідження основних принципів управління хімічною рівновагою і швидкостями реакції»[16] | |
1910 | Отто Валлах (1847—1931) | Німеччина | «На знак визнань його досягнень в області розвитку органічної хімії і хімічної промисловості, а також за те, що він першим здійснив роботу в області аліциклічних сполук»[17] |
1911—1920
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1911 | Марія Кюрі (1867—1934) | Франція | «За видатні заслуги в розвитку хімії: відкриття елементів радію і полонія, виділення радію і вивчення природи та сполук цього чудового елементу»[18] | |
1912 | Віктор Гріньяр (1871—1935) | Франція | «За відкриття реактиву Гріньяра, що сприяв розвитку органічної хімії»[19] | |
Поль Сабатьє (1854—1941) | Франція | «За метод гідрогенізації органічних сполук у присутності дрібнодисперсних металів, який різко стимулював розвиток органічної хімії»[18] | ||
1913 | Альфред Вернер (1866—1919) | Швейцарія | «За роботу про природу зв'язків атомів у молекулах в області неорганічної хімії»[20] | |
1914 | Теодор Вільям Річардс (1868—1928) | США | «За точне визначення атомних мас великого числа хімічних елементів»[21] | |
1915 | Ріхард Мартін Вільштеттер (1872—1942) | Німеччина | «За дослідження фарбувальних речовин рослинного світу, особливо хлорофілу»[22] | |
1916 | Премія не присуджувалася | |||
1917 | Премія не присуджувалася | |||
1918 | Фріц Габер (1868—1934) | Німеччина | «За синтез аміаку зі складових елементів»[23] | |
1919 | Премія не присуджувалася | |||
1920 | Вальтер Герман Нернст (1864—1941) | Німеччина | «На знак визнання його робіт із термодинаміки»[24] |
1921—1930
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1921 | Фредерік Содді (1877—1956) | Нідерланди | «За внесок в хімію радіоактивних речовин і за дослідження походження і природи ізотопів»[25] | |
1922 | Френсіс Вільям Астон (1877—1945) | Велика Британія | «За зроблене з допомогою винайденого ним мас-спектрографа відкриття ізотопів великого числа нерадіоактивних елементів і за формулювання правила цілих чисел»[26] | |
1923 | Фріц Прегль (1869—1930) | Австрія | «За винахід методу мікроаналізу органічних речовин»[27] | |
1924 | Премія не присуджувалася | |||
1925 | Ріхард Адольф Зігмонді (1865—1929) | Німеччина, Угорщина | «За встановлення гетерогенної природи колоїдних розчинів і за розроблені у зв'язку з цим методи, що мають фундаментальне значення в сучасній колоїдної хімії, оскільки всі прояви органічного життя врешті-решт пов'язані з колоїдним середовищем протоплазми»[28] | |
1926 | Теодор Сведберг (1884—1941) | Швеція | «За роботи в області дисперсних систем»[29] | |
1927 | Генріх Отто Віланд (1877—1957) | Німеччина | «За дослідження жовчних кислот і будови багатьох схожих речовин»[30] | |
1928 | Адольф Отто Рейнгольд Віндаус (1876—1959) | Німеччина | «За роботи з вивчення будови стеринів і їх зв'язки з вітамінною групою»[31] | |
1929 | Артур Гарден (1865—1940) | Велика Британія | «За дослідження ферментації цукру і ферментів бродіння»[32] | |
Ханс фон Ейлер-Хельпін (1873—1964) | Німеччина | |||
1930 | Ганс Фішер (1881—1945) | Німеччина | «За дослідження будови геміна і хлорофілу, особливо за синтез геміна»[33] |
1931—1940
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1931 | Карл Бош (1874—1940) | Німеччина | «За заслуги із запровадження і розвитку методів високого тиску в хімії, що є епохальною подією в області хімічної технології»[34] | |
Фрідріх Бергіус (1884—1949) | Німеччина | |||
1932 | Ірвінг Ленгмюр (1881—1957) | США | «За відкриття і дослідження в області хімії поверхневих явищ»[35] | |
1933 | Премія не присуджувалася | |||
1934 | Гарольд Клейтон Юрі (1893—1981) | США | «За відкриття важкого водню — дейтерію, використовуваного для отримання важкої води (сповільнювача в ядерних реакторах), а також як індикатор біохімічних реакцій в живій тканині»[36] | |
1935 | Фредерік Жоліо-Кюрі (1900—1958) | Франція | «За виконаний синтез нових радіоактивних елементів»[37] | |
Ірен Жоліо-Кюрі (1897—1956) | Франція | |||
1936 | Петер Йозеф Вільгельм Дебай (1884—1966) | Нідерланди | «За внесок в розуміння молекулярної структури в ході досліджень дипольних явищ і дифракції рентгенівських променів і електронів в газах»[38] | |
1937 | Волтер Норман Говорт (1883—1950) | США | «За дослідження вуглеводів і вітаміну С»[39] | |
Пауль Каррер (1889—1971) | Швейцарія | «За дослідження каротиноїдів і флавінов, а також за вивчення вітамінів А і В2»[39] | ||
1938 | Ріхард Кун (1900—1967) | Німеччина | «За його роботу з вивчення каротиноїдів і вітамінів»[40] | |
1939 | Адольф Бутенандт (1903—1995) | Німеччина | «За роботи по статевих гормонах»[41] | |
Леопольд Ружичка (1887—1976) | Швейцарія | «За роботи по поліметиленах і вищих терпенах»[41] | ||
1940 | Премія не присуджувалася |
1941—1950
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1941 | Премія не присуджувалася | |||
1942 | Премія не присуджувалася | |||
1943 | Дьєрдь де Хевеші (1885—1966) | Угорщина | «За роботу із використання ізотопів як мічені атоми при вивченні хімічних процесів»[42] | |
1944 | Отто Ган (1879—1968) | Німеччина | «За відкриття розщеплювання важких ядер»[43] | |
1945 | Арттурі Ілмарі Віртанен (1895—1973) | Фінляндія | «За дослідження і досягнення в галузі сільського господарства і хімії живильних речовин, особливо за метод консервації кормів удостоєний премії»[44] | |
1946 | Джеймс Самнер (1887—1955) | США | «За відкриття явища кристалізації ферментів»[45] | |
Джон Говард Нортроп (1891—1987) | США | «За отримання в чистому вигляді вірусних білків»[45] | ||
Уенделл Мередіт Стенлі (1904—1971) | США | |||
1947 | Роберт Робінсон (1886—1975) | Велика Британія | «За дослідження рослинних продуктів великої біологічної важливості, особливо алкалоїдів»[46] | |
1948 | Арне Тіселіус (1902—1971) | Швеція | «За дослідження електрофорезу і адсорбційного аналізу, особливо за відкриття, пов'язане з комплексною природою білків сироватки»[47] | |
1949 | Вільям Джіок (1895—1982) | США | «За внесок в хімічну термодинаміку, особливо в ту її галузь, яка вивчає поведінку речовин при екстремально низьких температурах»[48] | |
1950 | Отто Пауль Герман Дільс (1876—1954) | Німеччина | «За відкриття і розвиток дієнового синтезу»[49] | |
Курт Альдер (1902—1958) | Німеччина |
1951—1960
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1951 | Едвін Маттісон Макміллан (1907—1991) | США | «За відкриття в області хімії трансуранових елементів»[50] | |
Гленн Теодор Сіборг (1912—1999) | США | |||
1952 | Арчер Джон Портер Мартін (1910—2002) | Велика Британія | «За відкриття методу розподільної хроматографії»[51] | |
Річард Лоуренс Міллінгтон Сінг (1914—1994) | Велика Британія | |||
1953 | Герман Штаудінгер (1881—1965) | Німеччина | «За дослідження в області хімії високомолекулярних речовин»[52] | |
1954 | Лайнус Карл Полінг (1901—1994) | США | «За дослідження природи хімічного зв'язку і її застосування для визначення структури сполук»[53] | |
1955 | Вінсент дю Віньо (1901—1978) | США | «За роботу з біологічно активними сполуками, і перш за все за вперше здійснений синтез поліпептідного гормону»[54] | |
1956 | Сиріл Норман Гіншелвуд (1897—1967) | Велика Британія | «За дослідження в області механізмів хімічних реакцій»[55] | |
Микола Миколайович Семенов (1896—1986) | СРСР | |||
1957 | Александер Тодд (1907—1997) | США | «За роботи з нуклеотидів і нуклеотидних коензимів»[56] | |
1958 | Фредерік Сенгер (1918—2013) | США | «За встановлення структур білків, особливо інсуліну»[57] | |
1959 | Ярослав Гейровський (1890—1967) | Чехія | «За відкриття і розвиток полярографічних методів аналізу»[58] | |
1960 | Віллард Франк Ліббі (1908—1980) | США | «За введення методу використання вуглецю-14 для визначення віку в археології, геології, геофізиці і інших областях науки»[59] |
1961—1970
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1961 | Мелвін Калвін (1911—1997) | США | «За дослідження засвоєння діоксиду вуглецю рослинами»[60] | |
1962 | Макс Фердинанд Перуц (1914—2002) | Велика Британія | «За дослідження структури глобулярних білків»[61] | |
Джон Кендрю (1917—1997) | Велика Британія | |||
1963 | Карл Ціглер (1898—1973) | Німеччина | «За відкриття у галузі хімії та технології високомолекулярних полімерів»[62] | |
Джуліо Натта (1903—1979) | Італія | |||
1964 | Дороті Кроуфут Ходжкін (1910—1994) | Велика Британія | «За визначення за допомогою рентгенівських променів структур біологічно активних речовин»[63] | |
1965 | Роберт Бернс Вудворд (1917—1979) | США | «За внесок в дослідження органічного синтезу»[64] | |
1966 | Роберт Сандерсон Маллікен (1896—1986) | США | «За фундаментальну роботу по хімічних зв'язках і електронній структурі молекул, здійснену за допомогою методу молекулярних орбіталей»[65] | |
1967 | Манфред Ейген (1927—2019) | Німеччина | «За дослідження екстремально швидких хімічних реакцій, що стимулюються порушенням рівноваги за допомогою дуже коротких імпульсів енергії»[66] | |
Роналд Норріш (1897—1978) | Велика Британія | «За проведене ними дослідження надшвидких хімічних реакцій за допомогою зсуву молекулярної рівноваги дуже коротким імпульсом»[66] | ||
Джордж Портер (1920—2002) | Велика Британія | |||
1968 | Ларс Онсагер (1903—1976) | США | «За відкриття співвідношень взаємності в незворотних процесах, названих його ім'ям, які мають принципово важливе значення для термодинаміки незворотних процесів»[67] | |
1969 | Дерек Харолд Річард Бартон (1918—1998) | Велика Британія | «За внесок у розвиток конформаційної концепції і її застосування в хімії»[68] | |
Одд Хассель (1897—1981) | Норвегія | |||
1970 | Луїс Федеріко Лелуар (1906—1987) | Аргентина | «За відкриття першого цукрового нуклеотиду і дослідження його функцій в перетворенні цукру і в біосинтезі складних вуглеводів»[69] |
1971—1980
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1971 | Герхард Герцберг (1904—1999) | Канада | «За його внесок в розуміння електронної структури і будови молекул, особливо вільних радикалів»[70] | |
1972 | Крістіан Бемер Анфінсен (1916—1995) | США | «За роботу по дослідженню рибонуклеази, особливо взаємозв'язки між амінокислотною послідовністю і її біологічно активними конформаціями»[71] | |
Станфорд Мур (1913—1982) | США | «За внесок в прояснення зв'язку між хімічною структурою і каталітичною дією активного центру молекули рибонуклеази»[71] | ||
Вільям Говард Стайн (1911—1980) | США | |||
1973 | Ернст Отто Фішер (1918—2007) | Німеччина | «За новаторську, виконану незалежно один від одного, роботу в області хімії металоорганічних, так званих сандвічевих, сполук»[72] | |
Джефрі Вілкінсон (1921—1996) | Велика Британія | |||
1974 | : | Пол Джон Флорі (1910—1985) | США | «За фундаментальні досягнення в області теорії і практики фізичної хімії макромолекул»[73] |
1975 | Джон Воркап Корнфорт (1917—2013) | Австралія, Велика Британія | «За дослідження стереохімії реакцій ферментативного каталізу»[74] | |
Владимир Прелог (1906—1998) | Швейцарія | «За дослідження в області стереохімії органічних молекул і реакцій»[74] | ||
1976 | Вільям Нанн Ліпскомб (1919—2011) | США | «За дослідження структури боранів, що прояснюють проблеми хімічних зв'язків»[75] | |
1977 | Ілля Пригожин (1917—2003) | Бельгія | «За роботи по термодинаміці необоротних процесів, особливо за теорію диссипативних структур»[76] | |
1978 | Пітер Денніс Мітчелл (1920—1992) | Велика Британія | «За внесок в розуміння процесу перенесення біологічної енергії, зроблений завдяки створенню хеміосмотичної теорії»[77] | |
1979 | Герберт Чарлз Браун (1912—2004) | США | «За розробку нових методів органічного синтезу складних боро- та фосфоровмісних сполук»[78] | |
Георг Віттіг (1897—1987) | Німеччина | |||
1980 | Пол Берг (1926—2023) | США | «За фундаментальні дослідження біохімічних властивостей нуклеїнових кислот, особливо рекомбінантної ДНК»[79] | |
Волтер Гілберт (нар. 1932) | США | «За їхній внесок щодо визначення послідовності основ у нуклеїнових кислотах»[79] | ||
Фредерік Сенгер (1918—2013) | Велика Британія |
1981—1990
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1981 | Кен'їті Фукуї (1918—1998) | Японія | «За розробку теорії перебігу хімічних реакцій»[80] | |
Роальд Гофман (нар. 1937) | США | |||
1982 | Аарон Клуг (1926—2018) | Велика Британія | «За розробку методу кристалографічної електронної мікроскопії та прояснення структури біологічно важливих комплексів нуклеїнова кислота — білок»[81] | |
1983 | Генрі Таубе (1915—2005) | США | «За вивчення механізмів реакцій з перенесенням електрона, особливо комплексів металів»[82] | |
1984 | Роберт Брюс Мерріфілд (1921—2006) | США | «За запропоновану методологію хімічного синтезу на твердих матрицях»[83] | |
1985 | Герберт Аарон Гауптман (1917—2011) | США | «За видатні досягнення в розробці прямого методу розшифровки структур»[84] | |
Джером Карлі (1918—2013) | США | |||
1986 | Дадлі Роберт Хершбах (нар. 1932) | США | «За внесок у розвиток досліджень динаміки елементарних хімічних процесів»[85] | |
Ян Лі (нар. 1936) | США | |||
Джон Чарлз Полані (нар. 1929) | Канада | |||
1987 | Дональд Джеймс Крам (1919—2001) | США | «За розробку і застосування молекул із структурно-специфічними взаємодіями високої вибірковості»[86] | |
Жан-Марі Лен (нар. 1939) | Франція | |||
Чарлз Педерсен (1904—1989) | США | |||
1988 | Іоганн Дайзенхофер (1904—1989) | Німеччина | «За встановлення тривимірної структури фотосинтетичного реакційного центру»[87] | |
Роберт Хубер (нар. 1937) | Німеччина | |||
Хартмут Міхель (нар. 1948) | Німеччина | |||
1989 | Сідней Олтмен (1939—2022) | Канада, США | «За відкриття каталітичних властивостей рибонуклеїнової кислоти»[88] | |
Томас Роберт Чек (нар. 1947) | США | |||
1990 | Елайс Джеймс Корі (нар. 1928) | США | «За розвиток теорії і методології органічного синтезу»[89] |
1991—2000
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
1991 | Ріхард Ернст (1933—2021) | Швейцарія | «За внесок у розвиток методології ядерної магнітної резонансної спектроскопії високого розділення»[90] | |
1992 | Рудольф Маркус (нар. 1923) | США | «За внесок в теорію реакцій переносу електрона в хімічних системах»[91] | |
1993 | Кері Малліс (1944—2019) | США | «За винахід методу полімеразної ланцюгової реакції»[92] | |
Майкл Сміт (1932—2000) | Канада | «За фундаментальний внесок у встановленні олігонуклеотидно-базованого, локально-орієнтованого мутагенезу і його розвиток для вивчення білків»[92] | ||
1994 | Джордж Ола (1927—2017) | США | «За внесок в хімію карбокатіонів»[93] | |
1995 | Пауль Крутцен (1933—2021) | Нідерланди | «За праці з атмосферної хімії, особливо в частині процесів утворення та розкладання озону»[94] | |
Маріо Моліна (1943—2020) | США | |||
Шервуд Роуланд (1927—2012) | США | |||
1996 | Роберт Керл (1933—2022) | США | «За відкриття фулеренів»[95] | |
Гаролд Крото (1939—2016) | Велика Британія | |||
Річард Смолі (1943—2005) | США | |||
1997 | Пол Бойєр (1918-2018) | США | «За з'ясування ферментативного механізму, що лежить в основі синтезу аденозинтрифосфату (АТФ)»[96] | |
Джон Вокер (нар. 1941) | Велика Британія | |||
Йенс Крістіан Скоу (1918—2018) | Данія | «За відкриття першого іон-транспортного ензиму Na+,K+-АТФази»[96] | ||
1998 | Вальтер Кон (1923—2016) | США | «За розвиток теорії функціоналу густини»[97] | |
Джон Попл (1925—2004) | Велика Британія | «За розробку обчислювальних методів квантової хімії»[97] | ||
1999 | Ахмед Зевейл (1946—2016) | Єгипет США | «За дослідження перехідних станів, що виникають під час хімічних реакцій, з використанням фемтосекундної техніки»[98] | |
2000 | Алан Хігер (нар. 1936) | США | «За відкриття провідності в полімерах»[99] | |
Алан Макдіармід (1927—2007) | США Нова Зеландія | |||
Хідекі Сіракава (нар. 1936) | Японія |
2001—2010
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
2001 | Вільям Ноулз (1917—2012) | США | «За дослідження, що використовуються у фармацевтичній промисловості, — створення хіральних каталізаторів окислювально-відновних реакцій»[100] | |
Ріоджі Нойорі (нар. 1938) | Японія | |||
Баррі Шарплесс (нар. 1941) | США | |||
2002 | Джон Фенн (1917—2010) | США | «За розробку методів ідентифікації та аналізу структур біологічних макромолекул, і, зокрема, за розробку методів мас-спектрометричного аналізу біологічних макромолекул»[101] | |
Танака Коїті (нар. 1959) | Японія | |||
Курт Вютріх (нар. 1938) | Швейцарія | «За розробку застосування ЯМР-спектроскопії для визначення тривимірної структури біологічних макромолекул в розчині»[101] | ||
2003 | Пітер Егр (нар. 1949) | США | «За відкриття іонного каналу»[102] | |
Родерік Маккінон (нар. 1956) | США | «За вивчення структури і механізму іонних каналів»[102] | ||
2004 | Агарон Чехановер (нар. 1947) | Ізраїль | «За відкриття убіквітін опосередкованого розкладання білка»[103] | |
Аврам Гершко (нар. 1937) | Ізраїль | |||
Ірвін Роуз (1926—2015) | США | |||
2005 | Роберт Граббс (1942—2021) | США | «За внесок у розвиток методу метатези в органічному синтезі»[104] | |
Річард Шрок (нар. 1945) | США | |||
Ів Шовен (1930—2015) | Франція | |||
2006 | Роджер Девід Корнберг (нар. 1947) | США | «За дослідження механізму копіювання клітинами генетичної інформації»[105] | |
2007 | Ґергард Ертль (нар. 1936) | Німеччина | «За дослідження хімічних процесів на поверхнях твердих тіл»[106] | |
2008 | Мартін Чалфі (нар. 1947) | США | «За відкриття та розробку зеленого флюоресцентного білка (GFP)»[107] | |
Осаму Сімомура (1928—2018) | США | |||
Роджер Цянь (1952—2016) | США | |||
2009 | Венкатараман Рамакрішнан (нар. 1952) | Велика Британія | «За дослідження структури та функції рибосоми»[108] | |
Томас Стейц (1940—2018) | США | |||
Ада Йонат (нар. 1939) | Ізраїль | |||
2010 | Річард Гек (1931—2015) | США | «За реакції крос-каплінгу, що каталізуються паладієм, в органічному синтезі»[109] | |
Еїті Негісі (1935—2021) | Японія | |||
Акіра Судзукі (нар. 1930) | Японія |
2011—2020
2021—2030
Рік | Портрет | Ім'я | Країна[7] | Обґрунтування |
---|---|---|---|---|
2021 | Беньямін Ліст (нар. 1968) | Німеччина | «За розвиток асиметричного органокаталізу»[120] | |
Девід Макміллан (нар. 1968) | Велика Британія США | |||
2022 | Каролін Бертоцці (нар. 1966) | США | «За розвиток клік-хімії та біоортогональної хімії»[121] | |
Мортен Мелдал (нар. 1954) | Данія | |||
Баррі Шарплесс (нар. 1941) | США | |||
2023 | Муні Бавенді (нар. 1961) | США | «За розробку методу створення квантових точок»[122] | |
Луїс Брюс (нар. 1943) | США | |||
Олексій Єкімов (нар. 1945) | Росія |
1901–1910 •1911–1920 •1921–1930 •1931–1940 •1941–1950 •1951–1960 •1961–1970 •1971–1980 •1981–1990 •1991–2000 •2001–2010 •2011—2020 •2021—сьогодення
Кількість лауреатів за країнами
Нижче наведено рейтинг країн відповідно до кількості їхніх Нобелівських лауреатів з хімії. У випадку, коли вказувалася приналежність лауреата до двох країн одночасно, кожній з цих країн надається півбала.
Країна | Кількість лауреатів |
---|---|
США | 73,5 |
Німеччина | 29 |
Велика Британія | 28,5 |
Франція | 10 |
Японія | 7 |
Швейцарія | 6 |
Швеція | 4 |
Канада | 3,5 |
Ізраїль | 4 |
Нідерланди | 4 |
Данія | 2 |
Аргентина | 1 |
Бельгія | 1 |
Фінляндія | 1 |
Італія | 1 |
Нова Зеландія | 1 |
Норвегія | 1 |
Австрія | 1 |
СРСР | 1 |
Чехословаччина | 1 |
Угорщина | 1 |
Єгипет | 0,5 |
Австралія | 0,5 |
Примітки
Література
- (рос.) Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1992.
Цей список належить до вибраних списків української Вікіпедії. |